Ухвала суду № 78770886, 20.12.2018, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа №766/25001/18

н/п 6/766/903/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2018 року м. Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області

в складі: головуючого судді Ус О.В.,

секретар судового засідання Неменко Ю.М.,

з участю головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Херсонській області Огородник Є.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні подання головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа,-

ВСТАНОВИВ:

Головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Огородник Є.І. звернувся до суду з вказаним поданням, в якому просив тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1), до виконання зобов'язань покладених рішеннями суду та інших інстанцій.

Подання мотивовано тим, що на виконанні відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області перебуває виконавче провадження №55012632 про стягнення з ОСОБА_2 320,00 грн. на користь держави.

Згідно отриманих державним виконавцем відповідей на запит, боржник не працює, пенсії не отримує, транспортних засобів не зареєстровано, згідно інформаційної системи ДАІ за боржником зареєстровано транспортний засіб (який постановою від 23.11.2017 року оголошений у розшук). Боржник на виклики державного виконавця до відділу для надання пояснень щодо погашення заборгованості не з'являється, заборгованість за виконавчим документом не погашає, від виконання рішення суду ухиляється.

Головний державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Херсонській області Огородник Є.І. в судовому засіданні вимоги подання підтримав, просив його задовольнити.

Суд, заслухав вступне слово старшого державного виконавця, з'ясував обставини справи та дослідив докази, встановив наступне.

На виконанні відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області перебуває виконавче провадження №55012632 з примусового виконання постанови Генічеського районного суду Херсонської області від 02.10.2017 року про стягнення з ОСОБА_2 320,00 грн. на користь держави.

Постановою головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Херсонській області від 30.10.2017 року відкрито виконавче провадження №55012632 з примусового виконання постанови №653/3399/17. Копія постанови направлена боржнику для виконання, доказів про отримання постанови суду не надано.

Постановою головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Херсонській області від 30.10.2017 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_2

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №101937187 від 30.10.2017 р. за боржником ОСОБА_2 нерухомого майна не зареєстровано.

Згідно отриманих державним виконавцем відповідей на запит, боржник не працює, пенсії не отримує, транспортних засобів не зареєстровано, згідно інформаційної системи ДАІ за боржником зареєстровано транспортний засіб (який постановою від 23.11.2017 року оголошений у розшук).

Згідно ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

В силу ст. 13 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі Конвенції), частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». При чому згідно ч. 3 указаної статті це на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлення порядку розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України». Згідно положень даного Закону громадянин України може бути обмежений у праві виїзду за кордон, якщо відносно нього діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору у передбачених законом випадках; якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням - до виконання зобов'язань (п. 5); якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі.

У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26.11.2009) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з'ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.

У справі «Хлюстов проти Росії» («Khlyustov v. Russia» від 11.07.2013 року) ЄСПЛ також застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв'язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у ЄСПЛ не погодився з владою РФ з питання додержання в результаті накладення обмеження на право заявника залишати свою країну принципу згідно якого таке обмеження має бути необхідним в демократичному суспільстві в контексті п. 3 ст. 2 Протоколу №4 Конвенції. Більше того Європейський Суд вказав, що необхідність додержання цього принципу закладена і в національному законодавстві, яке не передбачає автоматичного накладення таких обмежень.

Згідно до ч. 1, 3 ст. 441 Цивільного процесуального кодексу України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Слід зауважити, що словосполучення «невиконання боржником судового рішення» означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом певного строку, про що вказує державний виконавець, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження (висновки Верховного Суду України, узагальнення судової практики щодо розгляду подань про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 року).

Отже, право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань.

Дії державного виконавця щодо встановлення місця проживання боржника, розшуку майна боржника не можуть свідчити про ухилення боржника від виконання зобов'язань. Вказані дії проводяться державним виконавцем незалежно від ухилення чи не ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду. Виклики та вимоги державного виконавця боржникові не вручені, тому відсутні підстави для визнання боржника таким, що саме ухиляється від виконання судового рішення.

Таким чином, оскільки державним виконавцем не надано належні та об'єктивні докази на підтвердження ухилення боржника від виконання зобов'язання, у суду не має правових підстав для задоволення подання державного виконавця.

Крім того, слід зауважити, що звернення державного виконавця до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України є крайнім заходом, який застосовується до боржника, за умови, що державним виконавцем виконані всі можливі дії щодо примусового виконання судового рішення, оскільки це веде до обмеження конституційного права громадянина на свободу пересування.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що подання є необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення в повному обсязі.

Повний текст ухвали виготовлено 20 грудня 2018 року.

Керуючись ст.ст. 258-261, 268, 352-354, 441 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні подання головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Херсонського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Херсонський міський суд Херсонської області.