Рішення № 78845408, 26.12.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (вул. Чубарова, буд. 239, смт Андріївка, Бердянський район, Запорізька область, 71140), в особі представника – ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 71100), до Бердянського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (вул. Консульська, буд. 23л, м. Бердянськ, Запорізька область, 71118) про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

12.10.2018 з Бердянського міськрайонного суду Запорізької області до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач або ОСОБА_1Й.), в особі представника – ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 71100), до Бердянського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач або Бердянське ОУПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить суд: визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком за період з 01.03.2016 по 30.06.2018 включно; зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу заборгованість по пенсії за період з 01.03.2016 по 30.06.2018 включно.

Крім того, просить допустити рішення в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання.

Також позивачем заявлені клопотання про відстрочення сплати судового збору та про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в її населеному пункті вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до Бердянського району Запорізької області, де і стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте відповідач з березня 2016 року по червень 2018 року не виплачував їй пенсію з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 16.10.2018 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

26.11.2018 від представника позивача до суду надійшла заява на усунення недоліків позову.

Ухвалою суду від 26.11.2018 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі № 310/7732/18, відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення рішення у справі. Судове засідання призначено на 21.12.2018 о 09:30 без виклику сторін.

Відповідач позов не визнав, надав відзив від 20 грудня 2018 року (вх. № 41935), в якому зазначив, що 14.06.2016 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Вказаною постановою затверджено Порядок призначення (відновлення соціальних) виплат внутрішньо переміщеним особам. В період часу з березня 2016 року по червень 2018 року виплата пенсії позивачу була припинена в зв’язку з проведенням верифікації внутрішньо переміщених осіб. На підставі рішення районної комісії з питань щодо призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 11.05.2018 №64 позивачу поновлені соціальні виплати. Згідно розпорядження №825706 та протоколу від 11.06.2018 ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії з 01.03.2016. Поточна пенсія, починаючи з 01.07.2018 виплачується щомісяця, а суми пенсійних виплат за період з березня 2016 року по червень 2018 року буде виплачена в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На теперішній час відповідний порядок Кабінетом Міністрів України не встановлений. Також вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Враховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику осіб.

Частиною 3 ст. 263 КАС України встановлено, що у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Згідно з ч. 2 ст. 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.4 ст.243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Повний текст судового рішення складено та підписано урахуванням вищезазначених норм.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 24.04.2015 року за №0000522839 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданою Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області (а.с. 8).

На теперішній час позивач перебуває на обліку в Бердянському ОУПФУ в Запорізькій області, як особа, яка отримує пенсію за віком. Проти вказаної обставини сторони не заперечують.

З березня 2016 року по червень 2018 року включно виплата пенсії позивачу була припинена (призупинена). Зазначена обставина підтверджується розпорядженням відповідача від 19.06.2018.

У липні 2018 року позивачу поновлено виплату пенсії з 01.03.2016. Проте відповідач почав виплачувати ОСОБА_1 поточні пенсійні виплати з 01.07.2018. Сума пенсії за період з 01.03.2016 по 01.07.2018 була позивачу нарахована, проте не виплачена. Зазначена обставина підтверджується розпорядженням відповідача від 19.06.2018 та не заперечується сторонами.

03 серпня 2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою щодо виплати пенсії за період з 01.03.2016 по 30.06.2018.

Листом від 17.08.2018 №348/К-4 Бердянське ОУПФУ в Запорізькій області повідомила ОСОБА_1, що пенсія за період з 01.03.2016 по 30.06.2018 буде виплачуватись окремо від пенсії за поточний місяць, після затвердження відповідного порядку, який передбачено п.15 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». На теперішній час зазначений порядок не прийнято. Іншого порядку відновлення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам діючими нормативними документами не передбачено (а.с. 14).

Не погодившись діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Розглянувши матеріали справи суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 ОСОБА_3 України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_3 та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ОСОБА_3 України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 ОСОБА_3 України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Як передбачено ст. 46 ОСОБА_3 України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 ОСОБА_3 України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених ОСОБА_3 України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 ОСОБА_3 України.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону №1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на ОСОБА_3 України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону №1058-IV, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Системний аналіз зазначених вище норм свідчить про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

У відзиві на позов відповідач обґрунтовує свою позицію з посиланням на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), а також на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова №365).

Зокрема, відповідно до ст. 7 Закону України №1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно ст. 12 Закону України №1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами п. 7-1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Уповноважений орган на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки.

Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою № 365 встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м.Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.

Відповідно до пп.2 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою № 365 соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/ перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.

Відповідачем не надано акт обстеження матеріально-побутових умов сім’ї, який міг би підтвердити факт відсутності позивача як внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання.

Водночас, статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» такої підстави для припинення виплати пенсії як: «проведення верифікації внутрішньо переміщених осіб» не передбачено.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, рішення про скасування довідки позивача не приймалось.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України ( пункт 51 цього рішення ).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до ч.3 ст.2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За правилами, встановленими пп. 4 п. 12 Порядку соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

З відзиву та наданих до нього документів вбачається, що рішення про скасування довідки не приймалось.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Таким чином посилання відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду є безпідставним.

Суд також зазначає, що дана справа є типовою в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки 03.05.2018 Верховним Судом ухвалено рішення у зразковій справі №805/402/18 щодо аналогічних правовідносин. Постановою ОСОБА_4 Верховного Суду від 04.09.2018 зазначене рішення залишено без змін.

Рішенням у зразковій справі №805/402/18 встановлено, що у таких випадках припинення виплати пенсій є незаконним, оскільки воно вчинене з підстав, не передбачених Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Суд також зазначає, що право на одержання пенсії та інших соціальних виплат гарантовано кожному громадянину ОСОБА_3 та ОСОБА_5 України. Відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку здійснення соціальних (пенсійних) виплат за минулі періоди не може бути підставою для невиплати позивачу суми пенсії.

Щодо посилання відповідача на строки звернення до суду, то за загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.

Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Необхідними умовами застосування наведеної норми адміністративними судами є: 1) факт нарахування сум пенсій за минулий час, що підтверджується відповідними доказами; 2) доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких є невиплата сум пенсій.

Як вбачається з матеріалів справи (протокол від 19.06.2018), сума боргу з виплати пенсії за період з 01.03.2016 по 30.06.2018 становить 39686,14 грн. З березня 2016 року виплата пенсії була припинена.

Отже, відповідач нарахував позивачу пенсію за період з 01.03.2016 по 30.06.2018, а тому в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими.

Рішення про скасування протоколу про призначення позивачу пенсії відповідачем не приймалося, позивач перебуває на обліку, як пенсіонер, в Бердянському ОУПФУ в Запорізькій області.

Практика застосування правових норм щодо строків звернення до адміністративного суду передбачала їх застосування за умови, коли право позивача на отримання спірних сум пенсій відповідачем визнано не було, що і стало підставою звернення до суду (постанова Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-329а13).

У справі, що розглядається, відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечував, водночас зазначив, що виплата заборгованості буде здійснюватись в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, до строків по даним правовідносинам слід застосовувати вимоги ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV.

Аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в постанові Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі № 573/1759/17 (К/9901/3564/18).

Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Листом від 17.08.2018 №348/К-4 відповідач повідомив позивача, що виплата пенсії за період з 01.03.2016 по 30.06.2018 буде виплачуватись окремо від пенсії за поточний місяць після затвердження Кабінетом Міністрів України окремого порядку. Отже вчинив бездіяльність щодо здійснення виплати заборгованості по пенсії за вказаний період.

В зв’язку з чим, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за період з 01.03.2016 по 30.06.2018.

Також суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про зобов’язання відповідача виплатити позивачу заборгованість по пенсії за період з 01.03.2016 по 31.06.2018.

Щодо вимоги позивача про допуск до негайного виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає наступне.

За приписами ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 14 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Так, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про необхідність для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.03.2016 по 30.06.2018 та зобов’язання відповідача виплатити таку заборгованість. Таким чином, цим судовим рішенням не присуджено виплату пенсій, а лише зобов'язано відповідача вчинити певні дії.

З огляду на таке, дане судове рішення не підпадає під перелік, визначений ч. 1 ст. 371 КАС України, а отже відсутні підстави для задоволення вимоги про допуск до негайного виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Згідно з ч. 1 та ч.5 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою суду від 26.11.2018 відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення по даній справі.

В зв’язку з чим сума судового збору підлягає стягненню до спеціального фонду Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Бердянського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Бердянського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року по 30 червня 2018 року включно.

Зобов’язати Бердянське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (вул. Консульська, буд. 23-Л, м. Бердянськ, Запорізька область, 71118; код ЄДРПОУ 37963785) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1; вул. Чубарова, буд. 239, смт Андріївка, Бердянський район, Запорізька область, 71140) пенсію за період з 01 березня 2016 року по 30 червня 2018 року включно.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Присудити на користь Спеціального фонду Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Бердянського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (вул. Консульська, буд. 23-Л, м. Бердянськ, Запорізька область, 71118; код ЄДРПОУ 37963785).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.В. Кисіль