Рішення № 78894585, 27.12.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №1340/4424/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання незаконною відмови у виплаті пенсії, зобовязання до вчинення дій,-

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, із вимогами:

-визнати незаконною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у виплаті ОСОБА_1 пенсії за минулий період з 01.11.2014 року по 30.06.2017 року в сумі 60233,28 грн.;

-зобовязати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити пенсію за минулий період в сумі 60233,28 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що він є отримувачем пенсії за вислугу років, обчисленої згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». З листопада 2018 року виплата пенсії позивачу була призупинена, а згідно рішення комісії з розгляду документів для призначення (відновлення) виплат внутрішньо переміщеним особам Виконавчого комітету Стрийської міської ради протокол №8 від 27.07.2017 року ОСОБА_1 з липня 2017 року виплату пенсії продовжено. Позивач не погоджується з припиненням йому пенсійних виплат з 01.11.2014 року по 30.06.2017 року та вважає протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, зазначаючи, що окреме рішення про припинення виплати пенсії не виносилося, повідомлення про припинення виплати територіальним органом Пенсійного фонду йому не надсилалося. Позивач вважає, що припинення виплат пенсії було здійснено відповідачем поза процедурою, встановленою законом. Крім того, позивач вважає, що і по суті підстав для позбавлення його пенсії у відповідача не було, оскільки це є обмеженням конституційних прав.

Ухвалою суду від 28.09.2018 року позивачу відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Ухвалою суду від 28.09.2018 року вказану позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою суду від 12.10.2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін.

Представником відповідача 08.11.2018 року було подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та зазначив, що відповідні дії з призначення, продовження та припинення пенсії вчинялись у межах наданих повноважень, визначених у нормативно-правових актах, затверджених постановами Кабінету Міністрів України.

22.11.2018 року (Вх. №37549) від позивача та його представника надійшла до суду відповідь на відзив, в якій останні підтримали свою правову позицію та просили суд задоволити вимоги у повному обсязі.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили суд позов задоволити, з підстав, що зазначені у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, надав пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача й представника відповідача, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 є громадянином України та отримує пенсію за вислугу років, яка призначена, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Позивач перебуває на обліку у відповідача як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України за фактичним місцем проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується довідкою від 11.07.2017 року №0000260714.

10.08.2017 року ОСОБА_1 УПФ України у Донецькій області видано атестат про зняття з обліку, у звязку зі зміною місця проживання, де було зазначено розмір пенсії.

Із матеріалів справи слідує, що до листопада 2014 року ОСОБА_1 проживав у ІНФОРМАЦІЯ_2 і там отримував пенсію. З огляду на проведення воєнних дій м.Горлівка стало непідконтрольним Україні, припинилася діяльність Донецької філії ПАТ «Ощадбанк» і як наслідок виплата пенсії позивачу.

Згідно повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.02.2018 року №2305/03-2 щодо нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1, позивач на обліку в Управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян ГУПФ в Донецькій області не перебуває та пенсію не отримує.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач, з метою зясування питання щодо виплати пенсії з 2014 року по 2017 рік, звертався до Донецької філії ПАТ «Ощадбанк» із відповідним запитом.

Філією Донецького обласного управління АТ «Ощадбанк» надано відповідь від 26.02.2018 року, в якій вказано, що інформація щодо виплат пенсії надається лише за рішенням суду та на вимогу уповноважених органів державної влади.

20.07.2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії.

Комісією з розгляду документів для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам м.Стрий від 27.07.2017 року (протокол №8) прийнято рішення продовжити ОСОБА_1 виплату пенсії з місяця подання клопотання Управлінням пенсійного забезпечення військовослужбовців, та деяких інших категорій громадян. Так, Комісією виплату пенсії позивачу поновлено 01.07.2017 року.

Вважаючи невиплату пенсії з 01.11.2014 року протиправною позивач звернувся повторно до відповідача щодо виплати пенсії саме з цього часу.

31.05.2018 року відповідачем повідомлено позивача, що виплату пенсії йому поновлено з 01.07.2017 року, а у випадку незгоди рекомендовано звернутися до суду за захистом прав та законних інтересів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобовязання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобовязаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообовязкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон №1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообовязковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону №1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Згідно п.4.12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше пяти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).

З аналізу зазначених норм, суд приходить до висновку, що при переміщені пенсіонера, виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється та поновлюється за новим місцем проживання з наступного місяця після останнього місяця припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання.

У судовому засіданні представник відповідача на вимогу суду долучив до матеріалів справи довідку Відділу обслуговування військовослужбовців та деяких інших категорій громадян ГУПФ України у Львівській області, з якої вбачається, що позивач отримував пенсію за вислугу років за період із січня 2014 року по листопад 2014 року у сумі 1882,59 грн. за кожен місяць та з липня 2017 року по грудень 2017 року (у період з липня-вересень по 1882,59 грн., з жовтня по грудень 1989,29 грн.).

Таким чином, у відповідача виник обовязок з виплати позивачу сум пенсії з грудня 2014 року.

Будь-яких причин щодо невиплати позивачу пенсії із грудня 2014 року відповідачем не наведено.

Посилання відповідача на постанови Кабінету Міністрів України, які регулюють відносини, що виникають з приводу реалізації права на пенсію внутрішньо переміщеним особам не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах, оскільки довідка позивача не скасовувалася, будь-яких рішень щодо припинення або зупинення виплати пенсії позивачу не приймалися, а відбулася передача пенсійної справи для продовження виплати пенсії за новим зареєстрованим місцем перебування внутрішньо переміщеної особи.

Жодних належних та обґрунтованих посилань на нормативно-правові акти, які б доводили підстави для невиплати пенсії позивачу відповідачем не наведено.

Згідно з ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді справи «Кечко проти України» (заява №63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі №59498/00 «Бурдов проти Росії»).

Таким чином, реалізація особою права, що повязане з отриманням коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від асигнувань на виплату таких коштів.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною 2 ст.245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій субєкта владних повноважень протиправними та зобовязання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності субєкта владних повноважень протиправною та зобовязання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Виходячи із наданих пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України повноважень, суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та змінити спосіб захисту його порушеного права, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.12.2014 року по 30.06.2017 року, відмовивши при цьому у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною відмови відповідача у виплаті позивачу пенсії за минулий період.

Водночас, відповідачем не доведено правомірність припинення здійснення пенсійних виплат позивачу, що зумовлює висновок суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобовязання відповідача виплатити пенсію за минулий період.

Посилання представника відповідача на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даною позовною заявою суд не приймає, оскільки: по-перше, відповідачем до суду не надано доказів того, що саме у 2014 році позивача було належним чином повідомлено про припинення здійснення йому пенсійних виплат та про причини такого припинення виплати пенсії, а по-друге, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.06.2018 року у справі №646/6250/17 на спірні правовідносини не розповсюджується шестимісячний строк звернення до суду.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази субєкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із виходом за межі позовних вимог.

Згідно із ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведену норму, судові витрати, понесені позивачем у даній справі підлягають відшкодуванню частково у розмірі 1409,60 грн.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання незаконною відмови у виплаті пенсії, зобовязання до вчинення дій задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за минулий період з 01.12.2014 року по 30.06.2017 року.

Зобовязати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за минулий період з 01.12.2014 року по 30.06.2017 року.

У задоволенні позовних вимог про визнання незаконною відмови у виплаті ОСОБА_1 пенсії за минулий період з 01.11.2014 року по 30.06.2017 року та про зобовязання виплатити пенсію за минулий період з 01.11.2014 року відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (82400, Львівська обл., м.Стрий, вул.Грабця, 7а/52; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) судовий збір у розмірі 352 грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сподарик Н.І.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 28 грудня 2018 року.