Рішення № 78872804, 21.12.2018, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Ізмайлов І. К.

Справа № 644/6571/18

Провадження № 2-о/644/216/18

21.12.2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2018 року Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Ізмайлова І.К.

при секретарі Яковлєвій М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу № 644/6571/18 в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація встановлення факту, що має юридичне значення, -

в с т а н о в и в :

В вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Зазначив, що у квітні 2016 року змушений був переселитися внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Він народився та постійно проживав у ІНФОРМАЦІЯ_1, мав у власності будинок № 44 по вул. Ударника у м. Стаханов Луганської області та був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2.

Однак у квітні 2016 року змушений був переселитися до м. Харкова, де в Управлінні праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради взятий на облік, як внутрішньо переміщена особа і став проживати у ІНФОРМАЦІЯ_3.

Після вимушеного переїзду йому довелось пристосовуватися до нових умов життя. Вважав, що саме у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації порушено його права і обов'язки, які передбачені Конвенцією прозахист правлюдини іосновоположних свобод та йому завдали майнової та моральної шкоди.

Отримана ним довідка про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 27 квітня 2016 року посвідчує лише факт вимушеного переселення з м. Стаханів до м. Харкова і не містить зазначення причини такого переселення, а управління праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради, яким видано довідку, не має повноважень на зазначення таких фактів.

Вважав, що встановлення юридичного факту вимушеного переселення з окупованої території України через збройну агресію Російської Федерації необхідно для уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на судовий захист на окупованій території, визначення статусу, як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права, що також буде породжувати юридичні наслідки - виникнення права на справедливу компенсацію з держави - агресора, якою є Російська Федерація.

10 вересня 2018 року ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Харкова відкрито провадження за заявою ОСОБА_1

Заявник та його представники про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином та своєчасно. Представником заявника подано суду заяву про розгляд справи за їх відсутністю на підставі наявних доказів.

Міністерство соціальної політики України про час та місце розгляду справи повідомлялось належним чином та своєчасно, відзив на заяву не надали, в судове засідання представника не направили, причини неявки суду не повідомили

Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином та своєчасно, відзив на заяву не надала, в судове засідання представника не направили, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст.247ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутністю учасників

справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши обставини справи, суд доходить наступних висновків:.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст.264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Згідно до ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився 25 серпня 1981 року у м. Стаханов Луганської області, що підтверджується паспортом громадянина України ЕК663036,виданим 30 листопада 1997 року Стахановським УМВС України в Луганській області (а.с. 30-33)

26 квітня 2016 року ОСОБА_1 зареєстрованого у ІНФОРМАЦІЯ_4 взято на облік як внутрішньо переміщену особу відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», що підтверджується довідкою № НОМЕР_1 від 27.04.2016 року. (а.с. 40)

Відповідно до вказаної довідки фактичне місце проживання ОСОБА_1 зазначено квартиру АДРЕСА_1.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОСОБА_1 з 2002 року на праві власності належить будинок 44 по вул. Ударника у м. Стаханові Луганської області. (а.с. 36)

Відповідно до Розпорядження КМУ від 07.11.2014 року (з подальшими змінами) № 1085-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення м. Стаханов Луганської області віднесено до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до частини першої статті 1Закону Українивід 20жовтня 2014року «Прозабезпечення праві свободвнутрішньо переміщенихосіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

У частині першій статті 4, частині першій статті 5Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод внутрішньопереміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою КабінетуМіністрів Українивід 01жовтня 2014року №509«Про обліквнутрішньо переміщенихосіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Положеннями Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод внутрішньопереміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини.

Частиною четвертою статті 2Закону Українивід 18січня 2018року «Проособливості державноїполітики іззабезпечення державногосуверенітету Українина тимчасовоокупованих територіяху Донецькійта Луганськійобластях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули вказаногоЗакону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.

Отже, вказаний Закон і передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про який просить заявник.

Статтею 55Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 124Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на будь-які правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.

У Рішенні КонституційногоСуду Українивід 07травня 2002року №8рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

З урахуванням внесених змін до Конституції України Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», вказане Рішення Конституційного Суду України не втратило свого значення у контексті права на доступ до суду.

Частина 4 ст.10ЦПК України і ст.17Закону Українивід 23лютого 2006року «Провиконання рішеньта застосуванняпрактики Європейськогосуду зправ людини» покладає на суд обов'язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом ст. 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за ст. 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 313; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 129).

Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 333; рішення ECHR у справі «Catan та інші проти Молдови та Росії», § 109; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 130).

У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 131).

Таким чином, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій

суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, §346; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 132).

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно зч.2ст.315ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Відповідно до ч. 3 ст. 5Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод громадянта правовийрежим натимчасово окупованійтериторії України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Таким чином встановлення факту, що має юридичне значення щодо вимушеного переселення заявника з окупованої території Луганської області, відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв'язку між переселенням осіб із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації.

Таким чином, суд доходить висновку про те, що як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав і свобод людини і громадянина, коли держава бере на себе такий обов'язок відповідно до зазначених вище конституційних норм.

Отже відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частині Луганської області, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ч. 4 ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», що підтверджує факт того, що вимушене переселення у квітні 2016 року ОСОБА_1 з окупованої частини території Луганської області відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області.

В якості однієї із заінтересованих осіб у даній справі визначено іноземну державу, правило про застосування щодо неї судового імунітету, передбачене частиною першою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року, не порушено, з огляду на наступне.

Вказана норма визначає імунітет від пред'явлення позову до іноземної держави та залучення її до участі у справі як третьої особи. Натомість, у даному випадку Російська Федерація бере участь як заінтересована особа у справі окремого провадження, а не виступає із вимогами як сторона чи третя особа у справі позовного провадження.

Підставою подання громадянами України заяв про встановлення відповідного факту є тимчасова окупація Російською Федерацією частини території України. Як зазначено в абзаці 15 преамбули Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права.

Частина 4 ст.79Закону України«Про міжнароднеприватне право» вказує на ті випадки, коли Україна може застосувати реторсію - правомірні обмежувальні заходи у відповідь на аналогічні заходи іншої держави. Так, якщо в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті

забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

В зв'язку з наведеним суд задовольняє заяву та встановлює відповідний юридичний факт вимушеного переселення ОСОБА_1 у квітні 2016 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України

Керуючись ст.ст. 3, 4, 7, 10, 13, 19, 76, 81, 82, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 293, 294, 315, 319 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення задовольнити.

Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 у квітні 2016 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається відповідно до п.15.5 розділу VІІІ перехідних положень ЦПК України: апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвали суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 27.12.2018 р.

Заявник: ОСОБА_1 - 61115, АДРЕСА_2, НОМЕР_2 виданий 30 листопада 1997 року Стахановським УМВС України в Луганській області;

Заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України 01601, м. Київ вулиця Еспланадна, 8/10, код ЄДРПОУ 37567866.

Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні 03049, м. Київ Повітрофлотський проспект, 27

Суддя: І.К. Ізмайлов