Рішення № 78747863, 13.12.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2018 Справа №914/1823/18

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Приватної агрофірми «Селекціонер», Львівська область, Сокальський район, с.Скоморохи,

до відповідача: Приватного підприємства «Консалтингова Фірма «Прометей» в особі Філії «Львівський молочний комбінат», Львівська область, м.Львів,

про: стягнення заборгованості за поставлену с/г продукцію,

ціна позову: 88893,78грн.

Представники:

Позивача: не з’явився;

Відповідача: не з’явився

ВСТАНОВИВ:

28.09.2018р. до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватної агрофірми «Селекціонер» від 14.09.2018р. до Приватного підприємства «Консалтингова Фірма «Прометей» філії «Львівський молочний комбінат» про стягнення 77244,74грн суми основного боргу за поставлену с/г продукцію, 10649,18грн. пені, 926,94грн трьох відсотків річних та 72,92грн. інфляційних втрат; ціна позову 88893,78грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає порушення Відповідачем умов укладеного з Позивачем ОСОБА_1 на закупівлю сільськогосподарської продукції від 29.12.2017р. №МОЛ-29/12/17-1.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.10.2018р. суд постановив позовну заяву Приватної агрофірми (ПАФ) «Селекціонер» від 14.09.2018р. до Приватного підприємства (ПП) «Консалтингова Фірма (КФ) «Прометей» Філія «Львівський молочний комбінат» про стягнення заборгованості за поставлену с/г продукцію; ціна позову 93893,78грн. залишити без руху; надати Приватній агрофірмі (ПАФ) «Селекціонер» десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме: надати суду письмове пояснення щодо наявності в Позивача чи інших осіб оригіналів документів, копії яких додано до позовної заяви; надати суду належним чином засвідчені копії документів, які долучено до позовної заяви; надати суду розрахунок суми судових витрат, які Позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.10.2018р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 13.11.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.11.2018р. судом постановлено відкласти розгляд справи по суті на 05.12.2018р.

Розгляд справи відкладався на 13.12.2018р. з причин та підстав, викладених в ухвалі Господарського суду Львівської області від 05.12.2018р. у даній справі.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України фіксування судового процесу не здійснюється з причин неявки в судове засідання Учасників справи.

В порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз’яснення прав та обов’язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання не з'явився, впродовж розгляду спору представники Позивача надали усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у позовній заяві, надали для огляду судом оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви, зазначили про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, про причини неявки суду не повідомив, явка визнавалась обов’язковою, вимог ухвал суду у даній справі не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 77244,74грн суми основного боргу за поставлену с/г продукцію, 10649,18грн. пені, 926,94грн трьох відсотків річних та 72,92грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку здійснення розрахунків за ОСОБА_1 на закупівлю сільськогосподарської продукції від 29.12.2017р. №МОЛ-29/12/17-1.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Сторін за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

29.12.2017р. між Приватною фірмою «Селекціонер» (надалі – Позивач, Продавець) та Приватним підприємством «Консалтингова фірма «Прометей» (надалі – Відповідач, Покупець) укладено Договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) №МОЛ29/12/17-1 (далі – Договір), відповідно до п.1.1 якого Продавець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених цим ОСОБА_1, передати у власність Покупцеві сільськогосподарську продукцію (сировину - молоко коров’яче). що відповідає вимогам ДСТУ № 3662-91, (надалі – товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.

Відповідно до пункту 1.2. ОСОБА_1 місцем передачі товару від Продавця Покупцеві для подальшого транспортування до місцезнаходження виробничих потужностей (виробництва) Покупця визначається місцезнаходження Продавця: Львівська область, Сокальський район, с.Скоморохи.

Пунктом 1.3. ОСОБА_1 Сторонами встановлено, що приймання продукції Покупцем за кількістю і якістю здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України.

Згідно пункту 1.4. ОСОБА_1 перехід права власності на товар від Продавця до Покупця здійснюється після повного та фактичного закінчення процедури приймання товару за місцезнаходженням виробничих потужностей (виробництва) Покупця, підписання всіх необхідних документів та наявності відмітки Покупця про прийом товару на товарно-транспортній накладній.

Пунктом 2.1. ОСОБА_1 Сторонами встановлено, що оплату за товар Покупець проводить по договірним цінам, що визначаються у відповідному Протоколі погодження ціни, який є невід’ємною частиною до даного ОСОБА_1. Ціна на товар може змінюватись 2 (два) рази на місяць. Сторона, яка ініціює зміну ціни на товар, зобов’язана повідомити іншу Сторону про зміну ціни за 5 (п’ять) календарних днів до такої зміни цінним листом з описом вкладення або передати нарочно представнику (працівнику) Продавця (Покупця) під підпис. При такій передачі зазначається повне прізвище. ім’я та по батькові особи, яка отримала Протокол погодження ціни, її посада, дата та час отримання Протоколу.

Протокол погодження ціни повинен бути підписаний Продавцем не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з моменту його отримання. У випадку, якщо у встановлений даним ОСОБА_1 термін Продавцем без будь яких письмових пояснень не буде передано Покупцю підписаний та скріплений печаткою Протокол погодження ціни, такий Протокол вважається прийнятим позитивно з боку Продавця. Відмова Продавця від підписання Протоколу погодження ціни (в тому числі ненадання письмової відповіді та (або) пояснення) або порушення строку для підписання такого Протоколу більш, ніж на 1 (один) день також є підставою для дострокового розірвання даного ОСОБА_1 за ініціативою Покупця.

Відповідно до пункту 2.2. ОСОБА_1 загальна ціна на товар за ОСОБА_1 складається по закінченню терміну дії ОСОБА_1 на підставі первинної документації.

Згідно пункту 2.4. ОСОБА_1 розрахунки за ОСОБА_1 здійснюються шляхом безготівкового розрахунку безпосередньо між Сторонами. За домовленістю Сторін може проводитись готівковий розрахунок та/або розрахунок векселем. Зміна форми розрахунку закріплюється Сторонами у додатковій угоді, яка є невід’ємною частиною до ОСОБА_1.

Пунктом 3.1.1. ОСОБА_1 визначено, що на підставі товаротранспортної накладної передати у власність Покупцю товар, (молоко і молочні продукти в перерахунку на молоко за базисним вмістом жиру та білку), що відповідає за якістю чинним стандартам, технічним умовам, ветеринарним і санітарним вимогам, за цінами встановленими у Протоколі погодження ціни.

Відповідно до пункту 4.2. ОСОБА_1 за несвоєчасне, понад встановлений даним ОСОБА_1 строк, проведення розрахунків за прийнятий товар. Продавець вправі вимагати від Покупця сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Згідно пункту 5.1. ОСОБА_1 усі спори, що виникають з цього ОСОБА_1 або пов'язані із ним. вирішуються шляхом переговорів між Сторонами.

Відповідно до пункту 5.2. ОСОБА_1 у випадку, якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного законодавства України.

Згідно пункту 7.2. ОСОБА_1 строк даного ОСОБА_1 починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 ОСОБА_1, та діє до « 31» грудня 2018 р., але у всякому випадку до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов'язань.

Протоколом на погодження вільних відпускних цін на закупівлю молока згідно ДСТУ 3662-97 Сторонами погоджено вільну відпускну ціну для першого та другого ґатунків молока, а також неґатункового молока.

ОСОБА_2 Договір та Протокол підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб – Сторін ОСОБА_1.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що в період з 01.03.2018р. по 04.04.2018р. ним поставлено Відповідачу, а Відповідачем прийнято товар за ОСОБА_1 на загальну суму 53722,49грн. Окрім того, в Відповідача станом на 01.03.2018р. була наявна заборгованість перед Позивачем в розмірі 98522,25грн.

Факт здійснення поставок Позивач підтверджує Товарно-транспортними накладними на перевезення молочної сировини від 13.02.2018р., від 15.02.2018р., від 19.02.2018р., від 22.02.2018р., від 26.02.2018р., від 01.03.2018р., від 05.03.2018р., від 08.03.2018р., від 12.03.2018р., від 15.03.2018р., від 19.03.2018р., від 22.03.2018р., від 26.03.2018р., від 29.03.2018р., від 02.04.2018р.

Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем товару за ОСОБА_1 належним чином не виконано, сплачено на користь Позивача 75000грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи Прибутковими касовими ордерами від 07.03.2018р. №155, від 12.03.2018рр. №158, від 13.03.2018р. №161 та від 16.03.2018р. №164, а також банківськими виписками з рахунку Позивача за 05.03.2018р., 12.03.2018р. та 21.03.2018р.

Актом співставлення розрахунків між Сторонами від 20.04.2018р. за період з 01.03.2018р. по 04.04.2018р. встановлено сальдо на користь Позивача 77244,74грн. ОСОБА_2 підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб – Сторін ОСОБА_1. Належні, достатні та допустимі докази повної чи часткової сплати Відповідачем вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду справи по суті Сторонами суду не заявлені та не подані.

З метою досудового врегулювання спору Позивач звертався до Відповідача ОСОБА_3 від 02.05.2018р. вих. №15 із вимогою про погашення 77244,74грн. суми основного боргу за ОСОБА_1 в строк до 10.05.2018р. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту повного чи часткового задоволення ОСОБА_3 станом на час розгляду справи по суті Сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 77244,74грн. суми основного боргу з оплати поставленого за ОСОБА_1 товару.

Окрім того, за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленого за ОСОБА_1 товару Позивачем Відповідачу нараховано 10649,18грн. пені за період з 20.04.2018р. по 12.09.2018р., 926,94грн трьох відсотків річних за період з 20.04.2018р. по 12.09.2018р. та 72,92грн. інфляційних втрат за період з квітня по серпень 2018р.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

З врахуванням вищенаведеного судом встановлено, що Сторонами в пункті 2.4. ОСОБА_1 погоджено форму розрахунків між ними, проте умовами укладеного ОСОБА_1 не визначено строку здійснення оплати поставленого за ОСОБА_1 товару, а відтак, до правовідносин Сторін в частині визначення строку оплати товару підлягає застосуванню припис статті 692 ЦК України щодо обов’язку покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відтак, заборгованість з оплати поставленого 01.03.2018р. товару виникла в Покупця 02.03.2018р. Аналогічні правові положення застосовуються до строків виникнення заборгованості за іншими поставками Позивачем Відповідачу товару за ОСОБА_1.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 4.2. ОСОБА_1 за несвоєчасне, понад встановлений даним ОСОБА_1 строк, проведення розрахунків за прийнятий товар. Продавець вправі вимагати від Покупця сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

З врахуванням доводів мотивувальної частини рішення щодо відсутності в укладеному між Сторонами ОСОБА_1 положень, якими регулюється строк оплати поставленого за ОСОБА_1 товару та наявності правових підстав до застосування приписів статті 692 ЦК України суд приходить до висновків про відсутність правових підстав до застосування заходу забезпечення виконання зобов'язання у вигляді стягнення пені з підстав того, що, в силу пункту 4.2. ОСОБА_1 таке забезпечення застосовується за несвоєчасне, понад встановлений ОСОБА_1 строк, проведення розрахунків за товар, а умовами ОСОБА_1 такий строк не передбачено.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог Позивача про стягнення з Відповідача на користь Позивача 10649,18грн. пені за період з 20.04.2018р. по 12.09.2018р.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем вірно.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 926,94грн трьох відсотків річних за період з 20.04.2018р. по 12.09.2018р. та 72,92грн. інфляційних втрат за період з квітня по серпень 2018р. є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Перевірка розрахунку сум пені, 3% річних та інфляційних втрат здійснена судом за допомогою інструменту «Калькулятори» системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» (аналогічна правова позиція відображена у Постанові Верховного Суду від 14.02.2018р. у справі № 917/1622/16).

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого за ОСОБА_1 товару, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо оплати вартості товару з порушенням встановленого ОСОБА_1 порядку і строку здійснення платежів, перевіривши розрахунок суми основного боргу, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 77244,74грн суми основного боргу за поставлену с/г продукцію, 926,94грн трьох відсотків річних та 72,92грн. інфляційних втрат є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі. В решті в позові слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2018р.рік» установлено у 2018р.році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв’язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 1762грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору, та 5000грн. судових витрат на професійну правничу допомогу. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат Позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Платіжне доручення від 14.09.2018р. №277 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 1762грн. Оригінал вказаного платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

27.04.2018р. між адвокатом ОСОБА_4 (Адвокат) та Приватною агрофірмою «Селекціонер» (Клієнт) укладено Договір про надання правової допомоги №651/8 (надалі Договір №651/8), за умовами якого Адвокат, відповідно до законодавства України, а саме ст.ст.42, 46, 56, 58, 60, 61 ГПК України, бере на себе зобов'язання щодо виконання функцій представника в господарському судочинстві та у виконавчих провадженнях при наданні правової допомоги при захисті прав, свобод і законних інтересів ПАФ «Селекціонер», код ЄДРПОУ 03760600, с. Скоморохи, Сокальського району, Львівської області у справі про стягнення заборгованості за поставлену продукцію з приватного підприємства «Консалтингова Фірма «Прометей» філія «Львівський молочний комбінат».

За надання правової допомоги Клієнт зобов'язується виплатити Адвокатові гонорар в сумі 5000 (п’ять тисяч) гривень. Клієнт компенсує Адвокатові інші витрати, що пов'язані з наданням правової допомоги (витрати на транспорт, організацію дослідження, тощо).

ОСОБА_2 Договір підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток Сторін ОСОБА_1 від №651/8.

Описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом ОСОБА_4, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги ПАФ «Селекціонер» Сторонами ОСОБА_1 №651/8 визначено перелік робіт з надання професійної правничої допомоги та їх вартість.

В підтвердження сплати 5000грн. судових витрат на професійну правову допомогу Позивачем долучено до позовної заяви Квитанцію до прибуткового касового ордера від 12.09.2018р. №21 на суму 5000грн.

Належних, достатніх та допустимих доказів понесення інших судових витрат Позивачем суду не заявлено та не подано.

ОСОБА_4 є адвокатом та представником Позивача у справі, що підтверджується Свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю від 07.05.2012р. №651, ОСОБА_1 від 27.04.2018р. №651/8 про надання правової допомоги та Ордером від 14.09.2018р. серії ЛВ №018549.

Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 ГПК України).

Станом на час розгляду справи по суті клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката Відповідачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи таке клопотання відсутнє.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.1 ч.4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 1762грн. та 5000грн. судових витрат на професійну правничу допомогу слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1550,92грн. судового збору та 4401,02грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 551, 610-612, 627, 629, 632, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Консалтингова фірма «Прометей» (01010, м.Київ, вул.Івана Мазепи, буд.10; ідентифікаційний код: 30668980) в особі філії «Львівський молочний комбінат» (79037, Львівська область, м.Львів, вул.Богдана Хмельницького, буд.302; ідентифікаційний код ВП: 26549189) на користь Приватної агрофірми «Селекціонер» (80022, Львівська область, Сокальський район, с.Скоморохи; ідентифікаційний код 03760600) 77244,74грн суми основного боргу, 926,94грн трьох відсотків річних, 72,92грн. інфляційних втрат, 1550,92грн. судового збору та 4401,02грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 18.12.2018р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.