Ухвала суду № 78730953, 13.12.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/46943/18

Провадження № 1-кс/761/31841/2018

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2018 року cлідчий суддя Шевченківського районного суду м.Києва Циктіч В.М., за участі секретаря судового засідання Філь В.В., прокурора Беспалова О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду клопотання прокурора у кримінальному провадженні № 420 181 100 000 004 12 від 12.11.2018 за ч. 2 ст. 364 КК України про накладення арешту,

у с т а н о в и в:

До Шевченківського районного суду м.Києва надійшло клопотання прокурора відділу прокуратури Київської області БеспаловаО.С. про накладення у кримінальному провадженні у кримінальному провадженні № 420 181 100 000 004 12 за ч. 2 ст. 364 КК Україниарешту на грошові кошти Княжицької сільської ради, які знаходяться на рахунку в ГУ ДКСУ в Київській області.

На обґрунтування клопотання зазначено, що посадові особи Броварської районної ради Київської області спільно з посадовими особами Княжицької сільської ради через низку підконтрольних структур, шляхом зловживання службовим становищем, організували механізм заволодіння бюджетними коштами під час капітального ремонту доріг у Броварському районі Київської області.

Згідно з Програмою соціально-економічного, культурного та духовного розвитку Броварського району на 2018 рік у розділі «Пріоритетні об'єкти» передбачено виділення грошових коштів з бюджету району на капітальний ремонт вул. Нова в с. Княжичі Броварського району у сумі 1,1 млн. грн.

Під час огляду 21.11.2018 встановлено, що дорожнє покриття вулиці Нова у с. Княжичі Броварського району Київської області відремонтоване.

Однак, на теперішній час є достатні дані вважати, що посадові особи Княжицької сільської ради мають намір перерахувати грошові кошти на загальну суму 1539231 грн. на рахунки ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 за договорами від 04.12.2018 щодо капітального ремонту дорожнього покриття вулиці Нова в с. Княжичі.

Розслідуванням встановлено, що Княжицька сільська рада (ЄДРПОУ 04363892) має розрахунковий рахунок № 35424193021811, відкритий в ГУ ДКСУ в Київській області, отже грошові кошти, що перебувають на ньому, можуть бути протиправно перераховані з метою подальшого заволодіння ними посадовими особами вказаних вище органів місцевого самоврядування, тобто такі грошові кошти, на думку прокурора, є речовим доказом у кримінальному провадженні.

На підставі викладеного, прокурор просив накласти арешт на грошові коштиКняжицької сільської ради з метою їх збереження

У судовому засіданні прокурор підтримав своє клопотання, просив його задовольнити з підстав, які наведені у клопотанні.

Слідчий суддя, заслухавши доводи прокурора, дослідивши матеріали клопотання, дійшов висновку про таке.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Наведена конституційна норма гарантує, що позбавлення права власності, невід'ємними складовими якого є можливість безперешкодного володіння, користування та розпорядження об'єктом права власності, допускається виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами.

Отже, навіть тимчасове обмеження права власності є фактичне позбавленням власника майна можливості на свій розсуд користуватися та розпоряджатися цим майном, що є тотожним позбавленню права власності.

Практичне застосування встановленої Конституцією України гарантії охорони власності, доводить, що позбавлення будь-якої особи права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй на законних підставах майном у спосіб або через застосування процедури, які не відповідають приписам закону, є протиправним.

Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.

З вищеназваною конституційною нормою кореспондуються положення ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), якою до завдань кримінального провадження, з-поміж іншого, віднесена охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення того, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.

У контексті клопотання, що є предметом цього розгляду, першочергово має бути надана оцінка правомірності втручання державного органу у реалізацію особою свого права власності, таке втручання полягає у примусовому, тобто без добровільної згоди власника, обмеженні його права розпорядження нерухомим майном.

Главою 2 КПК встановлені засади, тобто основоположні принципи кримінального провадження, до яких, серед інших, віднесені верховенство права (ст. 8 КПК), законність (ст. 9 КПК), недоторканність права власності (ст. 16).

Так, кримінальним процесуальним законом наголошено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Європейська Конвенція захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції кожна фізична або юридична особа мають право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, що передбачені законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні «Смірнов проти Росії» від 07.06.2007 ЄСПЛ зазначив, що найбільш важлива вимога ст. 2 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-який акт втручання державного органу у здійснення права на безперешкодне користування своїм майном повинен бути законним.

Крім того, наведена засада закріплена у ст. 16 КПК та визначає, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК.

Сукупність наведених норм кримінального процесуального законодавства, їх внутрішній, змістовний зв'язок доводять, що будь-які процесуальні рішення, дії слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, вчинені під час досудового розслідування, мають відповідати вищевказаним засадам.

Крім того, процесуальним законом визначено, що обов'язок здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладається на слідчого суддю.

Таким чином, саме слідчий суддя шляхом застосування своїх повноважень покликаний забезпечити дотримання закону усіма учасниками кримінального провадження та зобов'язаний вживати передбачених законом заходів для поновлення порушених під час досудового розслідування прав та інтересів осіб.

Отже, слідчий суддя, виконуючи покладені на нього обов'язки, має запобігти зловживанню стороною обвинувачення зазначеними повноваженнями з метою суворого дотримання закону, забезпечення рівності сторін кримінального провадження та збалансованості їх прав.

Так, статтею 131 КПК передбачено, що арешт майна віднесений до заходів забезпечення кримінального провадження, які у силу ч. 3 ст. 132 КПК застосовуються у разі доведення стороною обвинувачення трьох складових - обґрунтованої підозри вчинення кримінального правопорушення певного ступеню тяжкості; підтвердження того, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи; існування даних, що застосування ініційованого заходу забезпечить виконання поставленого завдання.

Враховуючи, що слідчий суддя має можливість встановити наявність у кримінальному провадженні певних обставин виключно з матеріалів поданого клопотання, на його ініціатора і покладається відповідний обов'язок.

Досліджуючи існування на момент розгляду клопотання про накладення арешту зазначених складових, слідчий суддя відмічає, що надані матеріали не містять будь-яких об'єктивних даних, які б підтверджували беззаперечний факт причетності посадових осіб Княжицької сільської радидо умисного одержання неправомірної вигоди, що спричинило тяжкі наслідки.

З наведеного витікає, що доводи прокурора ґрунтуються на припущеннях, оскільки матеріали клопотання не містять відомостей про привласнення грошових коштів вказаного вище органу місцевого самоврядування, що виділені на здійснення ремонту дорожнього покриття по вулиці Нова в с. Княжичі Броварського району Київської області.

Отже, вказане з достатньою повнотою свідчить про недоведеність слідчим факту вчинення наведеного кримінального правопорушення.

Крім того, надаючи оцінку тому, чи відповідає потребам слідства значний ступінь втручання органу розслідування у права та законні інтереси інших осіб, слідчий суддя відмічає, що ініційоване накладення арешту на грошові кошти сільської ради, що офіційно перераховані з визначенням цільового призначення не може відповідати засадам розумності та спів розмірності з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст. 170 КПК арешт майна допускається, зокрема, з метою збереження речових доказів.

Для реалізації встановленої законом мети відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК арешт накладається на майно будь-якої фізичної особи, якщо воно відповідає зазначеним у ст. 98 КПК критеріям.

Відповідно до ч.1 ст. 98 КПК речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди його вчинення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, набуті кримінально протиправним шляхом.

З наведеного витікає, що певне майно підлягає арешту лише у разі, якщо воно відповідає переліченим вище вимогам та свідчить про обставини вчинення відповідного кримінального правопорушення.

Водночас, вирішуючи питання про можливість використання грошових коштів, що зберігаються на розрахунковому рахунку Княжицької сільської ради, як доказу у кримінальному провадженні, слідчий суддя вважає за необхідне зазначити, що такі кошти надійшли від Броварської районної ради Київської області для проведення ремонтних робіт вулиці Нової у с. Княжичі відповідно до Програми соціально-економічного, культурного та духовного розвитку Броварського району на 2018 рік, тобто їх надходження зберігання та подальше використання є правомірним, що спростовує твердження сторони обвинувачення про їх збереження у якості речового доказу у кримінальному провадженні, тому потреби досудового розслідування не виправдовують застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.

З наведеного витікає, що стороною обвинувачення не наведені правові підстави застосування ініційованого нею заходу забезпечення кримінального провадження, що у силу ч. 2 ст. 173 КПК є підставою для відмови у задоволенні клопотання.

Керуючись вимогами ст. 170-173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя

у х в а л и в :

У задоволенні клопотання прокурора відділу прокуратури Київської області Беспалова О.С. про накладення у кримінальному провадженні у кримінальному провадженні № 420 181 100 000 004 12 за ч. 2 ст. 364 КК Україниарешту на грошові кошти Княжицької сільської ради, які знаходяться на рахунку в ГУ ДКСУ в Київській області, відмовити.

На ухвалу упродовж п'яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду.

Слідчий суддя В.М.Циктіч