Постанова № 7884096, 19.11.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2009 р. Справа № 2-а-37711/09/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Філатова Ю.М.

Суддів: Водолажської Н.С. , Гуцала М.І.

за участю секретаря судового засідання Баглаєнко Я. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківський окружний адміністративний суд від 23.07.2009р. по справі№2-а-37711/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Фірма Інтон "

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова №00000111800/00 від 10.04.2009 року. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що до теперішнього час у позивача і його контрагента ТОВ "Альвейск-07" не скасовані свідоцтва платника ПДВ, тому він правомірно включив спірні суми до податкового кредиту та відобразив валові витрати в податковій звітності.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2009 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Інтон " задоволено в повному обсязі: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова №00000111800/00 від 10.04.2009 року.

Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з"ясування судом обставин, що призвело до неправильного вирішення справи. Вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування заявлених вимог посилається на норми Закону України «Про податок на додану вартість», Цивільного кодексу України, стверджуючи про нікчемність укладеного позивачем правочину та відсутність фактичних господарських правовідносин з ТОВ «Альвейск-07».

Позивач заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги, стверджуючи про законність та обґрунтованість прийнятого судового рішення.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази, вивчивши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

В ході судового розгляду було встановлено, що 31.03.2009 року ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова складено акт документальної невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Інтон" № 1756/1800/21199750, за висновками якого були встановлені порушення позивачем п. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинам, здійснених ТОВ "Фірма Інтон" з ТОВ «Альвейск-07». Також, в акті перевірки стверджувалось про завищення позивачем сум податкового кредиту за квітень 2008 року на 1486 грн. та за травень 2008 року на 571 грн., внаслідок порушення вимог а.а. 7.4.4 п. 7.4 , п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

10.04.2009 року начальником ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова на підставі висновків акту перевірки було винесено податкове повідомлення - рішення №00000111800/0 про визначення позивачу сум податкового зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 2057,0 грн. та штрафними санкціями на суму 1028,5 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ні документально, ні нормативно не довів пра вомірність прийнятого ним спірного рішення.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на відсутність достатніх та належних доказів у справі на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог.

За змістом ч. 4 та ч. 5 ст. 11 КАС України, суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; зясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасної їх подачі.

Встановивши, що надані сторонами докази є недостатніми для встановлення обставин справи, суд з власної ініціативи має право вжити необхідні заходи для витребування належних доказів.

Суд постановляє ухвалу про закінчення зясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного зясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Суд першої інстанції у цій справі дійшов висновку, що наявність у платника податку позивача у справі виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, сплата продавцю вартості товару з ПДВ та наявність належно оформленої видаткової декларації є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.

На думку колегії суддів, перелік доказів, на які посилається суд першої інстанції, є обовязковим, але не вичерпним, оскільки предметом доказування у цій справі є обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту, а ухвалюючи податкове повідомлення-рішення, про скасування якого заявлено позов, ДПІ виходила з того, що позивач не придбавав товар, оскільки не надав докази фактичного їх отримання, транспортування, стверджуючи про нікчемність правочину.

Виходячи із сутності заперечень проти позову, суд повинен був витребувати від ДПІ докази, які підтверджують її доводи відносно того, що відомості, наведені у податкових накладних, не відповідають дійсності. Якщо ДПІ таких доказів не надала або надані докази були недостатніми, суд, керуючись ч. 4 та ч. 5 ст. 11 КАС України, зобовязаний був з власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Доказами є будь-які фактичні дані, що встановлюються судом на підставі показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. За допомогою цих процесуальних інструментів могли бути перевірені письмові докази, на які посилався позивач і які оспорював відповідач.

Фальшивість документа, що надає права або звільняє від обовязків, може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння з іншими письмовими чи речовими доказами, поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, які виготовляли цей документ, так і шляхом кримінального переслідування у випадку наявності підстав для порушення кримінальної справи.

Суд не вимагав від відповідача надати такі докази, не створив стороні у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

З метою усунення зазначеної неповноти судового розгляду колегією суддів було витребувано у позивача докази на підтвердження реальності здійснених господарських операцій та з метою усунення суперечностей наданих документів первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Так, в матеріалах справи (а.с. 35 37) містяться податкова накладна, рахунок-фактура від 17 квітня 2008 року та накладна від 18.04.2008 року про поставку від ТОВ «Альвейск-07» (м. Одеса) до ТОВ «Фірма Інтон» електронагрівача вартістю 4416 грн., оплата якого була здійснена безготівковим шляхом 17.04.2008 року.

Проте, згідно наданих позивачем податкової накладної від 10.04.2008 року, рахунку-фактури від 08.04.2008 року зазначений електронагрівач вже був поставлений ТОВ «Фірма Інтон» до ТОВ «ПВП «Укрграфіт» (м. Запоріжжя), яке здійснило оплату цього товару безготівковим шляхом 10.04.2008 року (а.с. 38, 39).

Тобто, продаж позивачем товару передував моменту його отримання (на момент продажу електронагрівача товар у позивача був відсутній), що вказує на безтоварний характер господарської операції.

Аналогічна ситуація щодо продажу товару до моменту його отримання склалася по операціям позивача з продажу форми куба (а.с. 41-45).

Незважаючи на витребування додаткових доказів на підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивачем не було надано жодного додаткового документа первинного бухгалтерського обліку щодо фактичної наявності товарів, що були предметом купівлі-продажу, в тому числі щодо їх транспортування, збереження, наявності відповідної технічної документації, тощо.

Колегія суддів вважає, що за таких обставин дії позивача з перерахування постачальнику коштів за товар без фактичного отримання останнього та переходу права власності на нього не підпадають під поняття “продаж товарів”, яке визначено в пункті 1.31 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Крім того, суд першої інстанції не взяв до належної уваги наявної в матеріалах справи інформації, наданої Другим Малинівським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції про внесення 01.02.2008 року актового запису № 1128 про смерть гр. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2

Разом з тим, згідно електронних відомостей від відділу державних реєстраторів Одеської міської ради директором ТОВ «Альвейск-07» був зареєстрований зазначений вище гр. ОСОБА_1 з ІНФОРМАЦІЯ_1 року (після своєї смерті), за підписами якого у спірний період подавалася податкова звітність.

В наданих позивачем податкових накладних на підтвердження отримання товару від ТОВ «Альвейск-07» наявний підпис невідомої особи гр. ОСОБА_2., який не був зареєстрований керівником ТОВ «Альвейск-07» на момент здійснення господарських операцій.

Зважаючи на вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла до висновку про недійсність спірних угод між позивачем та ТОВ «Альвейск-07», оскільки вважає, що вони укладені лише про людське око, без наміру викликати юридичні наслідки, зумовлені договором купівлі-продажу, та з метою безпідставно одержати кошти з державного бюджету шляхом відшкодування ПДВ.

Посилання суду на те, що позивач виконав усі передбачені законом умови формування податкового кредиту і має всі документальні підтвердження його розміру, не може бути взяте до уваги у вирішуваному спорі в разі встановлення фіктивності договору та створення умов для безпідставного відшкодування з бюджету ПДВ.

Таким чином, в ході судового розгляду найшли своє підтвердження доводи ДПІ про безтоварність операцій, тому визначення позивачем за такими операціями податкового кредиту є безпідставним, незважаючи на наявність у платника податку позивача у справі податкової накладної, яка за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Зважаючи на вищевикладені порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла до висновку про обґрунтованість доводів та вимог апеляційної скарги, що зумовлює скасування постанови суду та прийняття нової про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова задовольнити.

Постанову Харківський окружний адміністративний суд від 23.07.2009р. по справі№2-а-37711/09/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Відмовити в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Інтон" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про визнання податкового повідомлення-рішення №00000111800/00 від 10.04.2009 року недійсним.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяФілатов Ю.М.

Судді Водолажська Н.С. Гуцал М.І. Повний текст постанови виготовлений 24.11.2009 р.