Ухвала суду № 78819451, 24.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

24 грудня 2018 року м. Київ№ 826/4503/17Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації,

Державного реєстратора Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації Конішевської Тетяни Степанівни

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) ЗАТ «Охорона-Холдинг», 2) ОСОБА_3

про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії

Суд прийняв до уваги таке.

30.03.2017 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Державного реєстратора Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації Конішевської Тетяни Степанівни з позовом в якому просить суд:

- визнати протиправними (неправомірними) дії державного реєстратора Реєстраційної служби Голосіївської в місті Києві державної адміністрації щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису від 27 листопада 2007 року №106 811 100 080 147 23 про державну реєстрацію припинення юридичної особи ЗАТ «ОХОРОНА-КОМПЛЕКС» (ідентифікаційний код 24523145), зареєстрованого Голосіївської в місті Києві державної адміністрації 27 листопада 2007 року.

- відмінити державну реєстрацію припинення юридичної особи ЗАТ «ОХОРОНА- КОМПЛЕКС» (ідентифікаційний код 24523145) від 27 листопада 2007 року №106 811 100 080 147 23.

- зобов'язати Реєстраційну службу внести до ЄДР запис про відміну державної реєстрації припинення ЗАТ «ОХОРОНА-КОМПЛЕКС» (ідентифікаційний код 24523145).

Позов обґрунтовано протиправністю дій відповідача щодо вчинення реєстраційної дії припинення юридичної особи ЗАТ «ОХОРОНА-КОМПЛЕКС».

Відповідачем-1 проти позову заперечував, про що подав письмові заперечення на позовну заяву, в яких зазначено про необґрунтованість позовних.

Відповідач 2 та треті особи заперечень, пояснень по суті спору не надали.

В судовому засіданні 17.10.2017 судом ставилося питання щодо надання позивачем/представником позивача пояснень щодо причин пропущення строку звернення до адміністративного суду, оскільки позивачем оскаржуються дії реєстратора вчинені у 2007 році, тобто після 10 років після їх вчинення.

Представник позивача просив суд визнати поважними причини пропуску звернення до адміністративного суду. Зазначив, що про припинення юридичної особи позивачка дізналася в другому кварталі 2008 року, однак, що така дія реєстратора і запис є протиправними, та такими, що порушують права позивача, ОСОБА_1 дізналася з висновку судового експерта Шульги Л.Д № 74/02/05-17 від 06.03.2017 - саме 10.03.2017, і саме з дати коли позивачка дізналася про протиправність припинення юридичної особи і рахує початок відліку строку позовної давності. Аналогічні пояснення представника позивача викладені в письмовому клопотанні від 18.05.2018 вх. № 54101/18, які долучені до матеріалів справи.

На підставі ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент проведення судового засідання), суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

15 грудня 2017 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України в новій редакції (далі по тексту - КАС України в чинній редакції), визначеній Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" №2147-VIII від 03.10.2017.

Відповідно до пункту 10 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України" від 03.10.2017 №2147-VIII, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 3 ст. 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами "Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів", визначено, що Правила судової процедури мають слугувати ухваленню правосудного рішення у справі та забезпечувати рівні гарантії учасникам процесу щодо судового захисту їхніх прав.

Судочинство як найдієвіший інститут забезпечення верховенства права має ґрунтуватись, зокрема, на таких загальних принципах: законність, що вимагає від суду здійснювати судочинство, керуючись Конституцією та законами, з урахуванням їх цілей та надаючи при цьому найсправедливіше тлумачення для кожного випадку; рівність учасників процесу, яка означає рівні можливості у судовому процесі, що відповідає процесуальному статусу учасника процесу; диспозитивність, відповідно до якої сторони можуть вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та інші.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає "Право на справедливий суд", одним із аспектів якого є право доступу, яке не є абсолютним і може підлягати законним обмеженням, які мають законну мету та використаними засобами та досягнутими цілями. Таким законним обмеженням є передбачені законом строки звернення до суду, які можуть бути поновлені за заявою заявника із зазначенням та обґрунтуванням поважних причин та надання належних доказів щодо причин пропуску строків звернення до суду.

Частиною другої статті 44 КАС України встановлено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Пунктом 3 ч. 3 ст. 44 КАС України визначено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частин першої, другої статті 99 КАС України (в редакції, що діяла станом на момент подання позову), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими; законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 3 ст. 123 КАС України (у чинній редакції), якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Дотримання строків розгляду адміністративних справ одна з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень, оскільки результат правозастосовчої діяльності безпосередньо залежить від часових меж їх реалізації. Будь-який вид адміністративного провадження базується на процесуальних принципах, серед яких оперативність і швидкість, що забезпечується чітко регламентованими строками, закріпленими в законах та підзаконних актах.

Строк звернення до адміністративного суду це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно правових відносинах або для реалізації владних повноважень.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.

Суд зазначає, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Приписами ч. 1 ст. 121 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Ключовою є фраза «з поважних причин» а отже, це і є предметом доказування при вирішенні питання щодо встановлення поважності причин для позивача тобто, якщо строк був пропущений з поважних причин це повинно підтверджуватися незаперечними письмовими доказами.

Слід зазначити, що процесуальний Закон не дає визначення терміну поважні причини. Між тим в Рішенні Верховного суду України від 13.09.2006 року по справі № 6-26370кс04 (№ в ЄДРСРУ 135558) вказане наступне: Поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явлення позову стає неможливим або утрудненим.

Як вказує практика Верховного Суду України, оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на оскарження, суд повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у клопотанні доводів, а також з того, чи мав заявник можливість своєчасно реалізувати своє право на оскарження.

Необхідно також вказати, що поновлення процесуальних строків є дискреційними повноваженнями суду, а під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний або судовий орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (Ухвала ВАСУ від 29.09.2016 року по справі № 522/6069/14-а (№ в ЄДРСРУ 61821829).

З урахуванням вказаного слід зазначити, що у суду є свобода розсуду або дискреційні повноваження суду на поновлення процесуальних строків, адже за таких обставин лише суд вирішує яка причина є поважною і які докази можна приймати до уваги, разом з цим суд повинен обґрунтувати свою позицію відповідними доводами, а не лише зазначити визнати поважними причини пропуску процесуальних строків (Ухвала ВСУ від 26.01.06 справа № 6-7307кс04).

Визначаючись щодо питання про залишення даного позову без розгляду, суд також врахував практику Європейського суду з прав людини, який в рішенні по справі "Іліан проти Туреччини" наголошував, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Також у рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 вказано про те, що регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Постанова КГС ВС від 28.11.2018 № 911/926/17:

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та статтею 74 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, так і Верховного Суду, зокрема в постанові від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 у справі №911/2534/17.

Крім того, ВС вказує, що позовна давність не є інститутом процесуального права і не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за змістом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Оцінюючи доводи позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суддя виходить з наступного.

Позивач у своїх поясненнях та у заяві від 18.05.2018 вказує про ознайомлення останнього з висновком судового експерта №74/02/05-17 від 06.03.2017, з якого останній дізнався саме про протиправність припинення юридичної особи ЗАТ «Охорона-Комплекс», разом з тим зазначає, що про факт припинення позивачу було відомо ще в другому кварталі 2008 року. Однак до суду не звертався, оскільки йому не було відомо, що оскаржувані дії реєстратора є протиправними. Отже, на думку позивача, саме від дати ознайомлення з висновком та обізнаністю позивача про протиправність припинення юридичної особи необхідно відраховувати 6-місячний строк звернення до суду, а саме від 10.03.2017 року.

Про обізнаність позивача з фактом припинення юридичної особи у другому кварталі 2008 року сторонами не заперечується.

Разом з тим, суд звертає увагу, що інформація щодо припинення юридичних осіб, їх створення є загальнодоступною інформацією, яка є відкритою та міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно з приписами п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Отже, на переконання суду, визначена законом обставина «або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів» настала для позивача 27.11.2007 року, коли було реєстратором внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, який є у відкритому та вільному для перегляду доступі.

Суд критично сприймає пояснення позивача, що початок строку позовної давності остання відраховує від дати обізнаності її з висновком експерта з якого вона дізналася про протиправність припинення юридичної особи, так як не може слугувати поважною причиною пропуску позовної давності, оскільки позивачка сама зазначає що в 2007 році мала рішення Господарського суду міста Києва (№12/299 від 06.04.2007), постанову Київського апеляційного господарського суду (№12/299 від 07.06.2007) на підставі якого позивачу з ЗАТ «Охорона - Комплекс» присуджено стягнення коштів. Достеменно знаючи про припинення юридичної особи, як зазначає позивачка в 2008 році, і маючи не виконане рішення господарського суду остання звернулася до адміністративного суду в березні 2017 року.

Інших доказів не можливості чи наявності непереборної сили, яка заважала позивачу звернутися до адміністративного суду в часових рамках визначених законом позивачем не надано.

Крім того, також слід зазначити, що позивачем не вірно обраний спосіб захисту свого порушеного права, виходячи з такого.

Позивач посилається на наявну на час ліквідації заборгованість ЗАТ «ОХОРОНА - КОМПЛЕКС» перед ФО-П ОСОБА_1 відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2007 № 12/299, однак суд вважає за необхідне зазначити таке.

Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" не передбачений обов'язок державного реєстратора під час вчинення реєстраційної дії припинення юридичної особи в результаті її ліквідації на підставі рішення про припинення юридичної особи, прийнятого учасниками юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, перевіряти завершення розрахунків з кредиторами юридичної особи, яка припиняється.

Чинним законодавством, зокрема ст.ст. 111, 112 ЦК України, чітко визначено порядок оскарження відмови у задоволенні вимог кредитора або бездіяльності ліквідаційної комісії.

Так, відповідно до ст. 111 ЦК України, якою визначено порядок ліквідації юридичної особи, з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов'язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки.

Під час проведення заходів щодо ліквідації юридичної особи до завершення строку пред'явлення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) закриває рахунки, відкриті у фінансових установах, крім рахунка, який використовується для розрахунків з кредиторами під час ліквідації юридичної особи.

Для проведення перевірок та визначення наявності або відсутності заборгованості із сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує своєчасне надання органам доходів і зборів та Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування документів юридичної особи (її філій, представництв), у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку.

До моменту затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає та подає органам доходів і зборів, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період.

Ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду.

Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу.

Якщо ліквідаційна комісія відмовляє кредиторові у задоволенні його вимог або ухиляється від їх розгляду, кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову, звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи (ч.3 ст.112 ЦК України).

Якщо в юридичної особи недостатньо коштів для задоволення вимог кредиторів, ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію її майна (ч. 9 ст. 111 ЦКУ). Якщо ж вартість майна є недостатньою для задоволення таких вимог, тоді юридична особа виконує всі потрібні дії, установлені законом щодо відновлення платоспроможності або визнання банкрутом (ч. 3 ст. 110 ЦКУ).

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок оскарження відмови у задоволенні вимог кредитора або бездіяльності ліквідаційної комісії.

Відповідно до ч. 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити, що у зв'язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Однак, з урахуванням того, що суд не вважає доводи позивача щодо причини пропуску строку звернення до суду поважними, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про визнання поважності причини пропуску строку для звернення до суду та відновлення такого строку відмовити та як наслідок - залишення позовної заяви без розгляду.

Керуючись ст. ст. 44, 47, 51, 60, 122, 123, 243 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви про визнання поважності причини пропуску строку для звернення до суду та відновлення такого строку відмовити.

Справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Державного реєстратора Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації Конішевської Тетяни Степанівни, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) ЗАТ «Охорона-Холдинг», 2) ОСОБА_3 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Р.О. Арсірій