Рішення № 78724240, 04.12.2018, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/10257/15-ц

Провадження №2/524/105/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2018 року Автозаводський районний суд м. Кременчука у складі:

головуючого судді – Кривич Ж.О.,

секретаря судового засідання – Коваль Т.М.,

за участі ОСОБА_1, його представника – адвоката ОСОБА_2, представника третьої особи АТ «Укртранснафта» - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на ? частину спільного майна подружжя та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про припинення права спільної сумісної власності на квартиру, визнання права спільної часткової власності на квартиру, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року до суду звернулася ОСОБА_4 з позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на ? частину спільного майна подружжя. Свій позов обґрунтовувала тим, що згідно договору купівлі – продажу, укладеного 01 квітня 2008 року, засвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за № 5032, їм з відповідачем належить на праві власності квартира № 102 в будинку № 5 по Кварталу № 297 в м. Кременчуці.

Посилаючись на те, що після розірвання шлюбу вони з відповідачем у добровільному порядку не можуть дійти згоди щодо користування квартирою, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, просила визнати за нею право власності на ? частину квартири № 102 в будинку № 5 по Кварталу № 297 в м. Кременчуці.

У червні 2016 року відповідач ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просив припинити право спільної сумісної власності на квартиру №102 в будинку №5 по Кварталу №297 в м. Кременчуці, визнати за ним право власності на 6/7 частин квартири № 102 в будинку № 5 по Кварталу № 297 в м. Кременчуці загальною вартістю 431848 грн. без проведення реального виділу частки, визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/7 частину квартири № 102 в будинку № 5 по Кварталу № 297 в м. Кременчуці загальною вартістю 71975 грн. без проведення реального виділу частки, стягнути судові витрати.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що під час шлюбу з ОСОБА_4 було придбано квартиру № 102 в будинку № 5 по Кварталу № 297 в м. Кременчуці переважно за рахунок коштів, наданих йому ВАТ (нині ПАТ) «Укртранснафта» на підставі договору безвідсоткової позики. З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов’язань за договором позики, 24 червня 2007 року між ОСОБА_5 та ВАТ (нині ПАТ) «Укртранснафта» було укладено договір іпотеки, предметом якого є спірна квартира. Після припинення шлюбних відносин, що мало місце у січні 2012 року, самостійно продовжує виплачувати кошти у повернення позики.

Ухвалою суду від 13 червня 2016 року вказані позови були об’єднані в одне провадження.

Справа розглядалася судами неодноразово.

На виконання ухвали Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року, ухвалою суду від 14.04.2017 року (а.с. 147, т. 2) до участі у справі залучено в якості третьої особи без самостійних вимог ПАТ «Укртранснафта».

Представник ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_7 позов ОСОБА_4 підтримав, просив задовольнити, з позовом ОСОБА_5 погодився частково, посилаючись на те, що спірна квартира була придбана сторонами у справі під час шлюбу за спільні кошти і частки сторін у праві власності є рівними.

ОСОБА_5 та його представник адвокат ОСОБА_2 з позовними вимогами ОСОБА_4 погодилися частково, позов ОСОБА_5 підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини і підстави, викладені в позовній заяві.

Представник третьої особи ПАТ «Укртранснафта» ОСОБА_8 в цілому покладався на розсуд суду. Пояснив, що ОСОБА_5 працює у підприємстві, сплачує кредит, а квартира перебуває в іпотеці.

Треті особи – приватні нотаріуси Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_9 та ОСОБА_6 у судове засідання не прибули, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що позови підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі з 27 грудня 2003 року до 12 листопада 2013 року. Фактично шлюбні відносини між ними були припинені в січні 2012 року, що встановлено рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 30 жовтня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу.

29 грудня 2007 року між ОСОБА_5 та ВАТ (на даний час – ПАТ) «Укртранснафта» було укладено договір № 3062-8/034-00 про безвідсоткову позику, за яким позикодавець надав позичальнику у позику 250 тисяч гривень з метою покращення житлових умов сім’ї позичальника. Кошти за позикою в повному обсязі були перераховані 12 лютого 2008 року на рахунок позичальника, який був відкритий на його ім’я в АКБ «Індустріалбанк».

Той факт, що між ОСОБА_5 та ВАТ «Укртранснафта» було укладено договір про безвідсоткову позику та кошти на виконання цього договору були перераховані на його рахунок, не було спростовано ОСОБА_4 та її представником. Натомість, представник ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_7 у судовому засіданні підтвердив факт одержання грошових коштів у позику з метою поліпшення житлових умов сім’ї.

01 квітня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 було укладено договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстровано в реєстрі за № 5932, за яким ОСОБА_5 придбав у ОСОБА_10 вказану квартиру. Право власності ОСОБА_5 на спірну квартиру було зареєстроване в електронному Реєстрі прав власності 09 квітня 2008 року згідно рішення реєстратора КП «Кременчуцьке МБТІ» за цією ж датою, номер запису:56 в книзі:5.

24 червня 2008 року між ВАТ «Укртранснафта» та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_5, як іпотекодавець, передав в іпотеку ВАТ «Укртранснафта», як іпотекодержателю, спірну квартиру у забезпечення виконання зобов’язань за договором безвідсоткової позики №3062-8034-00 від 29 грудня 2007 року (т.1, а.с. 56-57).

При укладенні договору купівлі продажу квартири, в період 01 та 02 квітня 2008 року ОСОБА_5 з особового рахунку, відкритого на його ім’я для зарахування коштів, наданих у позику, було знято кошти на загальну суму 234748,55 грн., які були використані при розрахунках за придбання квартири та у сплату нотаріальних та інших послуг, пов»язаних з придбанням квартири.

Згідно договору купівлі – продажу квартири ціна (вартість) квартири була визначена між сторонами договору у розмірі 251369 грн.

Різниця вартості квартири, а саме кошти в сумі 16620,45 грн. (251369 – 234728,55) була сплачена за рахунок коштів ОСОБА_4, чого не заперечував ОСОБА_5, оскільки сторони у справі підтвердили факт використання частини особистих коштів ОСОБА_4, які були покладені у сумі 25 тисяч гривень на депозитний рахунок ОСОБА_1 з метою відкриття особового рахунку на його ім’я для одержання позики.

Факт наявності у ОСОБА_4 особистих грошових коштів на суму 10 тисяч доларів США, з яких половина, а саме 25 тисяч гривень, була використана для придбання спірної квартири, не заперечувався та не спростовувався ОСОБА_5

За період перебування сторін у справі в зареєстрованому шлюбі, їх фактичного спільного проживання та ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, з березня 2008 року, коли було фактично розпочато виплату коштів у повернення отриманої позики, до січня 2012 року включно, тобто до моменту, коли сторони припинили спільне проживання та ведення спільного господарства, ОСОБА_5 сплатив у повернення позики кошти в сумі 38124,56 грн. (т.1 а.с. 170).

Між сторонами не укладалися будь – які договори щодо визначення розмірів ідеальних часток у спірній квартирі, визначення розмірів коштів у повернення позики з відходом від правил рівності часток. Отже, сторони у справі, як подружжя, мали рівні права та мали нести рівні обов’язки щодо спірного майна у проміжок часу з березня 2008 року, тобто з моменту виникнення обов’язку з повернення позики, та до січня 2012 року, тобто до фактичного припинення сторонами шлюбно – сімейних відносин. Виходячи з цього судом встановлено, що позивач – відповідач ОСОБА_4 на придбання спірної квартири фактично внесла особисті кошти в сумі 35682,73 грн. (16620,45+38124,56 : 2).

Доводи ОСОБА_4 щодо встановлення факту придбання спірної квартири за спільні кошти і про тре, що такий факт встановлено рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 04 лютого 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_11 про позбавлення права користування житловим приміщенням не заслуговують на увагу. В зазначеному судовому рішенні мається лише посилання на те, що спірна квартира (квартира АДРЕСА_1), належить ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, але жодних висновків щодо походження коштів і т.п., за які набувалося майно подружжя, зазначене судове рішення не містить.

ОСОБА_4 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту внесення подружжям спільних коштів, окрім тих що були отримані в якості безвідсоткової позики, на оплату ними вартості спірної квартири.

Посилання представника ОСОБА_7 на той факт, що в договорі купівлі – продажу квартири від 01 квітня 2008 року вказано що кошти були сплачені продавцеві до підписання договору в повному обсязі, що є доказом придбання квартири за спільні кошти, суд оцінює критично.

Дійсно, в договорі купівлі – продажу квартири зазначено про те, що кошти покупцем продавцеві сплачені в повному обсязі до підписання договору. Натомість, ОСОБА_5 суду пояснив про те, що в банківській установі на день укладення договору купівлі – продажу не змогли видати всю суму готівки, кошти по договору сплачувалися в період 1 та 2 квітня 2008 року. Такі пояснення повністю узгоджуються з даними виписки по особовому рахунку ОСОБА_5, відкритого в АКБ «Індустріалбанк», на якому знаходилися кошти надані у позику, та з якої вбачається, що ОСОБА_5 01 та 02 квітня 2008 року одержав кошти в загальній сумі 234747,55 грн. (т.1. а.с. 159 – 164). Таким чином суд не вбачає значного інтервалу в часі між укладенням договору купівлі – продажу квартири та фактичним одержанням коштів, сума яких відповідає вартості придбаного майна. Також суд критично оцінює пояснення представника ОСОБА_7 щодо того, що отримані ОСОБА_5 кошти в сумі 234747,55 грн. були витрачені на проведення ремонту спірної квартири та придбання побутової техніки. Належних та допустимих доказів на підтвердження цього факту суду надано не було.

Відповідно до положень ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловіку зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Статтею 70 СК України передбачено, що в разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року надані такі роз’яснення:

- у п. 22 визначено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 – 72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Якщо шлюбним договором змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умов такого договору. При цьому слід мати на увазі, що в силу ч. 4 ст. 93, ч. 1 ст. 103 СК положення шлюбного договору, що ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними, з підстав, установлених ЦК.;

- у п. 23: вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2,3 ст. 325 ЦК можуть бути будь – які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово – будівельному, дачно–будівельному, гаражно–будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належне подружжю за іншими зобов’язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.;

- у п. 24: до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя. Наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім»ї (ч.4 ст. 65 СК). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя. Набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Суд, вирішуючи даний спір, враховує також висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, який відповідно до положень п. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися при постановленні судового рішення. Зокрема, у правовій позиції зазначено, що із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім»ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України.

За змістом цієї норми права майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

На підставі встановлених і наведених обставин, суд вважає, що спірна квартира була набута подружжям за рахунок коштів, отриманих ОСОБА_5 у позику та частково за кошти, що належали особисто ОСОБА_4

Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_4 після припинення сімейно – шлюбних відносин з ОСОБА_5 з січня 2012 року особисто чи разом з ОСОБА_5 не сплачувала будь – які кошти у повернення позики ПАТ «Укртранснафта». Натомість, у вказаний період часу, а саме з січня 2012 року і по теперішній час такі кошти сплачує одноособово особисто лише ОСОБА_5 Станом на день розгляду справи залишок довгострокової позики в повному обсязі не сплачено, що не заперечувалося сторонами у справі та представником третьої особи ПАТ «Укртранснафта».

Згідно висновків судової будівельно – технічної експертизи №П-63 від 02 червня 2016 року, проведеної експертом Кременчуцького відділення Полтавської ТПП ОСОБА_12, ОСОБА_4 належить 1/7 ідеальна частка спірної квартири з урахуванням вартості квартир и на день її придбання (251369 грн.) та фактично внесених ОСОБА_4 коштів на суму 35682,73 грн. у період часу з березня 2008 року (дати початку повернення позики) до січня 2012 року включно (дати припинення сімейно – шлюбних відносин).

1/7 частка є замалою для виділу в натурі влаштування окремого житлового приміщення.

За таких обставин суд вважає за необхідне припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на квартиру № 102 в будинку № 5 у Кварталі № 297 у м. Кременчуці Полтавської області та визнати за ОСОБА_4 і ОСОБА_5 право спільної часткової власності на квартиру, відповідно за ОСОБА_4 на 1/7 частину спірної квартири та відповідно на 6/7 частин квартири за ОСОБА_5

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд враховує, що кожен з позивачів за власним позовом сплатив судовий збір пропорційно вказаним часткам у праві власності, тому суд не вважає за необхідне повторно стягувати судовий збір з кожної із сторін у справі.

З ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 необхідно стягнути кошти у розмірі 282,86 грн. у часткове повернення сплаченої вартості проведення судової будівельно – технічної експертизи, виходячи з пропорції задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та вартості такої експертизи в 1980 грн. (1/7х1980 грн.). Від вимоги про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 коштів у повернення сплаченої вартості юридичної допомоги в розмірі 500 грн. останній відмовився.

Керуючись 263-265 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_2) та ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, адреса: Полтавська обл., м. Кременчук, квартал 297АДРЕСА_3) – задовольнити частково.

Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на квартиру № 102 в будинку № 5 у кварталі 297 у м. Кременчуці.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/7 частину квартири № 102 в будинку № 5 у кварталі № 297 у м. Кременчуці.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на 6/7 частин квартири № 102 у будинку № 5 у кварталі № 297 у м. Кременчуці.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, адреса: Полтавська обл., м. Кременчук, квартал 297АДРЕСА_3) грошові кошти в сумі 282 грн. 86 коп. у часткове повернення сплаченої вартості проведеної судової будівельно – технічної експертизи.

Відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позову до ОСОБА_5 в іншій частині позовних вимог.

Відмовити ОСОБА_5 у задоволенні позову до ОСОБА_4 в іншій частині позовних вимог.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Полтавським апеляційним судом.

Повний текст рішення буде виготовлено – 14.12.2018 року.

Суддя: