Рішення № 78788531, 20.12.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2018 р. Справа№0540/8884/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справуза позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9898-48 від 07.08.2018 року на суму 11233,00 грн., визнання протиправними дії та зобовязання утриматись від вказаних дій,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі за текстом ФОП ОСОБА_1, позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Донецькій області (надалі ГУ ДФС у Донецькій області) № Ф-9898-48 від 07.08.2018 року на суму 11233,00 грн. (далі за текстом Спірна вимога).

11 жовтня 2018 року позивач надала уточнену позовну заяву, в якій просила визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9898-48 від 07.08.2018 року на суму 11233,00 грн., а також визнати протиправними дії ГУ ДФС у Донецькій області з виставлення та надсилання ФОП ОСОБА_1 вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску і зобовязати відповідача утриматися від вказаних дій.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона знаходиться на території, де проводилась антитерористична операція, а тому відповідно до приписів Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» такі особи звільняються від виконання своїх обов`язків. Разом з цим, позивач зазначила, що вона є пенсіонером та отримує пенсію за віком, яка була призначена відповідно до ст. 7, 1 Закону Російської Федерації «Про державні пенсії в Російській Федерації», тому вона звільнена від сплати за себе єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». При цьому, на думку позивача, відповідач не вірно визначив розмір недоїмки, оскільки включив до неї суму, раніше скасовану судовим рішенням. Виходячи з наведеного, позивач вважає Спірну вимогу протиправною та просить її скасувати у судовому порядку.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18.10.2018 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у пятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

05 листопада 2018 року представник відповідача на адресу суду надіслав відзив на позов, в якому зазначив, що згідно облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, заборгованість станом на 31.07.2018 року становила 13 345 грн., на підставі вказаних даних була сформована оскаржувана вимога. Представник відповідача вважає невірним посилання позивача на пункт 9-4 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464, оскільки згідно пункту 28 розділу І Закону України від 24.12.2015р. № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зміни внесені Законом України № 1669-VII від 02.09.2014р. «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» до розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону 2464 втратили чинність. Також, відповідач зазначив, що вищевказані приписи Закону № 2464 не звільняють орган доходів і зборів від виконання обовязку щодо формування вимоги про сплату недоїмки на підставі наданої платниками звітності і що борг позивача в оскаржуваній вимозі виник у 2017-2018 роках. Разом з тим, відповідач зазначив, що позивач сертифікат Торгово-промислової палати України (ТППУ) не отримувала і на момент винесення вимоги із заявою не зверталась. Щодо посилань позивача на її звільнення від сплати єдиного внеску, оскільки вона є пенсіонером та отримує пенсію за віком, яка була призначена відповідно до ст. 7, 1 Закону РФ «Про державні пенсії в РФ», відповідач зазначив, що фізичні особи-підприємці звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком і отримують пенсію відповідно до Закону №;1058, а якщо такі особи отримують пенсію відповідно до законодавства іншої країни, нараховується єдиний внесок на загальних підставах. Враховуючи викладене представник відповідача вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем, перебуває на обліку в Мангуській ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області, зареєстрована як платник єдиного податку, є громадянином ОСОБА_2. Згідно посвідки на постійне проживання № серія ДН №185-0570 позивач мешкає в Україні з 2000 року та зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 21 (а.с. 16-20).

Позивач є пенсіонером за віком, пенсія призначена в Російській Федерації, що підтверджено посвідченням № 037397 від 03.02.2012 року (а.с. 14).

07 серпня 2018 року Головне управління ДФС у Донецькій області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9898-48 у відношенні ОСОБА_1 на загальну суму 11233,00 грн. В спірній вимозі зазначено, що сформована вона станом на 31 липня 2018 року (а.с. 6).

Разом з цим, позивач вже зверталась до суду з позовом до ГУ ДФС у Донецькій області і рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2018 року у справі 805/4159/18-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області (про визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДФС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9898-48 від 03 травня 2018 року задоволено, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України у Донецькій області від 03 травня 2018 року № Ф-9898-48 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 8775,82 грн.

Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини є Закон України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» № 2464-VI (далі Закон №2464-VI) єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з частиною першою статті 4 цього Закону платниками єдиного внеску є, крім інших, роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Статтею 12 Закону №2464-VI забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску віднесено до завдань центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI, п. 3 Інструкції № 499 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку (на кінець календарного місяця), вимогу про її сплату. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується за даними інформаційної системи органу доходів та зборів.

Згідно пункту 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

За змістом пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VІ (9-3 в редакції Закону №2464-VI чинній до Закону N 219-VІІІ від 02.03.2015), платники єдиного внеску, визначені статтею 4 цього Закону, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі Закон № 1669-VII), де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обовязків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VІ, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Серед обовязків платника єдиного внеску, визначених частиною другою статті 6 Закону України № 2464-VI наявний обовязок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пункт 9-4 Закону України № 2464-VІ є чинним та не скасований на час прийняття спірної вимоги, будь-яких змін, повязаних із його дійсністю до цього Закону не вносилося, через що суд вважає безпідставними посилання відповідача на втрату цією нормою чинності через виключення пунктом 28 Закону України від 24.12.2015 № 911-VIII, що набрав чинності 01 січня 2016 року, підпункту 8 пункту 4 статті 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Статтею 1 Закону № 1669-VII встановлено наступне: період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

ОСОБА_3 Донецької області, на території якого розташована Мангуська ОДПІ Головного управління ДФС у Донецькій області, в якій на обліку як платник єдиного внеску перебуває позивач, та м. Маріуполь, на території якого розташоване Головне управління Державної фіскальної служби України у Донецькій області, яке прийняло спірну вимогу, входять до переліків населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р (втратило чинність) і розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р (чинне).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що починаючи з 14 квітня 2014 року позивач є таким, що звільнений від обовязку щодо сплати єдиного внеску у строки, встановлені Законом України № 2464-VI.

Посилання відповідача на неподання позивачем заяви про звільнення від обовязків платника єдиного соціального внеску до формування вимоги суд до уваги не бере, оскільки як визначено пунктом 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI така заява подається до органу доходів і зборів за основним місцем обліку у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Крім того, як вже було встановлено Донецьким окружним адміністративним судом у рішенні від 08 серпня 2018 року по справі №805/4159/18-а, згідно відповіді ГУ ДФС від 25.05.2018 року №22541/10/05-99-48-12, ОСОБА_1 зверталась до відповідача з питань звільнення її від виконання обов`язків по сплаті єдиного соціального внеску.

Посилання відповідача на відсутність у позивача належного сертифікату Торгово-промислової палати України, як на ознаку того, що останній не звільнений від обовязку, що визначений частиною другою статті 6 Закону 2464, є безпідставними з огляду на безумовне звільнення позивача від зобов'язання своєчасно та в повному обсязі сплачувати єдиний внесок, яке передбачене в силу Закону.

Суд також зазначає, що не приймає доводи відповідача стосовно правомірності та обґрунтованості оскаржуваної вимоги, вмотивовані посиланням на пункти 3-4 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного соціального внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 (далі Інструкція № 449), за змістом яких вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень у разі, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, оскільки за прямою вказівкою пункту 9-4 Закону України № 2464-VI позивач звільнений від обовязку сплати у встановлені строки нарахованого внеску до закінчення антитерористичної операції, а тому сума нарахованого єдиного внеску позивачем не може вважатися недоїмкою.

Формування та направлення вимоги є одним з заходів впливу та стягнення органів доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції та відбувається на підставі статті 25 Закону України № 2464-VI. Проте, за частиною другою пункту 1 цієї статті її положення поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Як вже зазначалося вище, позивача звільнено від обовязку сплачувати єдиний внесок з 14 квітня 2014 року по день завершення антитерористичної операції, а тому до позивача не мають застосовуватись заходи впливу та стягнення.

Відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в статтю 4 якого було внесено зміни згідно із Законом № 3609-У1 від 07.07.2011; із змінами, внесеними згідно із Законами № 1774-У111 від 06.12.2016, № 2148-УІІ1 від 03.10.2017, зокрема, її було доповнено частиною 4 наступного змісту: Особи, зазначені у пунктах 4 (фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування) та 54 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (60 років), та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відтак, як вбачається із вказаної норми, законодавець більш чітко заповнив прогалину, вказавши, що пенсіонери не сплачують ЄСВ при отриманні ними пенсії за віком або якщо вони є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. При цьому, раніше вказана ст. 4, частина 4 зазначеного Закону, в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, передбачала, що не тільки фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, а й фізичні особи - підприємці, які застосовують загальну систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску винятково за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, фізичні особи-підприємці, які отримують зазначену пенсію і які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі частини четвертої статті 4 Закону №2464-VІ, проте не позбавлені права сплачувати цей внесок на добровільній основі.

Суд не приймає доводи відповідача щодо відсутності пільг для позивача, як платника єдиного внеску, посилаючись на зміни до Закону №2464-VI внесені Законом №1669-VII, оскільки дана норма не визначає можливість звільнення особи від виконання обов`язку по сплаті єдиного соціального внеску у зв`язку з призначенням пенсії саме на підставі Закону України №1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Як вбачається з ч.4 ст.4 Закону №2464VI вона має альтернативні окремі підстави: або якщо вони є пенсіонером за віком; або якщо вони є особами з інвалідністю; або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

В даному випадку позивач є і отримувачем пенсії відповідно Закону РФ «Про державні пенсії в Російській Федерації» і досягла віку, визначеному статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 60 років.

Також, суд зазначає, що спірна вимога сформована відповідно до статті 25 Закону №2464, яка визначає заходи впливу та стягнення. За положеннями абзацу 2 частини 1 цієї статті її положення поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Саме за положеннями частини 4 цієї статті орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про їїсплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Таким чином, відсутність (відстрочення в силу закону) у позивача обов'язку сплати внесків, починаючи з 10 червня 2014 року, унеможливлює складання відповідачем та направлення позивачу спірної вимоги.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі № К/9901/188/17 812/505/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Щодо вимоги позивача визнати протиправними дії ГУ ДФС у Донецькій області з виставлення та надсилання ФОП ОСОБА_1 вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску і зобовязати відповідача утриматися від вказаних дій, задоволенню не підлягають, оскільки у спірних правовідносинах належним та повним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною та скасування вимоги, через те, що самі по собі дії відповідача не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків, тобто, не впливають на обсяг прав та інтересів позивача, адже правові наслідки в даному випадку має акт індивідуальної дії сформована вимога про сплату боргу (недоїмки).

Згідно з вимогами ст.ст. 2, 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства захисту підлягають тільки порушені права, а не ті, які можуть бути порушені в майбутньому.

Таким чином, неможливо зобов'язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії, оскільки відсутні факти порушення прав позивача в майбутньому.

Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Приймаючи до уваги, що позов задоволено частково, у порядку ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на те, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 1409,80 грн., з Головного управління ДФС у Донецькій області підлягає стягненню 704,90 грн.

На підстав наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9898-48 від 07.08.2018 року на суму 11233,00 грн., визнання протиправними дії та зобовязання утриматись від вказаних дій задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Донецькій області від 07.08.2018 року № Ф-9898-48 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 11233,00 грн.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДФС у Донецькій області (місцезнаходження: вулиця 130-й Таганрозької дивізії, будинок 114, місто Маріуполь, Донецька область, 87526, код ЄДРПОУ 39406028) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: 87450, Донецька область, смт. Ялта, вул. Коцюбинського, 21, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 90 копійок.

Повне судове рішення складене 20 грудня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Чучко В.М.