Ухвала суду № 78819207, 21.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

21 грудня 2018 року № 826/7907/18Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони

України

провизнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (далі по тексту відповідач), в якому просить:

- визнати бездіяльність Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України щодо не здійснення внесення ОСОБА_1 до відповідного списку розподілу постійного житлового приміщення, протиправною;

- зобов`язати Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України передати до житлової комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України погоджений список розподілу постійного жилого приміщення та особову справу ОСОБА_1 для подальшого розгляду до комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України;

- зобов`язати Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України оформити облікову справу майора запасу ОСОБА_1 встановленим порядком, визначеним пунктом 2.6 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями від 10 січня 2012 року №24.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що він є офіцером запасу, підполковником, ветераном Збройних Сил України та перебуває на квартирному обліку житлової комісії гарнізону міста Києва з 10 вересня 1992 року.

У травні 2016 року житловою комісією Київського квартирно-експлуатаційного управління і житловою комісією гарнізону міста Києва прийнято рішення щодо надання позивачу постійної двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, вказане рішення не погоджено юридичним департаментом Міністерства оборони України.

У листопаді 2017 року на прохання позивача Київським квартирно-експлуатаційним управлінням здійснено резервування квартири до прийняття рішення судом, але потім проведено перерозподіл.

25 квітня 2018 року ОСОБА_1 отримав лист начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України про відмову в наданні постійного житла, що і стало підставою звернення позивача до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача послався на те, що даний спір є житловим, тобто регулюється саме цивільними нормами права, оскільки стосується поновлення на квартирному обліку позивача. На думку відповідача, ним не було допущено протиправної бездіяльності та не порушено жодним чином права позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2018 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 - офіцер запасу, підполковник, ветеран Збройних Сил України, учасник бойових дій з 10 вересня 1992 року перебуває на квартирному обліку житлової комісії гарнізону міста Києва.

Відповідно до довідки № 107 від 05 вересня 1994 року позивач здав до фонду Міністерства оброни України двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

На підставі наказу заступника Міністра оборони України Командувача ПС Збройних Сил України від 29 червня 2001 року № 0215 позивача звільнено з військової служби за власним бажанням.

На звернення голови житлової комісії гарнізону міста Києва від 02 лютого 2006 року (вих. № 303/25/6-78) щодо надання правової оцінки перебування на квартирному обліку ОСОБА_1 листом за підписом старшого помічника військового прокурора Центрального регіону України С.Грицина від 10 лютого 2006 року № 757 повідомлено, що ОСОБА_1 безпідставно перебуває на квартирному обліку як особа, яка має право на позачергове отримання житла, оскільки не відноситься до осіб, визначених пунктами 22, 37 Положенню про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 03 лютого 1995 року №20, оскільки повинен перебувати на квартирному обліку у житлової комісії гарнізону міста Києва після звільнення з військової служби на підставі статті 40 Житлового кодексу України, пункту 29 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року №470, та як учасник бойових дій користується правом першочергового отримання жилих приміщень.

Відповідно до вимог наказу Міністерства оборони України № 737 від 30 листопада 2011 року житловою комісією Київського квартирно-експлуатаційного управління ОСОБА_1 погоджено надання постійної двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , проте дане рішення не було погоджено юридичним департаментом Міністерства оборони України.

15 квітня 2018 року листом № 303/4/822 начальник Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України повідомив позивача про розгляд його звернення до народного депутата України ОСОБА_2 з приводу забезпечення позивача житлом у гарнізоні міста Київ, та про відсутність правових підстав щодо залишення ОСОБА_1 на квартирному обліку у військовій частині та забезпечення житлом за рахунок Міністерства оборони України після його звільнення з військової служби за власним бажанням.

Не погоджуючись із вказаною відповіддю, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Абзацом 2 пункту 2 частини 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у цьому Кодексі термін публічно правовий спір спір, у якому хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Під суб`єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Крім того, частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено справи у публічно правових спорах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Між тим, суд звертає увагу, що законодавцем також врегульоване питання, коли у спорах між фізичною особою та суб`єктом владних повноважень не поширюється юрисдикція адміністративного суду.

Так, частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Предметом позову у даній справі є зобов`язання квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України внести дані щодо позивача до відповідного списку розподілу постійного житлового приміщення.

Житлові спори - особливий різновид спорів, що стосується житлових прав та інтересів громадян і організацій.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов`язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача.

Аналіз наведених вище правових норм свідчить про те, що спори про поновлення на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки в такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, отже, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права на житло.

Враховуючи те, що спірні правовідносини пов`язані із захистом порушених житлових прав ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року у справі №823/25/16.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

З аналізу наведених вище норм слідує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини 1 статті 6 вищезгаданої Конвенції.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких підстав та з урахуванням того, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги є приватно - правовими та виникли виключно з житлових правовідносин, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Крім того, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачеві, що останній має право звернутися з вказаним позовом до відповідного місцевого загального суду.

Також, частиною 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись частиною 3 статті 19, пунктом 1 частини 1, частиною 2 статті 238, статтями 239, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

1. Провадження в адміністративній справі №826/7907/18 за позовом ОСОБА_1 до Київського квартирно експлуатаційного управління Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії закрити.

2. Роз`яснити позивачеві його право на звернення з вказаними позовними вимогами до відповідного місцевого загального суду.

3. Роз`яснити позивачеві, що повторне звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко