Ухвала суду № 78845148, 26.12.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

про закриття провадження у адміністративній справі

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження клопотання відповідача про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_2, в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області від 02 серпня 2018 року №1416-СГ, за яким гр. ОСОБА_2 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту території Лазещинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, урочище Горішків за межами населеного пункту, площею 0,75 га. Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що розпорядженням Рахівської РДА від 28.12.2012 р. №514 йому було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на землях Лазещинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, урощице Горішків за межами населеного пункту, площею 0,7420 га. Термін дії такого розпорядження не обмежувався в часі. Однак проект землеустрою зазначеної земельної ділянки виготовив тільки в 2018 році. Незважаючи на наявне рішення Рахівської РДА наказом Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області від 02 серпня 2018 року №1416-СГ було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 На підставі оскарженого наказу та на замовлення гр. ОСОБА_2 було виготовлено проект землеустрою, внесено дані в Базу ДЗК з присвоєнням ділянці кадастрового номеру 2123684500:03:002:0096 та подано на затвердження. У зв’язку з цим вважає, що оскаржене рішення відповідача є незаконним, оскільки дозвіл на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку раніше вже був виданий йому.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року відкрито спрощене позовне провадження з розгляду даної адміністративної справи.

04 грудня 2018 року до Закарпатського окружного адміністративного суду надійшло клопотання відповідача №9-7-0.7-8733/2-18 від 30.11.2018 р. про закриття провадження у справі, обґрунтоване тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області від 18.10.2018 р. №1869-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 та передано її у власність останньому. Відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру 27 жовтня 2018 року проведено державна реєстрація речового права на нерухоме майно та зареєстровано право власності громадянина ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку. У зв'язку з чим вважає, що оскаржений наказ вичерпав свою дію фактом його виконання, оскільки є ненормативним актом, що застосовується одноразово, а тому не може бути скасований в судовому порядку. Оскаржуючи наказ від 02 серпня 2018 року №1416-СГ, позивач намагається припинити право власності третьої особи на земельну ділянку, тобто спір носить приватноправовий характер, а тому дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

3-я особа у запропонований судом строк своїх пояснень по суті позову не надала.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявленого клопотання та наявність підстав для закриття провадження у справі, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

П. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України надає визначення поняттю «адміністративна справа», відповідно до якого такою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно з дефініцією, наданою в п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Нормами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що до предметної юрисдикції адміністративних судів відносяться справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб’єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС).

Разом із тим, суд вважає, що те, що стороною у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом позову - його акт індивідуальної дії, не є безумовною підставою для віднесення будь-якого спору до адміністративного. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суд вважає, що в разі, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Отже, рішення суб'єктів владних повноважень можуть бути підставою виникнення/припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним можуть розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому випадку позовна вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову є наказ Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області від 02 серпня 2018 року №1416-СГ, за яким гр. ОСОБА_2 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка на той час, на переконання позивача, знаходилась у його користуванні, та на яку розпорядженням Рахівської РДА від 28.12.2012 р. №514 йому було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою. В подальшому наказом Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області від 18.10.2018 р. №1869-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2, передано її у власність останньому, а 23 жовтня 2018 року зареєстровано право власності на таку земельну ділянку (акр. спр. 165).

Зі змісту позовних вимог вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду за захистом свого права на земельну ділянку, яке на його думку, порушене у зв'язку з наданням дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою та подальшого затвердження такого проекту.

З цього приводу суд зазначає, що наказ про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою вичерпав свою дію у зв'язку з його виконанням, тобто безпосередньою розробкою такого проекту за замовленням ОСОБА_2 і поданням його на затвердження, а також передачею спірної земельної ділянки у власність.

Тому суд вважає, що спір стосується приватноправових відносин, адже існує речове право ОСОБА_2 на земельну ділянку, що виникло в результаті та після реалізації оскарженого наказу, і вирішення питання правомірності набуття цією фізичною особою такого права, як і питання щодо порушення прав позивача внаслідок неправомірної, на його думку, передачі земельної ділянки, має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.

Аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм процесуального права висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 826/13628/16, а також в постанові Верхового Суду від 10 липня 2018 року у справі №808/2403/14.

Ч. 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria)). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

З метою забезпечення кращого захисту прав, свобод фізичних та юридичних осіб в різних сферах суспільних правовідносин, здійснення якісного та неупередженого судочинства, належної організації діяльності судів України, запроваджено систему спеціалізації судів при розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З цією метою процесуальними кодексами, зокрема, врегульовані питання щодо предметної підсудності спорів у всіх суспільних правовідносинах, які підлягають оскарженню в судовому порядку, тобто чітко визначено конкретні категорії справ, які має право розглядати суд певної юрисдикцію, що покладено в основу функціонування системи судочинства України. Тому суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що даний спір пов'язаний із захистом права позивача на земельну ділянку, Закарпатський окружний адміністративний суд не є «встановленим законом судом» щодо розгляду такого спору, а тому суд вважає за необхідне провадження у даній адміністративній справі закрити.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що даний спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, а позивачу для захисту своїх прав та інтересів в спірних правовідносинах необхідно звернутися з позовом до відповідного місцевого загального суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись ст. п. 1 ч. 1 ст. 238, ст.ст. 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Клопотання відповідача про закриття провадження у справі задовольнити.

2. Закрити провадження в адміністративній справі за позовною ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу - на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.

3. Роз'яснити позивачу, що дану справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

4. Роз'яснити сторонам, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається у відповідності до вимог п. 15.5 ч.1 Перехідних положень КАС України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року №2147-VIII).

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.