Рішення № 78845671, 26.12.2018, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2018 р. справа № 0940/2094/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську про зобов'язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також позивач) 09.11.2018 звернулася в суд із позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську (надалі, також відповідач) про зобов'язання нарахувати та виплатити раніше призначену пенсію та здійснити виплату заборгованості за час затримки виплати за період з 01.05.2018 по 30.06.2018 та за жовтень 2018 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебуває на обліку та отримує пенсію за віком в управлінні Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську з 13.09.2017 року як внутрішньо переміщена особа. З травня по червень 2018 року виплата позивачу пенсії була припинена. Позивач 23.07.2018 звернулася до відповідача із запитом, в якому просила повідомити причини припинення пенсійних виплат ОСОБА_2 з 01.05.2018. У відповідь Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську повідомило, що виплату пенсії позивачу призупинено на підставі відомостей системи «АРКАН», згідно яких відповідач дійшов висновку про тривалу відсутність ОСОБА_1 за місцем проживання в м. Івано-Франківську та повернення її до покинутого місця проживання. Крім того, з 01.10.2018 також припинено виплату пенсії. Вважаючи наведені дії Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську щодо ненарахування та невиплати пенсії з 01.06.2018 та з 01.10.2018 протиправними, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) для окремих категорій справ незначної складності (а.с.1-2).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 27.11.2018, відповідно до якого Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську заперечило щодо заявлених позовних вимог (а.с.26-27). Згідно відзиву представник відповідача зазначив, що відповідно достатті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»однією з підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а відповідно і припинення соціальних виплат, є повернення до покинутого місця постійного проживання. Інформацією, що дала підстави вважати що позивач повернулась до покинутого місця проживання стали відомості системи «АРКАН» щодо здійснення контролю за фактичним місцем проживання. Відповідно до списків департаменту соціальної політики ОСОБА_1 припинено виплату пенсії з 01.05.2018. Однак, відповідно до протоколу Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО №21 від 25.05.2018, №40 від 11.10.2018 позивачу продовжено виплату пенсії. У зв`язку з наведеним просив суд в задоволенні позову відмовити.

Суд, розглянувши у відповідності до вимогстатті 263 Кодексу адміністративного судочинства Українисправу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, як внутрішньо переміщена особа, перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську та згідно довідки № 1168 від 13.09.2017 її місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, 76006 (а.с.13).

Оскільки, як зазначає позивач, з травня по червень 2018 року управлінням Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську її не виплачено пенсію, а з жовтня 2018 рокупризупинено, у зв`язку із чим, ОСОБА_1 звернулася до відповідача з приводу вищевказаного питання (а.с.16).

Листом від 10.10.2018 за № 14/І-ПІ управлінням Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківській області повідомлено ОСОБА_1, що після опрацювання рекомендацій, наданих за результатами верифікації Міністерства фінансів України, виплата її пенсії з 01.05.2018 була припинена. До управління Пенсійного фонду в м. Івано-Франківську надійшов протокол №21 від 25.05.2018 Комісії, відповідно до якого відновлено виплату пенсії ОСОБА_1 Таке рішення надійшло до органу Пенсійного фонду вже після формування виплатних документів та потреби в коштах на червень 2018 року, а тому виплата пенсії профінансована в липні 2018 року. Додатково повідомлено, що відповідно до п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період обліковуються в органі, що здійснює виплати та виплачуються на умовах окремого порядку Кабінетом Міністрів України, який на даний час урядом не прийнятий. Крім того, позивача повідомлено про призупинення виплати з 01.10.2018 пенсії та включення в список осіб №68 від 03.10.2018, який передано в департамент соцполітики з метою здійснення контролю за проведенням соціальних виплат (а.с.14-15).

Суд зазначає, що вказана справа є типовою та відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 у зразковій справі № 805/402/18, яке набрало законної сили 04.09.2018.

Зазначеним рішенням Верховного Суду встановлено, що ознаками типової справи, в якій може бути ухвалено рішення цієї зразкової справи, є: 1) позивач у цій категорії справ є пенсіонер, якому/якій призначено пенсію згідно ізЗаконом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"та який/яка є внутрішньо переміщеною особою; 2) відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, на пенсійному обліку якого перебуває позивач; 3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку з припиненням територіальними органами Пенсійного фонду України виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з підстав, які не передбачені п. 1, 3- 5 ч. 1ст. 49 ЗаконуУкраїни "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"); 4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірними дії щодо припинення виплати пенсії та зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії).

Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач: 1) є громадянином України; 2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органівсоціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи; 3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII, яким відповідно доКонституціїта законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Зокрема, відповідно достатті 7 вказаного Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У пункті 1постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам"встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

Згідно п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбаченихст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VIIта абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбаченихст. 12 вказаного Закону.

Відповідно дост. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами п.7.1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Згідно з п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженогоПостановою КМУ № 365 від 08.06.2016, соціальні виплати припиняються у разі, зокрема, отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч. 1ст. 46 Конституції України.

Європейська соціальна хартія (переглянута) 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності для України з 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобамидосягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватисяправа та принципи,що закріплені у Хартії.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаютьсяЗаконом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Ураховуючи те, щовідповідно до ч. 3ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Підстави припинення та поновлення виплати пенсії зазначені встатті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1ст. 49 вищевказаного Закону, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду УкраїниІвано-Франківської області від 10.10.2018 за № 14/І-ПІ виплата пенсії позивачу з 01.05.2018 була припинена у зв'язку з проведенням верифікації Міністерства фінансів України з підстав перевірки місця фактичного проживання.

Однак,Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як проведення верифікації Міністерством фінансів України з підстав перевірки місця фактичного проживання.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушуваластаттю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантуєтьсяст. 33 Конституції Україникожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Як свідчить аналіз положеньЗакону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначенихст. 49 цього Закону.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії.

Суд звертає увагу на пріоритетність застосування вимогист.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів є безпідставними.

Згідно з п. 6 ч. 1ст. 92 Конституції Українивиключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі доЗакону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цьогоЗакону.

Суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2ст. 6 Кодексу адміністративного судочинстваУкраїнисуд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі«Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії, яке є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Безпідставними є посилання відповідача про те, що заборгованість з пенсії може бути виплачена лише на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який на даний час не прийнятий.

Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (пункт 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам).

Як наслідок,постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", якою встановлений порядок виплати пенсії за минулий час для внутрішньо переміщених осіб, суперечить положеннямстатті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно достатті 7 Кодексу адміністративного судочинстваУкраїнисуд вирішує справи відповідно доКонституціїта законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначеніКонституцією та законами України.

У разі невідповідності правового актаКонституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, як вже зазначено судом, до спірних правовідносин слід застосовувати нормиЗакону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.

В ч. 2ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Враховуючи те, що припинення виплати пенсії позивачу сталося внаслідок протиправних дій органу Пенсійного фонду України, позивач має право на виплату їй пенсії за минулий час без обмежень будь-яким строком.

Відповідно достатті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про зобов`язаннядо нарахування та виплати пенсії з 01 травня до 01 листопада 2018 року та в жовтні 2018 року підлягає до задоволення.

Згідно вимог частини 1 статті 139 КАС України підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 704,80 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську здійснити нарахування та виплату заборгованості з виплати призначеної пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за період з 01.05.2018 року по 30.06.2018 року та в жовтні 2018 року.

Стягнути з управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), вул.Миколайчука, 16/7, м.Івано-Франківськ, 76000;

Відповідач:

Управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 20550895), вул.Незалежності, 44, м.Івано-Франківськ, 76000.

Суддя /підпис/ ОСОБА_3