Рішення № 78892832, 18.12.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2018 р. Справа№0540/8944/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в його населеному пункті він був вимушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати до с. Майдан Слов’янського району Донецької області, де і став на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте відповідач з квітня 2017 року припинив йому виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Тому позивач просить суд визнати неправомірними дії відповідача в частині припинення нарахування та невиплати пенсій з 01.04.2017 року; зобов’язати відповідача відновити позивачу нарахування та виплату пенсії, починаючи з 01.04.2017 року, сплачувати її надалі та виплатити виниклу заборгованість з виплати пенсії з 01.04.2017 року.

Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому припинення виплати пенсії позивачу пояснює посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (далі – Постанова КМУ № 509), від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі – Постанова КМУ № 637) та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі – Постанова КМУ № 365. Відповідач вказує, що виплату пенсії позивачу припинено до з’ясування на підставі інформації, що надана Держприкордонслужбою для опрацювання. Тому відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24.09.2018 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії та відкрито провадження по справі. Визначено розгляд адміністративної справи № 0540/8944/18-а здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 24.10.2018 року витребувано у Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області пенсійну справу ОСОБА_1. Розгляд адміністративної справи № 0540/8944/18-а за позовом ОСОБА_1 до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії визначено проводити за правилами загального позовного провадження. Замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Призначено підготовче засідання за правилами загального позовного провадження на 10:25 год. 20.11.2018 року.

Ухвалою суду від 20.11.2018 року закрито підготовче провадження по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії. Призначено судовий розгляд по суті на 09 годину 20 хвилин 18 грудня 2018 року.

У судове засідання позивач та представник відповідача не з'явились, а тому згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України та зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією його паспорта громадянина України серії ЕН № 853694 (а.с.6).

Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення від 06 листопада 2017 року № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: Донецька область, Слов’янський район, с. Майдан, вул. Суворова, б.66 (а.с.8).

Позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком, про що свідчить копія пенсійного посвідчення серія АВ № 447900 (а.с.7).

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Слов’янському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на підставі електронної пенсійної справи.

З квітня 2017 року Слов’янське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 de facto припинило (а.с.19).

Вважаючи дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Проте, лише статтею 49 Закону № 1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення п. 2 ч. 1 ст. 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зміст цієї норми можна розуміти так, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058.

Зазначеної підстави як не перевірка факту проживання внутрішньо переміщеної особи за адресою вказаною в довідці, для припинення(призупинення) виплати пенсії діючим Законом не передбачено. Відповідач не послався на конкретну норму Закону України, що передбачає припинення виплати пенсії.

Суд зазначає, що наведена підстава не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, оскільки постанови Кабінету Міністрів України не є законом, а є підзаконним нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії було безпідставно порушено відповідачем. Отже, зазначені відповідачем підстави не є належними для припинення пенсійних виплат в розумінні ст. 49 Закону № 1058.

Наведені норми Закону та підзаконних актів встановлюють підстави припинення виплати пенсії, але не врегульовують порядок припинення (призупинення) таких виплат у зв'язку з виключними обставинами щодо внутрішньо переміщених осіб, відповідних перевірок та фінансування таких виплат місцевими органами Пенсійного Фонду України.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Загальновідомою обставиною є те, що в Україні ані воєнного, ані надзвичайного стану не оголошено, а з 14.04.2014 року в країні триває антитерористична операція, яка не може за своєю правовою сутністю відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» обмежувати конституційні права громадян України, зокрема, конституційне право на соціальний захист у старості. Тобто, стаття 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» в частині введення тимчасових обмежень прав і свобод громадян у районі проведення антитерористичної операції суперечить статті 64 Конституції України.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Крім того, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

З огляду на вищевикладене, постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, є підзаконними нормативно-правовими актами, які приймаються у відповідності до виконання Законів України, у зв’язку з чим, не можуть змінювати в бік звуження права громадян на пенсійне забезпечення, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Дана правова позиція узгоджується з позицією Верховного суду викладеною у постановах від 30 січня 2018 року у справі К/9901/3099/17; від 06 лютого 2018 року у справах К/9901/173/17, К/9901/614/17; від 13 лютого 2018 року у справах К/9901/163/17, К/9901/3741/17.

Згідно ч. 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, дії відповідача щодо припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу не відповідають Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в виключних умовах окупації частини територій України.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення). У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, частина території Донецької та Луганської області, яка не підконтрольна українській владі в наслідок чого на цій території органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та по теперішній час проводиться АТО, є територією України.

Таким чином, позивачем не порушено порядку отримання пенсії в умовах проведення антитерористичної операції.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера.

Суд зазначає, що доказів нарахування пенсії позивачу до суду не надано.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо припинення нарахування та невиплати пенсії позивачу є неправомірними, а тому відповідача слід зобов'язати поновити позивачу нарахування та виплату пенсії за віком з 01 квітня 2017 року, а також сплатити заборгованість за весь період починаючи з 01 квітня 2017 року.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18 від 03 травня 2018 року, яка залишена без змін постановою Великої палати Верховного суду від 04.09.2018 року.

Відповідно до ч. 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Стосовно вимоги позивача про зобов’язання відповідача утриматись від подальшого призупинення виплати пенсії позивачу та виплачувати пенсію ОСОБА_2 довічно, суд зазначає, що в розумінні норм КАС України кожна особа може звернутись до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, у спорі, у спорі, що розглядається, відсутній факт порушення прав позивача з боку відповідача у майбутньому, тобто, позивач передчасно звернувся з позовною заявою, яка містить вищезазначену вимогу, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Тому, суд приходить до висновку, щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми пенсійних виплат за один місяць.

Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по даній справі суд зазначає, що в силу положень ч.1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Отже, у викладеній нормі йдеться про право, а не обов’язок суду щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення. Водночас з цим, позивачем не наведено, і матеріли справи також не містять обставин, які б свідчили про те, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення.

Таким чином, у даному випадку суд не знаходить підстав для застосування приписів ст. 382 КАС України щодо встановлення судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, а тому у цій частині вимог належить відмовити.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24.09.2018 року позивачу відстрочена сплата судового збору до ухвалення судового рішення по справі, у зв`язку із призупиненням виплати пенсії, яка є єдиним джерелом доходу позивача.

Згідно ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру встановлюється ставка судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб становить 1 762, 00 грн.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути з Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь Державного бюджету України сплачений судовий збір у розмірі 469,87 грн. та з позивача 234,93 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2) до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 37803258, 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати дії Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року неправомірними.

Зобов`язати Слов’янське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01 квітня 2017 року та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01 квітня 2017 року.

В решті заявлених позовних вимог, - відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення зі Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 суми пенсійних виплат за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 234,93 грн. (двісті тридцять чотири гривні дев’яносто три копійки) на користь Державного бюджету України.

Стягнути зі Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області суму судового збору у розмірі 469,87 грн. (чотириста шістдесят дев’ять гривень вісімдесят сім копійок) на користь Державного бюджету України.

Повний текст рішення складено 28 грудня 2018 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Голуб В.А.