Рішення № 78819511, 24.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2018 року № 754/5303/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Адміністрації Держспецтрансслужби (військова частина НОМЕР_1 )

провизнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до Адміністрації Держспецтрансслужби (військова частина НОМЕР_1 ; далі по тексту відповідач), в якому просить:

- визнати неправомірними дії Адміністрації Держспецтрансслужби в частині відмови в зарахуванні в строк вислуги років позивача терміну навчання в Луганському ліцеї з посиленою військово - фізичною підготовкою;

- зобов`язати Адміністрацію Держспецтрансслужби внести зміни до особової справи позивача та зарахувати у строк його загальної календарної військової служби термін навчання у Луганському ліцеї з посиленою військово - фізичною підготовкою з 25 серпня 1993 року по 01 липня 1996 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на посаді старшого офіцера відділу кадрового забезпечення офіцерського складу та роботи з державними службовцями Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту.

В період з 25 серпня 1993 року по 14 червня 1996 року позивач проходив військову службу, навчаючись у Луганському ліцеї з посиленою військово фізичною підготовкою, по закінченню якого 18 червня 1996 року відбув у канікулярну відпустку і 01 липня 1996 року прибув для продовження навчання у військово навчальних закладах Міністерства оборони України відповідно рознарядці без вступних екзаменів до військового факультету радіоелектроніки при Житомирському інженерно технологічному інституті.

При цьому, як вказує позивач, при оформленні його особової справи співробітниками кадрового органу зроблено помилкові записи початку військової служби. А саме початком її проходження зазначено день зарахування до інституту (училища), а строк навчання в Луганському ліцеї з посиленою військово фізичною підготовкою не зарахований.

У зв`язку із зазначеним, 18 квітня 2018 року позивач звернувся до Голови Адміністрації Держспецтрансслужби з відповідним рапортом, але листом від 20 квітня 2018 року №38-2/1-2/59 відповідач повідомив про безпідставність такого звернення.

Вважаючи, що відповідач протиправно не включив до строку проходження військової служби період його навчання у Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою з 25 серпня 1993 року по 14 червня 1996 року, позивач звернувся до суду з відповідною позовною заявою.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 26 квітня 2018 року справу № 754/5303/18 передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року адміністративна справа № 754/5303/18 прийнята до провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року відкрито провадження в зазначеній адміністративній справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Копія вказаної ухвали отримана відповідачем 21 вересня 2018 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Станом на день ухвалення рішення, відповідач відзиву на позовну заяву не надав з невідомих суду причин.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 , відповідно до наказів начальника Луганського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою від 25 серпня 1993 року № 3 та від 14 червня 1996 року № 67, навчався у Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою з 25 серпня 1993 року по 14 червня 1996 року.

18 квітня 2018 року позивач звернувся із рапортом до Голови Адміністрації Держспецтрансслужби, в якому просив зарахувати до строку його військової служби навчання в Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою з 25 серпня 1993 року по 14 червня 1996 року.

20 квітня 2018 року відповідач, посилаючись на положення статті 24 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII та на зміни, які внесені до цієї статті Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» від 04 квітня 2006 року № 3597/IV, надав позивачу відповідь про відсутність підстав для перегляду строку його військової служби.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту - Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII).

Згідно зі статтею 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) початком перебування на військовій службі вважався, зокрема, день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов`язаних.

Частиною 4 статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII визначено виключний перелік видів військової служби, а саме: строкова військова служба; військова служба за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин; військова служба жінок за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу; військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; військова служба за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів і студентів кафедр військової підготовки (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивільних навчальних закладів; військова служба за контрактом офіцерського складу.

За змістом згаданої вище статті необхідною умовою прийняття на військову службу є, зокрема, досягнення громадянином України відповідного віку, передбаченого статтями 15 та 20 цього Закону.

Перебування на військовій службі громадян, які навчаються у військово-навчальних закладах, передбачено і у статті 25 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII.

Водночас, положеннями статей 8 та 12 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII для громадян, які виявили бажання вступити до військово-навчальних закладів, передбачено проходження підготовки у військових ліцеях, середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладах, в організаціях Товариства сприяння обороні України, на підготовчих курсах при вищих навчальних закладах або самостійно.

З метою якісної підготовки кандидатів для вступу до військових навчальних закладів створено, в тому числі, й Луганський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, в якому з 25 серпня 1993 року по 14 червня 1996 року навчався позивач.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року №1556-VII, вищий військовий навчальний заклад (вищий навчальний заклад із специфічними умовами навчання) - вищий навчальний заклад державної форми власності, який здійснює на певних рівнях вищої освіти підготовку курсантів (слухачів, студентів), ад`юнктів для подальшої служби на посадах офіцерського (сержантського, старшинського) або начальницького складу з метою задоволення потреб Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Відповідно до положень Закону України «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 року №651-XIV, ліцей (ліцей-інтернат) - навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням та допрофесійною підготовкою (може надавати освітні послуги II ступеня, починаючи з 8 класу).

Відповідно до Положення про ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 квітня 1999 року № 717, ліцей є середнім загальноосвітнім навчальним закладом з військово-професійною спрямованістю навчання та виховання і належить до середньої загальноосвітньої школи ІІІ ступеня з поглибленим вивченням програми допризовної підготовки юнаків, створений з метою загальноосвітньої та військово-фізичної підготовки юнаків для подальшого вступу до вищих навчальних закладів єдиної системи військової освіти.

Наведене в сукупності свідчить про те, що військовий ліцей не є військовим навчальним закладом в розумінні Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII, тому строк навчання ОСОБА_1 не може бути зараховано у загальний строк військової служби. Навчання в такому учбовому закладі не можна вважати проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у частині 4 статті 2 цього Закону, а лише підготовкою до вступу у вищі військові навчальні заклади.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 квітня 2013 року у справі № 21-107а13.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення його прав в межах спірних правовідносин, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Зважаючи, що у задоволенні позову, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко