Рішення № 78875925, 27.12.2018, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/7214/18

Провадження №2/442/2278/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Хомика А.П.

з участю секретаря судового засідання Лужецької С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третіх осіб на стороні відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України Львівської області, Дрогобицького відділу обслуговування громадян (сервісний центр) про стягнення шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, -

встановив :

25.10.2018 позивач звернувся в суд із позовом до відповідача, в якому просить стягнути з Державного бюджету України на його користь шляхом списання з відповідного рахунку Державного казначейського службу України 27550,45 грн. матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

В обґрунтування позову вказує на те, що в період з 25.04.1997 по 04.02.1999 та в період з 15.10.1999 по 28.09.2016 він працював суддею Бориславського міського суду Львівської області. Постановою Верховної Ради України №2639-IV від 02.06.2005 « Про обрання суддів» обраний на посаду судді місцевого Бориславського міського суду безстроково.

Враховуючи рішення Конституційного суду України у справі №1-8/2016 від 08.06.2016 року, яким визнано неконстуційними ряд положень діючого до 30.09.2016 року ОСОБА_2 України №2453-УІ від 07.07.2010 року «Про судоустрій і статус суддів», він скористався своїм правом на відставку, оскільки має відповідний стаж роботи на посаді судді. Постановою Верховної Ради України №1515-УІІІ від 08.09.2016 року «Про звільнення суддів», його звільнено з посади судді у звязку з поданням заяви про відставку відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України. Наказом в.о. голови Бориславського міського суду Львівської області №71-к від 28.09.2016 його відраховано зі штату Бориславського міського суду Львівської області. Згідно розрахунку стажу судді від 28.09.2016, який дає йому право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці і вихідної допомоги, його стаж судді становить 20 років 09 місяців відповідно до ОСОБА_2 України «Про статус судді» №2863-ХІІ від 15.12.1992 року, указу Президента України №584/05 від 10.06.1995 року «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів». Тобто, складається із роботи на посаді судді Бориславського міського суду Львівської області (з 25.04.1997 по 04.02.1999, та в період з 15.10.1999 по 28.09.2016 та календарного періоду проходження строкової військової служби у Збройних силах з 13.11.1986 по 22.11.1988).

При звільнені йому нараховано та на початку жовтня 2016 року перераховано на картковий рахунок розрахункові кошти, що складають заробітну плату за вересень 2016 року та компенсацію за невикористану відпустку. На підставі положення абзацу першого підпункту 169.2.19. пункту 164.2. статті 164 Податкового кодексу України зазначений орган Пенсійного фонду України, як податковий агент, щомісячно утримував з його щомісячного довічного грошового утримання податок з доходів фізичних осіб - 18%. За період з 28 вересня 2016 року по лютий 2018 року включно розмір утриманого податку становить 27550, 45 грн., що підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 30.07.2018.

Рішенням від 27 лютого 2018 року №1-р/2018 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу І ОСОБА_2 України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзацу першого підпункту 169.2.19. пункту 164.2. статті 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) Конституційний Суд України ці положення Податкового кодексу України визнав неконституційними. Імперативним приписом ч.3 ст.152 Конституції України визначено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Однак такого закону до цього часу не прийнято. Пленум Верховного Суду України в останньому абзаці п.2 постанови №9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз»яснив, що якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який грунтується на Конституції і не суперечить їй. Положеннями ст.56 Основного ОСОБА_2 встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями органів державної влади при здійсненні ними своїх повноважень. Внаслідок прийняття ОСОБА_2 України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014р. №1166-УН пункт 164.2 статті 164 Податкового кодексу України доповнено новим підпунктом 164.2.19, який фактично звузив зміст та обсяг його прав на майно, зокрема пенсійні виплати, на які він міг очікувати відповідно до норм законодавства, чинного на момент виникнення відповідних правовідносин. Після запровадження у законодавстві України в липні 2014р. оподаткування пенсій упродовж двох років Верховна Рада України тричі вносила зміни. Вищевказані положення визнані неконституційними. В силу положень ст.1175 Цивільного кодексу України та правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 10.01.2018р. (справа №454/1642/16-ц) шкода, завдана фізичній особі в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Виходячи з наведених конституційних норм та положень законів, вважає, що внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного у зазначеній частині закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання мені було заподіяно матеріальну шкоду у виді утриманого податку з доходів фізичних осіб за період з 28 вересня 2016 року по лютий 2018 року включно в розмірі 27550,45 грн..

12.11.2018 від представника Дрогобицького управління Державної казначейської служби України Львівської області надійшов відзив на позов, в якому просили відмовити у задоволені позовних вимог. А також клопотання про те, що Дрогобицьке управління Державної казначейської служби України Львівської області є неналежним відповідачем, оскільки у такому немає відкритих рахунків, з яких можливо було б здійснити відшкодування шкоди, таке відшкодування може здійснити Державна казначейська служба України.

13.11.2018 від представника третьої особи Управління застосування пенсійного законодавства відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 2 Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області надійшли письмові пояснення про те, що вимоги позивача є безпідставними.

В судове засідання позивач не зявився, однак від нього надійшла заява від 25.10.2018, в якій він вказав, що просить проводити розгляд справи у його відсутності, на підставі поданих ним доказів.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не зявився, а тому суд розглянув справу у відсутності представника відповідача на підставі наявних доказів по справі.

Представники третіх осіб не зявилися, а тому суд розглянув справу у їх відсутності.

Відповідно до ст.247 ЦПК судовий розгляд проведено без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню

Судом встановлено, що з 25.04.1997 по 04.02.1999 та в період з 15.10.199 по 28.09.2016 ОСОБА_1 працював суддею Бориславського міського суду Львівської області.

Постановою Верховної Ради України №2639-IV від 02.06.2005 «Про обрання суддів» обраний на посаду судді місцевого Бориславського міського суду безстроково.

Постановою Верховної Ради України №1515-УІІІ від 08.09.2016 року «Про звільнення суддів», ОСОБА_1 було звільнено з посади судді у звязку з поданням заяви про відставку відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України.

Судом взято до уваги той факт, що особливість щомісячного грошового утримання судді полягає в тому, що воно не належить до суддівської винагороди і тому не є складовою заробітної плати судді та виходячи з системного аналізу положень ОСОБА_2 України "Про судоустрій і статус суддів" це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу. Щомісячне грошове утримання судді у відставці є належним утриманням цього судді після припинення виконання ним своїх професійних обов'язків та особливою формою його соціального забезпечення.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів і сформулював правову позицію, за якою щомісячне довічне грошове утримання є гарантованою державою щомісячною звільненою від сплати податків грошовою виплатою, що слугує забезпеченню належного утримання судді, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді (абзац п'ятий пункту 7 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005; абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 18 червня 2007року №4-рп/2007).

ОСОБА_2 України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" пункт 164.2 статті 164 Кодексу доповнено новим підпунктом 164.2.19, яким передбачено включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

ОСОБА_2 України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набрав чинності з 1 січня 2015 року, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу викладено у новій редакції, за якою до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються "суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати".

ОСОБА_2 України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій" встановлено, що пенсії або щомісячне довічне грошове утримання оподатковуються, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року. ОСОБА_2 також передбачено, що положення підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу не застосовується до пенсій, призначених учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність статті 10 ОСОБА_2 України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

До набрання чинності ОСОБА_2 України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким передбачено внесення змін до статті 164 Кодексу, пенсія громадян не підлягала оподаткуванню.

Рішенням Конституційного суду від 27.02.2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 8 червня 2016 року №4- рп/2016 зазначив, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Гарантуючи незалежність суддів, держава зобов'язується її забезпечити, зокрема, через матеріальний і соціальний захист, що включає гарантію виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці.

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Розглядаючи питання зниження досягнутого рівня гарантій незалежності суддів в аспекті реалізації їх права на щомісячне довічне грошове утримання, Конституційний Суд України сформулював юридичну позицію, згідно з якою конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року №3- рп/2013). Отже, вирішуючи даний спір, суд виходить з того, що поняття "щомісячне довічне грошове утримання" означає неоподатковану грошову виплату судді у відставці, який одержує її з Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно довідки за №5047 від 30.07.2018, виданої Головним управлінням пенсійного фонду України у Львівській області, вказано суми утриманого податку на доходи фізичних осіб та військового збору, зокрема вказано, що Пенсійний фонд України щомісячно утримував з щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 податок з доходів фізичних осіб 18%, за період з 28.09.2016 по лютий 2018 року включно розмір утриманого податку становить 27550, 45 грн. Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оподаткування щомісячного грошового утримання позивача - судді у відставці є порушенням конституційного принципу рівності за ознакою майнового стану.

Європейською соціальною хартією 1996 року (переглянутій), яка була ратифікована Україною, передбачено, що держави-сторони зобовязані вживати заходів для забезпечення рівності між власними громадянами у сфері реалізації прав на соціальний захист, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12). Тобто, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обовязків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами. Право на мирне володіння своїм майном, передбачене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський суд з прав людини трактує доволі широко. Зокрема, у рішенні у справі "Muller v. Austria" ЄСПЛ кваліфікував виплату пенсій як право власності особи, а, відповідно, невиплату - як порушення цього права. Отже, визнавши неконституційними положення Податкового кодексу України, Конституційний суд України, по суті, припинив обмеження права власності громадян з боку держави, яке діяло протягом декількох років та завдало збитків певній категорії громадян.

Європейський суд з прав людини вважає, що одним із важливих елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації.

Стаття 11 ЦК України встановлює, що однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з статтею 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

За статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Пунктом 2 частини 2 цієї статті передбачено, що збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Отже, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під котрою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. У даній справі збитки полягають не в реальних втратах особи, яких вона зазнала або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав внаслідок порушення його цивільного права.

Стаття 22 ЦК практично визнає такий спосіб захисту, як відшкодування збитків.

Відповідно до ч.3 ст.22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

ОСОБА_2, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Таким чином, неконституційність закону, встановлена Конституційним Судом України є підставою для застосування наслідків, передбачених ст.1175 ЦК України, оскільки регламентована цією нормою цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної прийняттям нормативно-правових актів, визнаних незаконними стосується також і випадків визнання неконституційними законів.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Казначейство України. Таким чином, казначейство виступає відповідачем у справах, пов'язаних з виплатою з державного бюджету певних коштів як особа, на яку законодавством покладено відповідальність за виконання державою відповідних бюджетних зобов'язань, а не як особа, відповідальна від імені держави за неправомірні дії.

Відповідно до п.9 вищевказаного Положення, Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно із ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 та ч.5 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 і ч. 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ч.1 - ч.3 ст.83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач і третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи. Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч.2 ст.13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч.3 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п.2, п.4, п.6 - п.7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, на підставі наведеного, незважаючи на ту обставину, що зміни, внесені до Податкового кодексу України ОСОБА_2 України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" визнані неконституційними і втратили свою чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України №1 -р/2018 від 27.02.2018р., однак незаконне утримання коштів з грошового утримання позивача у зв'язку з дією вищевказаних норм мало місце з 28.09.2016 по лютий 2018 року. Таким чином позивачу спричинена майнова шкода в розмірі недоотриманої належної йому виплати в сумі 27550, 45 грн. саме через дію неконституційної норми закону, тому і компенсація цих коштів повинна бути здійснена в порядку ст. 152 Конституції України, ст.1175 ЦК України за рахунок коштів Державного бюджету України. Отже, враховуючи вищевикладене, а також ст.16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача, шляхом стягнення з Державного бюджету України на його користь шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України 27550,45 грн. майнової шкоди у вигляді недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання завданої законом, що визнаний неконституційним. Відтак позов слід задоволити.

Згідно п.13 ч.2 ст.3 ОСОБА_2 України «Про судовий збір», оскільки сторони звільнені від сплати судового збору, судовий збір слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.ст.2, 4, 5, 10-13, 83, 89, 258, 259, 263-265, ч.4, ст. 268, ст.ст. 273 - 275, 278, 279, 354 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов задоволити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України 27550,45 грн. (двадцять сім тисяч пятсот пятдесят гривень, 45 коп.) майнової шкоди у вигляді недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду у відповідності до пп.15.5 п.15 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи через Дрогобицький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи :

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач -Державна казначейськаслужба України, код ЄДРПОУ 37567646,юридична адреса вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01061.

Третя особа Головне управління Пенсійного фонду України Львівської області, код ЄДРПОУ 13814885, юридична адреса - вул.Митрополита Андрея, 10, м.Львів, 79016.

Третя особа Дрогобицький відділ обслуговування громадян, ЄДРПОУ 13814885, юридична адреса пл. Ринок, 3, м.Дрогобич, 82100.

Суддя А.П.Хомик