Рішення № 78812490, 20.12.2018, Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/4113/18

2/705/2245/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2018 року суддя Уманського міськрайонного суду Черкаської області Гудзенко В.Л. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, АТ «Укрсоцбанк» про розірвання іпотечного договору,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася з позовом до ОСОБА_2, АТ «Укрсоцбанк» про розірвання іпотечного договору, посилаючись на те, що 23.07.2008 р. року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 був укладений договір кредиту № 902/03-021-128, відповідно до якого позичальник отримала кредит в сумі 11700,00 Євро зі сплатою 13% річних за користування кредитними коштами. Строк дії договору кредиту встановлено до 22.07.2018 року.

В якості забезпечення виконання умов договору кредиту між банком та нею 23.07.2008 року був укладений іпотечний договір № Ід1902/03-021-128 відповідно до якого вона передала, а банк отримав в іпотеку земельну ділянку розміром 0,0900 га, що знаходиться по вул. Смілянській, 29 в м. Умань Черкаської області та належить їй на праві приватної власності.

У 2013 році банк звертався до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 902/03-021-128 від 23.07.2008 року. З рішення Уманського міськрайонного суду від 16.09.2014 року їй стало відомо про наявність укладеної 20 жовтня 2008 року між АКБР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 Додаткової угоди № 1 про внесення змін до кредитного договору № 802/03-021-128 від 23.07.2008 року. Кредитор та позичальник домовилися з 20.10.2008 року встановити процентну ставку за користування кредитом на рівні 13,50 % річних. Таким чином їй стало відомо, що банк та позичальник змінили умови договору кредиту у зв’язку з чим змінено розмір основного зобов’язання та збільшився обсяг її відповідальності.

Вона погодилася на забезпечення виконання умов договору кредиту із відсотковою ставкою 13,00% річних, а згоди на ставку в розмірі 13,50% не надавала. Додаткових угод про внесення змін до Іпотечного договору не укладалось.

Вважає, що всупереч нормам Закону України «Про іпотеку» не було проведено жодної державної реєстрації жодних змін до договору іпотеки.

Просила поновити їй строк позовної давності для подачі даного позову, пропущеного нею по поважним, незалежних від неї обставинам. Розірвати Іпотечний договір № Ід1902/03-021-128 від 23 липня 2008 року, укладений між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 стосовно передачі в іпотеку земельної ділянки розміром 0,0900 га, що знаходиться в м. Умань по вул. Смілянська, 29 та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі рішення Уманської міської ради № 6.28 – 15/5 від 15 березня 2007 року, припинивши правовідносини по даному договору. Судові витрати по справі стягнути з АТ « Укрсоцбанк » на її користь.

25 жовтня 2018 року від представника АТ «Укрсоцбанк» надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого АТ «Укрсоцбанк» не погоджується з доводами позивача викладеними у позовній заяві, з наступних підстав.

23.07.2008 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 ( в подальшому у зв’язку з реєстрацією шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_2 ) укладений Договір кредиту № 902/03-021-128, відповідно до якого Банк надав Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 11700,00 євро зі сплатою 13,00% річних та кінцевим терміном повернення кредиту до 22.07.2018р.

20.10.2008 року Банк та Позичальник уклали Додаткову угоду № 1 про внесення змін до кредитного договору № 902/03-021-128 від 23.07.2008 р., згідно з пп.. 1.1 п.1 сторони домовилися з 20.10.2008р. встановити процентну ставку за користування кредитом на рівні 13,5 % річних та відповідно зазначити по тексту договору процентну ставку в розмірі 13,5 % річних.

У якості забезпечення виконання Позичальником взятих за кредитним договором на себе зобов’язань АКБ «Укрсоцбанк» 23.07.2008р. уклав, зокрема, з майновим поручителем ОСОБА_1 Іпотечний договір № Ід902/03-021-128, посвідчений державним нотаріусом Уманської міської нотаріальної контори 23.07.2008р. за реєстровим № 2-4034, відповідно до п.1.1 якого Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодаржателю наступне нерухоме майно: земельну ділянку розміром 0,0900 га, що знаходиться за адресою: Черкаська область м. Умань, вул. Смілянська, 29, кадастровий номер 7110800000:05:003:0723, яка належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі рішення Уманської міської ради № 6.28-15/5 від 15.03.2007р. Право власності на земельну ділянку зареєстроване в державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 135205 від 03.08.2007 в Управлінні земельних ресурсів у м. Умані та зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010777900799.

Взяті за кредитним договором зобов’язання Банк виконав належним чином та у повному обсязі. Однак Позичальником умови кредитного договору не виконувалися, порушувалися строки повернення кредиту та сплати процентів.

Неналежне виконання ОСОБА_2 взятих за кредитним договором зобов’язань призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 20.05.2014р. становила 13482,05 євро (гривневий еквівалент – 217001,92 грн.), з яких: 8 662,00 євро (139420,23 грн.) – заборгованість за кредитом; 3908,13 євро (62903,78 грн.) – заборгованість за відсотками; 452,45 євро (7282,46 грн.) – пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 459,47 євро (7395,45 грн.) – пеня за несвоєчасне повернення відсотків.

Враховуючи наявний розмір простроченої заборгованості за кредитним договором, у кредитора виникло право вимоги дострокового виконання зобов’язань за кредитним договором, а у позичальника – обов’язок дострокового виконання зобов’язань за кредитним договором. Наведене стало підставою для звернення Банку до Уманського міськрайонного суду із позовною заявою про стягнення заборгованості, за результатами розгляду якої рішенням від 16.09.2014р. суд ухвалив стягнути з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 13482,05 євро.

Основною підставою для розірвання Іпотечного договору ОСОБА_1 вказує ту обставину, що згоди на збільшення відсоткової ставки за користування кредитом з 13% до 13,5% вона не надавала, додаткових угод про внесення змін до Іпотечного договору не укладала. Збільшивши відсоткову ставку за кредитним договором відповідачі, на думку позивача, збільшили обсяг її відповідальності за Іпотечним договором, що є незаконним. З таким твердженням ОСОБА_1 АТ «Укрсоцбанк» не може погодитися, оскільки воно є безпідставним.

Так, 24.11.2008р. Позичальник за кредитним договором ОСОБА_3 звернулася до Уманського відділення АКБ «Укрсоцбанк» із заявою про згоду зі збільшенням Уманським відділенням АКБ «Укрсоцбанк» відсоткової ставки по договору кредиту № 902/03-021-128 від 23.07.2008р. до 13,5% річних. В заяві зазначила, що з умовами додаткової угоди № 1 про внесення змін до кредитного договору ознайомлена. Але зважаючи на фінансові затрати при оформленні додаткової угоди до іпотечного договору, відмовляється від нотаріального посвідчення додаткової угоди до договору іпотеки. В той же час по тексту заяви зазначено, що ОСОБА_1, майновий поручитель за зобов’язанням ОСОБА_3 зі зміною відсоткової ставки за договором відновлювальної кредитної лінії №903/03-021-128 від 23.07.2008р. ознайомлена та погоджується. З наведеного вбачається, що позивач погодилася зі зміною процентної ставки, що засвідчила власним підписом, а тому доводи про відсутність її згоди на таке підвищення не заслуговують уваги. Отже, зміна розміру процентної ставки за кредитним договором шляхом укладення додаткової угоди до кредитного договору не є підставою для розірвання договору, яким було забезпечено виконання основного зобов’язання.

Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що про порушення своїх прав вона довідалася лише 04.09.2018р., отримавши рішення суду від 16.09.2014р. та пропуск строку позовної давності з поважних причин і такий строк, на думку позивача, розпочався із 5 вересня 2018 року, слід зазначити, що вони є хибними, необґрунтованими та такими, що спрямовані на введення суду в оману. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого ст. 81 ЦПК України, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Днем, коли позивач довідалася про порушення свого права є 24.11.2008р., оскільки саме тоді ОСОБА_1 була ознайомлена та погодилася із підвищенням процентної ставки за кредитним договором, про що свідчить її підпис на спільній з ОСОБА_3 заяві від 24.11.2008р. Відповідно перебіг позовної давності для звернення позивача із позовом до суду за захистом свого порушеного права розпочався 24.11.2008р. та закінчився 25.11.2011р. Крім цього, твердження ОСОБА_1 про те, що вона довідалася про порушення своїх прав 04.09.2018р. саме з тексту рішення суду від 16.09.2014р. не відповідає дійсності, оскільки у вказаному рішенні суду зафіксовано що відповідач ОСОБА_1 заперечувала проти основного позову, пославшись на те, що внаслідок збільшення без її відому процентної ставки за кредитним договором збільшилась відповідальність її як поручителя. З наведеного слід дійти висновку про те, що на час розгляду справи в суді та на дату ухвалення рішення – 16.09.2014р. ОСОБА_1 було відомо про підвищення відсоткової ставки за кредитним договором, а тому навіть якщо рахувати початок перебігу строк у позовної давності для звернення до суду з позовом з 16.09.2014р., то такий строк закінчився 17.09.2017р. Натомість позовну заяву про розірвання Іпотечного договору позивач подала до суду лише 02.10.2018р. З урахуванням наведеного ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду з вимогою про розірвання іпотечного договору, а тому у задоволенні позовної заяви повинно бути відмовлено в повному обсязі.

01.11.2018р. року від позивачки ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив АТ «Укрсоцбанк». В даній відповіді позивач вказала, що з доводами Банку вона не погоджується, вважає їх надуманими. Зазначила, що Додаткова угода між відповідачами про збільшення відсоткової ставки по Договору кредиту до 13,5% річних укладена 20.10.2008 року, а тому не зрозуміло, яке правове значення має заява ОСОБА_3, що датована 24.11.2008р. Також, АТ «Укрсоцбанк» зазначає що у цій заяві є приписка, що вона, як майновий поручитель за зобов’язанням ОСОБА_3, ознайомлена зі зміною відсоткової ставки за договором відновлювальної кредитної лінії № 903/03-021-128 від 23.07.2008 року.

Звертає увагу суду на те, що вона підписувала Іпотечний договір та брала на себе зобов’язання саме по Договору кредиту, а не відновлювальної кредитної лінії. Також, почерк, яким написано заяву від імені ОСОБА_3, датовану 24.11.2008р., їй не знайомий. Приписка, що вона, ОСОБА_1, зі зміною відсоткової ставки погоджується виконана не нею. Підпис на даній заяві не її.

Згідно п.1.1 Іпотечного договору, Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю в якості забезпечення виконання Позичальником основного зобов’язання за договором про надання кредиту № 902/03-021-128 від 23.07.2008р. Цим договором не передбачено задоволення вимог Банку, у разі неналежного виконання позичальником умов Договору кредиту, у іншому розмірі, ніж розміру, який випливає із основного зобов’язання. Пунктом 4 Додаткової угоди № 1 від 20.10.2008р. відповідачі домовилися, що він є невід’ємною частиною Договору кредиту, а п. 1.1 зазначити по тексту Договору кредиту процентну ставку в розмірі 13,5 %. Таким чином Іпотечним договором не визначено розмір її відповідальності, але він визначений Договором кредиту з урахуванням Додаткової угоди № 1. Крім того абсурдність такого твердження АТ «Укрсоцбанк» підтверджується тим, що звернувшись у 2013 році до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованість за Договором кредиту, банк встановив цю заборгованість, з урахуванням відсоткової ставки 13,5%, в розмірі 226080,85 грн. Всі ці обставини свідчать, що вона відповідає за боргові зобов’язання позичальника з урахуванням відсоткової ставки по кредиту в розмірі 13,5% на яку вона згоди не давала.

Крім того, Банк стверджує, що про збільшення відсоткової ставки за кредитом вона довідалась 24.11.2008р. з посиланням на заяву, ніби то нею підписаною. Це не відповідає дійсності. Посилання АТ «Укрсоцбанк» на те, що в рішенні Уманського міськрайонного суду від 16.09.2014р. зазначено її заперечення стосовно позову із-за збільшення без її відома процентної ставки, у зв’язку з чим була збільшена її відповідальність як поручителя, також не заслуговує на увагу. Вона не пам’ятає, щоб у судовому засіданні 2014 року, про яке йде мова, вона робила такі заяви. Із матеріалами справи вона не знайомилась, Додаткової угоди № 1 про збільшення відсоткової ставки по кредиту не бачила.

Відповідач ОСОБА_2 про розгляд справи повідомлена належним чином, відзиву на позовну заяву не надала.

Ухвалою судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 жовтня 2018 року було прийнято зазначену справу до свого провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, що відповідає вимогам п.2 ч.1 ст.274 ЦПК України.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Заяв про відкладення розгляду справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та ( або ) заперечення не надійшло. Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням ( викликом ) сторін не надійшло.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази по справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 23 липня 2008 року, між АКБСР «Укрсоцбанк», повним правонаступником якого являється АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 був укладений договір кредиту № 902/03-021-128, відповідно до якого позичальник отримала кредит в сумі 11700,00 Євро зі сплатою 13% річних за користування кредитними коштами. Строк дії Договору кредиту встановлено до 22.07.2018 року (а.с. 8-11).

В забезпечення виконання зобов’язань по кредитному договору, в день укладення Договору кредиту № 902/03-021-128, 23.07.2008 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено та нотаріально посвідчено Іпотечний договір № Ід1902/03-021-128, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку належне їй нерухоме майно, а саме: земельну ділянку розміром 0,0900 га., що знаходиться в м. Умань по вул. Смілянська, 29, кадастровий номер 7110800000:05:003:0723 (а.с. 13-15).

Пунктом 2.7.1. Договору кредиту № 902/03-021-128 від 23.07.2008 року, зазначено, що у випадку наявності підстав для зміни процентної ставки передбачених п. 2.7 Кредитного договору, про намір змінити розмір процентів та комісій Кредитор зобов’язаний повідомити Позичальнику не пізніше, ніж за 10 календарних днів до дати початку їх введення, а також надати Позичальнику для укладення проекти двох примірників відповідної додаткової угоди до Кредитного договору.

Як вбачається зі змісту позовної заяви 20 жовтня 2008 року АКБР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 у відповідності до пункту 2.7.2 Кредитного договору № 902/03-021-128 від 23.07.2008 року уклали Додаткову угоду № 1 про внесення змін до кредитного договору та встановлено процентну ставку за користування кредитом на рівні 13,50 % річних, а інші умови Кредитного договору залишилися незмінними.

Позивач просить розірвати Іпотечний договір № Ід1902/03-021-128 посилаючись на незаконне збільшення відсоткової ставки по кредитному договору, оскільки банк таким чином збільшив її обсяг відповідальності за Іпотечним договором.

Відповідно до п. 28 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року, при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком процентної ставки суди повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог ст.ст. 641-642 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 651, 652 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, а також договір може бути змінений або розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У випадку, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч. 4 ст. 652 ЦК України, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно всіх умов, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України.

Відповідно до змісту частини другої ст. 652 ЦК України розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається в судовому порядку за наявності всіх чотирьох обов'язкових умов: у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після її виникнення при всій турботливості і обачності, які від неї вимагались; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

При цьому, зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (абз. 2 ч. 1 ст. 652 ЦК України).

Отже, зміна обставин не є істотною, якщо у момент укладення договору сторони могли передбачити настання певних обставин.

Згідно із ст. 575 ЦК України, ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається такий вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні заставодавця або третьої особи. Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення саме за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Частиною 2 ст. 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Оспорюваним договором іпотеки та чинним законодавством не передбачена можливість його розірвання у разі зміни відсоткової ставки за основним зобов'язанням. Зміна процентної ставки за основним зобов'язанням без згоди іпотекодавця не є порушенням умов іпотечного договору, який не містить застережень про те, що іпотекодержатель та позичальник не мають право змінювати відсоткову ставку по основному зобов'язанню без відповідної згоди іпотекодержателя.

Крім того, відповідно до ст. 256 ЦК України, визначено, що позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист прав свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його здійснила.

З моменту укладення Додаткової угоди № 1 про внесення змін до кредитного договору № 802/03-021-128 (20 жовтня 2008 року) та до моменту подання позивачем позовної заяви до суду налічується більше 9 років. Також згідно доданого позивачем до позову рішення Уманського міськрайонного суду від 16.09.2014 року вбачається, що з листопада 2013 року в Уманському міськрайонному суді розглядалася цивільна справа за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненим, тому суд вважає, що позивач повинна була дізнатися про порушення свого права з моменту укладення додаткової угоди № 1 та під час розгляду вищевказаної цивільної справи, а тому пропустила строк позовної давності для звернення з даним позовом.

За таких обставин, суд вважає, що позов позивача безпідставний, не обгрунтований, тому не підлягає до задоволення.

Відповідно дост.ст. 256, 261, 575, 651, 652 ЦК України, Закону України «Про Іпотеку», ст.ст. ст.ст. 12, 81, 263-265,274 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, АТ «Укрсоцбанк» про розірвання іпотечного договору – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий В.Л. Гудзенко