Рішення № 78766422, 13.12.2018, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 522/6553/17

Провадження № 2/522/255/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2018 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Мазун І.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кіліян О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю « ФІНАНС ОСОБА_3» про визнання протиправним і скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНС ОСОБА_3» про визнання протиправним і скасування рішення та просив суд визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30302754 від 04.07.2016р., яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру № 98, за адресою: м. Одеса, вул. Ген. Петрова, будинок 53 за ТОВ «ФІНАНС ОСОБА_3» , код ЄДРПОУ 39440451.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що на час прийняття рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно був чинним Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», положення норм якого забороняють звернення стягнення на житлове нерухоме майно, яке вважається предметом застави/іпотеки без згоди власника; приватним нотаріусом не додержано вимоги Закону України «Про іпотеку» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо: визначення правової підстави для реєстрації права власності за ТОВ «ФІНАНС ОСОБА_3; не було надано доказів належного надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення та належних доказів підтвердження отримання іпотекодавцем вимоги та закінчення 30-денного строку; товариство, звертаючи стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки, задовольнив свої вимоги понад мірою, що є порушенням майнових прав позивача, оскільки не надано оцінки предмета іпотеки субєктом оціночної діяльності; на час прийняття рішення про реєстрацію права власності у спірній квартирі були зареєстровані та проживали двоє неповнолітніх дітей; державний реєстратор приватний нотаріус не мав повноважень на здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно без вчинення нотаріальної дії із цим нерухомим майном.

Відповідач ТОВ «ФІНАНС ОСОБА_3» у заяві від 27.12.2017 року не заперечувало проти задоволення позовних вимог. У заяві від 21.11.2018 року просило суд слухати без участі їхньої участі.

Державний реєстратор приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову з підстав: додержання державним реєстратором положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки згоду на звернення стягнення в позасудовому порядку іпотекодержателем було надано шляхом підписання іпотечного договору; державному реєстратору було подано всі документи необхідні для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, як-то докази направлення та отримання іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушень та закінчення 30-денного строку з моменту її отримання; на момент набуття предмета іпотеки у власність було проведено оцінку майна, копія висновку якого міститься в матеріалах реєстраційної справи, а отже відсутні порушення майнових прав іпотекодержателя; нотаріус володів необхідним обсягом повноважень при проведенні реєстраційних дій. Просив розглядати справу без участі останнього.

У судове засідання сторони не зявилися, сповіщені належним чином. Представник позивача надав суду заяву, в якій підтримав позовні вимоги та просив слухати справу у його відсутності.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи та заперечення сторін, з'ясувавши всі суттєві обставини, вважає позов обґрунтованим, доведеним та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13 липня 2007 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, ОСОБА_4, та зареєстрованим в реєстрі за №1538, набув у власність квартиру АДРЕСА_1.

13 липня 2007 року між Закритим акціонерним товариство «Ерсте Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» (банк), та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/1581/74/03379, за умовами якого Банк зобовязується надати у кредит позичальнику грошові кошти у розмірі 44 000.00 Доларів США під 12.0% річних, строком до 12.07.2027 року.

Того ж дня, 13 липня 2007 року в забезпечення виконання зобовязань щодо повернення суми кредиту за Кредитним договором, між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки №014/1581/74/03379/1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, ОСОБА_4, реєстровий номер 1539, за умовами якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1, яка складається із однієї житлової кімнати, житловою площею 16.4 м2, загальною площею 31.1 м2.

30.10.2014 року на підставі договору відступлення права вимоги №1/14-СК, реєстровий № 1034, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, укладеного між ПУАТ ФІДОБАНК та ТОВ СКАЙ КЕПІТАЛ до останнього перейшло право вимоги за вищезазначеним іпотечним договором.

27.07.2015 року між ТОВ СКАЙ КЕПІТАЛ та ТОВ «ФІНАНС ОСОБА_3» був укладений договір відступлення права вимоги за договором іпотеки №014/1581/74/03379/1, реєстровий № 1178, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, за яким до ТОВ «ФІНАНС ОСОБА_3» перейшло право вимоги іпотекодержателя.

04 липня 2016 року ТОВ «ФІНАНС ОСОБА_3» звернулося до державного реєстратора приватного нотаріуса Київського МНО ОСОБА_2 із заявою про реєстрацію права власності на квартиру під №98, яка розташована за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Ген. Петрова, буд. 53, та 04.07.2016 року останнім було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30302754 від 04.07.2016 року, про державну реєстрацію на праві власності за ТОВ «ФІНАНС ОСОБА_3» вказаної квартири та внесений запис до реєстру прав про право власності: 15296116.

Приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30302754 від 04.07.2016 року, відповідачем державним реєстратором ОСОБА_2, як підставу виникнення права власності за ТОВ «ФІНАНС ОСОБА_3» визначено: іпотечний договір номер: 1539, виданий 13.07.2007 року; Повідомлення вимога, № 600 від 12.04.2016 року, видавник ТОВ «ФІНАНС ОСОБА_3»; Повідомлення про вручення поштового відправлення, № 0100129405026, від 15.05.2016 року; Копія договору відступлення права вимоги, реєстровий № 1034, від 30.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, укладений між ПУАТ ФІДОБАНК та ТОВ СКАЙ КЕПІТАЛ; Договір відступлення права вимоги, реєстровий № 1178, від 27.07.2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, укладений між ТОВ СКАЙ КЕПІТАЛ та ТОВ «ФІНАНС ОСОБА_3».

Отже, суд доходить до висновку, що спірні правовідносини повязані із невиконанням умов цивільно-правової угоди іпотечного договору від 13 липня 2007 року, укладеного як забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_1

ОСОБА_7 Верховного Суду Висновки у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 зробила висновок про застосування норм права, відповідно до якого спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим, а тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін (пункт 57).

У пункті 49 вказаної вище ОСОБА_8 ОСОБА_7 Верховного Суду зауважила, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.

Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів (пункт 50).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Положеннями ст. 36 Закону України «Про іпотеку» закріплено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Приписи ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» визначають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Отже, у межах процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель має право звернутися до органу державної реєстрації з метою державної реєстрації за собою права власності на об'єкт нерухомого майна і документом, який підтверджуватиме відповідний перехід права власності, слугуватиме або окремий договір між іпотекодавцем та іпотекодержателем, або застереження в іпотечному договорі.

Судом встановлено, згідно підпункту 5.5.1. пункту 5.5. договору іпотеки, сторонами передбачено, що цей договір є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі якого іпотекодержатель може згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку» задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за кредитним договором шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. В цьому випадку цей договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника /майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Пунктом 4 вищевказаного Закону про мораторій передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони помякшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Відповідно до п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, вбачається, що квартира АДРЕСА_2, є предметом іпотеки та виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України за споживчим кредитом, скільки цільовим призначенням кредиту є придбання квартири, згідно п. 2.1. кредитного договору № 014/1581/74/03379 від 13.07.2007 року, використовується як місце постійного проживання ОСОБА_1 та членів його родини, та використовує вказану адресу для листування. Загальна площа не перевищує 140 кв. метрів та у власності ОСОБА_1 не знаходиться будь-яке інше нерухоме житлове майно.

З аналізу вище викладених норм та з урахування встановлених судом фактичних обставин, суд доходить до висновку, що квартира АДРЕСА_1, підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що дає підстави для висновку про неможливість звернення стягнення шляхом відчуження квартири, незалежно від суб'єкта, який здійснює таке стягнення, оскільки ОСОБА_1, як власник, не надавав своєї згоди на те.

Твердження державного реєстратора приватного нотаріуса ОСОБА_2 про те, що позивач добровільно підписав договір іпотеки, який містить іпотечне застереження, а тому Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на задоволення вимог іпотекодержателя, суд вважає необґрунтованими з огляду на вищевикладене та зазначає наступне.

Так згідно частини 3 статті 33 закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

В частині 2 статті 36 цього Закону також зазначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, Закон прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки та формою відчуження майна.

Підписавши іпотечне застереження сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя направленою до іпотекодержателя з метою задоволення своїх вимог. При цьому, до прийняття Закону про мораторій право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як в судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодержателя, а залежало від наявності факту невиконання боржника.

В свою чергу Закону про мораторій ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодержателя без згоди останнього на таке відчуження, вимога про наявність якої фактично не діяла на момент укладення сторонами договору іпотеки, а отже не дає підстав для висновку про те, що підписання договору іпотеки є згодою власника в розумінні положень Закону про мораторій.

Посилання на принцип «мовчазної згоди» є необґрунтованим, оскільки його застосування можливе лише до відносин дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, що виникає між спеціальними субєктами права, та не може застосовуватись до спірних відносин у справі.

Суд вважає необхідним зазначити, що відповідачами не було надано будь-яких належних доказів, які б свідчили про надання ОСОБА_1 згоди на таке відчуження та неможливість застосування положень норм Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (№ 1952-IV від 01.07.2004р.), в редакції чинній на час виникнення спірних відносин, передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; заявником, зокрема, іпотекодержателем, є особа, в інтересах якої встановлено, змінено або припинено іпотеку, або уповноважені ними особи у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення іпотеки (ст.2 Закону); державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом (п.1 ч.1 ст.27 Закону); державним реєстратором є нотаріус, як спеціальний субєкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (п.2 ч.1 ст.10 Закону).

Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно п. 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого ОСОБА_8 КМУ від 25 грудня 2015 р. № 1127, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.

Пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Таким чином, пунктом 61 Порядку визначено вичерпний перелік обовязкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 18 та 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення останній приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

З аналізу зазначених норм вбачається, що іпотекодержатель має довести як факт надіслання відповідної вимоги іпотекодавцю, так і факт отримання такої вимоги особисто іпотекодавцем.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року у справі № 822/864/15 та від 12 квітня 2017 року у справі № 822/862/15.

Із матеріалів реєстраційної справи № 966199651101 вбачається, що 04 липня 2016 року ТОВ «ФІНАНС ОСОБА_3» звернулося до державного реєстратора приватного нотаріусу ОСОБА_2 з метою задоволення забезпеченої іпотекою вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

В матеріалах реєстраційної справи № 966199651101 наявна вимога про усунення порушення за вих. № 600 від 12.04.2016 року, складена за підписом директора ТОВ «ФІНАНС ОСОБА_3», та копія фіскального чека про відправлення рекомендованого листа № 0100139405026.

Підтвердженням отримання ОСОБА_1 вимоги, яка пересилалася поштою рекомендованим листом, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, має бути повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового звязку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового звязку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року № 211.

При цьому, враховуючи те, що вимоги п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, так ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» передбачають отримання письмової вимоги про усунення порушень особисто іпотекодавцем, а не будь-якою особою, та не членом сімї іпотекодавця вручення рекомендованого поштового відправлення має бути здійснено за правилами п. 100, 106 Правил надання послуг поштового звязку №270 з позначкою «Вручити особисто», оскільки в такому випадку поштове відправлення, як передбачено вказаним п. 100, 106, підлягають врученню особисто адресату та на бланку повідомлення про вручення поштового відправлення з позначкою «Вручити особисто», одержувач розписується та зазначає прізвище.

Наявна в матеріалах справи копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення не є належними доказами отримання вимоги особисто ОСОБА_1, оскільки у розділі «розписка в одержання» відсутні будь які відомості про зазначення прізвища отримувача та його підпис; неможливо зясувати вміст відправлення, отже зазначена копія повідомлення не відповідає вимогам про вручення та оформлення відповідно до Правил надання послуг поштового звязку та Порядку пересилання поштових відправлень.

Вказані вище обставини не дають суду підстав для висновку про факт отримання ОСОБА_1 вимоги про усунення порушення за вих. № 600 від 12.04.2016 року, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання. Тобто вимоги Порядку щодо надання документа, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги іпотекодержателя, не виконано.

Отже, державна реєстрація за ТОВ «ФІНАНС ОСОБА_3» права власності на предмет іпотеки, за неподання для цього передбачених пунктом 61 Порядку документів, проведена державним реєстратором без дотримання положень статей 18 та 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», з огляду на що суд дійшов висновку про протиправність рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30302754 від 04.07.2016 року.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

В матеріалах реєстраційної справи №966199651101 наявна копія висновку про вартість майна, та звіт про оцінку майна виконаний МПП «Виробнича фірма «НАУКТЕХПРОЕКТ» від 24.06.2016 року на підставі генерального договору №1 від 01.09.2015 року, згідно висновку якого ринкова вартість квартири на 24.06.2016 року складає 471 898 гривень.

Отже, доводи позивача в частині порушення положень ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» є безпідставними та такими, що не підтверджуються доказами у справі.

Щодо доводів позивача про відсутність повноважень у приватного нотаріуса ОСОБА_2 на здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно без вчинення нотаріальної дії із цим нерухомими майном, суд вважає їх необґрунтованими, зважаючи на наступне.

Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 26 листопада 2015 року № 834-VIII, внесені відповідні зміни до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", де згідно п. 2 ч. 1 ст. 10 Закону державним реєстратором є нотаріус.

Згідно пунктів 1-2 Розділу ІІ Закону України № № 834-VIII, Прикінцеві та перехідні положення, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1 (щодо змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), які набирають чинності з 1 січня 2016 року, та встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом нотаріуси наділяються повноваженнями державних реєстраторів прав на нерухоме майно та можуть здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без вчинення нотаріальної дії щодо такого майна.

Таким чином, суд зазначає, що в даному випадку наявні достатні та необхідні правові підстави для задоволення позову щодо визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30302754 від 04.07.2016 року, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ «ФІНАНС ОСОБА_3» на квартиру №98, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Петрова, буд. 53.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Проте позивачем подано до суду заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення з відповідачів на його користь судових витрат.

Керуючись ст.ст.12, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», ст. 330 Цивільного кодексу України, ст. 76-80, 83, 89, 258-259,263-265, 268, 352, 354 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНС ОСОБА_3» про визнання протиправним і скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30302754 від 04.07.2016 року на квартиру АДРЕСА_3 за Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНС ОСОБА_3 » (ЄДРПОУ 39440451).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

ГОЛОВУЮЧИЙ І.А.МАЗУН