Рішення № 78861583, 17.12.2018, Мангушський районний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Першотравневий районний суд Донецької області)

241/1790/16-ц

2/241/14/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(Повний текст)

17.12.2018 року Першотравневий районний суд

Донецької області

у складі:

головуючого судді Демочко Д.О.

при секретарі Цукановій Л.П.

за участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у смт. Мангуш цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 комітету Мангушської селищної ради, ОСОБА_3 центральної районної лікарні про виключення квартири зі службового житлового фонду,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Першотравневого районного суду Донецької області із позовом до ОСОБА_2 комітету Мангушської селищної ради, ОСОБА_3 центральної районної лікарні про виключення квартири зі службового житлового фонду, обґрунтовуючи свої вимоги наступним.

ОСОБА_1 з 1 серпня 2005 року до теперішнього часу працювала в якості лікаря - анестезіолога ОСОБА_3 центральної районної лікарні, тобто більше 10 років, що підтверджується довідкою №61 виданої головним лікарем ОСОБА_3 ЦРЛ від 15.09.2015 року і копією трудової книжки. За рішенням комісії з житлових питань Мангушської селищної ради від 22.08.2005 року, їй надана службова квартира, розташована за адресою: смт. Мангуш, вул. Поштова, 8/7. У зв’язку з чим, 20.09.2005 року їй був виданий виконавчим комітетом Мангушської селищної ради ордер на службове житло №8 від 15.09.2005 року на право зайняти службове житло площею 17,52 кв.м., яке складається з 1 кімнати в квартирі №7 за адресою вул. Поштова, 8.

Нині у вказаній квартирі мешкає вона та її малолітня дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка є дитиною інвалідом, а вона сама є одинокою матір’ю, що підтверджується відповідними довідками.

Зазначає, що у 2015 році вона неодноразово зверталася у виконавський комітет Мангушської селищної ради про переведення службової квартири в комунальну власність з подальшою її приватизацією. Але, адміністрація ОСОБА_3 ЦРЛ проти цього заперечувала, заявляючи клопотання про залишення вищевказаної квартири в службовому житловому фонді, а її вимоги залишені без задоволення.

Вважає, що оскільки вона відпрацювала у ОСОБА_3 ЦРЛ 11 років та ніякого іншого житла, окрім службового за вказаний період не отримувала, тому має право на забезпечення житлом для постійного проживання.

З цього приводу звернулася до суду, вважаючи свої права порушеними, та у позовних вимогах просить суд: зобов'язати адміністрацію ОСОБА_3 центральної районної лікарні подати клопотання до виконавчого комітету Мангушської селищної ради про виключення квартири, розташованої за адресою: 87400, АДРЕСА_1, зі службового житлового фонду; зобов'язати виконавчий комітет Мангушської селищної ради прийняти рішення про виключення квартири, розташованої за адресою: 87400, АДРЕСА_1, зі службового житлового фонду і перевести її в комунальну власність, а також покласти судові витрати на відповідачів.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити, з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 комітету Мангушської селищної ради в судове засідання не з’явився, надавши до суду письмову заяву про розгляд справи без участі представника ради та з урахуванням наданих письмових пояснень, в яких зазначено, що згідно п.2 розпорядження №4 Мангушського селищного голови від 20.08.2004 року було закріплено квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 ЦРЛ, як службову. Розпорядженням №10 Мангушського селищного голови від 22.08.2005 року було видано ордер на службове житло лікарю-анестезіологу ОСОБА_1 на однокімнатну квартиру АДРЕСА_3.

ОСОБА_1 зверталася до селищної ради з проханням перевести із числа службового житла до державного житлового фонду надану їй службову квартиру. Рішенням виконавчого комітету Мангушської селищної ради від 09.09.2015 року №69 вищевказана квартира була залишена у складі службового житлового приміщення ОСОБА_3 ЦРЛ.

Згідно п.6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними, що затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988, року №37 «Про службові жилі приміщення», «службове житло виключається з числа службового за заявою підприємства, установи, організації, яка надала особі таке житло». Законодавством не передбачено права особи, що мешкає у службовій квартирі, самостійно вимагати у виконкомі зміни статусу житла. У той же час, у законодавстві відсутні норми, які зобов’язують роботодавця або виконком погодитися на зміну статусу службового житла. А, оскільки ОСОБА_3 ЦРЛ не надала до селищної ради клопотання про переведення із числа службового житла до державного житлового фонду квартиру за адресою: АДРЕСА_4, тому Мангушська селищна рада не може змінити статус цієї квартири.

Представник відповідача ОСОБА_3 центральної районної лікарні в судове засідання не з’явився, надавши до суду письмову заяву про розгляд справи без його участі, в якій також зазначив, що у адміністрації лікарні не має мети виселити ОСОБА_1 з вищевказаного житла, але у зв’язку з тим, що у Мангушському районі не відбувається і не планується нових забудов, та у селищної ради не має можливості надати інше службове приміщення, адміністрація Мангушської ЦРЛ відмовила у клопотанні до селищної ради про виключення квартири АДРЕСА_5.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення комісії з житлових питань Мангушської селищної ради від 22.08.2005 року позивачу ОСОБА_1 як лікарю анестезіологу-реаніматологу ОСОБА_3 ЦРЛ надано службову квартиру для проживання, розташовану за адресою: АДРЕСА_4(а.с.5). У зв’язку з чим на ім'я позивача було видано ордер на право зайняття службового приміщення квартири АДРЕСА_6(а.с.6-7).

Розпорядженням селищного голови Мангушської селищної ради №4 від 20.08.2004 року, квартиру №7 по вул. Поштовій в будинку № 8 в смт. Мангуш закріплено за ОСОБА_3 ЦРЛ як службову (а.с.10).

Як вбачається з рішення виконавчого комітету Мангушської селищної ради №69 від 09.09.2015 року, позивач зверталася до селищної ради з проханням перевезти з числа службового житла до державного житлового фонду надану їй згідно з розпорядженням селищного голови № 10 від 22.08.2005 року службову квартиру за адресою: АДРЕСА_7. Також до селищної ради надійшло клопотання від адміністрації ОСОБА_3 ЦРЛ про залишення вищезазначеної квартири у складі службового житла, тому селищним головою, з урахуванням Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. № 37, прийнято дане рішення про залишення у складі службових жилих приміщень квартиру позивача(а.с.18).

ОСОБА_3 ЦРЛ №01-13/805 від 09.11.2015 року позивачу повідомили, що у зв'язку з тим що у ОСОБА_3 районі не відбувається і не планується нових забудов, та у ОСОБА_3 селищної ради немає можливості надати інше службове приміщення, адміністрація ОСОБА_3 ЦРЛ вимушена відмовити їй у клопотанні до селищної ради про виключення квартири АДРЕСА_8, зазначивши, що не мають на меті виселяти позивача з наданого їй житла(а.с.21).

Позивачем в обґрунтування позовних вимог також надано до суду копію витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.05.2015 року, про те що за нею не зареєстровано ніяких речових прав на нерухоме майно; довідку виконавчого комітету Мангушської селищної ради №3375 від 15.09.2015 року про те, що ОСОБА_1 проживає разом із своєю дочкою ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_7; висновки спеціалістів щодо захворювання дочки позивача та довідку про отримання позивачем державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям інвалідам, яку призначено до 2019 року(а.с.8,11-14), які на думку суду на результат розгляду справи не впливають.

Нормативно-правовими актами, які визначають правовий статус службового житла, є: Житловий кодекс УРСР; Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37 (далі - Положення).

Законодавство не містить чіткого визначення поняття службове житлове приміщення. При цьому, із аналізу положень вказаних вище нормативно-правових актів вбачається, що службове житлове приміщення це таке житлове приміщення, що перебуває у державній, комунальній, а в окремих випадках і в приватній власності (але крім житлових приміщень, що перебувають у приватній власності фізичних осіб), яке у зв’язку з характером трудових відносин призначене для більш близького проживання працівників.

Відповідно до ч.1 ст.118 ЖК УРСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду не підлягають приватизації квартири, визнані у встановленому порядку службовими житловими приміщеннями.

У зв’язку з цим для того, щоб житло можна було приватизувати, першим кроком має бути його виведення з числа службових. Відповідно до Положення підставами для виключення квартири з числа службових є: відсутність потреби у подальшому використанні житла у якості службового; виключення у встановленому порядку житла з числа службових.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Отже, першим кроком особи, яка бажає приватизувати службове житло має бути звернення до керівництва підприємства, установи чи організації, яке надавало службове приміщення, з проханням виключити житло із службового житлового фонду, у зв’язку з відсутністю потреби в його використанні в статусі службового.

На даному етапі проблемним є той факт, що вирішення вказаного питання повністю залежить від волі керівництва підприємства, установи чи організації. Жодних правових засобів для зобов’язання вчинити таку дію законодавством не передбачено.

З приводу волевиявлення керівництва підприємств, установ, організацій щодо виключення квартири з числа службового слід звернути увагу на правові позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: викладену в ухвалі від 18 лютого 2015 року у справі №6-35920св14, відповідно до якої відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що спірна квартира знаходилася на балансі відповідача та саме до його компетенції належить вирішення питання про виключення квартири з числа службових за клопотанням відповідного органу, за яким житло закріплене як службове, а не за клопотанням наймача чи членів його сім'ї. Порушення питання про виключення жилого приміщення із числа службових є правом, а не обов'язком роботодавця.

Отже, підсумовуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, оскільки вони не ґрунтуються на чинному законодавстві.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, відшкодування судових витрат в порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 3, 12, 81,141, 229, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 комітету Мангушської сільської ради, ОСОБА_3 центральної районної лікарні про виключення квартири зі службового житлового фонду – відмовити у повному обсязі.

Повний текст рішення виготовлено 26.12.2018 року.

Апеляційна скарга на рішення Першотравневого районного суду Донецької області, може бути подана до Донецького апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.О. Демочко