Рішення № 78842793, 26.12.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – позивач, ГУ ПФУ у Волинській області) звернулося до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі – відповідач, УДВС ГТУЮ у Волинській області) про визнання протиправною та скасування постанови від 05.11.2018 року ВП №57148838 про стягнення виконавчого збору у розмірі 14 892 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.09.2018 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень УДВСГТУЮ у Волинській області ОСОБА_1 виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №57148838 з виконання виконавчого листа №161/13708/17, виданого 23.08.2018 року Луцьким міськрайонним судом, про зобов’язання ГУПФУ у Волинській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 з 01.01.2016 року по 06.03.2017 року відповідно до Закону України від 23.12.2015 року №900-VIII “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей”, статті 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції”, пунктом 3 якої також постановив стягнути з позивача (боржника у виконавчому провадженні) виконавчий збір у розмірі 14 892 грн.

Крім того, 05.11.2018 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень УДВСГТУЮ у Волинській області ОСОБА_1 виніс постанову про стягнення виконавчого збору ВП №57148838, відповідно до якої стягнув з боржника ГУПФУ у Волинській області виконавчий збір в сумі 14 892 грн.

Позивач не погоджується із оскаржуваною постановою про стягнення виконавчого збору від 05.11.2018 року з тих підстав, що відповідно до пунктів 1, 3 частини п’ятої статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавчий збір стягненню з позивача не підлягає. Зазначає, що відповідач не дотримав строку, наданого для виконання рішення, та не врахував добровільне виконання боржником рішення суду до відкриття виконавчого провадження.

Відтак, просить визнати протиправною та скасувати оскаржувану постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору.

В судове засідання представник позивача не прибула, подала заяву про розгляд справи без її участі, просила позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовні вимоги ГУ ПФУ у Волинській області не визнала, в судове засідання не прибула, подала заяву про розгляд справи без її участі.

Відповідно до частини третьої статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Як передбачено частиною четвертою статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відтак, судовий розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист.

Згідно частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Судом встановлено, що 05.09.2018 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень УДВСГТУЮ у Волинській області ОСОБА_1 виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №57148838 з виконання виконавчого листа №161/13708/17, виданого 23.08.2018 року Луцьким міськрайонним судом, про зобов’язання ГУПФУ у Волинській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 з 01.01.2016 року по 06.03.2017 року відповідно до Закону України від 23.12.2015 року №900-VIII “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей”, статті 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції”, пунктом 3 якої також постановив стягнути з позивача (боржника у виконавчому провадженні) виконавчий збір у розмірі 14 892 грн.

05.11.2018 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень УДВСГТУЮ у Волинській області ОСОБА_1 виніс постанову про стягнення виконавчого збору ВП №57148838, відповідно до якої стягнув з боржника ГУПФУ у Волинській області виконавчий збір в сумі 14 892 грн.

Копії вказаної постанови була скерована позивачу згідно із супровідним листом від 05.11.2018 року №04-35/6623 та отримана боржником 13.11.2018 року за вх. №10998/9.

Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Відтак, оскільки оскаржувана постанова була отримана позивачем 13.11.2018 року, а даний позов подано до суду 23.11.2018 року, тому позовна заява подана з дотриманням десятиденного строку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Умови і порядок виконання на території України судових рішень визначається Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (Закон №1404-VIII).

Положеннями частини четвертої статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Згідно із частинами п'ятою та шостою статті 26 цього Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Відповідно до частини п'ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

У відповідності до частини дев'ятої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно п. 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Частиною четвертою статті 19 Закону №1404-VIII визначено, що сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Як свідчать матеріали справи, позивачем не надано ні до суду, ні до суду виконавчої служби належних та допустимих доказів наявності правових підстав для закінчення виконавчого провадження №5718838 по виконанню виконавчого листа по справі №161/13708/17 та відсутності підстав для стягнення виконавчого збору.

Доказів надання державному виконавцю даних про повне виконання рішення Луцького міськрайонного суду по справі №161/13708/17, в тому числі і в частині зобов'язання здійснити виплату пенсії ОСОБА_2, що є підставою для закриття виконавчого провадження на підставі п. 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII, не надано.

При цьому, суд звертає увагу, що у відповідності до частини п'ятої ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно частин другої-третьої ст. 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У відповідності до частини другої ст. 257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Разом з тим, посилання позивача на те, що у відповідності до п. 1 частини п'ятої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується: за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів, судом не приймається до уваги, зважаючи на наступне.

Рішення суду про стягнення коштів та рішенням суду про зобов'язання вчинити певні є різними за своєю природою, тому для таких рішень встановлено і різний порядок виконання.

Так, рішення суду про стягнення коштів виконуються в загальному порядку, що передбачений розділом 7 Закону №1404-VIII, в свою чергу, рішення суду про зобов'язанні вчинити певні дії виконуються в порядку ст. 63 та ст. 75 Закону №1404-VIII. На відміну від рішень судів про стягнення коштів з боржника, при виконанні яких можливе застосування всього передбаченого спектру дії примусового характеру, таких як арешт майна та його продаж, списання коштів з рахунків і тощо, при виконанні рішень, які зобов'язують боржника вчинити певні дії, державний виконавець має право лише перевіряти виконання судового рішення та накладати штрафи у чітко визначених розмірах без права стягнення на майно боржника.

Таким чином, Закон №1404-VIII розділяє поняття рішень про стягнення боргу та виконання рішень про зобов'язання вчинити певні дії (рішення немайнового характеру). У зв'язку із цим, положення про нестягнення виконавчого збору за рішеннями про стягнення періодичних платежів, на яке посилається позивач у своїй позовній заяві та в додаткових поясненнях не розповсюджується на порядок виконання рішень немайнового характеру (зокрема, про зобов'язання вчинити певні дії).

Аналізуючи положення статей 26, 27 Закону № 1404-VIII суд дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Останнє виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, відтак одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору, що й було зроблено відповідачем.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд вважає що, незважаючи на те, що боржником є ГУ ПФУ у Волинській області, тобто державний орган, вказаний виконавчий лист містить вимогу щодо зобов'язання вчинити певні дії, а не стягнення. Тому виконання вказаного виконавчого листа здійснюється у відповідності до норм Закону України «Про виконавче провадження», а не Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Отже, в даному випадку, виконання виконавчого листа не відбувається у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а тому частина п'ята статті 27 Закону № 1404-VIII не може бути застосована.

Посилання позивача на необхідність врахування вимог постанови КМУ №649 від 22.08.2018 року «Про порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду» при винесенні постанови ДВС від 05.11.2018 року про стягнення виконавчого збору, як на підставу для задоволення позову, суд до уваги не приймає, оскільки дана Постанова уряду регулює в тому числі порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду після набрання чинності саме Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і на його виконання.

Враховуючи, що у встановлений законом строк підтвердження повного виконання позивачем не надано, державним виконавцем правомірно розпочато виконання виконавчого документа та стягнуто виконавчий збір.

Відтак, з наведених вище підстав у задоволенні позову слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі К/9901/20317/18 (№703/1115/17) від 12.12.2018 року, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норм права.

Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб’єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом не підтвердилися обставини щодо порушення відповідачем прав, свобод та інтересів позивача, а позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження позовних вимог.

Таким чином, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог та відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про скасування постанови відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст.295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

ОСОБА_3 Костюкевич