Рішення № 78818652, 30.11.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2018 року № 810/3050/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.03.2018 №26312-50, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам обєктів нежитлової нерухомості" на суму 7444,80 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.03.2018 №26311-50, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам обєктів нежитлової нерухомості" на суму 5697,60 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.03.2018 №26310-50, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам обєктів житлової нерухомості" на суму 423,26 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.03.2018 №26309-50, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам обєктів нежитлової нерухомості" на суму 4996,80 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.03.2018 №26308-50, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам обєктів житлової нерухомості" на суму 237,85 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.03.2018 №26306-50, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам обєктів нежитлової нерухомості" на суму 20006,40 грн.

Вказаними податковими повідомленнями-рішеннями податковий орган визначив позивачу податкове зобовязання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства, оскільки податковим органом було зроблено неправильний розрахунок розміру податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за базовий період 2017 рік, оскільки застосовані більші ставки податку, ніж встановлені рішенням міської ради, у зв'язку з чим спірні повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.06.2018 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 06.09.2018, відкладено на 23.11.2018 у зв'язку з неявкою представника відповідача.

Про дату, час та місце судового засідання сторони були повідомлені належним чином.

У призначений день і час сторони до суду не зявились: позивач надіслав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності; відповідач до суду не зявився, про причини неявки суд не повідомив.

За таких обставин суд, на підставі частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішив здійснювати подальший розгляд справи за відсутності представників сторін у порядку письмового провадження.

Представник відповідача позову не визнав, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірним, винесені з урахуванням норм чинного законодавства, а тому підстави для їх скасування відсутні. Так, представник зазначив, що при розрахунку податкових зобовязань зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, посадовими особами контролюючого органу були застосовані ставки податку, встановлені рішенням Тетіївської міської ради для обєктів житлової та нежитлової нерухомості.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Судом, відповідно до інформації, що міститься у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, встановлено, що ОСОБА_1 у 2017 році на праві власності належать:

- нежитлове приміщення за адресою: Київська область, місто Тетіїв, вул. Київська, 2Ж, загальною площею 416,8 м2;

- нежитлове приміщення за адресою: Київська область, місто Тетіїв, вул. Леніна, 22, загальною площею 104,1 м2;

- будівлі промисловості та склади за адресою: Київська область, місто Тетіїв, вул. Київська, 2Д, загальною площею 118,7 м2;

- будівлі торговельні за адресою: Київська область, місто Тетіїв, вул. Київська, 2 З, загальною площею 155,1 м2;

- домоволодіння за адресою: Київська область, місто Тетіїв, вул. Кірова, 64, загальною площею 213,1 м2;

- квартира за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 47,9 м2

У березні 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області прийняті податкові повідомлення-рішення від:

- 01.03.2018 №26312-50, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам обєктів нежитлової нерухомості" за 2017 рік на суму 7444,80 грн.;

- 01.03.2018 №26311-50, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам обєктів нежитлової нерухомості" за 2017 рік на суму 5697,60 грн.;

- 01.03.2018 №26310-50, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам обєктів житлової нерухомості" за 2017 рік на суму 423,26 грн.;

- 01.03.2018 №26309-50, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам обєктів нежитлової нерухомості" за 2017 рік на суму 4996,80 грн.;

- 01.03.2018 №26308-50, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам обєктів житлової нерухомості" за 2017 рік на суму 237,85 грн.;

- 01.03.2018 №26306-50, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам обєктів нежитлової нерухомості" за 2017 рік на суму 20006,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржила їх до вищестоящого податкового органу в порядку адміністративного оскарження, однак за результатом розгляду скарги податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга - без задоволення.

У подальшому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

За приписами статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в розмірі і в порядку, встановленими законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обовязки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обовязки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, згідно з яким внесено зміни щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки.

Зокрема, розширено базу оподаткування для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, шляхом оподаткування як житлової, так і нежитлової нерухомості.

Згідно з приписами статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1. статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Положеннями підпункту 266.3.1. пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України зазначено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності.

Згідно з підпунктом «в» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування обєкта/обєктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується для різних типів обєктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Відповідно до підпункту 266.5.1. пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно з підпунктом 266.6.1. пункту 266.6.1 статті 266 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (підпункт 266.7.2. пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України).

Судом встановлено, що у податковий (звітний) період, - 2017 рік позивач була власником об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, у зв'язку з чим, вона, в розумінні положень Податкового кодексу України, є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Тому, контролюючим органом 01.03.2018, тобто до 01 липня 2018 року, як того вимагає податкове законодавство, прийняті оскаржувані повідомлення рішення і вручені позивачу.

Судом, на підставі відомостей, зазначених у відзиві на позов, встановлено, що при обчисленні суми податку для обєктів нежитлової нерухомості контролюючим органом застосовувалась ставка 1,5 %, встановлена рішенням Тетіївської міської ради №264 (прийняте 25.01.2017); для обєкту житлової нерухомості, розташованого в місті Тетіїв 0,2 %, встановлена Рішенням № 383 (прийняте 22.09.2017); для обєкту житлової нерухомості, розташованого в селі Денихівка - 0,5%, встановлена рішенням Денихівської сільської ради №125-19-VІІ (прийняте 25.01.2017).

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Водночас, приписами частини четвертої Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Частиною третьою Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону установлено, що з 1 січня 2017 року до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збору за місця для паркування транспортних засобів застосовуються з коефіцієнтом 0,5.

Таким чином, ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, установлені рішенням місцевого самоврядування у 2017 році, мають правозастосування для обчислення податку за звітний період - 2017 рік без часових обмежень, визначених підпунктом 12.3.4 пункту 12.35 статті 12 Податкового кодексу України.

Умовою же застосування з коефіцієнтом 0,5 раніше встановлених ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є відсутність в 2017 році прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік.

При цьому, на думку суду, умовою правозастосування для обчислення суми податку раніше встановлених ставок, є їх чинність та дія на дату, коли таке обчислення здійснюється контролюючим органом.

Водночас, факт прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік унеможливлює застосування раніше встановлених ставок податку.

Як убачається із матеріалів справи, Рішенням № 912 (прийнятим 14.01.2015) в редакції, що діяла до 25 січня 2017 року, органом місцевого самоврядування встановлено ставку податку для обєктів житлової нерухомості у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати. Ставку податку для обєктів нежитлової нерухомості на 2015 рік встановлено у розмірі 1 відсотка, а з 2016 року у розмірі 2 відсотка.

Згідно з Рішенням № 264, прийнятого 25.01.2017, положення Рішення № 912 зазнали змін в частині розміру ставки податку для обєктів нежитлової нерухомості та базового податкового (звітного) періоду на який вона застосується.

Так, згідно з Рішенням № 912, в редакції Рішення № 264, органом місцевого самоврядування з 25.01.2017 встановлено ставку податку для обєктів нежитлової нерухомості у розмірі 1,5 відсотка, починаючи з 01.01.2017. Ставка податку для обєктів житлової нерухомості залишилась незмінною - 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з Рішенням № 383, прийнятого 22.09.2017, Рішення № 264 скасовано, а положення Рішення № 912 щодо ставок податку на обєкти нерухомості, викладені в новій редакції.

Разом з тим, під час дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що Рішення № 383, копія якого була надана позивачем, відрізняється від Рішення № 383, копія якого була надана відповідачем до відзиву на позов та на підставі якого контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення.

Таким чином, з метою забезпечення повного та обєктивного розгляду справи, судом було здійснено пошук даного рішення на офіційному сайті Тетіївської міської ради Київської області та встановлено, що застосуванню підлягає рішення № 383, копія якого надана позивачем.

Так, згідно з Рішенням № 912, в редакції Рішення № 383, Тетіївською міською радою 22.09.2017 встановлено ставку податку для обєктів нежитлової нерухомості у розмірі 0,3 відсотка, починаючи з 01.01.2018. Для обєктів житлової нерухомості у розмірі 0,2 відсотка розміру мінімальної заробітної плати без зазначення дати застосування.

Суд зазначає, що на дату розгляду справи по суті, вказана редакція Рішення № 912 є чинною.

На підставі чого, суд констатує, що станом на дату прийняття оскаржуваних рішень, органом місцевого самоврядування на базовий податковий (звітний) період 2017 рік встановлена ставка податку для обєктів житлової нерухомості у розмірі 0,2 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Водночас, ставка податку для обєктів нежитлової нерухомості за базовий податковий (звітний) період 2017 рік взагалі не встановлена, а дія раніше затверджених ставок, в тому числі, на 2015, 2016 та 2017 роки, скасовано.

Також, суд зазначає, що прийняття органом місцевого самоврядування Рішення № 264 унеможливлює застосування до спірних відносин ставок податку для обєктів нежитлової нерухомості, які діяли раніше, як зазначено частиною третьою Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році».

Крім того, судом досліджено рішення Денихівської сільської ради від 25.01.2017, відповідно до якого, ставка податку для обєктів житлової нерухомості становить 0,5% розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. бази оподаткування на 2017 рік.

Таким чином, перевіряючи правильність визначення податком органом податкових зобовязань зі сплати податку на нерухоме майно позивача, відмінне від земельної ділянки, за базовий податковий (звітний) період 2017 рік, суд застосовує ставку податку для обєктів житлової нерухомості у розмірі 0,2 та 0,5 (Денихівська сільська рада) відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2017 року, за 1 квадратний метр бази оподаткування та вважає ставку податку для обєктів нежитлової нерухомості невстановленою.

Як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, останній, як власниці: домоволодіння - обєкта житлової нерухомості площею 213,1 м2 (адреса: Київська область, місто Тетіїв, вул. Кірова, 64), квартири - обєкта житлової нерухомості площею 47,9 м2 (адреса: АДРЕСА_1), сума податкових зобов'язань, згідно податкових повідомлень-рішень №№ 26310-50, 26308-50 від 01.03.2018 визначена, з урахуванням пільги 180м2, пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості (підпункт "г" підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України), із застосуванням ставок податку, встановлених рішеннями Тетіївською міською радою та Денихівської сільської ради на 2017 рік.

Таким чином, твердження позивача про протиправність цих податкових повідомлень-рішень є безпідставним, у зв'язку з чим останні, скасуванню не підлягають.

Щодо податкових повідомлень рішень від 01.03.2018 за №№26312-50, 26311-50, 26309-50, 26306-50, якими визначені податкові зобовязання позивачу, як власниці обєктів нежитлової нерухомості, суд констатує відсутність, на дату прийняття цих рішень, встановленої Тетіївською міською радою ставки податку на базовий податковий (звітний) період 2017 рік та неможливість застосування ставок податку, що діяли у попередніх базових (податкових) періодах, оскільки орган місцевого самоврядування скасував усі власні рішення.

Таким чином, орган місцевого самоврядування не прийняв жодного рішення щодо встановлення ставок податку для обєктів нежитлової нерухомості.

В силу положень підпункту 12.3.5. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.

Оскільки, положеннями підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України встановлена лише максимальна ставка податку, його значення може варіюватись від нуля до півтора відсотка, суд при розрахунках застосовує мінімальну ставку податку у розмірі нуль відсотків.

З огляду на зазначене, сума податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що підлягає сплаті позивачем - власником обєктів нежилої нерухомості, за базовий податковий (звітний) період 2017 рік дорівнює нулю.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що при визначенні податкових зобовязань податковий орган безпідставно застосував ставку податку на рівні 1,5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня 2017 року, за 1 квадратний метр бази оподаткування, а отже спірні податкові повідомлення - рішення від 01.03.2018 за №№26312-50, 26311-50, 26309-50, 26306-50 є неправомірними та такими, що підлягають скасуванню.

При вирішені даного спору, суд також бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, викладену в рішеннях від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» та від 07.07.2011 у справі «Серков проти України».

В обох справах Європейський Суд дійшов висновку про порушення прав заявників, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості закону» і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Відповідно, на думку Європейського Суду, відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства, яка призводила до його суперечливого тлумачення, порушує вимоги Конвенції щодо «якості закону».

Судом також враховано позицію Європейського суду у справі YvonnevanDuyn v. Home Office (Case 41/74 vanDuyn v. Home Office) відповідно до якого принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобовязання, взяті державою, навіть якщо такі зобовязання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу повязана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобовязань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при внесенні змін до порядку оподаткування (принцип стабільності податкового законодавства), то вона зобовязана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б повністю спростували доводи позивача, не надав та при прийнятті оскаржуваних рішень застосував помилково приписи положень, які не були чинними з огляду на їх скасування відповідним органом місцевого самоврядування.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Виходячи з того, що частка задоволених позовних вимог в даній справі становить 4/6, то сума судових витрат, яка підлягає поверненню за рахунок бюджет асигнувань Головного управління ДФС у Київській області, складає 469,86 грн. (704,80/6х4).

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 01.03.2018 №26312-50.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 01.03.2018 №26311-50.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 01.03.2018 №26309-50.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 01.03.2018 №26306-50.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (код за ЄДРПОУ: 39393260) судовий збір у сумі 469 (чотириста шістдесят дев'ять) грн. 86 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.