Рішення № 78749319, 13.12.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2018 Справа №914/1621/18

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Кіри О.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1”, м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “-ОСОБА_2-”, м.Київ,

за участі Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача: ОСОБА_3 гарантування вкладів фізичних осіб, м.Київ

про: визнання нікчемного правочину недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Представники:

Позивача: ОСОБА_4 – представник (довіреність від 31.08.2018р. №39);

Відповідача: ОСОБА_5 – представник (довіреність від 23.07.2018р. б/н);

Третьої особи: ОСОБА_6 – представник (довіреність від 27.12.2017р. №27-26501/17).

ВСТАНОВИВ:

30.08.2018р. ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО “УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1” звернулось до Господарського суду Львівської області з позовною заявою від 21.08.2018р. вих. №01-10/695 (вх. №1714) до Товариства з обмеженою відповідальністю “-ОСОБА_2-” про визнання нікчемного правочину недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Позовні вимоги обґрунтовує недійсністю нікчемного договору купівлі-продажу 1/6 частки об’єктів нерухомого майна, укладеного 28.05.2015р. між Публічним акціонерним товариством “Український професійний банк” та Товариством з обмеженою відповідальністю “-ОСОБА_2-”.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.08.2018р. судом залишено позовну заяву ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1” від 21.08.2018р. вих. №01-10/695 (вх. №1714) без руху.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.10.2018р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 30.10.2018р.

Також, ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.10.2018р. суд постановив Заяву ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1” про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Позивача ОСОБА_3 гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м.Київ, вул.Січових Стрльців, 17, ідентифікаційний код 21708016) від 22.10.2018р. вих.№01-10/897 (вх.№2824/18) задоволити; залучити до участі у справі №914/1621/18 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача ОСОБА_3 гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м.Київ, вул.Січових Стрльців, 17, ідентифікаційний код 21708016).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.10.2018р. суд постановив підготовче засідання відкласти на 16.11.2018р.

Також, ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.11.2018р. суд постановив клопотання ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1” (вх.№41358/18) та Товариства з обмеженою відповідальністю “-ОСОБА_2-” (вх.№41355/18) про розгляд справи в режимі відеоконференції задоволити; судове засідання на 16.11.2018р. у справі № 914/1621/18 провести в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Господарському суду Київської області.

Засідання Господарського суду Львівської області у даній справі 16.11.2018р. проводилось в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.11.2018р. суд постановив підготовче засідання відкласти на 30.11.2018р.

Окрім того, засідання Господарського суду Львівської області у даній справі 30.11.2018р. проводилось в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.11.2018р. суд постановив клопотання ОСОБА_3 гарантування вкладів фізичних осіб від 27.11.2018р. (вх..№45459/18) про продовження строку на подання письмових пояснень задоволити; продовжити ОСОБА_3 гарантування вкладів фізичних осіб строк на подання письмових пояснень по 27.11.2018р.

Також, ухвалою суду у даній справі від 30.11.2018р. суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 13.12.2018р.

Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.12.2018р. суд постановив судове засідання на 13.12.2018р. у справі №914/1621/18 провести в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Господарському суду Київської області.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.

Процесуальні права та обов’язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз’яснення прав та обов’язків до суду не надходило.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача позовні вимоги підтримала, в судовому засіданні надала усні пояснення з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, аналогічні до викладених в позовній заяві та письмових поясненнях, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Представник Відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила, в судовому засіданні надала усні пояснення з обґрунтуванням підстав до відмови в позові, аналогічні до викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Відповідача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

Представник Третьої особи позовні вимоги Позивача підтримала, в судовому засіданні надала усні пояснення з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, аналогічні до викладених в позовній заяві та письмових поясненнях, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Третьої особи доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд визнати недійсним нікчемний правочин – Договір купівлі-продажу 1/6 часток об’єктів нерухомого майна, укладений 28.05.2015р. між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ “УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1” та Товариством з обмеженою відповідальністю “-ОСОБА_2-”, посвідчений 28.05.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований у Реєстрі за №1609 та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом скасування рішень про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю “-ОСОБА_2-” на нерухоме майно, яким є 1/6 часток об’єктів нерухомого майна, яким є будівлі загальною площею 12659,4кв.м., розташовані за адресою: Львівська область, м.Львів, вул.Стрийська, буд.45 (реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 505262946101), до складу яких входять: насосна станція, загальною площею 207,3кв.м.; будівля ЦРП загальною площею 240,8кв.м.; градирня загальною площею 223,6кв.м.; склад для електротранспорту (Літера У"), загальною площею 1766,8кв.м.; локомотивне депо загальною площею 235,5кв.м.; дільниця ремонту транспортних засобів загальною площею 386,1кв.м.; залізнична вага загальною площею 14,7кв.м.; будівля теплопункту загальною площею 25,5кв.м.; споруда волочильної дільниці з прибудовою (Літера А7-1) загальною площею 1090,0кв.м.: будівля над скважиною 1 (майстерня) загальною площею 123,7кв.м.; будівля над скважиною 2 (конденсат.), загальною площею 91,5кв.м.; будівля гол. підстанції (адм. прим.) (Літера А8-2), загальною площею 216,1кв.м.; склад арочний МОЦ загальною площею 298,3кв.м.: склад №70 загальною площею 309,9кв.м.; склад №88 загальною площею 2518,7кв.м.: склад №84 загальною площею 520,8кв.м.; пожежне депо загальною площею 527,8кв.м. будівля відділу збуту загальною площею 532,8кв.м.; приміщення павільйону загальною площею 92,6кв.м.; склад збуту (поз.44) загальною площею 202,4кв.м.; приміщення відділу збуту (запчастини) загальною площею 1534,5кв.м.; станція діагностики (Літера И) загальною площею 747,2кв.м.; дільниця перемотки електродвигунів (Літера Т”) загальною площею 752,8кв.м. (номер запису про право власності: 9844011, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 21675601 від 28.05.2015р. 17:08:36, державний реєстратор: приватний нотаріус ОСОБА_7, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ), що є підставою для внесення відповідного запису про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовує укладенням Договору в порушення встановленої постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2015 року №293/БТ “Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1” заборони відчуження майна Позивача та зобов'язання Позивача здійснювати розрахунки виключно через кореспондентський рахунок, відкритий в Національному Банку України, а також постанови Правління Національного банку України від 28 травня 2015 року №348 “Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1”, на підставі яких Виконавчою дирекцією ОСОБА_3 гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.05.2015р. №107 “Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ “УПБ”.

Окрім того, як на підставу нікчемності Договору від 28.05.2015р. Позивач покликається на пов’язаність Позивача і Відповідача, що в силу статті 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”.

З підстав наведеного Позивач робить висновки про невідповідність Договору від 28.05.2015р. вимогам чинного законодавства України, вважає його нікчемним та просить суд визнати недійсним, застосувавши наслідки недійсності правочину.

16.11.2018р. за вх. №44205/18 Позивачем подано до суду Відповідь на відзив на позовну заяву, у якому в спростування доводів Відповідача, покладених ним в основу своїх позовних вимог покликається на те, що в силу приписів ст.56 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, постанови Правління Національного банку України від 30.04.2015р. №293/БТ “Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1” та від 28 травня 2015 року №348 “Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1” є нормативно-правовими актами, а принцип свободи договору не може суперечити можливістю укладення договору, який не суперечить вимогам чинного законодавства України.

В спростування доводів щодо оплати Договору від 28.05.2015р. Позивач зазначає, що Платіжне доручення оформлене, проте відсутні докази його виконання чи отримання коштів за ним Позивачем.

Окрім того, в спростування відсутності пов’язаності Сторін, Позивач зазначає, що кінцевим власником ТОВ “Розвиток-2012” був ОСОБА_2, який мав значний вплив на Позивача, оскільки був його акціонером та фактично здійснював управління банком.

Також Позивач заперечує добросовісність набуття Позивачем майна за Договором від 28.05.2018р. з підстав нікчемності Договору від 28.05.2015р. в силу приписів статті 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”.

16.11.2018р. Позивачем подано до суду заперечення на клопотання про застосування строку позовної давності (вх. №44206/18), у якому, в спростування доводів Відповідача щодо пропуску строку позовної давності покликається на те, що 29.05.2018р. Позивач звертався до господарського суду із позовом, проте, ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.07.2018р. у справі №914/1021/18 постановлено повернути Публічному акціонерному товариству “Український професійний банк”, м.Київ позовну заяву від 29.05.2018р. б/н і додані до неї документи. З підстав наведеного Позивач вважає, що строк позовної давності за позовними вимогами не сплив.

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданому до суду 25.10.2018р. за вх. №40577/18 Відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що постанови Правління Національного банку України від 30 квітня 2015 року №293/БТ “Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1” та від 28 травня 2015 року №348 “Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1” є документами з обмеженим доступом, у встановленому чинним законодавством України порядку не зареєстровані та не опубліковані, а відтак, не є нормативно правовими актами, а є індивідуальними правозастосовними актами, які стосуються визначеного кола суб’єктів і відповідальність за їх порушення може наставати виключно в Позивача.

Відповідач зазначає, що оплата Договору здійснювалась не шляхом зарахування коштів на кореспондентський рахунок, а внаслідок вчинення внутрішньобанківської операції, яка проведена в межах одного банку, відтак, до такої операції не застосовувалась постанова Правління Національного банку України від 30 квітня 2015 року №293/БТ, оскільки не проводились міжбанківські розрахунки. Внаслідок внутрішньобанківської операції змінились обсяги зобов'язань Позивача перед ТОВ “Розвиток-2012”, так як останнє здійснювало оплату за Договором від 28.05.2015р. на підставі договору доручення і внаслідок такої сплати зменшились обсяги зобов'язань позивача перед ТОВ “Розвиток-2012”.

Дії щодо перерахування грошових коштів з рахунку на рахунок не є правочинами в розумінні ст.ст.202, 626 ЦК України, а є банківською операцією. при цьому, наявність на банківському рахунку Позивача грошових коштів в розмірі меншому, ніж внесено за придбане майно, не дають підстав до висновків про невиконання Відповідачем зобов'язань за Договором від 28.05.2015р.

В той же час, такі дії не можуть бути підставами недійсності (нікчемності) правочинів, оскільки стосуються не стадії укладення договору, тобто погодження сторонами його істотних умов, а стадії виконання договору.

Окрім того, Відповідач вказує, що постанова Правління Національного банку України від 30 квітня 2015 року №293/БТ “Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1” носила гриф “Банківська таємниця”, а відтак, стосувалась лише Позивача і наслідком її порушення може бути застосування заходів впливу виключно до Позивача за порушення банківського законодавства в порядку статті 73 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Також, пунктом 3 вказаної постанови визначено, що обмеження відчуження стосуються відчуження будівель і споруд, крім відчуження майна, що перейшло у власність Позивача на підставі реалізації прав заставодержателя, а майно, яке придбано Відповідачем за Договором від 28.05.2015р., набуто Позивачем в порядку реалізації прав заставодержателя.

З підстав наведеного Відповідач робить висновки про відсутність порушень постанови Правління Національного банку України від 30 квітня 2015 року №293/БТ.

Доводи щодо безвідплатності Договору від 28.05.2015р. Відповідач спростовує наявною в матеріалах справи копією Платіжного доручення від 28.05.2015р. №206 на суму 3564400грн., яке прийнято Позивачем до виконання без зауважень, докази повідомлення Позивачем Відповідача про невиконання такого доручення суду не подані та не заявлені.

Щодо пов’язаності Відповідача із Позивачем, як підстави нікчемності Договору від 28.05.2018р. Відповідач зазначає, що така пов’язаність не доведена жодними належними, достатніми та допустимими доказами у справі.

Окрім того, Відповідач покликається на те, що кошти в оплату Договору від 28.05.2015р. надійшли до банку 28.05.2018р., що підтверджується Платіжним дорученням, а тимчасову адміністрацію запроваджено в Позивача лише з 29.05.2018р.

З підстав наведеного Відповідач робить висновки про добросовісність набуття ним майна за Договором від 28.05.2015р., відсутність правових підстав до застосування статті 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, та недоведеність встановлених Протоколом від 30.04.2015р. №2 обставин, укладення та виконання Договору від 28.05.2015р. його сторонами, а відтак, відсутність підстав до задоволення позову.

Ідентичну правову позицію викладено Відповідачем у відзиві на позовну заяву (вх.№41424/18 від 30.10.2018р.).

25.10.2018р. Відповідачем подано до суду Клопотання (вх. №40580/18), у якому просить суд застосувати до правовідносин, які виникли між Сторонами, наслідки спливу строку позовної давності.

Позиція Третьої особи:

Третя особа у поданому до суду 27.11.2018р. за вх.№45459/18 Письмовому поясненні заявлені позовні вимоги підтримує, просить суд їх задоволити у повному обсязі з підстав, аналогічних до викладених в позовній заяві.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що в позові слід відмовити повністю з огляду на наступне.

Постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2015 року №293/БТ “Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1” до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку” Позивача віднесено до категорії проблемних строком на 180 днів; із дня прийняття постанови та до кінця строку, визначеного нею установлено для Позивача обмеження, зокрема не здійснювати будь якого відчуження будівель і споруд Позивача, окрім відчуження майна, що перейшло у власність Позивача на підставі реалізації прав заставодержателя, за вартістю, що визначена за результатами оцінки, проведеної відповідно до вимог законодавства України незалежним суб’єктом оціночної діяльності, який включений до Державного реєстру оцінювачів та суб’єктів оціночної діяльності та відповідає критеріям, передбаченим абзацами 2-6 пункту 7 постанови Правління Національного Банку України від 25.09.2014р. №602 “Про заходи щодо забезпечення повернення кредитів, наданих національним Банком України”.

Пунктом 5 вказаної Постанови заборонено Позивачу використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки.

Зобов'язати Позивача під час здійснення особливого режиму контролю здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий в Національному Банку України (крім операцій за розрахунками з міжнародними платіжними системами, Українською міжбанківською платіжною системою (УкрКарт) згідно з укладеними договорами та за правочинами щодо цінних паперів за кореспондентським рахунком у ПАТ “Розрахунковий центр”).

Постановою Правління Національного банку України від 28 травня 2015 року №348 “Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1” до категорії неплатоспроможних”. Позивача віднесено до категорії неплатоспроможних; визнати такою, що втратила чинність постанову Правління Національного банку України від 30 квітня 2015 року №293/БТ

На підставі вказаної Постанови Виконавчою дирекцією ОСОБА_3 гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.05.2015р. №107 “Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ “УПБ”. Цим же рішенням ФГВФО з 29.05.2015р. було розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 29.05.2015р. до 28.08.2015р.(включно) та призначено уповноважену особу ФГВФО па здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ “УПБ” ОСОБА_8 (далі - Уповноважена особа).

28.05.2015р. між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ “УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1” (надалі – Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “-ОСОБА_2-” (надалі – Покупець) укладено Договір купівлі-продажу 1/6 частки об’єктів нерухомого майна, посвідчений 28.05.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований у Реєстрі за №1609 (надалі – Договір), за умовами якого (п.1.1.) Продавець передає належні йому на праві власності 1/6 частки об’єктів нерухомого майна, яким є будівлі загальною площею 12659,4кв.м. у власність Покупцю, а Покупець приймає 1/6 частки об’єктів нерухомого майна та сплачує за них обговорену Договором грошову суму.

Відповідно до пункту 1.2. Договору предметом Договору є 1/6 частки об’єктів нерухомого майна, яким є будівлі загальною площею 12659,4кв.м., розташовані за адресою: Львівська область, м.Львів, вул.Стрийська, буд.45 (реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 505262946101), до складу яких входять: насосна станція, загальною площею 207,3кв.м.; будівля ЦРП загальною площею 240,8кв.м.; градирня загальною площею 223,6кв.м.; склад для електротранспорту (Літера У"), загальною площею 1766,8кв.м.; локомотивне депо загальною площею 235,5кв.м.; дільниця ремонту транспортних засобів загальною площею 386,1кв.м.; залізнична вага загальною площею 14,7кв.м.; будівля теплопункту загальною площею 25,5кв.м.; споруда волочильної дільниці з прибудовою (Літера А7-1) загальною площею 1090,0кв.м.: будівля над скважиною 1 (майстерня) загальною площею 123.7кв.м.; будівля над скважиною 2 (конденсат.), загальною площею 91,5кв.м.; будівля гол. підстанції (адм. прим.) (Літера А8-2), загальною площею 216,1кв.м.; склад арочний МОЦ загальною площею 298,3кв.м.: склад №70 загальною площею 309,9кв.м.; склад №88 загальною площею 2518,7кв.м.: склад №84 загальною площею 520,8кв.м.; пожежне депо загальною площею 527,8кв.м. будівля відділу збуту загальною площею 532,8кв.м.; приміщення павільйону загальною площею 92,6кв.м.; склад збуту (поз.44) загальною площею 202,4кв.м.; приміщення відділу збуту (запчастини) загальною площею 1534,5кв.м.; станція діагностики (Літера И) загальною площею 747,2кв.м.; дільниця перемотки електродвигунів (Літера Т”) загальною площею 752,8кв.м.

Згідно пункту 1.3. Договору вказана 1/6 частки об’єктів нерухомого майна належать Продавцю на підставі Свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, яке видане приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 19.11.2014р. реєстровий №1975. Право власності на 1/6 частки нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №7744468, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 505262946101, індексний номер витягу 29701972 від 19.11.2014р.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що продаж 1/6 частки об’єктів нерухомого майна, які є предметом Договору вчиняється за узгодженою між сторонами ціною, яка складає 3564400, в тому числі ПДВ - 20% складає 594066,67грн.

Відповідно до пункту 2.2. Договору договірна ціна сплачується Покупцем у гривнях шляхом безготівкового переказу суми Договірної ціни на рахунок Продавця №361075783, відкритий в ПАТ “УПБ”, ідентифікаційний код отримувача за ЄДРПОУ 19019775, МФО 300205 (далі - “Банк”), після укладення Договору, але не пізніше ніж 27.05.2016р. Покупець має право залучити для здійснення оплати вартості цих Об’єктів нерухомого майна третіх осіб.

Згідно пункту 2.3. Договору надходження договірної ціни, зазначеної в статті 2.1 Договору, на рахунок Продавця, вказаний в статті 2.2. цього Договору, є єдиним та достатнім підтвердженням належного виконання Покупцем своїх грошових зобов’язань за цим Договором щодо оплати Нерухомого майна.

Відповідно до відомостей, викладених у довідці, наданій 26 травня 2015 року ПАТ “УПБ”, балансова вартість вищевказаної 1/6 частки об’єктів нерухомого майна становить 5171364,83грн. (п.2.5. Договору).

Пунктом 2.6. Договору Сторонами встановлено, що відповідно до Звіту про незалежну оцінку ринкової вартості об’єкту нерухомого майна, будівель, загальною площею 12659,4м2, виконану ТОВ “Крестом Джі Сі Джі Едвайзорі” (Сертифікат ОСОБА_3 державного майна України від 31 грудня 2014 року №17371/14), вартість 1/6 часток об’єктів нерухомого майна становить 2970333,33грн. без ПДВ.

Згідно пункту 2.7. Договору об’єкти нерухомого майна вважаються переданими від Продавця до Покупця з моменту підписання Сторонами акта приймання-передачі цих об’єктів нерухомого майна. Сторони погодили, що ОСОБА_2 приймання-передачі 1/6 частки об’єктів нерухомого майна нотаріально посвідчуватись не будуть.

Актом приймання-передачі до Договору Продавець передав, а Покупець прийняв нерухоме майно.

На підставі Договором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за Відповідачем зареєстроване право приватної власності на нерухоме майно, купівля-продаж якого була предметом Договору. Номер запису про право власності: 9844011, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 21675601 від 28.05.2015р. 17:08:36.

Пунктом 4 Протоколу від 30.06.2015р. засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) на виконання наказу №26/ТА від 29.05.2015р. вирішено визнати нікчемним в розумінні статті 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” укладений 28.05.2015р. між Сторонами Договір купівлі-продажу.

28.08.2015р. Правлінням національного Банку України прийнято постанову №562, якою відкликано банківську ліцензію та ліквідовано Позивача.

28.08.2015р. Виконавчою дирекцією ОСОБА_3 гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №158 “Про початок процедури ліквідації ПАТ “Український професійний банк” та делегування повноважень ліквідатора банку”, яким припинено здійснення тимчасової адміністрації в Позивача з 28.08.2015р.; відкликано всі повноваження тимчасового адміністратора Позивача у провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банку відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_8 28.08.2015р.; розпочато процедуру ліквідації Позивача з відшкодуванням з боку ОСОБА_3 коштів за вкладами фізичних осіб, відповідно до Плану врегулювання з 31.08.2015р. по 30.08.2016р.; призначено уповноваженою особою ОСОБА_3 на здійснення ліквідації Позивача ОСОБА_8 та делегувати їй повноваження ліквідатора Позивача, визначені статтями 37 та 38, частинами першою та другою статті 48 Закону на один рік по 30.08.2016р.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.2 ст.207 ГК України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Аналогічне правове положення закріплено у ч.2 ст. 180 ГК України.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2011р. №11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” (із змінами і доповненнями), що, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України) (п. 2.5.2. Постанови)..

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України) (п.2.6. Постанови).

У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. (п.3.3. Постанови).

Пунктом 2 ч.1 ст.56 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначено, що державне адміністративне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у формі встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків.

Згідно пункту 7 ч.1 ст. 73 Закону України “Про банки і банківську діяльність” невідповідність постановам Закону України “Про банки і банківську діяльність” у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі операцій із пов'язаними з банком особами.

Пунктом 7.9. Положення про застосування Національним банком України заходи впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 року №346 передбачено, що банк після прийняття рішення Національного банку про обмеження окремих видів здійснюваних банком операцій та протягом визначеного цим рішенням строку (або до визначеного терміну) укладає договори та здійснює операції, у тому числі згідно з договорами, виключно з урахуванням установлених обмежень.

Відповідно до ст. З Закону України “Про банки і банківську діяльність”, банки зобов'язані провадити свою діяльність відповідно до вимог нього Закону та інших нормативно-правових актів України.

Згідно ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” нормативно-правові акти НБУ це нормативно-правові акти, що видаються НБУ в межах його повноважень на виконання цього та інших законів України.

Відповідно до п. 1.2. Інструкції Правління Національного банку України від 20.12.1995р. №313 “Про порядок підготовки, видання, реєстрації надсилання та систематизації нормативних документів Національного банку України”, нормативний акт Національного банку України це офіційний документ, юридична форма правотворчої діяльності Національного банку України. Він містить правові норми з основних питань банківської діяльності, регулює відносини в межах банківської системи та містить у собі певні правила її діяльності. Нормативний акт є обов'язковим для виконання всіма банками, а також юридичними і фізичними особами під час здійснення банківських операцій.

Відповідно до ч.4 пункту 1.4. Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005р. №34/5, нормативно-правовий акт це офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.

В той же час, суд відхиляє покликання Позивача на приписи статті 56 Закону України “Про національний банк України”, оскільки покладена в основу позовних вимог редакція статті набрала чинності з 10.07.2015р., а згідно чинної станом на час укладення Договору редакції статті 56 Закону національний банк видає нормативно-правові акти та розпорядчі акти. Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку (крім нормативно-правових актів, які містять інформацію з обмеженим доступом) набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті. Офіційним опублікуванням нормативно-правового акта Національного банку вважається перше опублікування його повного тексту в одному з періодичних друкованих видань - "Офіційному віснику України", газетах "Урядовий кур'єр", "ОСОБА_6 України" або перше розміщення на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України.

Як встановлено судом, підтверджується представниками Учасників справи та вбачається із постанови Правління Національного банку України від 30 квітня 2015 року №293/БТ “Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “УКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1”, вказана постанова містить гриф “Банківська таємниця”, з підстав чого вона не була зареєстрована та оприлюднена у встановленому чинним законодавством порядку.

Належні, достатні та допустимі докази в підтвердження реєстрації вказаної постанови в Міністерстві юстиції України та оприлюднення у встановленому чинним законодавством України порядку станом на час розгляду справи по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Окрім того, рішенням Господарського суду м.Києва від 13.10.2015р. у справі №910/20225/15 встановлено, що постанова НБУ від 30.04.2015 року № 293/БТ “Про віднесення ПАТ “УПБ” до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку” не є нормативно-правовим актом, вона є актом індивідуальної дії, що розповсюджується на ПАТ “УПБ”, а тому недодержання її приписів не може мати наслідком невідповідність Договору купівлі-продажу положенням передбаченим ст. 203 ЦК України, вимогам чинності правочину.

Посилання Позивача на обізнаність Відповідача з Постановою НБУ від 30.04.2015 року № 293/БТ “Про віднесення Публічного акціонерного товариства “Український професійний банк” до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку” судом до уваги не прийняті, оскільки дана постанова містить гриф “Банківська таємниця”. Законом України “Про банки і банківську діяльність” та Постановою НБУ від 14.07.2006р. №267 про затвердження Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці визначені як термін “Банківська таємниця”, так і порядок доступу до неї. Аналіз даних законодавчих актів дозволяє зробити висновок, що документи які містять гриф “Банківська таємниця” є документами обмеженого доступу, про існування яких Відповідачу не могло бути відомо.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що постанова НБУ від 30.04.2015 року № 293/БТ “Про віднесення ПАТ “УПБ” до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку” не опублікована у встановленому чинними станом на час її прийняття положеннями статті 56 Закону України “Про національний банк”, стосується визначеного кола суб’єктів, а саме Позивача, оскільки встановлює ряд заборон і обмежень саме щодо нього, а відтак є актом індивідуальної дії.

Сторонами підтверджується обставина того, що за купівлю нерухомого майна, яке було предметом Договору, оплату за Відповідача здійснила третя особа, що мала відкриті рахунки в Позивача, а саме ТОВ “Розвиток-2012” згідно договорів доручення, яке в період укладення Договору та здійснення ним оплати було кредитором Позивача, оскільки, мало залишки грошових коштів на своїх рахунках, відкритих у Позивача.

Відповідно до частини першої статті 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” ОСОБА_3 зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку.

Приписами частини другої вказаної статті визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації ОСОБА_3 зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно п.2 ч.3 ст.38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, якщо банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов’язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.

Відповідно до п.7 ч.3 ст.38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Пунктом 8 ч.3 ст.38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до ч.5 ст.38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” у разі отримання повідомлення уповноваженої особи ОСОБА_3 про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Так, Позивач зазначає, що Позивач уклав Договір на невигідних для себе умовах, перебуваючи у важкому фінансовому стані, маючи проблеми з ліквідністю, фактично будучи неплатоспроможним, станом на час укладення Договору Позивач був неплатоспроможним, оскільки не мав змоги виконати зобов'язання зі зняття коштів з рахунків ТОВ “Розвиток-2012” чи їх переказу за межі Позивача, внаслідок чого Позивач був неплатоспроможним в силу приписів Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”.

З підстав наведеного судом відхиляються доводи Позивача про те, що саме укладенням Договору спричинено його неплатоспроможність, що в силу приписів п.2 ч.3 ст.38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” є підставою нікчемності Договору. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в рішенні Господарського суду м.Києва від 11.11.2015р. у справі №910/22746/15 та від 25.11.2015р. у справі №910/22730/15.

Посилання Позивача на безоплатність Договору спростовуються доводами позовної заяви, за якими Позивач визнає, що ТОВ “Розвиток-2012” було кредитором Позивача і мало на відкритих в Позивача рахунках достатній обсяг коштів. Відтак, оплата Договору відбулась шляхом списання коштів з рахунку ТОВ “Розвиток-2012” на користь Позивача.

Сторонами визнається обставина існування Платіжного доручення від 28.05.2015р. №206, яким ТОВ “Розвиток-2012”, в оплату Договору здійснило перерахування 3564400грн. з відкритого в Позивача рахунку на користь Позивача.

Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ від 21.01.2004р. №22 безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді;

Розрахунковий документ - це документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача;

Платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Приписами пункту 1.12. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ від 21.01.2004р. №22 ОСОБА_1 (філія, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання/примусове списання/стягнення коштів з рахунку клієнта банку в установлений законодавством України строк зобов'язаний узяти розрахунковий документ платника/стягувача/отримувача на обліковування за відповідним позабалансовим рахунком; надіслати письмове повідомлення платнику/стягувачу/отримувачу про невиконання його розрахункового документа в установлений законодавством України строк (додаток 21).

Приписами статті 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до п.1. Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 16.08.2006року №320 кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається одним банком іншому банку філії іноземного банку для здійснення міжбанківського переказу коштів.

Консолідований кореспондентський рахунок - це кореспондентський рахунок, що відкритий у НБУ для роботи у системі електронних платежів за відповідною моделлю обслуговування. Модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку в системі електронних платежів (СЕП) (далі - модель) - сукупність механізмів і правил роботи СЕП, банку та його філій, згідно з якими виконується міжбанківський переказ через консолідований кореспондентський рахунок.

Пунктом 5 Постанови НБУ від 30.04.2015 року № 293/БТ “Про віднесення ПАТ “УПБ” до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку” заборонено Позивачу використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки; зобов'язано Позивача під час здійснення особливого режиму контролю здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий в Національному Банку України (крім операцій за розрахунками з міжнародними платіжними системами, Українською міжбанківською платіжною системою (УкрКарт) згідно з укладеними договорами та за правочинами щодо цінних паперів за кореспондентським рахунком у ПАТ “Розрахунковий центр”).

Окрім того, суд зазначає, що Учасниками справи не заявлено та не подано суду доказів звернення Позивача до Відповідача із повідомленням про невиконання платіжного доручення в порядку, встановленому пунктом 1.12. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ від 21.01.2004р. №22, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Суд зазначає, що правочини щодо перерахування грошових коштів з рахунку на рахунок не є правочином в розумінні ст.ст. 202. 626 ЦК України, а є банківською операцією. Наявність на кореспондентських рахунках позивача грошових коштів у розмірі меншому ніж внесені за придбане майно, не дають підстав для висновку про те. що зобов’язання Відповідачів є невиконаними.

В той же час, здійснення або нездійснення таких розрахунків проблемним банком за Договором не може мати наслідком недійсність (нікчемність) такого договору, адже стосується не стадії укладення такого договору, коли сторони погоджують його умови та положення, а фактично стадії виконання сторонами нього договору і правомірність якої (стадії виконання) ніяким чином не може бути підставою для визнання такого договору недійсним (нікчемним). Питання ж належного чи неналежного виконання сторонами договірних зобов'язань перебуває поза межами даного позову. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 19.04.2017р. у справі №910/11344/16, а також рішенні Апеляційного суду м.Києва від 04.08.2016р. та постанові Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.07.2017р.у справі №755/543/16-ц. Вказані судові рішення переглядались Великою Палатою Верховного Суду і постановою від 27.06.2018р. у справі № 755/543/16-ц (провадження №14-175цс18) залишені без змін.

З підстав наведеного суд дійшов висновків, що операція з перерахунку ТОВ “Розвиток-2012” коштів в рахунок оплати предмета Договору прийнята Позивачем до виконання та здійснена за допомогою внутрішньобанківської операції шляхом перерахування коштів з одного рахунку, який відкрито в Позивача на інший і не потребувала використання кореспондентського рахунку.

Окрім того, постановою НБУ від 30.04.2015 року № 293/БТ “Про віднесення ПАТ “УПБ” до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку” установлено для Позивача обмеження, зокрема не здійснювати будь якого відчуження будівель і споруд Позивача, окрім відчуження майна, що перейшло у власність Позивача на підставі реалізації прав заставодержателя, за вартістю, що визначена за результатами оцінки, проведеної відповідно до вимог законодавства України незалежним суб’єктом оціночної діяльності, який включений до Державного реєстру оцінювачів та суб’єктів оціночної діяльності та відповідає критеріям, передбаченим абзацами 2-6 пункту 7 постанови Правління Національного Банку України від 25.09.2014р. №602 “Про заходи щодо забезпечення повернення кредитів, наданих національним Банком України”.

Так, відповідно до пункту 1.2. Договору предметом Договору є 1/6 частки об’єктів нерухомого майна, яким є будівлі загальною площею 12659,4кв.м., розташовані за адресою: Львівська область, м.Львів, вул.Стрийська, буд.45 (реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 505262946101), до складу яких входять: насосна станція, загальною площею 207,3кв.м.; будівля ЦРП загальною площею 240,8кв.м.; градирня загальною площею 223,6кв.м.; склад для електротранспорту (Літера У"), загальною площею 1766,8кв.м.; локомотивне депо загальною площею 235,5кв.м.; дільниця ремонту транспортних засобів загальною площею 386,1кв.м.; залізнична вага загальною площею 14,7кв.м.; будівля теплопункту загальною площею 25,5кв.м.; споруда волочильної дільниці з прибудовою (Літера А7-1) загальною площею 1090,0кв.м.: будівля над скважиною 1 (майстерня) загальною площею 123.7кв.м.; будівля над скважиною 2 (конденсат.), загальною площею 91,5кв.м.; будівля гол. підстанції (адм. прим.) (Літера А8-2), загальною площею 216,1кв.м.; склад арочний МОЦ загальною площею 298,3кв.м.: склад №70 загальною площею 309,9кв.м.; склад №88 загальною площею 2518,7кв.м.: склад №84 загальною площею 520,8кв.м.; пожежне депо загальною площею 527,8кв.м. будівля відділу збуту загальною площею 532,8кв.м.; приміщення павільйону загальною площею 92,6кв.м.; склад збуту (поз.44) загальною площею 202,4кв.м.; приміщення відділу збуту (запчастини) загальною площею 1534,5кв.м.; станція діагностики (Літера И) загальною площею 747,2кв.м.; дільниця перемотки електродвигунів (Літера Т”) загальною площею 752,8кв.м.

Згідно пункту 1.3. Договору вказана 1/6 частки об’єктів нерухомого майна належать Продавцю на підставі Свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, яке видане приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 19.11.2014р. реєстровий №1975. Право власності на 1/6 частки нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №7744468, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 505262946101, індексний номер витягу 29701972 від 19.11.2014р.

Пунктом 2.6. Договору Сторонами встановлено, що відповідно до Звіту про незалежну оцінку ринкової вартості об’єкту нерухомого майна, будівель, загальною площею 12659,4м2, виконану ТОВ “Крестом Джі Сі Джі Едвайзорі” (Сертифікат ОСОБА_3 державного майна України від 31 грудня 2014 року №17371/14), вартість 1/6 часток об’єктів нерухомого майна становить 2970333,33грн. без ПДВ.

Таким чином, спростуванням порушення Сторонами під час укладення Договору вимог постанови НБУ від 30.04.2015 року № 293/БТ “Про віднесення ПАТ “УПБ” до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку” є те, що майно, яке було предметом Договору, набуто Позивачем з прилюдних торгів на підставі реалізації прав заставодержателя та було оцінене у встановленому постановою порядку.

Належні, достатні та допустимі докази оскарження чи визнання недійсною оцінки нерухомого майна, що було предметом Договору Учасниками справи суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.52 Закону України “Про банки і банківську діяльність” (у чинній станом на час укладення Договору редакції) Для цілей цього Закону пов'язаними з банком особами є контролери банку; особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 6 цієї частини; юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.

Приписами частини другої вказаної статті передбачено, що банк зобов'язаний подавати Національному банку України інформацію про пов'язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України.

Так, Позивач зазначає, що кінцевим власником ТОВ “Розвиток-2012” був ОСОБА_2, який мав значний вплив на Позивача, оскільки був його акціонером та фактично здійснював управління банком, проте Позивачем не подано жодних належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження пов’язаності Відповідача із Позивачем, а також повідомлення про таку пов’язаність Національного Банку України в порядку, визначеному ст.52 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

Суд зазначає, що станом на час розгляду справи по суті такі докази в матеріалах справи відсутні. В той же час, стороною – Покупцем за Договором був саме Відповідач, а не ТОВ “Розвиток-2012”.

З підстав наведеного не знаходять свого підтвердження та відхиляються судом доводи Позивача, покладені ним в підстави заявлених позовних вимог про визнання нікчемного правочину недійсним з підстав укладення Договору пов’язаними з Позивачем особами.

Щодо поданого 25.10.2018р. за вх.№40580/18 Відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

Подане клопотання обґрунтовує тим, що, на думку Відповідача, строк позовної давності за вимогами про визнання укладеного 28.05.2015р. Договору сплив 28.05.2018р. в той час як Позивач звернувся до господарського суду із позовною заявою 30.08.2018р.

16.11.2018р. Позивачем подано Заперечення на заяву (вх.№44206/18), у якій спростовує необхідність застосування до правовідносин, які виникли між Сторонами наслідки спливу строку позовної давності, з підстав чого просить суд відхилити клопотання Відповідача від 25.10.2018р. вх. №40580/18 про застосування наслідків спливу позовної давності.

Подане заперечення Позивач обґрунтовує тим, що перебіг строку позовної давності за вимогами про визнання нікчемного правочину недійсним переривався з підстав заявлення 29.05.2018р. Позивачем до господарського суду позову до Відповідача про визнання такого нікчемного правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Так, ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.07.2018р. у справі №914/1021/18 за позовом Публічного акціонерного товариства “Український професійний банк” до Товариства з обмеженою відповідальністю “-ОСОБА_2-” про визнання нікчемного правочину недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину постановлено повернути Публічному акціонерному товариству “Український професійний банк”, м.Київ позовну заяву від 29.05.2018р. б/н (вх. №1080 від 05.06.2018р.).

З підстав наведеного Позивач вважає, що строк позовної давності за позовними вимогами переривався з підстав звернення Позивача із позовом до суду, після переривання розпочав свій перебіг заново і, станом на час звернення Позивача із позовом до суду не сплив.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Приписами частини третьої вказаної статті передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” встановлено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Окрім того за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову до суду, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ. Днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду). Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку. Аналогічну правову позицію викладено зокрема в пункті 4.4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів”, а також постановах Верховного Суду України від 02.12.2015р. №6-895цс15 та від 18.10.2017р. №6-116цс13.

Згідно приписів ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.4 названої статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що перебіг строку позовної давності за вимогами Позивача про визнання такого нікчемного правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину розпочався з наступного дня, від дня, коли Позивач дізнався про його укладення, тобто 29.05.2015р.

Поряд з цим не знаходять свого підтвердження та спростовуються доводи Позивача про переривання перебігу строку позовної давності у зв'язку із зверненням до суду за захистом свого порушеного права.

З врахуванням приписів Цивільного кодексу України щодо загального строку позовної давності, а також відсутності належних, достатніх та допустимих доказів продовження Сторонами Договору такого строку суд дійшов висновків про те, що строк позовної давності за позовними вимогами сплив 29.05.2018р.

Водночас, з врахуванням доводів мотивувальної частини рішення, з підстав відсутності належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту порушення прав Позивача в суду відсутні правові підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, відтак суд відхиляє клопотання Відповідача від 25.10.2018р. вх.№40580/18 про застосування наслідків спливу позовної давності.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010 (заява №4241/03) Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі “Серявін та інші проти України”, де зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 15.03.2011р. №3135-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи не підтверджено факту порушення Сторонами при укладенні Договору вимог чинного законодавства, беручи до уваги недоведеність позовних вимог про визнання Договору нікчемним, суд дійшов висновків про те, що в позові слід відмовити повністю за недоведеністю та безпідставністю позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст.4 Закону України “Про судовий збір” судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.п.2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України “Про судовий збір” за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України “Про Державний Бюджет України на 2018 рік” установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв’язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 13524грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору в розмірі 3524грн., а також пов’язаних із розглядом справи витрат на відрядження представника у м.Львів в розмірі 10000грн.

Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Квитанцію від 28.09.2018р. №0.0.1145959191.1 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 3524грн.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 3524грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, залишити вказані судові витрати за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 21, 182, 203, 207, 215, 216, 256, 257, 261, 264, 267, 509, 526, 527, 530, 627, 629, 632, 655, 692 Цивільного кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

3. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 20.12.2018р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.