Рішення № 78791269, 22.12.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код за ЄДРПОУ 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2018 р. справа № 2040/5154/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., за участі секретаря судового засідання Блудової А.І.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 61047, код НОМЕР_1) до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (вул. Троїцька, буд. 20 А, м. Дніпро, 49101, код ЄДРПОУ 40108866) про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати неправомірним та скасувати включення у наказ ГУНП в Дніпропетровській області № 2431 від 29.05.2018 щодо направлення ОСОБА_1 на стажування;

- зобов'язати ГУНП в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 суму у 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок у якості компенсації моральної шкоди, завданої позивачу неправомірним включенням ОСОБА_1 у наказ про стажування та іншими діями відповідальних працівників Головного Управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, що зашкодили діловій та професійній репутації позивача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивача безпідставно включено у наказ про направлення поліцейських ГУНП для проходження стажування до ГУНП в Донецькій та Луганській областях, оскільки він не відноситься до категорії осіб, які визначені в Положенні про організацію післядипломної освіти працівників Національної поліції та до категорії осіб, які підлягають стажуванню, на підставі листа Національної поліції України від 26.01.2018 № 1053/01/12-2018, як особа, яка була звільнена з поліції, а у подальшому в судовому порядку поновлена на службі в поліції. Також позивачем зазначено, що його переведено не на нову, а на рівнозначну посаду.

Представник відповідача надіслав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що наказ від 29.05.2018 № 2431 про направлення на стажування є правомірним, оскільки позивач був призначений на нову посаду, що відповідає ч. 2 розділу 9 Положення про організацію післядипломної освіти працівників Національної поліції, затвердженого наказом МВС від 24.12.2015 № 1625. Крім того, він підпадає під категорію осіб, визначених у листі Національної поліції України від 26.01.2018, як такий, що проходив службу в поліції та був звільнений зі служби в поліції, а в подальшому поновлений в судовому порядку.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в ньому.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, надав до суду клопотання, в якому просив провести судове засідання без його участі, підтримав доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 05.12.2016 звільнено з посади поліцейського взводу № 3 роти № 3 полку ППСПОП "Дніпро-1" ГУНП.

Рішенням Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 по справі № 804/8355/16 поновлено на посаді поліцейського взводу № 3 роти № 3 полку ППСПОП "Дніпро-1" ГУНП.

На підставі наказу ГУНП в Дніпропетровській області № 327 о/с від 30.10.2017, на рішення Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 по справі № 804/8355/16виконання поновлено посаді поліцейського взводу № 3 роти № 3 полку ППСПОП "Дніпро-1" ГУНП з 05.12.2016.

На підставі наказу ГУНП в Дніпропетровській області № 18/ос від 22.01.2018 ОСОБА_1 переведено на посаду поліцейського взводу № 2 роти № 3 полку.

29 травня 2018 року ГУНП в Дніпропетровській області позивача включено у наказ № 2431 "Про направлення поліцейських ГУНП для проходження стажування до ГУНП в Донецькій та Луганській областях", яким направлено для проходження стажування до ГУНП в Донецькій області з 06 червня по 06 вересня 2018 року, з табельною вогнепальною зброєю.

31 травня 2018 року ОСОБА_1 подав Начальнику ГУНП в Дніпропетровській області генералу поліції 3 рангу Глуховері В.А. рапорт, яким повідомив, що відмовляється коритися та виконувати приписи наказу ГУНП в Дніпропетровській області № 2431 від 29.05.2018 про відрядження ОСОБА_1 на стажування до ГУНП в Донецькій області, оскільки згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Керуючись положеннями ст. 8 Закону України "Про Національну поліцію": поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції України.

Не погоджуючись із наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області № 2431 від 29.05.2018, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію".

Так, відповідно п.п. 1, 2 ч. 1 цієї статті поліцейський зобов'язаний:

1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.

Частиною 1 ст. 75 Закону № 580-VIII визначено, що післядипломна освіта поліцейських здійснюється на загальних засадах, визначених Законом України "Про вищу освіту", з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, і складається з:

1) спеціалізації; 2) перепідготовки; 3) підвищення кваліфікації; 4) стажування.

Організаційно-правові засади організації післядипломної освіти працівників Національної поліції України визначає Положення про організацію післядипломної освіти працівників Національної поліції, затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ України від 24.12.2015 № 1625 (далі - Положення № 1625), який видано на виконання ч. 7 ст.75 Закону України "Про Національну поліцію".

Відповідно до п. 2 розділу 9 Положення № 1625 стажування проходять:

- працівники поліції, які зараховані до кадрового резерву, - для просунення по службі;

- працівники поліції, які вперше призначені на посади керівного складу Національної поліції України;

- інші працівники поліції при призначенні на нову посаду.

Таким чином, вказаним нормативно-правовим актом чітко визначені категорії поліцейських, які повинні проходити стажування.

Обґрунтовуючи підстави для направлення позивача на стажування та посилаючись на накази про переведення ОСОБА_1 з посади поліцейського взводу № 3 роти № 3 полку ППСПОП "Дніпро-1" ГУНП на посаду поліцейського взводу № 2 роти № 3 полку, відповідач зазначив, що у зв'язку з таким переведенням він призначений на нову посаду.

Суд зазначає, що позивач не може бути віднесений до категорії осіб як призначений на нову посаду в розумінні Положення № 1625, оскільки визначальним для стажування у зв'язку з призначенням на нову посаду мають бути функціональні обов'язки поліцейського до і після призначення, а не зміна посади.

Крім зазначених обґрунтувань, представник відповідача послався на Лист Національної поліції України від 26.01.2018 "Про організацію проведення стажування в системі Національної поліції України", відповідно до якого запропоновано організувати проходження стажування працівників поліції у Донецькій та Луганській областях, які проходили службу в органах поліції та були звільнені за різними підставами, а подальшому поновлені в судовому порядку.

Суд вважає, що таке тлумачення представником відповідача зазначеного листа є помилковим, оскільки в ньому зазначено, що стажування організувати згідно з вимогами Положення про організацію післядипломної освіти працівників Національної поліції № 1625, в якому відсутні критерії визначення осіб, на які посилається відповідач.

Аналіз зазначеного листа дає підстави суду стверджувати, що начальниками територіальних органів Національної поліції, після визначення осіб, які відповідають критеріям, визначеним в Положенні № 1625, рекомендовано в першу чергу звертати увагу на наступні категорії осіб, серед яких зазначено і тих, хто після звільнення поновлений на посаді за рішенням суду.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач не підпадає під категорію осіб, що підлягають стажуванню, а тому наказ від 29.05.2018 № 2431 в частині направлення на стажування ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання ГУНП в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 суму у 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок у якості компенсації моральної шкоди, завданої позивачу неправомірним включенням ОСОБА_1 у наказ про стажування та іншими діями відповідальних працівників Головного Управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, що зашкодили діловій та професійній репутації позивача, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду, яку саме заподіяно шкоду та в чому вона полягає. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

В обґрунтування наявності підстав для зобов'язання виплатити моральної шкоди позивач зазначає лише, що самим фактом безпідставного включення його в наказ про стажування та необґрунтованими закидами про рівень його професійних знань, умінь, навичок і компетенції у відповіді ГУНП в Дніпропетровській області № 5083/Бг від 23.06.2018 позивачу завдано моральної шкоди шляхом приниження честі, гідності та ділової репутації.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів приниження честі, гідності та ділової репутації протиправним наказом відповідача по справі.

Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 20000,00 грн.

Водночас суд зазначає, що позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога щодо зобов'язання ГУНП в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 суму у 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок у якості компенсації моральної шкоди, завданої позивачу неправомірним включенням ОСОБА_1 у наказ про стажування та іншими діями відповідальних працівників Головного Управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, що зашкодили діловій та професійній репутації позивача є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами частин 1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 5-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 61047, код НОМЕР_1) до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (вул. Троїцька, буд. 20 А, м. Дніпро, 49101, код ЄДРПОУ 40108866) про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області № 2431 від 29.05.2018 "Про направлення поліцейських ГУНП для проходження стажування до ГУНП в Донецькій та Луганській області" в частині включення до наказу ОСОБА_1.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі складено 22 грудня 2018 року.

Суддя О.Г. Котеньов