Рішення № 78843103, 13.11.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

13 листопада 2018 р. Справа № 0240/3077/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

секретаря судового засідання: Гродської В.О.

за участю представників сторін

позивача: ОСОБА_1,

відповідача: Савелової М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом:

фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

до управління Держпраці у Вінницькій області

про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до управління Держпраці у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови .

Підставою звернення з позовом до суду стало те, що за результатами документальної планової виїзної перевірки підприємницької діяльності позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавством за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, повноти нарахування та сплати єдиного соціального внеску за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 контроль за дотриманням якого покладено на органи державної фіскальної служби. В процесі перевірки було виявлено порушення позивачем ч. 3 ст. 24 КЗпП України, а саме, допущення працівника до роботи без оформлення трудового договору.

Відповідно до факту виявленого порушення матеріали направлено на розгляд до управління Держпраці у Вінницькій області. За результатами розгляду вказаних матеріалів відповідачем винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №16-ДФС-ТД-ФС, відповідно до якого на позивача, як на фізичну особу-підприємця, накладено штраф у розмірі 111690 грн. Позивач просить суд ухвалити рішення, яким визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу Управління Держпраці у Вінницькій області №16-ДФС-ТД-ФС.

Позивач вважає, що постанова підлягає скасуванню, оскільки прийнята всупереч норм чинного законодавства.

Ухвалою суду від 12.09.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження. Ухвалою суду 08.10.2018 закрито підготовче провадження у справі.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечувала та просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Через відділ прийому суду 03.10.2018 подано відзив на позовну заяву. У відзиві зазначено, що 09.08.2018, на виконання Плану заходів щодо координації спільних дій по виявленню фактів використання праці неоформлених працівників, Головне управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (надалі - ДФС), на адресу Управління направлено матеріали планової документальної перевірки ФОП ОСОБА_3, акт планової документальної перевірки № 2769/13/НОМЕР_1 від 15.06.2018, яким встановлено використання найманих працівників без належного оформлення трудових відносин.

Згідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №509 від 17.07.2013 "Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення", штрафи можуть бути накладені на підставі: акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановлено законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Плановою документальною перевіркою ДФС встановлено, що ОСОБА_4, за дорученням приймала товар у постачальників від імені ФОП ОСОБА_3, даний факт підтверджується видатковими накладними №К001407622 від 18.06.2016 та №ВН 16- 000075572 від 15.06.2016, при цьому трудовий договір з нею не укладено.

Перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_3, фактично допустив працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та не повідомив ДФС про прийнятого працівника до початку роботи, чим порушив вимоги законодавства про працю, орган державного нагляду (контролю) за наявності вказаних підстав вжив заходи реагування. У даному випадку винесено постанову про накладення штрафу відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України у розмірі 111690 грн.

Враховуючи викладене, наголосили на правомірності та обґрунтованості прийнятого рішення та просили відмовити у задоволенні заявленого позову у повному обсязі.

В судовому засіданні позивач надала пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви, позовні вимоги просила задовольнити повністю.

Представник відповідача заперечив щодо заявленого позову з підстав викладених у відзиві.

В судовому засіданні 13.11.2018 допитано в якості свідків ОСОБА_5, яка пояснила, що являється приватним підприємцем та орендує частину приміщення (другу частину орендував ОСОБА_3) по АДРЕСА_2 під продуктовий магазин. ОСОБА_4 була продавцем та працювала по трудовому договору у ФОП ОСОБА_5 і ніколи у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_6 не перебувала і не працювала у нього.

Заслухавши доводи позивача та представника відповідача, пояснення свідка дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, досліджуючи матеріали справи судом встановлено наступне..

Згідно з планом-графіком проведення перевірок, ГУ ДФС у Вінницькій області з 25 травня по 08 червня 2018 року проведена документальна планова виїзна перевірка підприємницької діяльності, з питань дотримання податкового, валютного та іншого. законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, повноти нарахування та сплати єдиного соціального внеску за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної фіскальної служби.

В процесі перевірки контролюючим органом, крім іншого, було виявлено порушення ч.3 ст.24 КЗпПУ, а саме, допущення працівника до роботи без оформлення трудового договору. На що 06.06.2018 надано письмове пояснення з підтверджуючими документами, про відсутність вказаного порушення. Однак, пояснення позивача до уваги взяті не були і, як наслідок, при складанні Акту планової документальної перевірки №2769/13/НОМЕР_1 від 15.06.2018, було визначено порушення мною ч.3 ст.24 КЗпПУ.

Відповідно по факту даного порушення матеріали були направлені на розгляд до управління Держпраці у Вінницькій області.

23.08.2018 за результатами розгляду відповідачем - управлінням Держпраці у Вінницькій області, справи про накладення на ФОП ОСОБА_3 штрафу, було винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №16-ДФС-ТД-ФС відповідно до якої на позивача, як на фізичну особу-підприємця, накладено штраф в розмірі 111690,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням управління Держпраці, позивач звернувся до суду з вимогами про його скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 11.02.2015 року №96 (далі - Положення №96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення.

Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (пп.6 п.6 Положення № 96).

Пунктом 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

У відповідності до зазначених норм управлінню Держпраці у Вінницькій області делеговано повноваження щодо здійснення на території області державного контролю за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Процедуру проведення управліннями Держпраці перевірки стану додержання законодавства про працю, визначено Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 року № 877-V (далі - Закон №877-V) та Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26.04.2017 (далі - Порядок № 295).

Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом (ст.3 Закону № 877-V).

Відповідно до п.2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Інспекційні відвідування проводяться, зокрема за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю (пп.5 п.5 Порядку № 295).

Згідно до п.п.8, 9 Порядку №295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Відповідно до п.11 Порядку №295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право, зокрема під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця.

Як встановлено у судовому засіданні, що підставою прийняття оскаржуваної постанови є висновок управління Держпраці у Вінницькій області, що позивачем допущено до виконання робіт працівника ОСОБА_4 без укладення трудового договору.

Статтею 1 Кодексу законів про працю України визначено, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України визначено, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 Кодексу законів про працю України визначено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адмініструванням єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 265 Кодексу законів про працю України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Відповідно до Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 року штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.

Згідно ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Так, підставою для накладення штрафу, на думку відповідача, є порушення вимог ч. З ст. 24 КЗпПУ та Постанови КМУ від 17.06.2015р. №413, тобто фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), за що визначена відповідальність згідно абзацу 2 ч.2 ст.265 КЗпПУ.

Такі висновки зроблені відповідачем з тих підстав, що ГУ ДФС у Вінницькі області під час перевірки підприємницької діяльності, було виявлено дві видаткові накладні на поставку товару, в яких, у графі про отримання товару, стоїть підпис гр. ОСОБА_4, з якою не було укладено трудового договору.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що працівниця, яка працювала на вказаній торговій точці, у червні 2016 року декілька разів відлучалась з робочого місця за сімейними обставинами на 20-30 хвилин, попередньо узгодивши це із позивачем. При цьому торгівля у відділі призупинялась, реалізація товару не здійснювалась, що підтверджується часом фіксації реалізації товару у касовій стрічці РРО.

Проте, поставка товару постачальниками не припинялась, оскільки здійснюється централізовано-кільцевими перевезеннями, мається на увазі, що машина з товаром прямує по маршруту розташування торгових точок і час її прибуття чітко не визначений. Для уникнення порушення своїх договірних зобов'язань з приймання товару, позивач попросив працівницю - ОСОБА_4, яка, як і зазначалося, працювала на той час у підприємця із сусіднього торгового відділу, прийняти товар, який буде доставлений, якщо в цей час працівник буде відсутній на робочому місці. Відповідно надавши їй довіреність на отримання товару, за формою, яку вимагали постачальники і що повністю відповідає вимогам чинного цивільного законодавства. За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя (ст.1000 Цивільного кодексу України). Договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя (ст.1001 Цивільного кодексу України). У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (ст.1003 Цивільного кодексу України). Що вона і було зроблено двічі.

Так, судом було заслухано пояснення свідка ОСОБА_5, і тому суд дійшов до висновку, що продавець ОСОБА_4 ніколи не перебувала у трудових відносинах з ОСОБА_3 Але даний факт не взято до уваги відповідачем та фактично проігноровано. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Так в контексті даної спірної ситуації, з урахуванням встановлених обставин під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що позивачем не допущено до виконання робіт працівника ОСОБА_4 без укладення трудового договору, оскільки остання здійснювала прийом товару відповідно до довіреності.

Аналізуючи положення чинного законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що постанова від 23.08.2018 №16-ДФС-ТД-ФС є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №16-ДФС-ТД-ФС управління Держпраці у Вінницькій області від 23.08.2018.

Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 21000, ідентифікаційний код НОМЕР_1) сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 1113,91 грн. (одна тисяча сто тринадцять гривень 91 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань управління Держпраці у Вінницькій області (вул. Магістратська, 37, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 39845483).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя /підпис/ Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом Суддя Помічник судді