Рішення № 78679048, 26.11.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/14074/18

Провадження № 2/761/5278/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Макаренко І.О.,

при секретарі Триндюк А.М.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Дучинського В.О. (пр-к СБУ),

представника відповідача Кіцнак П.О. (пр-к ГПУ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду, в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому, відповідно до уточненої позовної заяви, просив суд:стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_4 неотримане грошове забезпечення в розмірі 239 106,49 грн.;

стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_4 додаткові суми збільшення розміру грошового забезпечення, що відбулося за цей період, а також не отримані позивачем щомісячні премії, обов'язкові додаткові виплати на оздоровлення та відпустки, щорічні додаткові грошові винагороди з урахуванням з урахуванням змін у розмірах грошового забезпечення;

стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 500 000,00 грн.;

стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.04.2015 року позивача було затримано та пред'явлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, про що 20.04.2015 р. було внесено інформацію до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22014000000000395. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києві від 20.04.2015 року у відношенні ОСОБА_4 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який неоднарозово продовжувався. Також позивача було відсторонено від займаної посади - першого заступника командира - начальника штабу 3 авіаескадрильї військової частини 2269 Національної гвардії України. Вироком Шевченківського районного суду м. Києві від 02.09.2016 року ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України та призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді п'яти років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання звільнено з іспитовим строком три роки, на підставі ст.ст. 54, 77 КК України щодо ОСОБА_4 було застосоване додаткове покарання у вигляді позбавлення військового звання майора Національної гвардії України. Ухвалою Апеляційного суду міста Києві від 29.06.2017 року вирок Шевченківського районного суду щодо ОСОБА_4 було скасовано, кримінальне провадження закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримання. Ухвалою Верховного суду від 15.01.2018 року касаційна скарга була повернута прокурору без розгляду. Враховуючи зазначене, позивач зазначає, що з 18.04.2015 р. по 29.06.2017 р., тобто 26 місяців і 11 днів, він незаконно перебував під слідством та судом. За даний час, на посаду позивача, першого заступника командира - начальника штабу 3 авіаескадрильї військової частини 2269 Національної гвардії України, було призначено іншу особу, а позивачу запропоновано іншу посаду. Позивач зазначає, що незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності було завдано йому матеріальну та моральну шкоду, пов'язану зі змінами у його житті та службових стосунках.

Відповідач Служба безпеки України у своєму відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, вказавши, що позивачем під час досудового розслідування здійснено самообмову, оскільки самостійне написання заяви Голові СБУ про своє каяття у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, та визнання вини визначально вплинуло на з'ясування істини та відповідне винесення рішення суду першої інстанції, а тому, в силу ч. 4 ст. 1176 ЦК України позивач не має права на відшкодування шкоди.

Відповідач Генеральна прокуратура України у своєму відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, вказавши, що позивачем під час досудового розслідування здійснено самообмову, що встановлено судами першої та апеляційної інстанції, оскільки позивач частково визнав свою вину про що свідчить його заява від 17.04.2015 року, написана на ім'я голови СБ України, а тому, в силу ч. 4 ст. 1176 ЦК України позивач не має права на відшкодування шкоди.

Відповідач Державна казначейська служба України у своєму відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, зазначивши, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало, а тому, не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб'єктів.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача СБ України, у судовому засіданні, проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача ГП України, у судовому засіданні, проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача ДКС України в судове засідання не з'явився, у своєму відзиві просив проводити розгляд справи за відсутності представника.

Суд, заслухавши пояснення сторін, повно та всебічно дослідивши докази, надані сторонами, дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

В ході досудового розслідування кримінального провадження №22015000000000122 ОСОБА_4 18.04.2015 р. повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, та у зв'язку з чим, його у цей день було затримано.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20.04.2015 р. до підозрюваного ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 16.06.2015 р., який в подальшому неодноразово продовжування судом за клопотанням органу досудового розслідування.

Ухвалою суду Шевченківського районного суду м. Києві від 19.07.2016 р. обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід з тримання під вартою змінено на цілодобовий домашній арешт.

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 02.09.2016 р. ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення , передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді п'яти років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строк три роки.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29.06.2017 р. вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 02.09.2016 р. скасовано, кримінальне провадження закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримання.

Ухвалою Верховного Суду України від 15.01.2018 р. касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 червня 2017 року щодо ОСОБА_4 повернуто скаржнику.

Позивач зазначає, що незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, останньому було завдано матеріальної та моральної шкоди.

Нормативні акти, які регулюють питання відшкодування шкоди, завданої громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, є ст. 1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями орачів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - Закон).

Згідно із ст. 1 Закону незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання пі вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до ч. 2 Закону Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно із ст. 1166 ЦК України Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1176 ЦК України Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Як встановлено в ухвалі Апеляційного суду м. Києва від 29.06.2017 р., заява ОСОБА_4 від 17.04.2015 р. на ім'я голови СБ України та в його показання, як обвинувачено, підтверджують, що ОСОБА_4 через встановлену у мобільному телефоні програму-додаток «Viber» на прохання абоненту (контакту) «ОСОБА_5», яка знаходилася на непідконтрольній українській владі території в м. Донецьку, передавав інформацію про хід АТО на сході України.

Зокрема, ОСОБА_4 передавав інформацію стосовно дат і маршрутів запланованих перельотів літерних авіарейсів високопосадовців української влади, запланованих перельотів, переміщення та дислокації гелікоптерів, місця спеціального розосередження бойового комплекту на аеродромі, дані розробника операцій угрупування НГУ в м. Краматорську, кодові назви аеродрому м. Крамоторська та позивний командувача НГУ, знаходження основної частини карт мінних полів у м. Краматорську, використання гелікоптерів для евакуації поранених та доставки штурмових бригад тощо. Дана інформація відповідала дійсності, була для службового користування і не перебувала у загальному доступі.

Згідно із ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Крім того, із заяви ОСОБА_4 від 17.04.2015 р. на ім'я голови СБ України, вбачається, що останній добровільно повідомив про вищевказані дії, таким чином здійснивши самообмову, що в подальшому призвело до внесення відомостей до ЄРДР та відкриття кримінального провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 1176 ЦК України фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивач своєю вищевказаною заявою та своїми діями, перешкоджав з'ясуванню істини у справі, шляхом самообмови і цим сприяв прийняттю рішень чи здійсненню дій, які є підставою для відшкодування шкоди передбаченою ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а тому у позивача відсутні підстави на відшкодування шкоди.

Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд, на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до висновку, що позивач не доведено обставини, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями орачів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», ст.ст. 1166, 1176 ЦК України, ст.ст. 3-5,12-13, 19, 76-92, 95, 187, 211, 258-259, 264-265, 268, 272-273, 352, 354-355 ЦПК України, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_4 до Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури і суду - відмовити у повному обсязі.

Відповідно до п. 15.5 розділу 15 XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суд через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: