Рішення № 78732093, 18.12.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/18190/18

Провадження 2/127/3101/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2018 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борисюк І.Е.,

за участю: секретаря Максимчука Я.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1, який діє в інтересах Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до заяви № б/н від 07.11.2012 відповідач отримав кредит у розмірі 8 500,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. У порушення умов кредитного договору відповідач зобов’язання за вказаним договором не виконує, у зв’язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 17.06.2018 становить 56 047, 86 гривень.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогою про стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 56 047, 86 гривень, з яких: 11 590, 02 гривень – тіло кредиту; 20 493, 75 гривень – нараховані відсотки за користування кредитом; 20 818, 95 гривень – пеня; 500, 00 гривень - штраф (фіксована частина); 2 645, 14 гривень - штраф (процентна складова).

Ухвалою суду від 06.08.2018 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач отримала вищевказане судове рішення і позовну заяву із доданими до неї документами після повторного направлення 10.10.2018.

02.11.2018 судом отримано від представника відповідача відзив на позов із зазначенням причин несвоєчасного його подання. Дослідивши даний відзив, суд прийшов до висновку про поважність причин його ненадання у строк, визначений судом ухвалою суду від 06.08.2018, а тому приймає його до розгляду.

Ухвалою суду від 06.11.2018 вирішено провести розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, а також витребувано у позивача докази по справі.

З мережі Інтернет з офіційного сайту Укрпошти вбачається, що позивачем 05.11.2018 отримано відзив.

19.11.2018 суду представником позивача направлено відповідь на відзив, у строк встановлений судом. Однак, в порушення вимог п. 2 ч. 5 ст. 178 ЦПК України, доказів надіслання (надання) відзиву та доданих до нього документів відповідачу позивачем суду не надано.

Ухвалою суду від 18.12.2018 відповідь на відзив від 19.11.2018 повернуто позивачу без розгляду.

05.12.2018 та 10.12.2018 судом отримано аналогічні відповіді на відзив відповіді на відзив від 19.11.2018, однак дані відповіді надано суду з порушенням строку, встановленого судом ухвалою суду від 06.08.2018. Поважних причин пропуску даного строку позивачем не повідомлено. Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Тому, враховуючи положення ст.ст. 179, 278 ЦПК України, відповіді на відзив від 05.12.2018 та від 10.12.2018 не приймаються судом до розгляду.

На виконання вимог ухвали суду від 06.11.2018 позивачем надано докази по справі.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Таким чином, за правилами ч. 1 ст. 634 ЦК України, судом встановлено, що відповідач уклала з позивачем договір про надання банківських послуг, підписавши 07.11.2012 анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, в якій зазначено, що дана заява разом з Умовами та Правила надання банківських послуг, а також Тарифами, становлять між нею та банком договір про надання банківських послуг. (а.с. 9)

Відповідно до нової редакції статуту Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» останнє є правонаступником за всіма правами і обов’язками Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк». (а.с. 31-32)

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом прийнято до уваги, що положення ст. 204 ЦК України встановлюють презумпцію правомірності правочину.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором б/н від 07.11.2012 станом на 17.06.2018 становить 56 047, 86 гривень, з яких: 11 590, 02 гривень – тіло кредиту; 20 493, 75 гривень –відсотки за користування кредитом; 20 818, 95 гривень – пеня; 500, 00 гривень - штраф (фіксована частина); 2 645, 14 гривень - штраф (процентна складова). (а.с. 5-8)

Так, відповідно до змісту ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, позивач має довести надання позичальнику грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором.

Судом встановлено, що відповідачу позивачем було відкрито рахунок, оформлено кредитну картку і видано її 30.10.2013 із терміном дії до серпня місяця 2016 року. Після закінчення терміну дії даної картки, відповідачу було перевипущено банківську картку і 25.08.2016 видано нову картку з терміном дії до березня місяця 2020 року. Дані обставини підтверджуються доказами наданими позивачем на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів від 06.11.2018: довідкою, випискою по особовому рахунку відповідача. (а.с. 68-75)

Представником відповідача визнано позовні вимоги в частині заборгованості по тілу кредиту в сумі 11 590, 02 гривень.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Судом, у відповідності до ч. 1, ч. 4 та ч. 5 ст. 206 ЦПК України, встановлено, що представник відповідача не обмежений у повноваженнях на вчинення даної процесуальної дії, визнання позовних вимог представником відповідача є безумовним, не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому приймається судом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по тілу кредиту в сумі 11 590, 02 гривень без з’ясування і дослідження обставин справи у цій частині.

Враховуючи положення ст. 207 ЦК України зміст договору про надання банківських послуг між позивачем та відповідачем зафіксований в кількох документах:

анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 07.11.2012, підписаній представником банку та відповідачем;

Умовах та Правила надання банківських послуг, розміщених на сайті ПриватБанка: www.privatbank.ua;

тарифах.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти. Розмір процентів встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п. 2.1.1.5.5 Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до ст. 2.1.1.11 Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг на боргові зобов’язання за кредитом і овердрафтом банк нараховує відсотки в розмірі, встановленому Тарифами банку.

Згідно наданого позивачем ОСОБА_3 з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» від виду кредитної карти («Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT» чи «Універсальна GOLD») залежать: пільговий період кредитування, базова процентна ставка на місяць, розмір обов’язкового щомісячного платежу, розмір пені за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, розмір комісії за кредитне обслуговування карти. Розмір штрафу за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов’язань є однаковим для кожного з перерахованих видів платіжних карт і становить 500 грн.+5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій (а.с. 10).

Позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог не надано належних, допустимих і достовірних доказів того, яка саме банківська картка і з яким тарифом видавалась відповідачу - «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT» чи «Універсальна GOLD». Такі докази не були надані позивачем й на вимогу суду, зазначену в ухвалі суду від 06.11.2018.

Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 07.11.2012 містить лише погодження про укладення договору про надання банківських послуг, а дані про те, яка саме банківська картка видана відповідачу, відсутні.

Посилання представника позивача у супровідному листі на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів на те, що відповідачу було видано кредитну картку «Універсальна, 55 днів» жодним належним і допустимим доказом не підтверджено. Крім того, тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна», надані представником разом із позовною заявою не містить такого тарифу як «Універсальна, 55 днів». Одним із тарифів є «Універсальна, 55 днів пільгового періоду».

Вищезазначене унеможливлює встановлення тривалості пільгового періоду по кредиту, процентної ставки на місяць за користування кредитом, розміру обов’язкового щомісячного платежу, розміру неустойки за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів тощо.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивачем не обґрунтовано і не доведено належними і допустимими доказами застосування в своїх розрахунках відсоткової ставки за користування кредитом в розмірі 30 % річних за період з 01.11.2013 по 01.09.2015, 34, 80 % - з 01.09.2014 по 01.04.2015 і 43, 20 % - з 01.04.2015. Крім того, з розрахунку заборгованості за період з 01.06.2015 по 17.06.2018 взагалі не вбачається можливим встановити процентну ставку застосовану позивачем, суму заборгованості на яку здійснено нарахування тощо.

Крім того, враховуючи підвищення процентної ставки за користування кредитом, хоча позивачем не підтверджено й застосування початкової ставки, судом звернуто увагу й на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 – ч. 4 та ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.

Таким чином, у разі підвищення банком процентної ставки з’ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Суд не приймає до уваги інформацію щодо збільшення «базової % ставки», зазначену в Тарифах обслуговування кредитних карт «Універсальна», наданих позивачем. Суд вважає, що Тарифи, які є частиною договору про надання банківських послуг, та з якими відповідач була ознайомлена станом на день укладення договору - 07.11.2012, і Тарифи, надані позивачем до позовної заяви, є відмінними і станом на 07.11.2012 були викладені в іншій редакції. Так, Тарифи, надані позивачем до позовної заяви, містять інформацію, яка не могла бути внесена до них станом на 07.11.2012, а саме: «з 01.01.2013 всі карти «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» переведені на тарифний план «Універсальна, 55 днів пільгового періоду»; з 01.09.2014 змінено процентну ставку…; з 01.04.2015 змінено тарифи на обслуговування…». Тобто, яким чином банку станом на 07.11.2012 було відомо, що 01.01.2013, 01.09.2014 та 01.04.2015 буде переведено та змінено процентну ставку за кредитом, враховуючи те, що ці умови в Тарифах визначені не з умовою на майбутнє, а констатують відповідні дії. Таким чином, суд вважає, що відповідач не була і не могла бути ознайомлена із зміненими тарифами в 2013, в 2014 та в 2015 роках станом на 07.11.2012.

Крім того, з Тарифів, які надані позивачем до позовної заяви, суду не можливо встановити зміну тарифного плану, оскільки суду не надано належних доказів того, з яким саме тарифним планом відповідачу було видану кредитну картку.

Тобто правомірність підвищення процентної ставки позивачем відповідачу жодним належним доказом не підтверджена і необґрунтована.

Відповідно до пункту 2 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270, рекомендоване поштове відправлення – це поштове відправлення (реєстрований лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок «M»), яке приймається для пересилання з приписуванням до супровідних документів без оцінки відправником вартості його вкладення з видачею розрахункового документа та вручається одержувачу під розписку.

Згідно з п. 99 вищевказаних Правил рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про надходження електронних поштових переказів, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень (крім зазначених в абзаці четвертому пункту 93 цих Правил), поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім'ї за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв'язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками.

З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Однак, в матеріалах справи відсутні належні докази повідомлення відповідача про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом.

Таким чином, правомірність підвищення процентної ставки з 01.09.2014 жодним належним доказом не підтверджена і не обґрунтована.

Крім того, суд звертає увагу, що поняттю «базова процентна ставка» не надано визначення в Умовах та Правилах надання банківських послуг у ПриватБанку і таке поняття не може розумітись як початкова процентна ставка, яка може змінюватись банком в односторонньому порядку.

З розрахунку, наданого позивачем за період з 01.06.2015 по 17.06.2018 (включно) не вбачається можливим встановити а ні збільшення заборгованості відповідача по кредиту, а ні в рахунок погашення чого були зараховані банком кошти внесені відповідачем, а ні застосування процентної ставки по кредиту тощо. Також, з даного розрахунку не вбачається можливим встановити з чого складається «складова заборгованості за наданим кредитом», яким чином і коли збільшувався/зменшувався кредит. Крім того, з даного розрахунку вбачається проведення розрахунків відповідачем, однак в рахунок якої саме заборгованості ці кошти було зараховано банком не вбачається.

Неможливість дослідження, зокрема, вищевказаного розрахунку заборгованості стала підставою для постановлення судом ухвали про проведення засідання з викликом сторін і витребування доказів в порядку ч. 7 ст. 81 ЦПК України. Однак, позивачем ухвала суду в частині витребування судом обґрунтованого розрахунку заборгованості, не була виконана. При цьому у своєму супровідному листі від 09.11.2018 представник позивача послалась на те, що позовна заява від 18.07.2018 містить обґрунтований розрахунок.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що розрахунок заборгованості, наданий позивачем, є необґрунтованим і не підтвердженим належними, допустимими і достовірними доказами.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування кредитом в сумі 20 493, 75 гривень задоволенню не підлягають.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, зокрема, вбачається нарахування штрафних санкцій на суму заборгованості: 20 818, 95 гривень – пеня, 500, 00 гривень - штраф (фіксована частина), 2 645, 14 гривень - штраф (процентна складова). (а.с. 5-8)

Відповідно до пунктів 1.1.5.20, 2.1.1.7.6, 2.1.1.12.7.4, 2.1.1.12.8.1 Умов та Правил надання банківських послуг, передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань по кредитному договору, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування.

Пунктом 2.1.1.7.6 вищевказаних Умов та Правил, при порушенні клієнтом строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф, розмір якого встановлено тарифами договору.

Так, із Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» вбачається, що від виду кредитної карти («Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT» чи «Універсальна GOLD») залежить, зокрема розмір пені за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами із яким саме тарифом була видана відповідачу банківська картка, суд вважає розрахунок позивача в частині нарахування пені необґрунтованим і недоведеним. Ці ж обставини заважають суду здійснити свій обрахунок.

Крім того, судом звернуто увагу на те, що в розрахунку позивача не міститься взагалі розмір відсотків, за якими обчислена пеня.

В той же час, судом прийнято до уваги, що розмір штрафу за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов’язань є однаковим для кожного з перерахованих видів платіжних карт і становить 500 грн.+5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.

Згідно із ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» споживач, який порушив своє зобов’язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов’язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Також, як вбачається з розрахунку, штраф в розмірі 5 % нараховано позивачем, зокрема, на суму заборгованості з урахуванням суми пені. Однак, нарахування штрафу, в тому числі, й на пеню, є неприпустимим, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки як юридичної відповідальності.

Враховуючи визнання відповідачем заборгованості по тілу кредиту і, як вбачається, із виписки по особовому рахунку відповідача, остання неналежним чином виконує умови кредитного договору б/н від 07.11.2012, тому, за таких умов, до неї підлягають застосуванню правові наслідки встановлені договором та законом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 20 818, 95 гривень. Однак, суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про правомірність заявлених вимог лише в сумі 11 590, 02 гривень, відповідно штраф в розмірі 5 % від суми заборгованості становить 579, 50 гривень. Фіксований розмір штрафу в сумі 500, 00 гривень застосований позивачем правомірно.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експерті; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно ч.ч. 1–3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв’язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів сторонами по справі до суду не подавалися.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі суду від 06.08.2018 було роз’яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 – п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов’язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позові, представником відповідача – у відзиві, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Договір б/н від 07.11.2012 є домовленістю сторін цього договору, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України. Предметом виконання як невід’ємним елементом виконання договору є ті конкретні суб’єктивні права і конкретні юридичні обов’язки для набуття, здійснення і виконання яких конкретні суб’єкти права вступають в конкретні правовідносини і, відповідно, до вимог норми права, що реалізується, вчиняються належні правомірні дії.

Суд вважає, що відповідачем порушено вимоги ст. 526 ЦК України, згідно з якими зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а також вимоги ст. 1049 ЦК України, яка вказує, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Добровільно відповідач не провела розрахунок за кредитним договором в строки, визначені його умовами.

Судом прийнято визнання ОСОБА_2 позовних вимог в частині стягнення з неї на користь позивача заборгованості по тілу кредиту в сумі 11 590, 02 гривень.

Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача згідно з договором б/н від 07.11.2012 заборгованості в сумі 12 669 (дванадцять тисяч шістсот шістдесят дев’ять) гривень 52 копійки, з яких: 11 590, 02 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 579, 50 гривень – штраф (процентна складова); 500, 00 гривень – штраф (фіксована частина).

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по процентах за користування кредитом в сумі 20 493, 75 гривень, пені в сумі 20 818, 95 гривень та в частині штрафу (процентна складова) в сумі 2 065, 64 гривень слід відмовити, оскільки такі вимоги є необґрунтованими і недоведеними належними і допустимими доказами, враховуючи вищевикладене.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 1 762, 00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням від 18.07.2018. (а.с. 1)

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також, враховуючи положення ч. 1 ст. 142 ЦПК України, судом прийнято до уваги, що визнання позовних вимог в частині відбулось після початку розгляду справи по суті.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 398, 21 гривень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (22, 60 %). Решту судового збору в сумі 1 363, 79 гривень слід залишити за позивачем.

Доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про споживче кредитування», п. 3 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 15, 16, 525, 526, ч. 1 ст. 530, ст.ст. 536, 546, 549, 550, 610, 611, ч. 1 ст. 612, ст.ст. 627, 629, ч. 1 ст. 1046, ст. 1049, ч. 2 ст. 1050, ч. 1 та ч. 2 ст. 1054, ч. 1 – ч. 4 і ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, ч. 1 ст. 141, ст.ст. 229, 258, 259, 263-265, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Прийняти визнання ОСОБА_2 позовних вимог в частині стягнення з неї на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованості по тілу кредиту в сумі 11 590, 02 гривень.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору б/н від 07.11.2012 в сумі 12 669 (дванадцять тисяч шістсот шістдесят дев’ять) гривень 52 копійки, з яких: 11 590, 02 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 579, 50 гривень – штраф (процентна складова); 500, 00 гривень – штраф (фіксована частина).

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованості по процентах за користування кредитом в сумі 20 493, 75 гривень, пені в сумі 20 818, 95 гривень та в частині штрафу (процентна складова) в сумі 2 065, 64 гривень – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір в сумі 398 (триста дев’яносто вісім) гривень 21 копійка.

Судовий збір в сумі 1 363 (одна тисяча триста шістдесят три) гривні 79 копійок залишити за Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк».

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області до Вінницького апеляційного суду.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання, зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1.

Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д.

Повний текст рішення суду складено 20.12.2018.

Суддя: