Рішення № 78728846, 30.11.2018, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/8657/18

Провадження № 2/727/1640/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2018 року м.Чернівці

Шевченківський районний суд м.Чернівці

в складі головуючого судді Волошина С.О.

секретар судового засідання Кушнірюк Ю.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Альфа Банк» (проспект С.Бандери, 9, корп.4-Б, поверх 5 БЦ Форум Парк Плаза, м.Київ, 04073) до ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1), третя особа ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

в с т а н о в и в:

Позивач ПАТ «Альфа Банк» звернулися до Шевченківського районного суду м.Чернівці з позовом до відповідача ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Посилалися на те, що 17.03.2008 року Закрите акціонерне товариство “Альфа-Банк” (після перейменування - Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк») та фізична особа – ОСОБА_2 уклали кредитний договір №800003360. Відповідно до умов вищевказаного Договору, Позивач зобов’язався надати Відповідачеві кредит у сумі 170 000,00 дол.США. Відповідно до листа №13-210/7871-22612 від 07.12.2009 року Національного Банку України операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії. Отже ЗАТ «Альфа-Банк» мав законні підстави для кредитування в іноземній валюті.

Відповідно до умов Договору, Відповідач зобов’язався в порядку та на умовах, що визначені Договором повертати Кредит, виплачувати проценти за користування Кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Договором та Додатком №1 до нього – Графіком погашення кредиту. Позивач свої зобов’язання за Договором виконав, надавши Позичальникові, кредит у сумі 170 000,00 дол.США. У порушення умов Договору, Позичальникові, свої зобов’язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на 17.03.2018 року має прострочену заборгованість за: кредитом – 161964,81дол. США, за відсотками – 124284,88 дол. США, що підтверджується розрахунком заборгованості.

У зв’язку з систематичним порушенням боржником своїх обов’язків зі сплати кредиту, відповідно до норм чинного законодавства та діючого Кредитного договору йому була нараховано неустойку. На 23.02.2016 року розмір неустойки становить – пеня за рік – 1 044 811,37дол. США.

З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за Кредитним договором №800003360 від 17.03.2008 року ПАТ «Альфа-банк» та ОСОБА_1 уклали Іпотечний договір №800003360 від 17.03.2008 року, відповідно до якого останній передав Банку в іпотеку квартиру №1, що складається із двох житлових кімнат, загальною площею 74,10 кв.м., та житловою площею 30,80 кв.м. та квартиру №2, що складається із двох житлових кімнат, загальною площею 77,0 кв.м., та житловою площею 32,40 кв.м., які знаходяться за адресою: м.Чернівці, вул.Хмельницького Богдана, буд. 30.

Згідно з Звіту №ВА180619-009 від 19 червня 2018 року, ринкова вартість зазначеної квартири №1, що знаходиться за адресою: м.Чернівці, вул. Хмельницького Богдана, буд.30, складає – 1 047 181,00 грн. Згідно з Звіту №ВА 180619-010 від 19 червня 2018 року, ринкова вартість зазначеної квартири №2, що знаходиться за адресою: м.Чернівці, вул.Хмельницького Богдана, буд.30 - складає – 1 056 132,00 грн. Загальна сума (згідно оцінки) квартири №1 та квартири №2, складає - 1 047 181,00 грн. + 1 056 132,00 грн. = 2 103 313,00 грн.

Вказували, що на вищевказаний Предмет іпотеки не поширюється заборона стягнення (відчуження без згоди власника), встановлена Законом України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” від 12 серпня 2015 року, оскільки згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (№130265957 від 10.07.2018 року) у ОСОБА_1, окрім майна, що перебуває в іпотеці, у власності знаходиться інше нерухоме житлове майно, а саме: квартира, загально площею – 145,8 кв.м., житловою площею – 68,5 кв.м., яка складається з п’яти житлових кімнат, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначали, що відповідно до умов Іпотечного договору, а саме п. 6.1. Іпотекодержатель набуває право стягнення на предмет іпотеки у будь-якому з наступних випадків: у випадку невиконання Боржником основного зобов’язання; у випадку невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем умов Іпотечного договору; у інших випадках, передбачених законодавством. У разі порушення Боржником основного Кредитного договору та/або порушення Іпотекодавцем умов Іпотечного договору, Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю та/або Боржнику письмову вимогу про усунення порушення Основного зобов’язання за Кредитним договором та/або зобов’язань, передбачених Іпотечним договором, у тридцяти денний строк, та попередження про звернення стягнення на Предмет іпотеки у разі невиконання вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на Предмет іпотеки відповідно до умов Іпотечного договору.

Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено Іпотекодержателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно із договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, шляхом позасудового врегулювання, яким вважатиметься застереження, що міститься у п.6.2. Іпотечного договору або на підставі окремого договору, який може бути укладений між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем з урахуванням вимог чинного законодавства України.

На виконання умов Кредитного договору та Іпотечного договору, Відповідачу та Боржнику було направлено Вимогу, а саме: «Повідомлення про усунення порушень та попередження про звернення стягнення на Предмет іпотеки», але на дату подання позовної заяви Вимога не виконана. Таким чином, зважаючи на невиконання Боржником зобов’язання стосовно умов повернення кредиту, Позивач вправі вимагати стягнення заборгованості по кредиту, за відсотками, за пенею з останнього, за рахунок предмету іпотеки.

Вказували, що чинним законодавством надано право кожному будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин. Посилаючись на ст.ст.11, 509, 525, 526, 549, 550, 553, 554, 623, 624, 625, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ч.6 ст.3 ст.ст.12, 33 Закону України «Про іпотеку», положення Договору просили звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру №1, що складається із двох житлових кімнат, загальною площею 74,10 кв.м., та житловою площею 30,80 кв.м, вартістю 1 047 181,00 грн. та на квартиру №2, що складається із двох житлових кімнат, загальною площею 77,0 кв.м., та житловою площею 32,40 кв.м., вартістю 1 056 132,00 грн., які знаходяться за адресою: м.Чернівці, вул.Хмельницького Богдана, буд.30, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №800003360 від 17.03.2008року, а саме: за кредитом – 161 964,81 доларів США.; по відсотках –124 284,88 доларів США.; пені за рік – 1 044811,37 доларів США на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», 01001, м.Київ, вулиця Десятинна, 4/6, ЄДРПОУ – 23494714, МФО 300346, п/р №37396000000004 шляхом проведення прилюдних торгів згідно ЗУ «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом. Також просили стягнути з Відповідача, ОСОБА_1 на користь позивача витрати по сплаті судового збору у сумі – 31549,70 грн..

04 вересня 2018 року ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Чернівці позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

02.10.2018 року представником відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 спрямовано на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому позов не визнав повністю та вказав, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 08.02.2012 року стягнено заборгованість за Кредитним договором №800003360 від 17.03.2008 року з Позичальника у повному розмірі, що станом на 08.02.2012 року становила 4 818 610,60 грн. (сума кредиту, відсотків за його користування, неустойка).

На виконання даного рішення третейського суду Новоазовським районним судом м.Чернігова було видано виконавчий лист. Таким чином, Банк скористався правом, що передбачене ч.2 ст.1050 ЦК України та звернувся з позовом про дострокове стягнення кредиту до Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз», чим змінив порядок, умови і строк виконання зобов’язань за Кредитним договором. На час звернення з таким позовом про дострокове стягнення кредитної заборгованості вважається, що настав строк виконання зобов’язання у повному обсязі.

Зазначав, що Банк використав право вимагати дострокове повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та штрафу за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку на підставі третейського застереження.

З огляду на те, що на початку 2012 року Банк звернувся із вимогою про дострокове повернення кредиту та відсотків за його користування в порядку ч.2 ст.1050 ЦК України, ним установлено новий строк виконання основного зобов’язання, що співпадає із датою пред’явлення дострокової вимоги за договором кредиту №800003360 від 17.03.2008 року, отже, строк позовної давності за кредитним договором почав спливати з початку 2012 року.

Відповідно до умов Договору іпотеки іпотекодатель передав в іпотеку належне йому майно у забезпечення виконання основного зобов’язання, а іпотекодержатель набув право отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця (п.1.1. Договору іпотеки). Таким чином, на підставі договору іпотеки виникла вимога щодо звернення стягнення на предмет іпотеки до іпотекодавця (майнового поручителя), що є відмінною від вимоги про стягнення заборгованості та виникла не з Кредитного договору, а саме із Договору іпотеки.

У відповідності до положень Договору іпотеки сторони не передбачили умов про збільшення строку позовної давності, таким чином підлягає до застосування загальний строк позовної давності, передбачений ст.257 ЦК України.

Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України у 2012 році банк змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до майнового поручителя (іпотекодавця) ОСОБА_1 протягом трьох років від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Отже, з огляду на вищезазначене право на звернення стягнення на предмет іпотеки у іпотекодержателя виникло з моменту невиконання основного зобов’язання за зміненим строком виконанням основного зобов’язання на підставі ч.2 ст.1050 ЦК України, а саме, з початку 2012 року.

Зважаючи на те, що до вимог до Договору іпотеки підлягає застосуванню загальний строк позовної давності у 3 роки, то строк позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки збіг на початку 2015 року.

Крім цього, вказував, що 06 лютого 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис, шо зареєстровано в реєстрі за №132. Відповідно до даного Виконавчого напису Нотаріусом запропоновано звернути стягнення на квартири №1 та №2, які розташовані в буд. №30 по вул. Хмельницького Богдана в місті Чернівці, що належить на праві власності ОСОБА_1.

Вказаний виконавчий напис рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 07 грудня 2016 року, яке було залишено в силі Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, було визнано таким, що не підлягає виконанню, у зв’язку з спливом трирічного строку. У вказаному рішенні апеляційної інстанції встановлено, що 13 листопада 2012 року ПАТ «Альфа-Банк» надіслало ОСОБА_2 і ОСОБА_1 письмову вимогу про дострокове повернення кредиту та погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 710 847,5 дол. США, що за курсом НБУ становить 13 674 804 грн. 07 коп.

Відповідно до п. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановленні рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вказаною вимогою, Банк ще раз підтвердив свої наміри достроково стягнути всю суму за кредитним договором та встановити новий строк дії кредитного договору №800003360 від 17.03.2008 року.

Вчинення виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) не віднесено ст. ст. 263, 264 Цивільного кодексу України до обставин, які зупиняють або переривають перебіг строку позовної давності за такими вимогами, тому вчинення нотаріусом виконавчого напису не впливає на перебіг позовної давності та його не перериває.

Посилаючись на ст.ст. 256, 257, 259, 261, 262, 264 267, 589, 1050 ЦК України, ст.263 ЦПК України, ст.ст.12, 33 Закону України «Про іпотеку», висновки ОСОБА_5 Верховного Суду, що викладені у Постанові від 28 березня 2018 року по справі № 761/4494/13-ц, рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "ЮКОС" проти Росії", правові позиції ВСУ у справі №6-990цс15 та у справі №6-1763цс16, просив застосувати строки позовної давності до вимог позивача та відмовити ПАТ «Альфа-Банк» у позові до ОСОБА_1 Я,А., третя особа ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

03 жовтня 2018 року ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці по справі витребувано ряд доказів (а.с.202-203).

19 листопада 2018 року по справі закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті (а.с.242).

22 листопада 2018 року позивач спрямував на адресу суду відповідь на відзив, в якому вказали, що умовою вчинення виконавчого напису нотаріуса законодавством передбачено не дотримання строків позовної давності (оскільки це позасудовий спосіб захисту порушених прав) а наявність того факту, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років (ст. 88 Закону України «Про нотаріат», п.п.3.1, Глави 16, Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом МЮУ 22.02.2012 року №296/5). Таким чином та обставина, що згаданим рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 07.12.2016 року, яке було залишено в силі ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.06.2017 року виконавчий напис нотаріуса визнано таким, що не підлягає виконанню у зв’язку із пропуском строку давності не говорить про преюдиційність такої обставини щодо пропуску строку позовної давності у даній справі.

Вказували, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 08.02.2012 року з боржника стягнуто тільки пеню та судові витрати по сплаті третейського збору, а тому посилання представника відповідача що позивач скористався своїм правом на дострокове стягнення заборгованості і не вправі більше нараховувати відсотки передбачені Кредитним договором є безпідставними.

Зазначали, що ні рішення Третейського суду, а ні вже скасований виконавчий напис нотаріуса позичальником та майновим поручителем виконані не були, а тому порушене право позивача залишається незахищеним і потребує судового захисту в спосіб який позивач вправі самостійно обирати на власний розсуд. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК. Наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту. У разі звернення кредитодавця до суду після вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки з вимогою про стягнення кредитної заборгованості суд має з'ясувати питання про виконання виконавчого напису і з урахуванням цього вирішити спір на підставі чинного законодавства та умов кредитного договору.

На дату звернення позивача до суду дія кредитного договору та договору іпотеки не припинилась, а тому позичальник мав право користуватись кредитними коштами понад встановлені договором строки (щодо періодичних платежів), однак і мав обов’язок щодо сплати процентів згідно умов договору, а кредитор вправі отримувати нараховані проценти на фактичну суму наданого кредиту до дати закінчення дії кредитного договору, а саме до 17.03.2023 року, або до дати направлення вимоги про дострокове погашення заборгованості.

В даному випадку вбачається, що до часу направлення вимоги про усунення порушення умов Кредитного договору та Договору іпотеки у Позичальника існував альтернативний обов’язок передбачений ст.539 ЦК України, оскільки позичальник мав право вибору між обов’язком щодо погашення заборгованості згідно графіку передбаченого Договором (п.2.8), або обов’язком згідно ч.1 ст.1049 ЦК України, погасити заборгованість протягом 30 днів з дати направлення вимоги від позивача (тобто користуватися довше та більшою сумою кредитних коштів, але в той самий час сплачувати більшу суму процентів за користування такими кредитними коштами).

Вказували, що саме поняття «Кредитний договір» передбачає сплату процентів, що є істотною умовою договору. У випадку не встановлення договором розміру процентів, що нараховуються (діють) після спливу визначеного у договорі строку їх повернення, то Позичальник зобов’язаний сплачувати Кредитору відсотки на рівні облікової ставки Національного банку України. Із змісту Кредитного договору, за користування кредитними коштами процентна ставка встановлюється на рівні 13,80 процентів річних, а датою остаточного повернення Кредиту погоджено 17.03.2023 року (п.2.2. та п.2.3). Згідно пунктів 8.1., 8.4. Загальних умов кредитування, що є невід’ємною частиною кредитного договору, що були узгоджені та підписані сторонами, передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються на залишок заборгованості щомісячно за фактичний строк користування кредитом виходячи з 30 днів у місяці та 360 – у році. Банк здійснює кінцевий розрахунок процентів, що підлягають оплаті, на день здійснення остаточного повернення Кредиту. Днем повернення Кредиту (чи його частини) та/або сплати процентів, вважається день зарахування коштів на Рахунок (або наступний банківський день якщо погашення відбулось у відмінній від передбаченої договором валюті). Банк здійснює кінцевий розрахунок суми остаточного платежу, що підлягає оплаті, на день здійснення остаточного повернення Кредиту.

Згідно пункту 10.2, Загальних умов кредитування, Договір вважається укладеним з дати його підписання Сторонами, та скріплення печаткою Банку і діє до повного виконання зобов’язань Позичальника за Договором. З наведеного вбачається, що до даних правовідносин слід застосовувати п.3 ч.1 ст.3 ЦК України, яка визначає свободу договору як одну з основних засад цивільного законодавства, статті 6 та 627 ЦК України, щодо волі сторін у визначенні умов договору, ст.204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину.

Вказували, що не підлягає до застосування і судова практика сформована ОСОБА_5 Палатою Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 року по справі №444/9519/12 в силу відмінності тих правовідносин з приводу яких було вирішено спір у вказаній справі від правовідносин які виникли у справі яка розглядається. Адже в першому випадку позивач звернувся до суду після закінчення строку кредитування з пропуском трьохрічного строку позовної давності, а умовами договору не було передбачено право кредитора на нарахування процентів поза межами вказаних в договорі строків користування кредитними коштами. На відміну від справи яка розглядається, коли в правовідносинах між сторонами має місце закріплене договором право кредитора нараховувати відсотки за фактичний строк користування кредитом до остаточного виконання сторонами взятих на себе зобов’язань.

Зазначали, що пункт 10.5 Загальних умов кредитування яким передбачено, що сторони, реалізуючи свої права, що встановлені статтею 259 ЦКУ, домовились про те, що позовна давність за спорами, що випливають із даного Договору включаючи, але не обмежуючись відшкодуванням збитків, сплатою неустойок (штрафів, пені) тощо, становить 50 (п’ятдесят) років. Сторонами встановлено, що вказане застереження до Договору є договором про збільшення позовної давності.

Оскільки законом передбачена можливість збільшення строку позовної давності на підставі договору між сторонами, то слід прийти до висновку, що позивачем у справі не пропущено строків позовної давності. Одночасно, вважали безпідставним посилання представника відповідача на пропуск строків позовної давності за Договором іпотеки, з огляду на правову позицію ВСУ від 15.05.2017 року у справі № 6-786цс17 яка згідно п.п. 7 п.1 Перехідних положень ЦПК України є обов’язковою до застосування судами. Зокрема, відповідно до положень статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв’язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла такого висновку: якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов’язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Тобто в будь – якому випадку право вимоги за Договором іпотеки кореспондується із правом вимоги за основним зобов’язанням (Кредитним договором) а тому немає жодних підстав стверджувати про пропуск строків позовної давності щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, так як таке право існує протягом усього строку наявності права вимоги за Кредитним договором, адже згідно ст.266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Зауважували, що у зв’язку із вчиненням згаданого вище виконавчого напису нотаріуса, увесь час з моменту його вчинення і по дату його оскарження позивач не безпідставно вважав своє право захищеним, а тому не звертався до суду із відповідним позовом, однак у зв’язку із тим, що виконавчий напис не виконано відповідачами а ні в добровільному а ні в примусовому порядку, та зважаючи на те, що фактичне його виконання стало неможливим у зв’язку із визнанням його таким що не підлягає виконанню Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 07.12.2016 року, яке було залишено в силі Ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.06.2017 року, позивач змушений звернутися саме до суду за захистом свого права. Отже в даному випадку є підстави для застосування судом ч. 5 ст. 267 ЦК України, в якій зазначено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Просили відмовити відповідачу в задоволенні заяви про застосування строків позовної давності у зв’язку із безпідставністю.

29 листопада 2018 року третьою особою ОСОБА_2 спрямовано на адресу суду письмові пояснення на позовну заяву ПАТ «Альфа Банк», в яких зазначив, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 08.02.2012 року було стягнено заборгованість за Кредитним договором №800003360 від 17.03.2008р. з Позичальника у повному розмірі, що станом на 08.02.2012 р. становила 4 818 610,60 грн. (сума кредиту, відсотків за його користування, неустойка). Обґрунтовуючи своє рішення про дострокове стягнення заборгованості третейський суд зазначив, що зважаючи на невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором, позивач вправі вимагати стягнення з відповідача всієї суми непогашеного кредиту, процентів та пені, передбачених умовами договору. На виконання даного рішення третейського суду Новоазовським районним судом м.Чернігова було видано виконавчий лист.

Таким чином, Банк скористався правом, що передбачене ч.2 ст.1050 ЦК України та звернувся з позовом про дострокове стягнення кредиту до Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз», чим змінив порядок, умови і строк виконання зобов’язань за Кредитним договором.

На час звернення з таким позовом про дострокове стягнення кредитної заборгованості вважається, що настав строк виконання зобов’язання у повному обсязі. З огляду на те, що на 25.05.2009 року Банк звернувся із вимогою про дострокове повернення кредиту та відсотків за його користування в порядку ч.2 ст.1050 ЦК України, ним установлено новий строк виконання основного зобов’язання, що співпадає із датою пред’явлення дострокової вимоги за договором кредиту №800003360 від 17.03.2008 року, отже, строк позовної давності за договором іпотеки почав свій перебіг, оскільки за загальним правилом право у заставодержателя на звернення стягнення на предмет виникає, якщо строк виконання основного зобов’язання настав, а воно не виконане ( ст.589 ЦК України).

Якщо предметом застави є нерухоме майно, то спірні правовідносини регулюються Законом України «Про іпотеку», де у ст.33 містяться аналогічні приписи та зокрема зазначено, що: « У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.»

Згідно ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Вказували, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України). Позовна давність може бути збільшена лише щодо конкретної вимоги, яка випливає із договору, між сторонами такого договору шляхом викладення у тексті договору згоди сторін на збільшення строку позовної давності. Збільшення позовної давності щодо основної вимоги не свідчить про збільшення позовної давності до додаткової вимоги, оскільки це дві різні вимоги і без згоди сторін на збільшення позовної давності щодо додаткової вимоги до неї застосовується загальний строк позовної давності.

Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України у 2009 році банк змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до майнового поручителя (іпотекодавця) ОСОБА_1 протягом трьох років від дати порушення мною, як боржником, встановленого банком нового строку для повернення кредиту.

Вказував на висновки ОСОБА_5 Верховного Суду, що викладені у Постанові від 28 березня 2018 року по справі №14-10цс18 та від 04 липня 2018 року де ОСОБА_5 Верховного Суду відхилила аргументи кредитодавця про те, що на підставі ст. 599 та ч. 4 ст. 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом та зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України.

Зазначав, що після звернення до суду про стягнення кредитної заборгованості відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор втрачає право на стягнення відсотків за кредитним договором після дати звернення до суду з таким позовом. Після ухвалення судового рішення (у даному випадку рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз») охоронювані права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання.

Просив у задоволенні позову відмовити у зв’язку зі спливом позовної давності до вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки та втратою Банком ( Позивачем) права на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок незаконно нарахованих відсотків після дострокового стягнення заборгованості у 2012 році.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, спрямував на адресу суду заяву в якій просить розглянути справу у його відсутність, позов підтримує повністю та просить задовольнити з підстав викладених в позові та у відповіді на відзив.

Представник відповідача ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явилися, представник відповідача спрямував до суду заяву в якій просив розглядати справу у їх відсутність, позовні вимоги не визнають повністю з підстав викладених у відзиві на позов.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, в поданих письмових поясненнях просив розглядати справу у його відсутність. В задоволенні позову просив відмовити.

У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд, у відповідності з ч.2 ст.247 ЦПК України, постановив здійснювати розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 17 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством “Альфа-Банк” правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» та фізичною особою ОСОБА_2 укладено кредитний договір №800003360, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 170000 доларів США на строк до 17 березня 2023 року зі сплатою 13,80% річних (а.с.144). Третя особа ОСОБА_2 зобов’язався в порядку та на умовах, що визначені Договором повертати Кредит, виплачувати проценти за користування Кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Договором та Додатком №1 до нього – Графіком погашення кредиту (а.с.147-151). Розрахунком заборгованості підтверджується, що станом на 17.03.2018 року по зазначеному кредитному договору за відповідачем значиться прострочена заборгованість за: кредитом – 161964,81 доларів США, за відсотками – 124 284,88 доларів США, 23.02.2016 року пені за останній календарний рік – 1 044 811,37 доларів США (а.с.28). При цьому із зазначеного розрахунку заборгованості вбачається, що останній платіж на погашення заборгованості відповідачем ОСОБА_2 здійснено 17.12.2008 року.

З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за Кредитним договором №800003360 від 17.03.2008 року між ПАТ «Альфа-банк» та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір №800003360 від 17.03.2008 року, відповідно до якого останній передав Банку в іпотеку належні йому на праві власності квартиру №1, що складається із двох житлових кімнат, загальною площею 74,10 кв.м., та житловою площею 30,80 кв.м. та квартиру №2, що складається із двох житлових кімнат, загальною площею 77,0 кв.м., та житловою площею 32,40 кв.м., які знаходяться за адресою: м.Чернівці, вул.Хмельницького Богдана, буд. 30 (а.с. 159-161).

Пунктом 6.1. Іпотечного договору визначено, що Іпотекодержатель набуває право стягнення на предмет іпотеки у будь-якому з наступних випадків: у випадку невиконання Боржником основного зобов’язання; у випадку невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем умов Іпотечного договору; у інших випадках, передбачених законодавством. У разі порушення Боржником основного Кредитного договору та/або порушення Іпотекодавцем умов Іпотечного договору, Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю та/або Боржнику письмову вимогу про усунення порушення Основного зобов’язання за Кредитним договором та/або зобов’язань, передбачених Іпотечним договором, у тридцяти денний строк, та попередження про звернення стягнення на Предмет іпотеки у разі невиконання вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на Предмет іпотеки відповідно до умов Іпотечного договору.

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 07 грудня 2016 року, яке залишено в силі Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, по цивільній справі №727/2205/16 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Альфа-Банк», третя особа на стороні позивача без самостійних вимог ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, апеляційну скаргу ЦЕМКА я.а., в інтересах якого діє ОСОБА_3 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 8 вересня 2016 року скасовано. Позов ОСОБА_1 до ПАТ «Альфа-Банк», третя особа на стороні позивача без самостійних вимог ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задоволено. Виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 6 лютого 2013 року та зареєстрований в реєстрі за №132, на підставі якого звернуто стягнення на квартиру №1 та квартиру №2 по вул.Б.Хмельницького у м.Чернівці в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17 березня 2008 року в розмірі 2 123 881 грн 96 коп, таким, що не підлягає виконанню.

Зазначеним рішенням Апеляційного суду Чернівецької області встановлено, що 13 листопада 2012 року ПАТ ,,Альфа-Банк" надіслало ОСОБА_2 і ОСОБА_1 письмову вимогу про дострокове повернення кредиту та погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 1710847,5 доларів США, що за курсом НБУ становить 13674804 грн 07 коп.

Відповідно до п. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановленні рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.

У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Згідно з додатком №1 до кредитного договору №800003360 від 17.03.2008 року погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом здійснюється частинами кожного місяця, починаючи з 17 квітня 2008 року. При цьому, прострочення заборгованості по кредиту у боржника починаючи з 17.12.2008 року

Якщо умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу(ст.256 ЦК України).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до п. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм позовна давність може бути збільшена лише щодо конкретної вимоги, яка випливає із договору, між сторонами такого договору шляхом викладення у тексті договору згоди сторін на збільшення строку позовної давності. Збільшення позовної давності щодо основної вимоги не свідчить про збільшення позовної давності до додаткової вимоги, оскільки це дві різні вимоги і без згоди сторін на збільшення позовної давності щодо додаткової вимоги до неї застосовується загальний строк позовної давності.

Більше того, у разі, якщо додаткова вимога випливає з іншого договору, укладеного між іншими сторонами, то у відповідності до ст.259 ЦК України для збільшення позовної давності за додатковою вимогою необхідна домовленість саме сторін такого договору, інакше застосовується загальний строк позовної давності.

За обставинами даної справи, боржник за основним зобов’язанням, що виникло на підставі Кредитного договору, та боржник за додатковим зобов’язанням, що виникло на підставі Договору іпотеки, є різними особами, а основна та додаткова вимоги випливають із різних договорів.

Відповідно до умов Договору іпотеки іпотекодатель передав в іпотеку належне йому майно у забезпечення виконання основного зобов’язання, а іпотекодержатель набув право отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця (п.1.1. Договору іпотеки).

Таким чином, на підставі договору іпотеки виникла вимога щодо звернення стягнення на предмет іпотеки до іпотекодавця (майнового поручителя), що є відмінною від вимоги про стягнення заборгованості та виникла не з Кредитного договору, а саме із Договору іпотеки.

Таким чином, суд вирішуючи справу по суті, прийшов до висновку, що оскільки позивач пред’явив вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України у 2012 році банк змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до майнового поручителя (іпотекодавця) ОСОБА_1 протягом трьох років від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Відповідно до позиції ВСУ у справі № 6-1763цс16 не перериває перебігу строку позовної давності подання позову з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

При цьому, у цій же справі № 6-1763цс16 ВСУ зазначив: «… предметом спору в зазначених заявах було звернення стягнення на іпотечне майно, натомість у справі, яка переглядається, предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором. Задовольняючи позовні вимоги банку, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що банк не пропустив строку позовної давності, оскільки внаслідок звернення його до суду з позовом про звернення стягнення на майно позовна давність перервалась».

Таким чином, Верховний суд України однозначно висловився, що пред’явлення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором не перериває позовної давності щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки (та навпаки), оскільки вказані вимоги є різними.

Отже, з огляду на вищезазначене право на звернення стягнення на предмет іпотеки у іпотекодержателя виникло з моменту невиконання основного зобов’язання за зміненим строком виконанням основного зобов’язання на підставі ч.2 ст.1050 ЦК України, а саме, з початку 2012 року.

Зважаючи на те, що до вимог до Договору іпотеки підлягає застосуванню загальний строк позовної давності у 3 роки, то строк позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки збіг на початку 2015 року.

У відповідності до положень Договору іпотеки сторони не передбачили умов про збільшення строку позовної давності, таким чином підлягає до застосування загальний строк позовної давності, передбачений ст.257 ЦК України.

Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України у 2012 році змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до майнового поручителя (іпотекодавця) ОСОБА_1 протягом трьох років від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Отже, з огляду на вищезазначене право на звернення стягнення на предмет іпотеки у іпотекодержателя виникло з моменту невиконання основного зобов’язання за зміненим строком виконанням основного зобов’язання на підставі ч.2 ст.1050 ЦК України, а саме, з початку 2012 року.

Зважаючи на те, що до вимог до Договору іпотеки підлягає застосуванню загальний строк позовної давності у 3 роки, то строк позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки збіг на початку 2015 року

Разом з цим з матеріалів даної справи вбачається, що до позовної заяви позивачем додано вимогу про дострокове повернення кредиту ПАТ ,,Альфа-Банк" від 20.06.2018 року, яка надіслана ОСОБА_2 і ОСОБА_1, за кредитним договором, в якій зазначено, що прострочення платежу складає 3315 день в розмірі 7358279,97 доларів США (а.с.26).

На час звернення з таким позовом про дострокове стягнення кредитної заборгованості вважається, що настав строк виконання зобов’язання у повному обсязі.

Такими є висновки ОСОБА_5 Верховного суду, які викладені у Постанові від 04.07.2018 року по справі № 761/4494/13-ц. Якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання, позовна давність обчислюється від цієї дати. Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у справі №6-990 цс15.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Банк використав право вимагати дострокове повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та штрафу за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку на підставі третейського застереження .

Таким чином, з огляду на те, що на початку 2012 року Банк звернувся із вимогою про дострокове повернення кредиту та відсотків за його користування в порядку ч.2 ст.1050 ЦК України, ним установлено новий строк виникнення основного зобов’язання, що співпадає із датою пред’явлення дострокової вимоги за договором кредиту №800003360 від 17.03.2008 року, отже, строк позовної давності за кредитним договором почав спливати з початку 2012 року.

Приписами статті 589 ЦК України , встановлено ,що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Якщо предметом застави є нерухоме майно, то спірні правовідносини регулюються Законом України « Про іпотеку», де у ст. 33 містяться аналогічні приписи та зокрема зазначено, що : «У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.»

Згідно ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до п.6.1. Договору іпотеки іпотекодержатель вправі звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання основного зобов’язання.

Отже, враховуючи, що Банк звертаючись до Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» з позовом про дострокове стягнення кредиту,ним встановлено новий строк для виконання основного зобов’язання – початок 2012 року.

Враховуючи обставини даної справи та приписи чинного законодавства, є підстави стверджувати про сплив строку позовної давності до вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.

На основі всебічно з'ясованих обставин, на які посилається позивач та відповідач, як учасники справи, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог позивача необхідно відмовити.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись постановою ВСУ у справі № 6-1763цс16, постановою ВСУ від 04.07.2018 року по справі № 761/4494/13-ц, ст.ст. 256, 257, 259, 261, 263, 267, 589, 1048, 1050ЦК України, ст.33 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Чернівецького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м.Чернівців або безпосередньо до апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СУДДЯ: С.О.Волошин