Рішення № 78674604, 13.12.2018, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/454/17

Номер провадження 2/629/57/18

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2018 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі головуючого судді Ткаченко О.А., за участю секретарів судових засідань ОСОБА_1, ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Представник АТ КБ «Приватбанк», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 30638,97 грн., посилаючись на те, що 04.08.2006 року, відповідач став клієнтом АТ КБ «Приватбанк» ідентифікувавшись та ознайомившись з «Умовами та правилами» надання банківських послуг отримав кредитну картку, за якою відповідачу було надано кредит у розмірі 5500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з запропонованими АТ КБ «Приватбанк» умовами та правилами складають між ним та банком кредитний договір. Позивачем умови Кредитного договору виконано та надано кредит в сумі визначеній кредитним договором. Відповідач у порушення норм закону та умов договору взяті на себе зобов’язання належним чином не виконав. У зв’язку з зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором відповідач станом на 31.12.2016 року має заборгованість на загальну суму – 30638,97 грн. Тому, позивач був змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права і просить суд стягнути з відповідача заборгованість по кредитному договору.

Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягав з наведених у позові та відповіді на відзив підстав, зазначив, що відповідач дійсно отримував кредит на вказану в позові суму, користувався кредитними коштами та отримував особисто перевипущені банком кредитні картки. Строки позовної давності позивачем не пропущені, оскільки відповідач погашав заборгованість по кредиту. Вказані обставини підтверджуються розрахунком заборгованості та випискою по кредиту.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник – адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, оскільки позивачем додано до позову заяву 2 про видачу кредиту №SAMDN44000007675807 від 09.06.2006 року, а в своєму позові позивач посилається на кредитний договір б/н від 04.08.2006 року на суму 5500 грн., однак докази які надані позивачем містять інформацію про суму кредиту у розмірі 1000 грн., яка судячи із заяви 2 не давалася відповідачу шляхом видачі кредитної картки, а зараховувалася на дебетну картку, по рахунку відкритому 04.08.2006 року, за умови, що позивач при використанні таких коштів, матиме право самостійно списувати кошти, при надходженні їх на дебетну картку відповідача після використання вказаної 1000 грн. відповідачем у разі необхідності. Крім цього вважає не доведеним факт видачі позивачем відповідачу кредитних карток, оскільки довідка про видачу кредитних карток не містить печатки та підпису посадових осіб позивача, тобто є не дійсною, а також позивачем не надано суду заяви відповідача щодо видачі кожної кредитної карти окремо, а також розписку з підписом відповідача про отримання ним кредитних карток та пін-коду до них. Крім цього, кредитний договір укладається у письмовій формі, однак позивач стверджує, що умови та правила надання банківських послуг є договором кредиту. Вказані умови не містять підпису відповідача, тому вважати, що саме ці умови мав на увазі відповідач, підписуючи анкету, а також чи брав на себе зобов’язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов’язання з повернення кредиту, не можливо. А також посилалися на пропуск позивачем строків позовної давності для звернення до суду. В зв’язку з чим відмовити позивачу у задоволенні позову.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані до суду докази у їх сукупності було встановлено наступні факти та відповідні ним правовідносини.

04.08.2006 року, відповідач ОСОБА_3 став клієнтом АТ КБ «Приватбанк» ідентифікувавшись та ознайомившись з «Умовами та правилами» надання банківських послуг отримав кредитну картку, за якою відповідачу було надано кредит у розмірі 5500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом (а.с.8,125,126).

Позивачем умови Кредитного договору виконано та надано кредит в сумі визначеній Кредитним договором.

В період дії кредитного договору позичальник не дотримувався умов кредитного договору, а саме: не здійснював щомісячного погашення кредиту та не сплачував відсотки у розмірах та у строки, визначених договором.

В результаті не виконання боржником зобов’язання утворилась заборгованість на загальну суму 30638,97 грн., з якої: 3470,01 грн. – заборгованість за кредитом, 22433,77 грн. – заборгованість за відсотками за користуванням кредитом, 2800 грн. – заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил банківських послуг: 500,00 грн. – штраф (фіксована частина), 1435,19 грн. – штраф (процентна складова) (а.с.4-7).

Довідкою наданою представником позивача АТ КБ «ПриватБанк» встановлено термін дії кредитної картки №4149605350145330, яка була видана на підставі підписаного кредитного договору №б/н ОСОБА_3, а саме до червня 2012 року. Після закінчення строку дії вищевказаної картки були випущені нові картки 14.08.2007 року №4149605353508625 термін дії якої до червня 2012 року, 05.05.2009 року №4149605377979786 до червня 2012 року, 21.06.2012 року №4149437703970093 до січня 2015 року (а.с.127).

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У той самий час, згідно із ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов’язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до ст.549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Згідно із ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та правову позицію викладену ВСУ у постанові по справі №6-2003цс15, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, у зв’язку з чим суд задовольняє позовні вимоги щодо стягання нарахованої пені з комісією за невиконання зобов’язання і відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафу.

ОСОБА_6 Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

З огляду на викладене, враховуючи, що ОСОБА_3 не виконував умови кредитного договору, що було підтверджено в ході дослідження наявних матеріалів цивільної справи, суд дійшов висновку про те, що сума заборгованості по договору від 04.08.2006 року підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Разом з тим, беручи до уваги строк дії кредитної картки: дата відкриття – 04.08.2006 термін дії - 06/12, а також вищевказаний висновок ОСОБА_6 Палати ВС, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення нарахованих процентів за період з 21.06.2012 року (день випуску іншої кредитної картки 4149437703970093) до 31.12.2016 року (день, станом на який банк просить стягнути заборгованість), у зв'язку з їх безпідставністю.

Щодо посилань представника банка, стосовно того, що після строку дії отриманої картки відповідачеві було випущено нову картку від 21.06.2012 року з строком дії до січня 2015 року, то суд в даному випадку бере до уваги правовий висновок, який було зроблено у постанові Верховного Суду України від 14.10.2014 року №6-127цс14, в якій зазначено, що автоматичне неодноразове продовження дії картки не змінює терміну виконання кредитного зобов’язання, отже продовження дії картки для настання кінцевого терміну повернення заборгованості значення не має. Подальше продовження дії картки є способом виконання зобов’язання щодо повернення простроченого кредиту, процентів і неустойки.

Крім цього, доказів отримання ОСОБА_3 кредитної картки №4149437703970093 від 21.06.2012 року зі строком дії до січня 2015 року, до суду надано не було.

Щодо посилань представника відповідача на пропуск позивачем строків позовної давності, то суд в даному випадку бере до уваги правовий висновок, який було зроблено у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України).

У постанові ОСОБА_6 Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, зроблено висновок про те, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування або пред’явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов'язання в порядку частини другої статті 1050 ЦК України позивач не мав права нараховувати проценти за кредитом, то вимоги про стягнення таких процентів є необґрунтованими. Отже, відсутні правові підстави для застосування позовної давності.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Тобто позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки на момент спливу строку кредитування у позичальника існувала поточна заборгованість, банк мав право пред'явити вимоги про стягнення цієї заборгованості, проте в межах позовної давності.

Як вбачається з розрахунків заборгованості по кредиту АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_3 періодично частково погашав заборгованість по кредиту, останнє зарахування суми погашення по кредиту відбулося 06.06.2014 року на суму 1430 грн., а банк з позовом звернувся 10.02.2017 року, тобто в межах строку позовної давності (а.с.4-7).

Згідно з частиною першою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку.

Отже, вчинення боржником дій з виконання зобов’язання є таким, що перервало перебіг позовної давності.

Інших розрахунків позивачем та відповідачем під час розгляду справи суду не надано.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог АТ «Приватбанк» та стягнення з відповідача загальної суми боргу у розмірі 4087,61 грн., з якої 3470,01 грн. – заборгованість за кредитом, 117,60 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 500 грн. – штраф (фіксована частка).

Розподіл судових витрат суд вирішує відповідно ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.12,13,76,81,89,141,259,264,265,268,280-282 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовну заяву Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 4087 (чотири тисячі вісімдесят сім) гривень 61 копійку, з якої 3470,01 грн . – заборгованість за кредитом, 117,60 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 500 грн. – штраф (фіксована частка).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір в розмірі 213 (двісті тринадцять) гривень 44 копійки.

В іншій частині позовних вимог, відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Харківський апеляційний суд через Лозівський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 18.12.2018 року.

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», юридична адреса: поштовий індекс 01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1-Д, р/р29092829003111, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570.

Відповідач: ОСОБА_3, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 (колишня вул.ОСОБА_7),буд.32, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Представник відповідача: ОСОБА_8, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4.

Суддя О.А.Ткаченко