Рішення № 78862893, 18.12.2018, Рахівський районний суд Закарпатської області

Справа № 305/1700/15-ц

Провадження по справі №2/305/16/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2018 Рахівський районний суд Закарпатської області

у складі: головуючої судді – Бліщ О.Б.

секретаря с/з – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів цивільну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2, 3-я особа: ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 15.04.2008 між ПАТ «АК ПІБ» та фізична особа ОСОБА_4 уклали кредитний договір №617, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 300 000 гривень, зі сплатою відсотків за користуванні кредитом в сумі 18 % річних. Однак позичальник дячук Г.І. неналежно виконувала свої зобов’язання за кредитним договором, та допустила заборгованість, яка станом на 01.08.2015 становила: 297169,00 грн. заборгованість за кредитом; 402 275,31 грн. – заборгованість по відсотках; 246 371,01 грн. – пені.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за Кредитним договором 15.04.2008 між ПАТ «АКПІБ» та ОСОБА_2, ОСОБА_3 укладено іпотечний договір №617 відповідно до якого останні передали банку в іпотеку житловий будинок, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, смт. Великий бичків, вул. Бор канюка №43. Відповідно до Іпотечного договору Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію к випадках передбачених п.5.1, а саме при неналежному виконанні боржником своїх зобов'язань за кредитним договором.

17.12.2012 між ПАТ «АКПІБ» та ТзОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір про відступлення прав вимоги. Відповідно до п.2.2 договору наслідок передачі Кредитного портфеля за цим договором, новий кредитор набуває усіх прав вимоги первісного кредитора за Кредитними договорами та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань, правом на звернення стягнення за зобов'язаннями Позичальника на заставлене майно та іншими правами Вимоги за Кредитними договорами. Отже, внаслідок укладення вказаного договору про відступлення права вимоги відбулася заміна кредитора, тобто ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора за договором № 617 від 15.04.2008.

У позові позивачі просили суд винести рішення, яким звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: будинок, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Рухівський район, смт. Великий Бичків, вул..Борканюка №43 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №617 від 15.04.2008, яка станом на 01.08.2015 складає 945815, 32 грн., а саме: заборгованість за кредитом: 297 169, 00 грн.; заборгованість по відсотках - 402 275,31 грн., пеня - 246371,01 грн., шляхом проведення прилюдних торгів згідно ЗУ «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предметі іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності / незалежним експертом та стадії оцінки майна. Стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати по справі.

Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 07.12.2015 провадження у даній справі зупинено до вирішення по суті та набрання законної сили рішенням в цивільній справі №305/1136/15-ц за позовом ТзОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Ухвалою суду від 16.03.2018 провадження у справі поновлене у зв'язку з набранням законної сили рішенням у цивільній справі № 305/1136/15-ц.

08.05.2018 до суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_5 про збільшення розміру позовних вимог. У вказаній заяві зазначено, що станом на 06 квітня 2018 заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором становить 1158415,45 грн., з яких – 297169, 00 грн. – тіло кредиту; 620971,51 грн. – відсотки; пеня – 240274,94 грн.

Представник позивача в судове засідання не з'явився. В матеріалах справи міститься заява представника позивачів про розгляд справи за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та які мають значення для справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив.

Представник відповідачів та третьої особи – ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву, в якій просить вказану справу розглянути без її участі, позовні вимоги не визнає просить відмовити в їх задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

15.12.2017 набрав чинності Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів". Згідно п.9 Перехідних положень ЦПК України в редакції від 15.12.2017 справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Враховуючи викладене, вказана справа розглядатиметься за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Нормами статтей 76 – 81 ЦПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. ОСОБА_7 позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У відповідності до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", 15.04.2008 року було укладено Кредитний договір №617, згідно якого банк видав ОСОБА_4 кредит у сумі 300 000 гривень, під 18 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 14 лютого 2017 року. При цьому відповідачка взяла на себе зобов'язання своєчасно сплачувати кредитні кошти, платою за користування кредитом у визначені кредитним договором терміни згідно графіку погашення заборгованості по кредиту.

У відповідності до ст.ст. 526, 611 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тільки у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (пені).

Позивач у своєму позові посилається на те, що станом на 01.08.2015 заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором становить: 297169,00 грн. заборгованість за кредитом; 402 275,31 грн. – заборгованість по відсотках; 246 371,01 грн. – пені.

Під час судового розгляду справи представником позивача збільшено розмір заборгованості, а саме надано новий розрахунок станом на 06 квітня 2018 року, за яким заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором становить 1158415,45 грн., з яких – 297169, 00 грн. – тіло кредиту; 620971,51 грн. – відсотки; пеня – 240274,94 грн.

Судом встановлено, що для забезпечення виконання всіх зобов'язань за кредитним договором між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, було укладено іпотечний договір №617 від 15.04.2008.

Предметом іпотеки будинок, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, смт. Великий Бичків, вул. Борканюка №43.

За змістом ст. 7, 33 ЗУ “Про іпотеку” за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Та тільки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекоотримувач вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, в тому числі, на підставі рішення суду.

Згідно з умовами договору відступлення права вимоги від 17.12.2012 року ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" відступило, а ТОВ "Кредитні ініціативи" прийняло право вимоги за кредитними договорами укладеними між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та фізичними особами, в тому числі за кредитним договором №303 від 26.06.2006 року та Іпотечним договором №303 від 26.06.2006 рок, укладеними між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та відповідачем.

Даючи оцінку доводам позивача про наявне право вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 512 ЦКУ кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 626 ЦКУ договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦКУ).

Позивач обґрунтовує позов тим, що він набув права вимоги кредитора по кредитному договору на підставі укладеного між позивачем і ПАТ «АКПІБ» договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012.

Згідно п. 2.2 договору відступлення прав вимоги між позивачем та ПАТ «АКПІБ» від 17.12.2012 , яким обґрунтовується позов, внаслідок передачі (відступлення) Кредитного портфеля за цим Договором, ОСОБА_8 кредитор набуває усіх ОСОБА_9 Вимоги Первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань, правом на звернення стягнення за зобов'язаннями позичальників на заставлене майно та іншими правами вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення. Згідно термінів (ст. 1 договору): Кредитним портфелем вважається сукупність усіх прав вимоги, які передаються за цим Договором новому кредитору; «дата передання ОСОБА_9 Вимоги - дата фактичного підписання Сторонами Реєстру Позичальників»; «грошові зобов'язання» - розмір основних грошових зобов'язань щодо кожного окремого позичальника зазначається у Реєстрі позичальників; «Реєстр позичальників» - підписання Сторонами реєстру позичальників засвідчує передачу (відступлення) прав вимоги Первісним кредитором ОСОБА_8 кредитору. Згідно п. 4.1. договору: відступлення прав вимоги Первісним кредитором ОСОБА_8 кредитору, набуття Новим кредитором права вимоги та заміни кредитора за правами вимоги на ОСОБА_8 кредитора набувають чинності у день укладення Договору, за умов належного оформлення Сторонами (підписання та скріплення відбитками печаток Сторін) Реєстру позичальників. Згідно п. 4.3. договору, Сторони підписують Реєстр позичальників, що є Додатком № 1 до Договору.

Виходячи з умов договору відступлення прав вимоги, належним доказом, який засвідчує факт відступлення (набуття) прав вимоги позивачем по кредитному і іпотечному договорах, є належно оформлені і підписані позивачем та ПАТ «АКПІБ» договір відступлення прав вимоги та додаток № 1 до нього (Реєстр позичальників).

Позивачем не надано Реєстру позичальників, належним чином оформленого згідно умов статті 1, пунктів п. 4.1., 4.3. договору відступлення прав вимоги як Додатку № 1 до нього та підписаного обома сторонами, у т.ч. ПАТ «АКПІБ». З ОСОБА_5 з Додатку №1 Договору від 17.12.2012 р. про передачу прав за іпотечним договором вбачається, що цей витяг не є Реєстром позичальників в розумінні ст. 1, п. п. 2.1., 4.1., 4.3. договору відступлення прав вимоги, не містить підпису та відбитку печатки ПАТ «АКПІБ» та підписаний одноособово позивачем.

Сам лише договір відступлення прав вимоги не засвідчує факту відступлення (набуття) позивачем прав вимоги по кредитному договору, оскільки не містить відомостей, що за ним відступаються права вимоги по кредитному договору № 617 від 15.04.2008 р. Не містить таких відомостей й наданий позивачем ОСОБА_7 про передачу прав за договорами забезпечення, укладений з ПАТ «АКПІБ», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, реєстровий № 1423 від 17.12.2012 р.

За таких обставин наявність у позивача права вимоги до позичальника та майнових поручителів про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким забезпечено зобов’язання по кредитному договору, не доведена.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів особи, яка звернулася до суду, насамперед полягає в з'ясуванні та встановленні, чи має особа таке право та чи були вони порушені, тому під час розгляду справи судом має бути встановлено факт наявності у позивача права та факт його порушення, а якщо не буде встановлено такого – відсутні підстави для задоволення позову.

Даючи оцінку вимогам позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості по кредиту, суд виходить з наступного.

Позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, в рахунок погашення кредитних зобов'язань ОСОБА_4 по кредитному договору № 617 від 15.04.2008. , враховуючи заяву про збільшення позовних вимог по основній сумі кредиту – 297169, 00 грн., по відсотках за кредитом – 620971,51 грн.

В забезпечення виконання позичальником зобов'язань по кредитному договору укладено іпотечний договір № - 617, посвідчений державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 реєстровий № 1-1009 від 15.04.2008 р., згідно якого в рахунок виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_4 майновими поручителями передано в іпотеку житловий будинок по вул. Борканюка, 43 у с.м.т. ОСОБА_10 Бичків Рахівського району, Закарпатської області площею 122,36 м2 (предмет іпотеки).

Судом встановлено, що рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області у справі № 2-466/10 від 27.10.2010 р., що набуло законної сили, задоволено позовні вимоги кредитора до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по кредитному договору № 617 від 15.04.2007 р. станом на 11.02.2010 р., де: основний борг по кредиту – 297 169 грн. (з довідки кредитора від 11.02.2010 р. основний борг складається з сум 268 867,91 грн. + 28 301,09 грн.). Із заяви ЗАТ «АКПІБ» № 06-08/645 від 29.11.2010 р., зареєстрованої судом (вх. № 2-/10 від 29.11.2010 р.), кредитор в особі ОСОБА_11 отримав 08.12.2010 р. виконавчий лист на виконання рішення суду по справі № 2-466/10.

Верховний суд України у листі від 01.02.2015 р. «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна» зазначає: Суди повинні мати на увазі, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно (постанова Верховного Суду України від 4 вересня 2013 р. у справі № 6-73цс13). Разом із тим задоволення подібних позовних вимог можливе лише у разі, коли суду надані беззаперечні докази того, що попередні заходи не призвели до належного виконання зобов’язання.

В даній справі позивач не обґрунтував жодним доказом, що невиконання прийнятого на користь кредитора рішення суду про достроково повне стягнення з позичальника кредитної заборгованості є наслідком обставин, які перешкоджають чи унеможливлюють виконання судового рішення.

Матеріали справи не містять доказів, що кредитором втрачена можливість стягнення з позичальника достроково стягнутої судом заборгованості у справі № 2-466/10 від 27.10.2010.

Даючи оцінку вимог про звернення стягнення на іпотеку в рахунок погашення заборгованості по відсотках за користування кредитом, суд виходить з наступного.

Згідно кредитного договору № 617 від 15.04.2008 позичальник отримала кредит у сумі 300 000 грн. зі сплатою 18% річних зі строком користування до 14.04.2017.

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області по справі № 2-466/10 від 27.10.2010, яке набуло законної сили, задоволено позов кредитора про дострокове стягнення з ОСОБА_4 заборгованості по кредитному договору № 617 від 15.04.2008 у сумі 375 074,37 грн., яка включає: основний борг по кредиту – 297 169 грн. (268 867,91 + 28 301,09), прострочені відсотки за кредитом – 74 055,86 грн., відсотки за період 01.02.2010 по 11.02.2010 р. – 1 697,33 грн.

Умовами укладеного кредитного договору № 617 від 15.04.2008 р. погоджено кінцевий строк повного повернення кредиту – 14.02.2017.

Умовами п. 2.4 кредитного договору передбачено обов'язок позичальника здійснювати погашення кредиту та процентів за користування ним щомісячними черговими платежами відповідно до Графіку (додаток № 1 до кредитного договору, який є його невід'ємною частиною).

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК).

У зв'язку з простроченням позичальника рішенням суду від 27.10.2010 р. з ОСОБА_4 (позичальника) достроково повністю стягнуто заборгованість по кредиту, проценти за ним.

Для практичного застосування при розгляді кредитних спорів має значення розуміння відмінностей предметів спору - стягнення заборгованості по кредиту, строк виконання зобов’язання з повернення якого і сплати відсотків за користування яким наступив (прострочена заборгованість), або дострокове повернення кредиту, вимога про що включає стягнення як простроченої заборгованості по кредиту, строк виконання зобов’язання з повернення якого зі сплатою за фактичний час користування ним відсотків наступив, так і поточної заборгованості (залишку по кредиту), строк виконання зобов’язання з повернення якого ще не наступив (дострокове стягнення).

В даній справі пред'явлена вимога, яка була предметом розгляду Рахівським районним судом Закарпатської області з постановленням рішення від 18 жовтня 2010, саме про дострокове повне повернення кредиту, що включає як прострочену заборгованість по кредиту та відсотках (станом на 11.02.2010),так і поточну заборгованість (залишок по кредиту, строк повернення якого 2017).

У разі прострочення (невиконання) зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов’язання (ст. 611 ЦК України).

Пред’явивши вимогу про дострокове повернення кредиту, тобто стягнення як простроченої заборгованості по кредиту, строк виконання зобов’язання з повернення якого наступив, так і поточної заборгованості (залишку по кредиту), строк виконання зобов’язання з повернення якого не наступив, кредитор тим самим змінив договірні правовідносини, зокрема, кінцевий строк договору з виконання зобов’язання з повернення кредиту.

Зміна первісно встановленого договором строку виконання зобов’язання з повернення кредиту зумовлює зміну кредитних правовідносин в частині зобов’язання позичальника зі сплати у подальшому щомісячних чергових платежів з погашення кредиту.

Після прийняття судового рішення про дострокове повернення кредиту правовідносини припиняються лише в частині зобов'язань з подальшої оплати чергових (щомісячних) платежів з погашення кредиту і нарахування та сплати відсотків. Разом з цим, між сторонами продовжують існувати невиконані зобов’язання з погашення простроченої заборгованості по кредиту і відсотках, але лише за фактичний час користування кредитом, до пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредиту. Також рішення суду про дострокове повернення кредиту не звільняє позичальника від відповідальності і не позбавляє кредитора права вимагати від боржника сплати коштів, передбачених ст. 625 ЦК України.

Рішення суду про дострокове стягнення кредиту у зв'язку з реалізацією останнім права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК, виступає підтвердженням зміни правовідносин, що ґрунтуються на кредитному договорі, в силу якого кредитор має право, а позичальник зобов'язаний достроково, раніше первісно встановленого кінцевого строку, повернути кредит і сплатити належні кредитору відсотки.

Порядок сплати процентів визначається кредитним договором (ч. 2 ст. 1056-1 ЦК). Умовами п. п. 3.2, 3.3 кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються Банком на суму щоденної заборгованості по кредиту з першого по останній день поточного місяця (щомісячно). Отже, до зміни зобов’язання нарахування і сплата процентів за кредитом було передбачено під час дії договору щомісячно.

Після дострокового повного стягнення за рішенням суду кредиту, що зумовило зміну первісно погодженого договором зобов’язання, строк виконання зобов’язання (договору) з повного повернення кредиту та процентів за ним можна вважати таким, що наступив, і у позичальника виникло зобов’язання достроково повністю повернути кредит та сплатити відсотки за час фактичного користування кредитом до прийняття судом рішення.

Отже, після дострокового повного стягнення кредиту нарахування договірних процентів за користування кредитом поза межами договору, строк виконання якого наступив, законом та кредитним договором – не передбачено.

Припинення обов'язку позичальника з подальшої оплати щомісячних платежів з погашення кредиту після прийняття судом рішення про дострокове стягнення кредиту зумовлює припинення права кредитора на продовження нарахування і стягнення відсотків за кредитом, який вже стягнутий судом.

Відтак, обов'язок відповідача повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами існував у межах строку кредитування. У подальшому відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

ОСОБА_9 кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Правові висновки, наведені у постанові Верховного суду України від 20.06.2018 р. у справі № 369/10811/13-ц , у постанові ОСОБА_10 Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-10цс18.

Виходячи з вищенаведеного правомірно дійти висновку про безпідставність вимог позивача про стягнення процентів за користування кредитом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проценти (відсотки), які банк або інша фінансова установа отримує за користування кредитом, в розумінні ст. 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 142 Господарського кодексу України, є його прибутком (доходом), який є показником фінансових результатів господарської діяльності. Згідно статей 1, 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.99 р., який поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством, б ухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема, як нарахування та відповідність доходів і витрат. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення.

Згідно «Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України», затверджених Постановою Правління НБУ від 18.06.2003 р. № 255, що визначають методологічні засади відображення в бухгалтерському обліку інформації про доходи і витрати та порядок застосування основних принципів бухгалтерського обліку під час визнання та обліку доходів, зокрема, нарахування процентів – це відображення в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності доходів під час їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів (п.1.2 Правил). Бухгалтерський облік нарахованих доходів здійснюється не рідше одного разу на місяць за кожною операцією (договором) окремо (розділ III, глава 1, п.1.1 Правил).

Зазначене узгоджується з умовами п. п. 3.2, 3.3 кредитного договору, яким сторони погодили, що проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно.

Нарахування процентів за кредитом є правом, а не обов'язком кредитора, тому якщо кредитором під час здійснення діяльності з надання кредиту нараховуються проценти за користування ним, таке нарахування обов'язково повинно здійснюватися в установленому законом порядку та відображатися в первинних документах бухгалтерському обліку.

Аналогічної позиції дотримується Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ у п. 10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій» (лист від 07.02.2014 р.), зазначаючи: належними доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, можуть бути первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Виходячи з вищезазначених вимог законодавства та правових висновків, належними і достатніми доказами нарахування відсотків за користування кредитом та заборгованості по ним є первинні документи бухгалтерського обліку кредитора, які фіксують факти здійснення господарських операцій з відображенням нарахування відсотків за кредитом у бухгалтерському обліку з наступним відображенням у фінансовій та податковій звітності.

Позивачем не надано належних та достатніх доказів нарахування відсотків, в рахунок погашення яких позивач звернувся про стягнення на предмет іпотеки, та їх відображення у встановленому законом порядку у первинних документах бухгалтерського обліку.

Позивачем не надано суду доказів нарахування та відображення нарахування відсотків у документах бухгалтерського обліку і фінансової звітності первісним кредитором. В той же час, як вбачається з розділу 8 наданого позивачем договору про відступлення права вимоги від 17.12.2012 між ним і ЗАТ «АКПІБ», передбачено обов'язок первісного кредитора (банку) передати новому кредитору по акту приймання-передачі усі документи, що підтверджують право вимоги до боржників, що відступається за цим договором.

Наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок а також розрахунок наданий до заяви про збільшення позовних вимог, кредитної заборгованості суд вважає не належним і не достатнім доказом наявності заборгованості у відповідача по відсотках, оскільки вони не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.99.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що доводи позову про наявність у позичальника заборгованості по відсотках за користування кредитом, в рахунок погашення яких пред'явлено позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, є безпідставними та недоведеними.

Як зазначається у п. 41 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Згідно умов п. 1.4 іпотечного договору вартість предмета іпотеки сторонами визначена у сумі 1 036 357 (один мільйон тридцять шість тисяч триста п'ятдесят сім) грн.

Враховуючи, що рішення суду про стягнення з позичальника кредитної заборгованості є чинним, матеріали справи не містять доказів, що кредитором втрачена можливість стягнення з позичальника достроково стягнутої судом заборгованості, доводи позивача про наявність у позичальника заборгованості по відсотках за кредитом після дострокового стягнення заборгованості за рішенням суду є безпідставними та недоведеними, правомірно дійти висновку про неспівмірність суми кредитної заборгованості та вартості іпотечного майна, на яке позивач просить звернути стягнення, яка значно перевищує заборгованість позичальника, а порушення основного зобов'язання не завдає збитків іпотекодержателю (кредитору) і не змінює обсяг його прав.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у позові.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76- 81, 89, 141, 263-265, 273, 354, 355, п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду або через Рахівський районний суд Закарпатської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 24 грудня 2018 року.

Головуюча: Бліщ О.Б.