Рішення № 78893193, 29.12.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2018 р. Справа№200/12828/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1

до відповідача: Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

про: визнання протиправною бездіяльність Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не повернення ОСОБА_1 недоотриманих пенсійних виплат за період з 01.02.2018 року по 30.10.2018 року, зобов’язання Торецьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити заборгованість з пенсії ОСОБА_1 за період з 01.02.2018 року по 30.10.2018 року.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльність Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не повернення ОСОБА_1 недоотриманих пенсійних виплат за період з 01.02.2018 року по 30.10.2018 року, зобов’язання Торецьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити заборгованість з пенсії ОСОБА_1 за період з 01.02.2018 року по 30.10.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона отримує пенсію за віком. Позивач зазначає, що у зв’язку з проведенням антитерористичної операції в її населеному пункті вона була змушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Торецьк Донецької області, де і стала на облік, як внутрішньо переміщена особа, до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області. Позивач вказує на те, що у період з 01.02.2018 по 30.10.2018 року відповідач припинив виплату пенсії з підстав не передбачених ст. 49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Позивач вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки вони порушують право на отримання пенсії, а втручання відповідача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії позивач вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Торецькому об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області (раніше – Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську) з 01.01.2015 року на підставі розпорядження № 11047 від 08.01.2015 року, даних електронної пенсійної справи та письмової заяви від 21.11.2014 року, як внутрішньо переміщена особа. Відповідач зазначає, що управління під час вирішення питання виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам керується Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, Постановою КМУ від 01.10.2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, Постановою КМУ від 05.11.2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, Постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат особам”, Постановою КМУ від 18.02.2016 року № 136 “Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування”. Відповідач звертає увагу суду на те, що вищезазначені акти не позбавляють права позивача на отримання пенсії, а встановлюють певний порядок її отримання в умовах проведення антитерористичної операції. Відповідач зазначає, що реалізація права на отримання пенсійних виплат пов’язана з фактом реєстрації пенсіонера як внутрішньо переміщеної особи, що має бути підтверджено відповідною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Так, згідно довідки від 20.11.2014 року №1421001458 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, фактичне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідач вказує на те, що до відповідно до Витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 2 від 12.01.2018 року в призначенні соціальних виплат ОСОБА_1 відмовлено у зв’язку із відсутністю за фактичним місцем проживання. Рішенням № 182261 від 17.01.2018 року відповідачем вирішено припинити 01 лютого 2018 року виплату пенсії ОСОБА_1О у зв’язку із відсутністю за фактичним місцем проживання. 24.09.2018 року позивач звернувся із заявою про поновлення виплати пенсії № 2772, надавши довідку ВПО № 1458 від 24.09.2018 року, згідно якої місце фактичного проживання: 85200, Донецька область, м. Торецьк, вул. Рябошапки, 2-24. Відповідно до Витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 38 від 05.10.2018 року в призначенні соціальних виплат відмовлено у зв’язку з відсутністю підтвердження факту проживання особи за вказаною у довідці ВПО адресою. Рішенням № 182261 від 11.10.2018 року відповідачем вирішено відмовити у відновленні пенсії позивачу у зв’язку із відсутністю за фактичним місцем проживання. Відповідач зазначає, що на момент розгляду позову окремий порядок, який зазначено в пункті 15 Порядку призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 року не прийнято. Отже, сума пенсії, яка не виплачена за період з 01.02.2018 року по 30.11.2018 року обліковується в Торецькому об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та буде виплачуватися на підставі пункту 15 вищезазначеного Порядку. Відповідач вважає, що діяв в межах чинного законодавства.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 17 грудня 2018 року.

У зв’язку з перебуванням судді Олішевської В.В. у щорічній відпустці розгляд справи перенесено на 18 грудня 2018 року.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З огляду на те, що позивач та представник відповідача у судове засідання не з’явились, суд приходить висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивачу - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, призначена пенсія за віком, що не заперечується сторонами.

ОСОБА_1 була взята на облік як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: з м. Горлівка Донецької області до м. Дзержинськ (нині – м. Торецьк), АДРЕСА_1, що підтверджується відповідною довідкою управління соціального захисту населення від 24.09.2018 року № 1458 (а.с. 14).

Місто Горлівка Донецької області включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р.

З матеріалів справи встановлено, що 21.11.2014 року позивач звернувся до управління з заявою про запит пенсійної справи та виплату пенсії ( а.с. 41).

Рохпорядженням 11047 від 08.01.2015 року позивачу призначено пенсію (а.с. 40)

Згідно витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 2 від 12.01.2018 року вирішено у зв’язку із закриттям довідок про взяття на облік ВПО в результаті закінчення терміну дії довідки та в результаті надання ВПО недостовірних даних та згідно з п. 5 статті Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” припинити соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам згідно додатку № 7 (а.с. 43).

Відповідно до додатку до протоколу комісії № 4 від 12.01.2018 року вирішено припинити соціальні виплати ОСОБА_1 (а.с. 44).

Судом встановлено, що управлінням прийнято рішення № 182261 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 17.01.2018 року, відповідно до якого зазначалось про те, що у відповідності з п. 5 частини 1 ст. 49 Закону № 1058 та п. 3, п. 5 абз. 8 ст. 12 Закону України від 20.10.2014 року № 1706, п. 14 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365, на підставі п. 5 Витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 12.01.2018 року № 2 відмовити у призначенні (відновленні) пенсійних виплат ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв’язку із скасуванням довідки про взяття на облік ВПО в результаті закінчення строку дії довідки. Крім того, у рішенні відповідач зазначав про відмову у відновленні виплати пенсії ОСОБА_1О (а.с. 45).

Відповідно до супровідного листа Торецького ОУПФУ Донецької області від 17.01.2018 року за вих. № 574/03 встановлено, що рішення № 182261 від 17.01.2018 року було направлено на адресу позивача за місцем фактичного проживання згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 46).

Однак суд зазначає, що відповідачем не надано суду належних доказів направлення вищезазначеного рішення на адресу позивача, а саме поштової квитанції про направлення поштового відправлення або повідомлення про вручення поштового відправлення.

24.09.2018 року позивач звернувся до управління з заявою про продовження виплати пенсії (а.с. 47).

Згідно витягу до протоколу № 38 від 05.10.2018 року вбачається, що комісією з питань призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених осіб прийнято рішення про відмову у призначенні (відновленні) соціальних виплат ВПО (а.с. 50).

11.10.2018 року Торецьким об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області прийнято рішення про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі, відповідно до якого ОСОБА_1 припинено виплату пенсії, у зв’язку з відсутністю за фактичним місцем проживання/перебування (а.с. 51).

Згідно листа Трецького ОУПФУ Донецької області від 11.10.2018 року № 2158/03 вбачається, що рішення від 11.10.2018 року направлено на адресу позивача, однак належних доказів направлення (вручення) відповідного рішення суду не надано (а.с. 52).

07.11.2018 року позивач втретє звернувся до управління з заявою про продовження виплати пенсії (а.с. 53).

Згідно витягу до протоколу № 44 від 16.11.2018 року вбачається, що комісією з питань призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених осіб прийнято рішення про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (а.с. 55).

Відповідно до довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії встановлено, що пенсія позивача з лютого 2018 року нараховувалась, однак не виплачувалась.

Доказів поновлення виплати пенсії позивачу суду не надано.

З метою встановлення підстав припинення виплати пенсії представник позивача звернувся з запитом про надання інформації стосовно підстав припинення виплати пенсії позивачу.

Листом від 03.10.2018 року за вих. № 270/Ю-01-01-08 відповідач повідомив позивача про те, що згідно виписки з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат № 2 від 12.01.2018, під час перевірки, останній був відсутній за фактичним місцем проживання/перебування. Таким чином рішенням № 182261 від 17.01.2018 року позивачу було вирішено припинити виплату пенсії з 01.02.2018 року до з’ясування фактичного місця проживання. Відповідач стверджував, що пенсію не було нараховано, у зв’язку з відсутністю на те законних підстав (а.с. 19, 20).

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачеві з лютого 2018 року, у зв’язку із відсутністю за фактичним місцем проживання.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов’язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв’язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058 (далі по тексту – Закон № 1058) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за /днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Приписами статті 47 Закону № 1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або непоновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.

Згідно ст. 49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Суд звертає увагу, що жоден з вищезазначених випадків щодо позивача не застосований управлінням та не доведений.

Крім того, суд вказує на те, що управлінням прийнято рішення № 182261 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 17.01.2018 року та рішення № 182261 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 11.10.2018 року, відповідно до яких позивачу відмовлено у відновленні виплати пенсії, однак суд зазначає, що рішення прийняті з порушенням норм чинного законодавства, оскільки Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії, який не визначає підставу для припинення виплати пенсії скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року № 1706 (далі по тексту - Закон № 1706).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв’язання проблем, пов’язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно відновлення всіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Положеннями статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов’язань.

До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”, в якій встановив обов’язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Припиняючи виплату пенсії позивачу, у зв’язку з відсутністю за місцем фактичного проживання, відповідач послався на Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, який не є законом, та безпосередньо на Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 №1706-VІІ в редакції, що діяла на момент отримання ОСОБА_2 довідки.

Суд зауважує, що в даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення. З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача як внутрішньо переміщеної особи та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно з діючим законодавством.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, ніхто не може позбавляти її права на отримання призначеної їй пенсії по втраті годувальника.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Суд зазначає, що відсутність позивача за фактичним місцем проживання не може позбавляти її права на отримання пенсії за віком через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб та отримання відповідної довідки.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов’язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

В обґрунтування своєї бездіяльності відповідач послався на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, п. 13 якого передбачає, що комісія, крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання (перебування), зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати.

Водночас, зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Крім того, суд зазначає, що вищезазначена позиція викладено у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року у зразковій справі № 805/402/18-а (Пз/9901/20/18), яке набрало законної сили 04 вересня 2018 року.

В силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Крім того, згідно частини п’ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи, що пенсія, яка призначена позивачу є виплатою довічною та постійною, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-VI, оскільки у період з 01 лютого 2018 року по 30 жовтня 2018 року позивачеві не виплачується пенсія без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для припинення виплати її пенсії. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту шляхом задоволення вимог позивача в частині зобов’язання відповідача поновити виплату їй пенсії з часу припинення.

Суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб’єкта владних повноважень.

Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб’єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ч. 2 ст. 9 КАС України, а також враховуючи те, що Торецьким об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області прийнято рішення № 182261 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 17.01.2018 року та від 11.10.2018 року, якими відмовлено у відновленні виплати пенсії ОСОБА_1, суд вважає за доцільне визнати протиправним та скасувати рішення Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 182261 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 17.01.2018 року та від 11.10.2018 року, якими відмовлено у відновленні виплати пенсії ОСОБА_1.

Крім того, суд вважає за доцільне визнати протиправними дії Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року, зобов’язати Торецьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року

На підставі вищевикладеного, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Щодо строків звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1, 2 статті 122 Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що приписами частини 2 статті 122 КАС України дійсно встановлено загальний строк звернення до суду особою за захистом своїх порушених прав, у шість місяців.

Однак, частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Суд враховує, що позивач, вимоги якого, за своєю суттю, виникли у зв`язку із тим, що попередньо призначені їй суми пенсії, починаючи з лютого 2018 року, не отримані ним, а ця вимоги безпосередньо спрямовані на виплату їй призначеної пенсії за минулий час, отже такі вимоги не обмежуються будь-яким строком.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не порушено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

В И РІ Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року, визнання протиправним та скасування рішення Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 182261 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 17.01.2018 року та від 11.10.2018 року, якими відмовлено у відновленні виплати пенсії ОСОБА_1, зобов’язання Торецьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 182261 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 17.01.2018 року, якими відмовлено у відновленні виплати пенсії ОСОБА_1

Визнати протиправним та скасувати рішення Торецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 182261 про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі від 11.10.2018 року, якими відмовлено у відновленні виплати пенсії ОСОБА_1

Зобов’язати Торецьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42170475) поновити виплату пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1) з 01 лютого 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42170475, 85200, Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, 22) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, місце реєстрації: 84600, АДРЕСА_2, місце фактичного проживання: 85200, АДРЕСА_3) судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Повний текст рішення складено та підписано 29 грудня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Олішевська В.В.