Рішення № 78868496, 26.12.2018, Куп'янський міськрайонний суд Харківської області

Справа №628/1286/18

Провадження №2/628/804/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/повне/

26 грудня 2018 року Купянський міськрайонний суд Харківської області

у складі: головуючого судді Скородєлової В.В.

за участю секретаря судового засідання Буткової В.М., розглянувши у відкритому судовомузасіданні упорядку спрощеногопозовного провадженняв містіКуп'янськуХарківськоїобласті цивільнусправу запозовомАкціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ціна позову 107943,81 грн.,

встановив:

Позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулосядо судуз позовомдо відповідачаОСОБА_1 вказавши, що відповідно до укладеного договору б/н від 19.04.2010 року, останній отримав кредит у розмірі 2900,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ВідповідачОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/ складає укладений між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач у порушення умов кредитного договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України зобов'язання за вказаним договором не виконав, оскільки не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв'язку з чим АТ КБ «ПриватБанк» проситьстягнути звідповідача заборгованість,яка утвориласястаном на18.03.2018року урозмірі 107943,81грн.,якаскладається з:2873,99грн. заборгованістьза кредитом;95403,45грн. заборгованістьпо процентамза користуваннякредитом;4050,00грн. заборгованістьза пенеюта комісією; атакож штрафивідповідно допункту 2.1.1.7.6умов таправил наданнябанківських послуг:500,00грн. штраф(фіксованачастина);5116,37грн. штраф(процентнаскладова). Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з відповідача на їх користь понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762,00 грн..

Ухвалою судді від 30.08.2018 року у справі відкрито провадження і справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

25.09.2018 року від адвоката ОСОБА_2, яка представляє інтереси відповідача ОСОБА_1, надійшла письмова заява про застосування позовної давності та про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, а також 01.10.2018 року до суду надійшли письмові пояснення, в яких остання просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, застосувати до вимог позивача наслідки спливу позовної давності.

Керуючись ст. 43 ЦПК України надає пояснення суду, доводи та міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду.

02.05.2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до Купянського міськрайонного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 107943,81 грн. за кредитним договором № б/н від 19.04.2010 року, яка складається з наступного: 2873,99 грн. заборгованість за кредитом, 95403,46 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 4050,00 грн. заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 5116,37 грн. штраф (процентна складова), судові витрати у розмірі 1762,00 грн.

Обставини, які визнаються відповідачем, відсутні.

На підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано:

- розрахунок заборгованості за договором № б/н від 19.04.2010 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_1, станом на 18.03.2018 р.;

- копію анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку;

- копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки «універсальна, 55 днів пільгового періоду» за договором SAMD№003049117, ІПН НОМЕР_1, ОСОБА_1,

- витяг з умов та правил надання банківських послуг,

- копію паспорту відповідача,

- копію довіреності представника позивача,

- копію відомостей з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ),

- копію банківської ліцензії,

- копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань,

- копію титульного аркуша статуту.

З тексту даної копії анкети-заяви вбачається, що відповідач ОСОБА_1 висловив свою згоду на те, що дана анкета-заява разом з Пам'яткою клієнта, Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним і банком договір про надання банківських послуг. Також в копії анкеті-заяві зазначено, що відповідач ознайомився та погоджується з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

Як вбачається з копії анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, остання не містить будь-яких даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії.

З анкети-заяви не вбачається суми наданого кредитного ліміту, тому застосування умов та правил надання банківських послуг в будь-якій редакції не є можливим.

Відповідачем ставиться під сумнів існування оригіналів анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а надана позивачем до суду її копія викликає сумніви з приводу її достовірності, тому копію заяви не можна вважати допустимим доказом.

Разом з тим, розрахунок заборгованості за договором № б/н від 19.04.2010 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1, станом на 18.03.2018 р. не є первинним документом, який підтверджує укладення кредитного договору між позивачем та відповідачем на умовах, які вказані банком у позовній заяві.

У матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого відповідачу кредиту.

Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту видачі відповідачу кредитної картки, не надано належних доказів зарахування коштів на кредитну картку позичальника, видачу коштів готівкою тощо.

Доводи позивача про те, що відповідач був ознайомлений з умовами та правилами надання банківських послуг, які додані до позовної заяви, не мають правового значення для правильного вирішення спору з огляду на відсутність доказів на підтвердження існування між сторонами укладеного кредитного договору.

Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості також не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу, оскільки позивачем не доведено укладання кредитного договору.

Позивачем не надано до суду належних доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Пам`ятки Клієнта, «Умов та правил надання банківських послуг», «Правил користування платіжною карткою» і «ОСОБА_2 банку», що у сукупності із Заявою, свідчило би про укладений у належній формі договору про надання банківських послуг, а також те, що вказані документи передбачали таку сплату щомісячних платежів на момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови не змінювались.

Умови та правила надання банківських послуг, які додані позивачем до суду, не містять підпису відповідача. Крім того, цей документ не можна вважати належним та допустимим доказом в розумінні вимог ст. 95 ЦПК України.

За таких обставин неможливо встановити наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови та правил надання банківських послуг розумів відповідач, підписуючи 19.04.2010 року анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у справі № 6-16цс15. Так, Верховний Суд України у вказаному рішенні вказав, що згідно із частинами першою, другою статті 207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним, як оспорюваного правочину, не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Хоча вказана правова позиція Верховного Суду України, висловлена у справі № 6-16цс15, безпосередньо пов`язується зі спором щодо права сторін збільшити строк позовної давності, остання підлягає застосуванню в межах розгляду даної справи, оскільки визначає умови та порядок укладання між сторонами договору.

Згідно з копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки «універсальна, 55 днів пільгового періоду» за договором SAMD№003049117, ІПН НОМЕР_1, ОСОБА_1 відсоткова ставка становила 2,5% на місяць (30% річних).

Між тим, з розрахунку заборгованості за договором №б/н від 19.04.2010 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1, станом на 18.03.2018 р. вбачається, що % ставка за користування кредитом була збільшена банком до 43,20%.

Згідно зістаттею 1056-1 ЦК Українипроцентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка.

У відповідності до правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року № 6-57цс12 боржник вважається належним чином повідомлений про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, коли банком не лише відправлено на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку.

Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту видачі відповідачу кредитної картки, не надано належних доказів зарахування коштів на кредитну картку позичальника, видачу коштів готівкою, повідомлення відповідача про підвищення відсоткової ставки тощо.

Відповідачем заперечується укладання кредитного договору з ПАТ КБ «ПриватБанк» б/н від 19.04.2010 року.

За положеннями ст.ст. 626-628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 3постанови правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, ? щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

За нормами ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, що діяла станом на день підписання анкети-заяви - 31.03.2011 року), до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Частиною 2 ст.11 указаного вище Закону передбачено, що кредитодавець зобовязаний надати позичальнику до отримання кредитув письмовій формі інформаціюпро кредитні умови.

Відповідно до ст.18 цього Закону, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності, його наслідком єістотний дисбаланс договірних прав та обовязківна шкоду споживача.

Відповідачем грубо порушено встановлені на той час норми законодавства України та приписи Національного ОСОБА_3 України, які регулюють питання укладення кредитного договору.

Вищезазначені вимоги є визначеними законом істотними умовами кредитного договору, а їх зміст та умови є такими, що можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту та є необхідними і обовязковими для такого виду договорів.

Згідно з ч. 1ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4ст. 42 Конституції Україниучасть у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення повернення кредиту. Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Такого висновку дійшов Конституційний Суд України в рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/13.

За таких обставин представник відповідача вважає, що порушені права відповідача, оскільки він не знав умов кредитування, розміру процентних ставок за користування кредитом та інші істотні умови кредиту.

Відповідачу не було роз'яснено всіх умов договору, в тому числі користування коштами в межах кредитного ліміту, він помилявся щодо істотних умов договору, зокрема строків та об'єму своїх прав та обов'язків, оскільки графіка платежів йому надано не було.

З Умовами та Правилами надання банківських послугвідповідач безпосередньо ознайомлений не був, про що свідчить відсутність його особистого підпису на зазначених Умовах, а відтак згоди своєї на умови щодо нарахування процентів, штрафу та комісії не давав, отже, таке нарахування є незаконним. З урахуванням наведеного, при підписанні анкети-заяви відповідач не приєднався до умов кредитного договору, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

За таких обставин порушені права відповідача, оскільки він не знав умов кредитування, розміру процентних ставок за користування кредитом та інші істотні умови кредиту, а позивач, в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів», не надав відповідачу в повному обсязі відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують суму встановленого позивачем та наданого відповідачу кредитного ліміту.

Позивачем до суду не надано доказів щодо ухвалення банком рішення про встановлення кредитного ліміту за договором, зміну його розміру, розміри процентної ставки за таким кредитом, а надані суду заява, Умови та правила надання банківських послуг не містять відомостей щодо визначення сторонами при укладенні кредитного договору відповідальності у вигляді пені та комісії за порушення умов його виконання.

Щодо стягнення пені та штрафів: 4050,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 5116,37 грн. - штраф (процентна складова).

Позивачем до суду не надано обґрунтованого розрахунку вказаних сум.

Відповідно достатті 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина другастатті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третястатті 549 ЦК України).

За положеннямистатті 61 Конституції Україниніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно достатті 549 ЦК Україништраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених устатті 61 Конституції Українищодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженихПостановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Встановивши в кредитному договорі сплату комісії за обслуговування кредиту, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 16 листопада2016 року № 6-1746цс16 , банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь,

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловлену у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15 про застосуваннястатті 61 Конституції Українищодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (штрафу і пені).

Враховуючи викладене, правові підстави до стягнення штрафу, пені та комісії відсутні, а тому у задоволенні позову в зазначеній частині слід відмовити.

Щодо позовної давності.

Відповідно до вимогст. 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК Українивстановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч. 1ст. 261 ЦК України).

ОСОБА_3 звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у 02.05.2018 року.

Згідно розрахунку заборгованості відповідач сплатив на погашення кредиту 100 грн. 20.05.2014 грн.. Інших дій з платіжною карткою відповідач не здійснювала.

Кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредитуперебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінчення строку дії договору.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від19 березня 2014 року № 6-14цс14.

Оскільки позивачем останній платіж було здійснено 20.05.2014 року, дія картки закінчилась, а позов подано 02.05.2018 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, з пропуском строку позовної давності.

Збільшений строк позовної давності не може бути застосований до виниклих між сторонами правовідносин, оскільки відсутня письмова згода позичальника на збільшення позовної давності,відповідно до положення частини першоїстатті 259 ЦК України.

За таких обставин вважати, що між сторонами існує домовленість про зміну тривалості позовної давності, не має. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року.

Відповідно дост. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

У рішенні від 20.09.2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "ЮКОС"проти Росії" Європейський суд з прав людини зазначив: позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю.

Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.

Враховуючи, що докази поважності причин пропуску строку позовної давності та докази, що строк позовної давності переривався у порушенніст. 81 ЦПК України, позивачем до суду не надані, то зі спливом строку позовної давності припинилося право вимоги (переслідування або притягнення до суду) боржника.

Зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання: анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, оригінал якої може знаходитись у позивача.

В судове засідання представник позивача не зявився, в матеріалах справи міститься письмова заява про розгляд справи в його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі і просить задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, в матеріалах справи міститься письмова заява про розгляд справи без його участі, за участю його представника адвоката ОСОБА_2 Проти позову заперечує.

Представник відповідача адвокат ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, підтримавши свої письмові пояснення, надані суду раніше.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено та підтверджено наявними у справі доказами, що на підставі заяви б/н від 19.04.2010 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, оформив на своє імя кредитну карту у «ПриватБанк». (а.с. 8)

19.04.2010 р. ОСОБА_1 у анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, з тексту якої вбачається, що він висловив свою згоду на те, що ця анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування, складають між ним і банком договір про надання банківських послуг.

Також в анкеті-заяві зазначено, що відповідач ознайомився та погоджується з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Крім того, відповідачем було зазначено, що він зобов'язується виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПАТ КБ «ПриватБанк».

Належність підпису на вказаній анкеті-заяві саме відповідачу, останнім не заперечувалась.

Також відповідачем 19.04.2010 року було підписано довідку про умови кредитування, в якій зазначено тарифи банку. (а.с. 9)

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України договір вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто, в даному випадку, зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві позичальника, Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та тарифах. Таким чином, між банком та позичальником укладається договір у письмовій формі.

Укладення кредитного договору таким чином чинному законодавству України не суперечить. Між сторонами були здійснені всі необхідні дії для придбання, припинення або зміна цивільних прав та обов'язків, що за змістом ч. 1 ст. 202 ЦК України вказує на вчинення двостороннього кредитного договору, складовими якого виступають заяви, Умови, Правила та тарифи, з якими позичальник ознайомлений, про що свідчить підпис в заяві.

Відповідно до підписаної заяви, клієнт виявив бажання на отримання послуги від банку у вигляді оформлення платіжної карти.

Встановлено, що дані умови регулюють відносини між банком та клієнтом з відкриття та обслуговування карткового рахунку клієнта, а так само інших банківських послуг, зазначених у заяві.

Крім того, банком на виконання відповідних положень Закону України «Про захист прав споживачів» надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Враховуючи, що законодавчо не встановлений обов'язок кредитора на відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» є положення ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України, тобто фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією (отримання кредиту боржником та сплата ним періодичних платежів).

Таким чином, кредитний договір укладений відповідно до норм чинного законодавства та є чинним.

Статтею 634 ЦК Українипередбачена можливість укладення договору приєднання, тобто договору, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Суд також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04 квітня 2018 року по справі № 357/12292/16-ц, в якій зазначено, що неоспорювання кредитного договору, часткове його виконання відповідно дост. 204 ЦК Українисвідчить про правомірність цього правочину. Підписання даного договору є прямою та безумовною згодою позичальника щодо прийняття умов цього договору.

Згідност. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідач та його представник,хоча іне визнають позовнівимоги АТКБ «ПриватБанк»,фактично визнаютьотримання кредитнихкоштів,адже погоджуєтьсяз нарахованою сумою заборгованості за тілом кредиту.

Вказані обставини свідчать про дотримання письмової форми правочину та укладення кредитного договору, відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у погодженому сторонами розмірі.

Відповідач покладені на нього зобовязання належним чином не виконував, у звязку з чим у нього утворилась заборгованість, яка згідно доводів банку та наданого останнім розрахунку, складає 107943,81 грн..

Представник відповідача просить про застосування позовної давності до вимог банку.

За положеннями ст.256ЦКУкраїни позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 5ст.261ЦКУкраїни за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 253 ЦК Українипередбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

Відповідно дост. 264 ЦК Україниперебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку.

Статтею 257 ЦК Українипередбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 4ст.267ЦКУкраїни сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з правових позицій, викладених в Постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року по справі №614цс14, яка була ухвалена за наслідками перегляду цивільної справи за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості, відповідно до Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Аналогічні правові позиції викладені і в постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року по справі № 181/467/17, сторонами в якій були ПАТ КБ «Приватбанк». Зокрема, у вказаному судовому рішенні зазначено, що висновок судів попередніх інстанцій про початок перебігу позовної давності з моменту внесення позичальником останнього платежу на погашення кредитної заборгованості є помилковим. Згідно з вищенаведеним пунктом 2.1.1.2.11 Умов та правил, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня дії картки, а не закінченням строку дії договору. Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104 цс16.

Відповідно до ч. 4ст.263ЦПКУкраїни при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно п. 2.1.1.2.11. Умов та правил надання банківських послуг, які були додані банком до позовної заяви, картка діє до останнього дня місяця, зазначеного на лицевому боці картки, включно. Забороняється використання картки зі строком дії, що сплив.

Відповідно до п. 2.1.1.2.12. вказаних Умов та правил надання банківських послуг, по закінченню строку дії відповідна кредитна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), за зверненням клієнта.

Як вбачається з довідки (а.с. 102) між позивачем та відповідачем був підписаний кредитний договір б/н, за яким було надано дві кредитні картки: №5577212907590510, дата відкриття 19.04.2010 року, термін дії 12/12; №5211537426568262, дата відкриття 25.12.2012 року, термін дії 06/16.

Згідно наявних у справі доказів, заяв про розірвання кредитного договору від відповідача до банку не надходило та відповідачем дійсно були вчинені дії, що свідчать про визнання ним свого боргу перед банком, здійснюючи неодноразові банківські операції, останнє з яких було погашення заборгованості, яке внесено 10.06.2015 року (а.с. 6).

Аналізуючи досліджені докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що посилання відповідача в своїх запереченнях про застосування наслідків пропуску строків позовної давності згідно ст. 257 ЦК України є безпідставним, зважаючи на те, що позивачем не пропущено строк для звернення до суду, оскільки згідно поштового штемпелю (а.с. 43) позивачем відправлено позов разом з доданими до нього документами 24.04.2018 року, а згідно позначки вхідної кореспонденції (а.с. 2) позов надійшов до суду 02.05.2018 року.

Відповідно достатті 256 ЦК Українипозовна давністьце строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як вбачається з п. 1.1.7.31 кредитного договору б/н від 19.04.2010 року строк позовної давності щодо вимог банку по поверненню кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені, штрафів, витрат банку складає 50 років.

Згідно ст. 629 ЦК Українидоговір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно дост.526ЦКУкраїни зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимогЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимогвідповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями ч. 1ст. 530 ЦК України, якщо в зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

Відповідно до ч. 2ст. 1050 ЦК Україниякщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно дост. 1048 ЦК.

Статтею 1054 ЦК Українипередбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу, які регулюють відносини позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає з суті кредитного договору.

Частиною першоюстаті 1050 ЦК Українивстановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 ЦК України. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно достатей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

Статтею 549 ЦК Українипередбачено обовязок боржника сплатити кредитору неустойку (штраф, пеню) в разі порушення ним зобовязання. Відповідно до ч. 1ст. 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно ч. 2ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1ст. 625 ЦК Україниборжник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин суд приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 2873,99 грн.

Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також сплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно доп. 1.1.3.2.3 «Права банку» Умов та правил надання банківських послуг банкмаєправо змінювати тарифи, а також інші умови обслуговування рахунків. При цьому Банк, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов'язаний не менше ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці за картрахунком, згідно з п. 1.1.3.1.9 Договору. Якщо протягом 7 днів банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку кредиту (кредитного ліміту) Банк залишає за собою в однобічному порядку, за власним рішенням ОСОБА_3 та без попереднього повідомлення клієнта.

Відповідно до п. 1.1.3.2.9 Умов та Правил банк має право для різних цілей (повідомлення про зміну тарифів, активації додаткових послуг, контактних даних, Умов та Правил надання банківських послуг, інформування про розмір заборгованості по кредиту, про акції, що проводяться банком тощо) встановлювати контакт з клієнтом, використовуючи різні канали зв'язку, зокрема направлення СМС - повідомлень на мобільний телефон клієнта.

Згідно п.1.1.2.3 Умов та правил надання банківських послуг клієнт зобов'язаний одержувати виписки про стан картрахунків і про здійснені операції за картрахунками.

Згідно з п. 1.1.2.4 цих Умов та правил у разі незгоди зі змінами Правил та/або ОСОБА_3 звернутися до ОСОБА_3 для розірвання Договору і погасити заборгованість, що виникла перед ОСОБА_3, у тому числі й заборгованість, що виникла протягом 30 днів з моменту повернення карток, виданих власнику і його довіреним особам. У разі незгоди зі списанням коштів з картрахунка інформувати (також письмово, якщо вирішення питання передбачає таку необхідність) Банк про це протягом тридцяти п'яти днів з моменту списання.

Позивач виконав умови договору тапроінформував відповідача про зміну відсотків по кредиту, про що свідчать інформаційні довідки АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 93), відповідно до яких ОСОБА_1 за номером телефону, зазначеним ним особисто при оформлення кредитного договору, а саме: НОМЕР_2, направлені повідомлення про зміну відсоткової ставки.

Проте, відповідач не звертався до банку із письмовими заявами про розірвання кредитного договору або про незгодуіз таким підвищеннямвідсотків, продовжуючи користування кредитними коштами,про що свідчить розрахунок,та відповідно ОСОБА_1 прийняв нові тарифи та погодився з їх зміною.

У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом відповідно до вимог частини 1 статті611, частини 1 статті612 ЦК України.

Частина друга статті 258ЦКУкраїни передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Пунктом 2.1.1.12.6.1. Умов та правил надання банківських послуг передбачено сплату пені за несвоєчасне погашення заборгованості в розмірі, що дорівнює сумі базової процентної ставки за договором /30, що нараховується за кожний день + 50грн. (одноразово).

З наданого банком розрахунку заборгованості (а.с. 5-7), вбачається, що за несвоєчасну сплату боргу відповідачу нараховувалася пеня у сумі 100 грн. щомісяця. Таким чином, в межах позовної давності з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 1200 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафу (фіксованої частини в розмірі 500,00 грн. та процентної складової в розмірі 5116,37 грн.), то суд відмовляє у задоволенні цих вимог з наступних підстав.

Як вбачається з правових позицій, викладених в постановах Верховного суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15 та від 11 жовтня 2017 року у справі №6-1374цс17, цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обовязку новим, або у приєднанні до невиконаного обовязку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обовязків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно достатті 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина другастатті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (частина третястатті 549 ЦК України).

За положеннямистатті 61 Конституції Україниніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно достатті 549 ЦК Україништраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушеннястроків виконання грошових зобовязань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених устатті 61 Конституції Українищодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Приймаючи до уваги, що судом частково задоволено позовні вимоги в частині стягнення пені за період позовної давності, відсутні підстави для стягнення нарахованих банком штрафів за прострочення відповідачем виконання грошового зобовязання.

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом в розмірі 2873,99 грн., заборгованості за процентами в розмірі 95403,45 грн. та заборгованості за пенею в розмірі 1200 грн., а всього заборгованості в розмірі 99477,44 грн.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

ОСОБА_3 під час предявлення позову було сплачено судовий збір в розмірі 1762 грн. (а.с.1). Відповідно дост. 141 ЦПК Українисуд розподіляє судові витрати на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, позивачем було предявлено позовні вимоги в розмірі 107943,81 грн., судом задоволені позовні вимоги в розмірі 99477,44 грн. Пропорційно розміру задоволених позовних вимог суд стягує з відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1623,96 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 264-265, ЦПК України, ст. ст. 526, 527, 530, 598, 599, 610, ч. 2 ст.1050,1054 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ціна позову 107943,81 грн. задовольнити частково.

Стягнути зОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2 міськради Харківської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, накористь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», юридична адреса:місто Київ,вулиця Грушевського,1Д,код ЄДРПОУ14360570, заборгованість за договором кредиту № б/н від 19.04.2010 року у розмірі 99477,44 грн., яка складається з наступного: 2873,99 грн. заборгованість за кредитом; 95403,45 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 1200 грн. заборгованість за пенею та комісією, а також 1623,96 грн. судовий збір, сплачений позивачем при подачі позову до суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Купянський міськрайонний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

На виконання вимог ч. 10ст. 272 ЦПК Українисуд повідомляє учасникам справи веб-адресу сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою вони можуть отримати інформацію по даній справі: http://kpm.hr.court.gov.ua/sud2023/gromadyanam/csz/.

Повний текст рішення суду виготовлений 27.12.2018 року.

Суддя: В.В. Скородєлова