Рішення № 78840060, 27.11.2018, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/1787/18

(2/199/1524/18)

РІШЕННЯ

Іменем України

27.11.2018 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

судді Скрипник О.Г.

секретарі Шеленок С.М.

позивач: ОСОБА_1

представник позивача: ОСОБА_2

представник відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод», про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод», про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначив, що з 25.08.2010 року він працював на посаді майстра ремонтно-гарнітурної дільниці ПрАТ«Дніпропетровський тепловозоремонтний завод», з 18.07.2011 року був переведений старшим майстром ремонтно-гарнітурної дільниці, з 03.09.2012 року переведений заступником начальника відділу матеріально-технічного постачання підприємства. З 03.09.2014 року позивач працював на посаді начальника матеріально-технічного постачання , відповідно до наказу № 1870к від 02.04.2014 року.

Наказом № 146к від 22.02.2018 року позивач був звільнений з посади за власним бажанням за ч.1 ст. 38 КЗпП України, згідно заяви від 22.02.2018 року. Позивач вважає, що звільнення є незаконним, оскільки заява була написана у стані душевного розладу, під тиском голови правління підприємства ОСОБА_4, а отже не відповідає вимогам ч.1 ст. 38 КЗпП України.

Тиск керівника підприємства на позивача, як працівника полягав в тому, що через хворобу та бронхіт позивач змушений був з 18.01.2018 року піти на лікарняний. Через неприязне ні стосунки з керівництвом підприємства до місця помешкання позивача була направлена комісія з підприємства для підтвердження факту захворювання позивача, під час якої встановлено, що позивач дійсно знаходиться в хворобливому стані.

Позивач вказує, що подібні перевірки не є стандартною практикою керівництва підприємства, така перевірка здійснювалася лише відносно позивача.

Крім того, 20.02.2018 року на нараді в кабінеті голови правління позивачу була надана велика кількість завдань, які фізично позивач не встиг їх виконати в строки, зазначені керівником, проте голова правління ОСОБА_4 на зауваження позивача зазначив, що у випадку невиконання у встановлені строки певних об»ємів робіт, позивач має написати пояснення. До того ж голова правління ОСОБА_4 весь час надавав позивачу вказівки на виконання іншої роботи, не обумовленої трудовим договором, що свідчить про його упереджене ставлення до позивача.

21.12.2018 року в кабінеті голови правління ОСОБА_4 відбулася нарада після 16-00 год на якій керівник підприємства разом з начальником відділу кадрів та керівником юридичного відділу змусили позивача переписати службові розписки під виглядом пояснень. При цьому голова правління на звернення позивача щодо надання йому попередніх службових розписок з відповідними документами категорично заборонив присутнім надавати позивачу будь-які документи . Під час розмови позивачу було запропоновано написати заяву по звільнення за власним бажанням, а в іншому випадку погрожували звільнити за статтею.

22.02.2018 року позивач, побоюючись, що його можуть звільнити з посади за статтею, перебуваючи у стані душевного розладу, написав заяву про звільнення за власним бажанням.

Цього ж дня, біля 16-00 год позивач отримав у відділі кадрів трудову книжку та в наказі про звільнення написав коментар, що наказ про звільнення за власним бажанням написана під тиском голови правління ОСОБА_4, і звільнення не узгоджено з профспілковим комітетом підприємства.

Зважаючи на викладене вище, позивач просить скасувати наказ ( розпорядження) ПрАТ ДТРЗ від 22.02.2018 року про звільнення ОСОБА_1; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника матеріально-технічного постачання ПрАТ ДТРЗ; стягнути з ПрАТ ДТРЗ середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.02.2018 року по день поновлення на роботі.

В судовому засідання позивач позов підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, просив його залишити без задоволення. У відзиві на позовну заяву зазначив, що ОСОБА_1 працював на керівній посаді в ПрАТ «ДТРЗ» з 03.09.2014 року. відповідно до посадової інструкції, в обов’язок ОСОБА_1 входило організація забезпечення підприємства всіма необхідними для його виробничої діяльності матеріальними ресурсами. Перебуваючи на лікарняному, ОСОБА_1 не повідомив підприємство про причини своєї відсутності, у зв’язку з чим створена на підприємстві комісія змушена була зявитися додому до працівника та дізнатися про причини його відсутності.

Представник відповідача також зазначив, що упередженого ставлення керівництва підприємства до ОСОБА_1, як до працівника не було, останній виконував роботу в установлений керівником термін, як і інші працівники. Що стосується виконання претензійної роботи, не передбаченої інструкцією, то відповідно до розділу 4 Посадової інструкції саме начальник відділу матеріально-технічного забезпечення, яким був позивач, несе відповідальність за несвоєчасну претензійну роботу.

Стосовно звільнення з роботи за власним бажанням, то ОСОБА_1 22.02.2018 року власноручно написав заяву про звільнення з посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Враховуючи викладене вище, представник відповідача просив позов залишити без задоволення.

Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши письмові докази, суд дійшов наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що 25.08.2010 року позивач працював на посаді майстра ремонтно-гарнітурної дільниці ПрАТ«Дніпропетровський тепловозоремонтний завод», з 18.07.2011 року був переведений старшим майстром ремонтно-гарнітурної дільниці, з 03.09.2012 року переведений заступником начальника відділу матеріально-технічного постачання підприємства. З 03.09.2014 року позивач працював на посаді начальника матеріально-технічного постачання , відповідно до наказу № 1870к від 02.04.2014 року.

Наказом № 146к від 22.02.2018 року ПрАТ«Дніпропетровський тепловозоремонтний завод», позивач був звільнений з посади за власним бажанням за ч.1 ст. 38 КЗпП України, згідно заяви від 22.02.2018 року. В наказі про звільнення позивач зазначив, що з наказом не погоджується, заява на звільнення написана під тиском голови правління ОСОБА_4

Відповідно до ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган за два тижні. Якщо після закінчення цього строку працівник не залишив роботу і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за раніше поданою заявою. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Частиною 1 ст. 39 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір , укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноваженого ним органу письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або повноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Отже, обов’язок попередити адміністрацію про звільнення за два тижні покладено на працівника, проте законодавчо не забороняється звільнити працівника раніше цього строку, якщо це зумовлено неможливістю виконувати роботу.

Як видно із заяви про звільнення з роботи за власним бажанням та наказу про звільнення, позивач був звільнений до закінчення строку попередження про розірвання трудового договору. У цей же день йому було видано трудову книжку, на наступний день проведено розрахунок. На наступний день, як і в подальшому позивач на роботу не вийшов, заяву про звільнення не відкликав.

Отже, дії позивача свідчать про його бажання звільнитися з роботи в день подання заяви.

Будь-яких доказів про те, що керівник підприємства заставляв позивача виконувати не передбачену Посадовою інструкцією роботу , вчиняв на нього тиск та наполягав на подачі зави про звільнення, суду надано не було, не підтверджується це відповідними письмовими доказами. Матеріали справи містять службові записки, написані позивачем на ім.»я керівника голови правління ПрАТ «ДТРЗ» ОСОБА_4, які за своїм характером і змістом нагадують доповідні записки , які містять пропозиції, прохання, вирішення виробничих питань підприємства.

Крім того в судовому засіданні встановлено, що на посаду начальника матеріально-технічного постачання ПрАТ «ДТРЗ» прийнята інша особа, вказана вакансія не є вільною.

За таких підстав суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ПАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод», про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення.

Керучись ст. 38, 39 КЗпП України, ст.ст. 263, 264, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ПАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод», про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя О.Г. Скрипник