Рішення № 78755058, 17.12.2018, Юр'ївський районний суд Дніпропетровської області

справа № 198/817/18

провадження № 2/0198/316/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2018 року Юр'ївський районний суд Дніпропетровської області у складі судді Гайдар І.О., за участю секретаря судового засідання Ткаченко Т.О., позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду смт Юр'ївка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа Юр'ївська селищна рада Юр'ївського району Дніпропетровської області, про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що з 2003 року він фактично проживає та зареєстрував місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_2.

До житлового будинку позивач вселився зі згоди спадкоємців власника нерухомого майна - ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3. та якому майно належало на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право особистої власності на будівлю.

ОСОБА_1 стверджує, що з 2003 року по теперішній час безперервно та відкрито володіє об'єктом нерухомого майна, за власні кошти здійснює поточний та капітальний ремонт, сплачує комунальні послуги, обробляє присадибну земельну ділянку, відповідачі жодних претензій про звільнення житла не заявляли. Вважає, що в порядку набувальної давності має право вважати вказаний об'єкт нерухомого майна своєю власністю, яке просить визнати за ним на підставі ст. 344 ЦК України.

15.11.2018 р. у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання, за клопотанням позивача витребувано докази.

03.12.2018 р. підготовче судове засідання відкладено в зв'язку з неявкою відповідачів.

17.12.2018 р. підготовче провадження закрито та призначено судовий розгляд цивільної справи.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Відповідачі в судові засідання не з'являлись, в поданих на адресу суду заявах не заперечували проти задоволення позовних вимог, відповідач ОСОБА_3 просив розглядати справу за його відсутності, відповідачки ОСОБА_2 та ОСОБА_4 заяв про слухання справи за їх відсутності або про поважність причин неявки не надавали.

Представник третьої особи Юр'ївської селищної ради Юр'ївського району Дніппропетровської області в судові засідання не з'являвся, надав суду заяву, в якій просив слухати справу за відсутності представника третьої особи, проти задоволення позову не заперечував.

Суд, перевіривши матеріали справи та доводи, викладені в позовній заяві, заслухавши пояснення позивача та показання свідків, вважає вимоги позивача обґрунтованими, а позов таким, що належить задовольнити, з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 відповідно до свідоцтва про право особистої власності на будівлю, виданого 25.05.1989 р. на підставі рішення виконкому Павлоградської районної ради народних депутатів від 21.03.1989 р., належав житловий будинок в селі Кіндратівка (а.с. 8).

За даними КП «Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації» право власності на вказаний житловий будинок на підставі свідоцтва про право власності, виданого 25.05.1989 р. виконкомом Павлоградської районної ради, зареєстровано у реєстровій книзі під реєстровим номером 2-27 також за ОСОБА_5 (а.с. 36).

Рішенням виконкому Жемчужненської сільради Юр'ївського району Дніпропетровської області № 15 від 10.04.1995 р. житловому будинку, який розташований по АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_5, присвоєно номер НОМЕР_6. Розпорядженням Жемчужненського сільського голови № 07 від 09.02.2016 р. АДРЕСА_2 перейменовано на АДРЕСА_2 (а.с. 12, 17, зворотній бік).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5, виданим Жемчужненською сільрадою Юр'ївського району ІНФОРМАЦІЯ_3. (а.с. 15).

Відповідно до ст.ст. 529, 549 ЦК УРСР 1963 року, що діяв на час смерті спадкодавця, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги вважались, в рівних частках, діти, дружина і батьки померлого. Для придбання спадщини необхідно було, щоб спадкоємець її прийняв, при цьому визнавалось, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Так, на час відкриття спадщини разом з ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2, проживала та була зареєстрована його дружина, ОСОБА_2, що підтверджується довідкою № 290, виданою виконкомом Юр'ївської селищної ради Юр'ївського району Дніпропетровської області 04.10.2018 року (а.с. 23).

Отже, ОСОБА_2 як спадкоємець першої черги за законом фактично вступила у володіння та управління спадковим майном, а за положеннями ч. 2 ст. 548 ЦК УРСР 1963 року прийнята спадщина визнавалась належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Також спадкоємцями за законом відповідно до норм ст. 548 ЦК УРСР 1963 року стали діти померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Разом з тим, з наданих Юр'ївською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області інформаційних довідок зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори, спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) інформація про заповіти та видані свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 відсутня, спадкова справа щодо спадщини не заводилась, тому суд робить висновок, що діти померлого власника майна не реалізували своє право на отримання спадщини у вигляді житлового будинку (а.с. 38-39).

Відповідно до довідок Юр'ївської селищної ради Юр'ївського району Дніпропетровської області від 23.07.2018 р. № 140 та від 04.10.2018 р. № 291 позивач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2, з 2003 року (а.с. 14, 24).

Позивач у справі, ОСОБА_1, в 2003 році з дозволу ОСОБА_3, сина померлого, вселився в житловий будинок за вказаною адресою та з того часу постійно в ньому мешкає, доглядає за домоволодінням, підтримує його та надвірні споруди в належному технічному стані, здійснює поточні та капітальні ремонти, утримує прилеглу до будинку земельну ділянку, сплачує комунальні послуги, тобто в якості власника несе тягар утримання майна за змістом ст. 322 ЦК України.

Під час вселення ОСОБА_1 до житлового будинку ОСОБА_3 повідомив, що він є спадкоємцем померлого за заповітом та має право розпоряджатись нерухомістю, при цьому житлом ніхто не користувався, нічиїх особистих речей та меблів в ньому не було.

Протягом всього часу володіння позивача майном ОСОБА_2 як особа, що фактично прийняла спадщину, ніяких вимог про виселення ОСОБА_1 з будинку чи про повернення нерухомості не заявляла.

Відповідно до ч.1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Частина 4 цієї ж статті передбачає, що право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Відповідно до положень ст. 5 ЦК України про дію законів у часі та п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном розпочалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Враховуючи, що Цивільний Кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року (п.1. Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України), норми ст. 344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з приводу права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно зі ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Умовою володіння при набутті права власності на нерухоме майно за набувальною давністю є безтитульність такого володіння. Вказана умова прямо випливає зі змісту ст. 344 ЦК України. Тобто, за набувальною давністю може бути набуто право власності лише на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від свого права на належне йому нерухоме майно, та на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

В свою чергу, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі відмови власника від права власності. Особа може відмовитись від права власності, вчинивши дії, які свідчать про її відмову від права власності (ч. 1 ст. 347 ЦК України).

В даному випадку є всі підстави вважати, що спадкоємиця померлого власника майна, ОСОБА_2, яка фактично прийняла спадщину, тривалий час не виявляє наміру визнати річ своєю, вона погодилась з її втратою, а тому житловий будинок може бути визнаний власністю фактичного добросовісного володільця.

Позивач в підтвердження того, що він володів та відкрито користувався зазначеним майном як власник, і продовжує відкрито, добросовісно і безперервно користуватися житловим будинком по цей час протягом більш ніж десяти років, надав суду відповідні документи - договори на надання комунальних послуг, довідку про відсутність заборгованості зі сплати земельного податку (а.с. 16, 20-22).

В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 повідомив суду, що він є сусідом позивача у справі та йому відомо, що ОСОБА_1 проживає в будинку давно, а саме приблизно з 2003 року. Позивач здійснює поточний ремонт в будинку та господарських спорудах, підтримує прибудинкову територію в належному стані, тобто на його погляд є власником будинку.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні повідомила, що вона хоча і не проживає по сусідству з ОСОБА_1, однак постійно обробляє земельну ділянку, розташовану поруч, а також товаришує з жінкою позивача, буває у них в гостях. Свідок пояснила, що позивач вселився в будинок приблизно в 2003 році. Зазначила, що позивач проводить ремонти в будинку, використовує земельну ділянку біля будинку, сплачує комунальні послуги.

Обидва свідки також підтвердили, що ОСОБА_1 ніколи не виїздив на інше місце проживання, а родичі колишнього власника будинку ніяких вимог до позивача не заявляли.

З урахуванням наведеного, у суду немає підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідками. Дані про їх заінтересованість в результаті розгляду справи відсутні, їх пояснення об'єктивно підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам.

Такий спосіб виникнення права власності як набувальна давність можливий за умови сукупності обставин, зазначених в ч. 1 ст. 344 ЦК України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним. Тривалість володіння передбачає, що має закінчитись визначений законом строк, який для нерухомого майна складає десять років. Відкритість та безперервність означають, що особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні, а також що протягом встановленого законом строку титульний володілець не заявляв вимог про повернення йому майна. Добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.

Під час судового розгляду встановлено всі обставини, які дозволяють вважати, що позивач є добросовісним набувачем, оскільки вже протягом більш ніж 10 років відкрито та безперервно володіє будинком. Правовідносини між сторонами регулюються положеннями ст. 344 ЦК України, згідно з якою особа набуває право власності за набувальною давністю, якщо вона добросовісно заволоділа чужим майном і відкрито та безперервно володіє цим майном протягом установленого строку.

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 5, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. Особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Оскільки позивачем доведені обставини, на які він посилається в позові, належними та допустимими доказами, суд вважає можливим визнати за позивачем право власності на домоволодіння за набувальною давністю. Інших осіб, які б заявляли вимоги щодо повернення або визнання за ними права власності на вказане нерухоме майно, судом не встановлено. Отже, визнання права власності не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 209, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа Юр'ївська селищна рада Юр'ївського району Дніпропетровської області, про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2.

Відомості про учасників справи:

- ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2);

- ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2, адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3);

- ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3, адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4);

- ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4, адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1);

- Юр'ївська селищна рада Юр'ївського району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04338472, місцезнаходження: 51300, Дніпропетровська обл., смт Юр'ївка, вул. Центральна, 67/1).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду в порядку, передбаченому ЦПК України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 21 грудня 2018 року.

Суддя: І.О.Гайдар