Постанова № 78794972, 22.12.2018, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 348/1917/18

22 грудня 2018 року м. Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді: Флоряк Д.В.,

секретаря: Буратчук О.В.,

з участю позивача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Надвірна справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, інспектора взводу № 1 роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Саміли Романа Богдановича, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, інспектора взводу № 1 роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Саміли Р.Б. про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ВР № 204580 від 04.09.2018 року.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що інспектором взводу № 1 роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Самілом Р.Б. щодо нього була винесена постанова серії ВР № 204580 від 04.09.2018 року про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. Згідно висновків інспектора, він (позивач), керуючи своїм транспортним засобом марки «Fiat doblo» 04.09.2018 року о 09:15 год. в м. Івано-Франківськ, по вул. Надрічна не виконав вимог дорожнього знаку 5.16 (напрямки руху по смугах), а саме: із смуги, яка дозволяє рух тільки праворуч, здійснив рух прямо, при зупинці не користувався показчиком повороту та не увімкнув аварійну світлову сигналізацію під час зупинки на вимогу працівника поліції. Однак зазначає, що коли він рухався на своєму автомобілі м. Івано-Франківську від перехрестя з круговим рухом в сторону залізничного переїзду, в дзеркало заднього виду побачив, що в попутному напрямку по лівій смузі руху рухається службовий транспортний засіб з увімкненими проблисковими маячками синього та червоного кольору. На виконання вимог ПДР, а саме п. 3.2. він здійснив зупинку свого транспортного засобу біля заправки. Службовий автомобіль здійснив маневр, тобто перестроївся з лівої смуги руху в крайню праву, та зупинився позаду його автомобіля, після чого до нього підійшов працівник поліції та звинуватив в порушенні дорожнього знаку 5.16. і що стосовно нього буде складено постанову за неввімкнення сигналу аварійної зупинки на вимогу поліцейського. На його заперечення та вимогу надати докази вчинення порушення Правил інспектор не відреагував. Однак він не здійснював своїм автомобілем ні вимушеної зупинки, ні зупинки на вимогу поліцейського, ним було виконано п. 3.2. Правил, тому обов'язку ввімкнення аварійної світлової сигналізації в нього не було, так як вимог про його зупинку з сторони поліцейських не було. Окрім того, коли він отримав копію постанови, йому стало також відомо, що його незаконно звинуватили в порушенні пункту 9.2 Правил, нібито він при зупинці не користувався покажчиком повороту.

Зазначає, що він не міг бути притягнений до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП за не ввімкнення сигналу аварійної зупинки, так як в даній статті чітко визначено, за які саме порушення Правил наступає адмінвідповідальність. Вказує, що фактично інспектор самостійно збільшив кількість порушень Правил, за які настає відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП. Просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ВР № 204580 від 04.09.2018 року.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав з мотивів викладених в позовній заяві, який просить задоволити та визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення від 04.09.2018 року серії ВР №204580 за ч.2 ст. 122 КУпАП, оскільки вважає, що даною постановою порушено його права як громадянина України щодо незаконного притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідач - інспектор Саміло Р.Б. в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином. Відзиву або заяви про розгляд справи у його відсутності не подавав.

Представник Департаменту патрульної поліції в судове засідання не з'явився, однак подав відзив на позовну заяву з DVD-R диском відеофіксації з місця адміністративного правопорушення, що здійснювалась на нагрудний відео-реєстратор. Просить відмовити в задоволенні даного позову, а також зазначає, що факт порушення ПДР України був виявлений відповідачем, який з дотриманням вимог закону обґрунтовано прийняв рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності передбаченої ч. 2 ст. 122 КУпАП та на місці розгляду справи виніс постанову серії ВР № 204580 від 04.09.2018 року на підставі фактично отриманих даних. Вважає, що відповідачем не порушено вимоги ст. ст. 245, 280 КУпАП при притягненні позивача до адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення. Просить справу розглядати в їхню відсутність.

Суд, вислухавши пояснення позивача, оглянувши DVD - R диск з відеофайлом з нагрудного відеореєстратора інспектора, який був долучений до матеріалів справи відповідачем, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Як вбачається із постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ВР № 204580 від 04.09.2018 року, ОСОБА_1, керуючи своїм транспортним засобом «Fiat doblo» 04.09.2018 року о 09:15 год. в м. Івано-Франківськ, по вул. Надрічна, не виконав вимог дорожнього знаку 5.16 (напрямки руху по смугах), а саме із смуги, яка дозволяє рух тільки праворуч, здійснив рух прямо, при зупинці не користувався показчиком повороту та не увімкнув аварійну світлову сигналізацію під час зупинки на вимогу працівника (а.с. 5).

Вказаною постановою позивач притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та на нього накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн.

Згідно ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення як порушення правил дорожнього руху, в тому числі за ст. 122 КУпАП.

Главою 19 КУпАП передбачено, що у разі виявлення адміністративного правопорушення, в тому числі передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, посадова особа органу Національної поліції має право розглянути справу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення та за результатами такого розгляду винести постанову у справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст.258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Як встановлено судом, за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення стосовно позивача було винесено постанову серії ВР № 204580 від 04.09.2018 р. у справі про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Дорожній знак 5.16 напрямки руху по смугах п. 33.5 ПДР України, показує кількість смуг на перехресті і дозволені напрямки руху по кожній з них.

Відповідно до п. 9.2 ПДР України водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку: а) перед початком руху і зупинкою; б) перед перестроюванням, поворотом або розворотом.

Також, п. 9.9 ПДР України передбачає, що аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу працівника поліції або внаслідок засліплення водія світлом фар.

Згідно ч. 2 ст. 122 КУпАП, порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Згідно ст. 222 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 122 КУпАП розглядають органи Національної поліції. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до Наказу МВС від 07.11.2015 р. № 1395 «Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих не в автоматичному режимі» - пунктом 4 розділу 1 передбачено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 КУпАП, без складання відповідного протоколу.

Крім того ч.4 ст.258 КУпАП зазначає, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Відповідно до п.2.3. Рішення Конституційного суду України від 26.05.2015 року № 5-рп/2015 у частинах першій, другій ст.258 КпАП України визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею правопорушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення є вичерпним і може бути змінений лише законом.

Із зазначеного встановлено, що Конституційним судом визнано, що за певним переліком адміністративних правопорушень, передбачених ст.258 КУпАП України існує скорочене провадження, яке не передбачає складання протоколів, а адміністративне стягнення накладається на місці вчинення правопорушення.

Наведені норми в їх сукупності свідчать про наявність у відповідача, як посадової особи Національної поліції повноважень щодо здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, які реалізуються, крім іншого, шляхом розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення у разі виявлення правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зокрема, порушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП.

Як вбачається з дослідженої в судовому засіданні постанови постанови про накладення адміністративного стягнення серії ВР № 204580 від 04.09.2018 року підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності послужило те, що він був зупинений працівником поліції з причин не виконання вимог дорожнього знаку 5.16 (напрямки руху по смугах), а саме: із смуги, яка дозволяє рух тільки праворуч, здійснив рух прямо, при зупинці не користувався показчиком повороту та не увімкнув аварійну світлову сигналізацію під час зупинки на вимогу працівника поліції, і за що був притягнутий до адміністративної відповідальності.

Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Згідно ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно вимог ст. 283 КУпАП визначено вимоги до змісту постанови по справі про адміністративне правопорушення. В тому числі, постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Окрім цього, постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

У відповідності до п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зміст постанови повинен відповідати вимогам, встановленим статтями 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно зазначити докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення.

Оскільки у даному випадку КУпАП передбачає спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення,тому відповідачем винесено постанову, яка відповідає ст. 258 КУпАП.

Однак судом встановлено, що при винесені постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відповідачем не було встановлено всі фактичні дані справи, у повному обсязі досліджені обставини справи.

До матеріалів справи позивачем додано копію постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності яка є нерозбірливою, точно встановити дані інспектора поліції, суть адміністративного правопорушення, опис обставин за яких вчинено адміністративне правопорушення є неможливим.

Крім того, при перегляді в судовому засіданні відео з компакт-диску DVD-R відеозапису бодікамери відповідача, які були долучені до відзиву, встановити сам факт вчинення позивачем правопорушення є неможливим, оскільки з відеозапису видно, що автомобіль позивача був припаркований на узбіччі дороги, до якого підішли працівники поліції і повідомили про факт вчинення ним адміністративного правопорушення, тобто на відеозаписі зафіксована тільки розмова працівника поліції і позивача з приводу ніби-то вчинення ним адміністративного правопорушення, однак останній даний факт категорично заперечував. Після повідомлення інспектором поліції про те, що здійснюється відеофіксація, позивач увімкнув аварійну світлову сигналізацію. Однак, при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності працівниками поліції не були представлені належні докази на підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення, окрім тверджень самого інспектора поліції, яким була винесена оскаржувана постанова, що також не може бути належним підтвердженням того факту, що інспектором поліції було встановлено порушення вимог ПДР України.

Оскільки позивач не погоджувався з діями працівника поліції щодо винесення постанови вважаючи ,що в його діях відсутня подія та склад правопорушення, то суд вважає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, повинен був зібрати докази, які б підтверджували наявність складу правопорушення та спростувати позицію позивача. Зокрема, за змістом статті 31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Фактичні дані, які містяться в постанові про адміністративне правопорушення та запис із бодікамери відповідача не дають можливість встановити наявність порушення позивачем вимог Правил дорожнього руху і, відповідно, наявність адміністративного правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб»єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксовано правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

За змістом ч.2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Відповідно до ст.62 Конституції України вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Практика Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 08.02.2001 у справі «Берктай проти Туреччини», рішення від 07.11.2002 у справі «Лавенте проти Латвії» показує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростованих презумпцій.

Стаття 129 Конституції України передбачає, що однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен при вирішенні питань щодо його цивільних прав і обов'язків або встановленні обґрунтованості будь якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Юридична природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У пункті 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).

В рекомендації № R (91)1 Комітету Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).

З урахуванням цього, при вирішенні даної справи суд виходить з принципу презумпції невинуватості особи, яка притягається до відповідальності.

Всі вище наведені порушення з боку відповідача, на думку суду є безперечними підставами для скасування оскарженого рішення посадової особи.

Із зазначеного вище вбачається, що оскаржувана постанова винесена відповідачем з порушенням порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення, що призвело до порушення прав позивача, передбачених статтею 268 КУпАП.

Аналізуючи усі обставини по справі та досліджені у судовому засіданні матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП.

За цих обставин, суд вважає, що підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності не має, а тому його адміністративний позов підлягає до задоволення.

Із оскаржуваної позивачем постанови вбачається, що вона винесена 04.09.2018 року, а за захистом своїх прав позивач звернувся через засоби поштового зв"язку 14.09.2018 року, тому відповідно до ст. 100 КАС України строк звернення до адміністративного суду ним не пропущено.

Вирішуючи вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, суд виходить з наступного.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі.

Згідно ст. 1 Закону України від 20.12.2011 року № 4191 -VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Оскільки, позивач є юридично не обізнаною особою, то він був змушений звернутись за юридичною допомогою, а саме юридичною консультацією та складанням позову до суду, на що витратив власні кошти, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

10.09.2018 року між адвокатом ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги ( а.с.6).

Як вбачається з матеріалів справи, правова допомога позивачу надавалася на підставі акту приймання-передачі наданих робіт (послуг) за договором про надання правової допомоги та становить 4 200 грн., що також підтверджується квитанцією серії 0451559 №3 ( а.с.8, 9).

За змістом норм ст. 132 ч.1 і 2 КАС України, судові витрати складаються в тому числі з витрат, пов'язаних з розглядом справи, - витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 134 ч. 2 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

У відповідності до ст.139 ч.1 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З врахуванням викладених вище обставин суд вважає необхідним вимогу позивача про стягнення витрат на правову допомогу задовольнити частково в сумі 1200 грн., оскільки у поданих документах не обґрунтовано заявлену адвокатом вартість послуг в сфері права в розмірі 4 200 грн. із посиланням на первинні документи, цей розмір витрат на правничу допомогу не співмірний зі складністю справи.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 7, 33, 122, 222, 247, 251, 252, 258, 263, 283 КУпАП, ст.ст. 241-246, 250, 286 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задоволити частково.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ВР № 204580 від 04.09.2018 року відносно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департеманту патрульної поліції на користь ОСОБА_4, інд. код НОМЕР_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1200 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Надвірнянський районний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Суддя Флоряк Д.В.