Постанова № 78747639, 13.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 2040/7286/18

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Мінаєвої О.М.

суддів: Макаренко Я.М. , Бартош Н.С.

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2018 по справі № 2040/7286/18, суддя Волошин Д.А., м. Харків

за позовом ОСОБА_1

до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради

про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради (далі - відповідач) , в якому просила суд:

- скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради про відмову в поновленні виплати допомоги при народженні дитини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1;

- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 25864181) відновити нарахування та виплату допомоги при народженні дитини (ОСОБА_2) ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1 з 01.01.2016 р.;

- допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2018 року задоволено позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Скасовано рішення Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради від 10.03.2017 року про відмову в поновленні виплати допомоги при народженні дитини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1.

Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 25864181) відновити нарахування та виплату допомоги при народженні дитини (ОСОБА_2) ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1 з 01.01.2016 р.

Допущено негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обгрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що припинення виплати позивачу відбулося у січні 2016 року, а протягом року, з моменту припинення, ОСОБА_1 не зверталась з відповідною заявою про поновлення, нею пропущений встановлений законодавством строк звернення, а тому їй було відмовлено в поновленні виплати.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є громадянкою України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_2, виданим Ровеньківським МВ УМВС України в Луганській області.

Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_3, виданого 02.08.2015 Червонозаводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, у позивача з її чоловіком, народилась дочка ОСОБА_2.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач, після народження дитини, звернулась до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради з відповідною заявою, за результатом розгляду якої, їй було призначено допомогу при народженні дитини з 01.08.2015 року по 31.12.2015 року.

У зв'язку з початком активної фази антитерористичної операції владою України та з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, вона, разом з сім'єю, восени 2014 року переїхала до міста Харкова, де зареєструвалась як внутрішньо переміщена особа та стала на облік в Управлінні праці та соціального захисту населення адміністрації Основ'янського району Харківської міської ради.

Згідно інформації Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Основ'янського району Харківської міської ради позивачу з 01.01.2016 року призупинена виплата допомоги при народженні через відсутність у позивача довідки внутрішньо переміщеної особи. 22.03.2016 року позивача було знято з обліку Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Основ'янського району Харківської міської ради.

У зв'язку із зміною місця проживання, 23 січня 2017 року позивач стала на облік як внутрішньо переміщена особа в Управлінні праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради та отримала відповідну довідку №6343027142, згідно якої місце перебування позивача зареєстроване за адресою: 61129, АДРЕСА_1.

Згідно з відповіддю від 25.07.2018 року, яка надана відповідачем на адвокатський запит представника позивача, відповідно до подання Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова від 25.01.2017 року комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які здійснили реєстрацію на території Московського району м. Харкова, 14.02.2017 року (протокол №30), було прийнято рішення про призначення (відновлення) соціальних виплат ОСОБА_1 Докази відновлення соціальних виплат на підставі вказаного рішення відповідачем не надано.

На запити відповідача до Управлінні праці та соціального захисту населення адміністрації Основ'янського району Харківської міської ради, була надіслана справа ОСОБА_1 в електронному вигляді з зазначенням, що виплата допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 01.01.2016 року зупинена у зв'язку із неможливістю підтвердити достовірність інформації, зазначеної в заяві.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради від 10.03.2017 року про відмову в поновленні виплати допомоги при народженні дитини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а отже відмова є незаконною, оскільки позивачу припинено виплату допомоги не з причин, встановлених пунктом 13 Порядку №1751.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Як встановлено з матеріалів справи, відмова Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради ґрунтувалась на тому, що позивачем пропущено строк звернення після останнього припинення виплат.

Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1,3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками."

З матеріалів справи встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Частиною 1 статті 1 вказаного Закону визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до частини 2 статті 7 вказаного Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Положеннями ч.1 ст.1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (далі Закон № 2811-ХІІ ) встановлено, що громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України. Покриття витрат на виплату державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (ч.1 ст.4 Закону № 2811-ХІІ).

Відповідно до ст.10 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Частиною 5 ст. 11 Закону № 2811-ХІІ визначений перелік підстав, у разі виникнення яких виплата допомоги при народженні дитини припиняється:

- позбавлення отримувача допомоги батьківських прав;

- відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав;

- тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання;

- припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини;

- нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.

Аналогічні приписи встановлені п. 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001р. №1751, яким визначено, що виплата допомоги припиняється у разі:

-позбавлення отримувача допомоги батьківських прав;

-відмови отримувача допомоги від виховання дитини;

-нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини;

-відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав;

-тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання, крім дітей, які нар-одилися під час перебування матері в слідчому ізоляторі або установі виконання покарань за умови перебування дитини разом з матір'ю;

-припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини;

-перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду;

-усиновлення дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування;

-смерті дитини;

-смерті отримувача допомоги.

Виплата допомоги припиняється з місяця, що настає за місяцем, в якому виникли зазначені обставини, за рішенням органу, який призначив допомогу.

У випадках, передбачених абзацами двадцятим - двадцять сьомим цього пункту, виплата допомоги припиняється на підставі пропозицій центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді або уповноваженою особою, визначеною виконавчим органом ради об'єднаної територіальної громади.

Таким чином, суд першої інстанцій зазначив, що вказаною нормою передбачені певні обмеження щодо строку подання заяви про поновлення виплати допомоги. Разом з цим, вказані обмеження стосуються вичерпних підстав, за яких відбувається припинення виплати.

З матеріалів споави встановлено, що відмова відповідача з посиланням на пункт 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001р. №1751 є безпідставною, оскільки в ході розгляду справи не було встановлено наявність передбачених цим же пунктом підстав для припинення виплати оспорюваної грошової допомоги.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що припинення виплати допомоги позивачу відбулось не з підстав, передбачених цими нормами.

Підставою для припинення виплати послугувало зняття позивача з обліку Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Основ'янського району Харківської міської ради та відсутність у позивача довідки внутрішньо переміщеної особи. Отже, на позивача не розповсюджується строк подання заяви на поновлення виплати допомоги передбачений п. 13 Порядку, а тому відповідач, відмовляючи позивачу у поновленні та виплаті допомоги при народженні дитини, діяв всупереч законодавству.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі №591/610/16-а, постанові Верховного Суду від 29.08.2018 року у справі № 591/1474/17, постанові Верховного Суду від 06.09.2018 року у справі № 242/5735/16-а, постанові Верховного Суду від 05.09.2018 року у справі № 223/859/16-а.

Статтею 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Колегія суддів зазначає, що позивач та її дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання (перебування).

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, і в даному випадку відмова відповідача, в першу чергу, призводить до порушення інтересів дитини.

Керуючись принципом верховенства права, колегія суддів вважає, що з урахуванням інтересів дитини та обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, позивач має право на поновлення виплати допомоги при народженні дитини.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради про відмову в поновленні виплати допомоги при народженні дитини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2. не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а отже є незаконною.

Таким чином, переглянувши постанову суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2018 по справі № 2040/7286/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)О.М. МінаєваСудді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 20.12.2018 р.