Ухвала суду № 78842912, 18.12.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

м. Вінниця

18 грудня 2018 р. Справа № 802/1453/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитришеної Руслани Миколаївни,

суддів Комара Павла Анатолійовича,

ОСОБА_1,

без участі сторін, розглянувши письмово клопотання про закриття провадження у справі за позовом: Вінницької обласної ради

до: Державного реєстратора прав та їх обтяжень Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області ОСОБА_2, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Вінницький обласний навчально - курсовий комбінат аграрної освіти та на стороні відповідача ОСОБА_3

про: визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом Вінницької обласної ради до Державного реєстратора прав та їх обтяжень Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області ОСОБА_2, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Вінницький обласний навчально - курсовий комбінат аграрної освіти та на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення.

29.11.2018 року представником третьої особи ОСОБА_3 подано клопотання про закриття провадження у справі. Клопотання мотивоване тим, що у даній справі оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких існує спір про право, у межах якого можуть бути розв'язані питання, пов'язані з реєстрацією права власності на будівлю, тому цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів Вінницької обласної ради у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства. Крім того, наголосив, що справи у спорах між органами місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких органи місцевого самоврядування є учасниками цивільних відносин та реалізують повноваження власника майна, не мають ознак публічно-правового спору та належать до юрисдикції господарських судів.

Учасники процесу у судове засідання не прибули, однак подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

За приписами ч.9 ст.205 наведеного Кодексу, встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, належне повідомлення позивача, відповідача та третіх осіб про дату, час та місце судового розгляду справи, строки вирішення спору, встановлені ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності представників учасників справи у письмовому провадженні відповідно до вимог п.1 ч. 3, ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та надавши їм правову оцінку, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наступне.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Частиною 2 ст. 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 наведеного Кодексу, визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, аналіз вказаних норм свідчить про те, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Згідно пункту 1 частини першої статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення таких відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних (частина перша статті 12 Закону № 1952-IV).

Разом із тим, державній реєстрації підлягає саме заявлене право і державна реєстрація права здійснюється суб'єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, встановлених законом, зокрема, на підставі заяви про державну реєстрацію прав, поданої особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто, відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб'єктом звернення за такою послугою та суб'єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Якщо ж, на думку позивача, саме в результаті державної реєстрації права власності за третьою особою - суб'єктом звернення за такою послугою порушується (не визнається, оспорюється) право власності позивача, то має місце спір позивача про цивільне право з цією особою, яка і має бути належним відповідачем у спорі про скасування запису про проведену державну реєстрацію речового права за особою, адже наслідки вирішення такого спору судом безпосередньо впливають на зміст та стан речового права саме цієї особи.

До того ж навіть у випадку, коли суб'єкт державної реєстрації прав не допустив порушень законодавства при проведенні державної реєстрації права, це не є перешкодою для розгляду спору за цивільним позовом, задоволення якого є підставою для вчинення реєстраційних дій.

У силу статей 3, 169 та 172 ЦК України органи місцевого самоврядування є органами, через які територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки як учасники цивільних відносин.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються законодавством України про місцеве самоврядування власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Органи місцевого самоврядування в своїй самоврядній діяльності не є підпорядкованими іншим органам місцевого самоврядування.

Справи у спорах між органами місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких органи місцевого самоврядування є учасниками цивільних відносин та реалізують повноваження власника майна, не мають ознак публічно-правового спору та належать до юрисдикції господарських судів.

Згідно змісту позову та доданих до нього документів, позивачем заперечується право власності на частину будівель і споруд, що знаходиться по вул. Радянській, 97 в смт. Літин Вінницької області за ОСОБА_3

Такі заперечення позивач грунтує, зокрема на висновках судових рішень.

Так, рішенням Господарського суду Вінницької області від 23.11.2012 року у справі №14/80/2012/5003 за позовом прокурора Літинського району Вінницької області в інтересах Держави в особі Вінницької обласної ради та Вінницького обласного навчально-курсового комбінату аграрної освіти до СПД ОСОБА_3, СПД ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: регіональне відділення Фонду державного майна України у Вінницькій області; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ТОВ "Бета-В" про витребування майна з чужого незаконного володіння позов задоволено частково, а саме:

- витребувано з незаконного володіння СПД ОСОБА_3 на користь Вінницької обласної ради та Вінницького обласного навчально-курсового комбінату аграрної освіти частину адміністративного будинку площею 547,7 кв. м. - літера «А», у тому числі І поверх площею 266.3 кв.м, та II поверх площею 281,45 кв. м.;

- витребувано з незаконного володіння СПД ОСОБА_4 на користь Вінницької обласної Ради та Вінницького обласного навчально-курсового комбінату аграрної освіти будинок електроцеху площею 296,3 кв. м. - літера «Л» та навчальні класи на 2-му поверсі виробничого приміщення лінійної монтажно-ремонтної дільниці (ЛМРД) загальною площею 233,75 кв. м. літера - «К».

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2013 року у справі 14/80/2012/5003 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення Господарського суду Вінницької області від 23.11.2012 року задоволено частково. Рішення Господарського суду Вінницької області від 23.11.2012 року у справі 14/80/2012/5003 скасовано в частині витребування з незаконного володіння суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 на користь Вінницької обласної ради та Вінницького обласного навчально-курсового комбінату. Прийнято в цій частині нове рішення про припинення провадження у справі в частині позовних вимог, заявлених до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

В решті рішення господарського суду Вінницької області від 23.11.2012 року у справі №14/80/2012/5003 змінено, викладено його резолютивну частину в новій редакції, а саме витребувано з володіння фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Вінницької обласної ради частину адміністративного будинку площею 547,7 кв. м. Літера “А” у тому числі І поверх площею 266,3 кв. м. та II поверх площею 281,45 кв. м., що знаходиться по вул. Радянській, 97 в смт. Літин, Вінницької області.

Постановою Вищого Господарського суду України від 03.06.2013 у справі №14/80/2012/5003 постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 25.03.2013 у цій справі про витребування майна у ОСОБА_3 залишена без змін.

На виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 25.03.2013 у справі №14/80/2012/5003 Господарським судом Вінницької області виданий наказ від 22.04.2013. Державним виконавцем Відділу ДВС Літинського РУЮ даний наказ виконаний у примусовому порядку, про що складений відповідний акт та винесена постанова про закінчення виконавчого провадження.

В свою чергу, предметом розгляду даної справи є рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на частину будівель і спору, що знаходиться по вул. Радянській, 97 в смт. Літин Вінницької області за ОСОБА_3

Отже, вказаний спір не є публічно-правовим та не пов'язаний із захистом прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а випливає із захисту прав, свобод та інтересів позивача щодо права власності на частину будівель і споруд.

Відтак, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин.

Аналогічна правова позиція щодо юрисдикції таких спорів викладена і у постановах ОСОБА_5 Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №911/488/18.

Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, судом враховується і те, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2016р. у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецидентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад цього спору, суд приходить до висновку, що даний позов не містить ознак публічно-правового спору, а витікає із права власності, які існують між позивачем - органом місцевого самоврядування та третьою особою - ОСОБА_3 щодо права власності на частину будівель і споруд, а тому не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, слід роз'яснити позивачеві, що даний спір є цивільно-правовим спором та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за правилами, встановленими Цивільно-процесуальним кодексом України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, провадження у даній адміністративній справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відтак, сплачена сума судового збору підлягає поверненню на користь позивача.

Керуючись ст.238 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання представника третьої особи ОСОБА_3 - задовольнити.

Провадження у справі за позовом Вінницької обласної ради до Державного реєстратора прав та їх обтяжень Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області ОСОБА_2, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Вінницький обласний навчально - курсовий комбінат аграрної освіти та на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення - закрити.

Роз'яснити позивачу, що така категорія спорів віднесена до юрисдикції цивільного суду.

Роз'яснити, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається згідно до вимог ч. 2 ст. 239 Кодексу адміністративного судочинства.

Повернути з бюджету на користь Вінницької обласної ради сплачений при звернені до суду судовий збір у розмірі 1762,00 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні згідно платіжного доручення №41 від 20.02.2018.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали виготовлено 22.12.2018 року

Головуючий суддя Дмитришена Руслана Миколаївна

Судді Комар Павло Анатолійович

ОСОБА_1