Рішення № 78671237, 06.12.2018, Подільський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Полтави)

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/2173/17

Провадження № 2/553/149/2018

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06.12.2018м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави в складі:

головуючої судді - Крючко Н.І.

при секретарі - Босяк К.О., Заяц А.В., Камуз Я.М.,

позивачки – ОСОБА_1,

представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2,

представників відповідача ОСОБА_3 обласного центру зайнятості - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представника третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Первинної профспілкової організації ОСОБА_3 міського центру зайнятості профспілки працівників соціальної сфери України – ОСОБА_6,

представника третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 обласної профспілкової організації профспілки працівників соціальної сфери України – ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 обласного центру зайнятості, ОСОБА_3 міського центру зайнятості, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_8, Первинна профспілкова організація ОСОБА_3 міського центру зайнятості профспілки працівників соціальної сфери України, ОСОБА_3 обласної профспілкової організації профспілки працівників соціальної сфери України, ОСОБА_3 міський центр зайнятості (в стадії припинення) в особі Голови Ліквідаційної комісії ОСОБА_9, ОСОБА_3 міськрайонної філії ОСОБА_3 обласного центру зайнятості (новостворена організація) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 обласного центру зайнятості, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 міськрайонна філія ОСОБА_3 обласного центру зайнятості, ОСОБА_8 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ від 26.07.2017 року «По особовому складу» № 264 –к ОСОБА_3 обласного центру зайнятості, поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних ОСОБА_3 міськрайонної філії ОСОБА_3 обласного центру зайнятості, стягнення з ОСОБА_3 обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31 липня 2017 року по день поновлення на роботі, стягнути з ОСОБА_3 обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 1 000 грн. моральної шкоди, допустивши рішення до негайного виконання в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, стягнення судових витрат.

В свою чергу 24 жовтня 2017 року відповідачем ОСОБА_3 обласним центром зайнятості подано заперечення проти позову, в яких останні просили відмовити в його задоволенні.

Згідно ухвали суду від 25.10.2017 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 міський центр зайнятості ( в стадії припинення) в особі Голови ліквідаційної комісії ОСОБА_9, ОСОБА_3 міськрайонну філію ОСОБА_3 обласного центру зайнятості.

17 листопада 2017 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з уточненими позовними вимогам до ОСОБА_3 обласного центру зайнятості, ОСОБА_3 міського центру зайнятості, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_8, Первинна профспілкова організація ОСОБА_3 міського центру зайнятості профспілки працівників соціальної сфери України, ОСОБА_3 обласна профспілкова організація профспілки працівників соціальної сфери України , в яких просила визнати протиправним та скасувати п. 8.1 наказу від 26 липня 2017 року «По особовому складу № №264-К ОСОБА_3 обласного центру зайнятості в частині звільнення ОСОБА_1, поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних ОСОБА_3 міського центру зайнятості з 01.08.2017 року, стягнути з ОСОБА_3 обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.08.2017 року по день поновлення на роботі, стягнути з ОСОБА_3 обласного центру зайнятості на користь позивача 1613,92 грн. заборгованості по заробітній платі (несплаченої частини компенсації за невикористану відпустку), стягнути з відповідача моральну шкоду у сумі 1000 грн., допустивши рішення до негайного виконання в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, стягнення судових витрат у розмірі 14800 грн.

Судом 12 грудня 2017 року залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_3 міського центру зайнятості – ОСОБА_3 обласний центр зайнятості та визначено коло учасників судового процесу в частині третіх осіб у справі, які виступають на стороні відповідача та не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Первинну профспілкову організацію ОСОБА_3 міського центру зайнятості профспілки працівників соціальної сфери України, ОСОБА_3 обласну профспілкову організацію профспілки працівників соціальної сфери України.

Згідно ухвали суду від 08 лютого 2018 року прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження з стадії підготовчого провадження.

28 лютого 2018 року відповідачем ОСОБА_3 обласним центром зайнятості подано заперечення проти уточнених позовних вимог ОСОБА_1М, в яких вони просили в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

12 березня 2018 року в ході підготовчого провадження ОСОБА_1 подано відповідь відзив (заперечення) на позовну заяву (уточнену).

19 березня 2018 року відповідачем ОСОБА_3 обласним центром зайнятості в ході підготовчого провадження подано заперечення проти відзиву.

Згідно ухвали суду від 18 квітня 2018 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник – адвокат ОСОБА_2 уточнені позовні вимоги підтримали в повному обсязі та наполягали на їх задоволенні в повному обсязі.

Представники відповідача ОСОБА_3 обласного центру зайнятості - ОСОБА_4, ОСОБА_5 в ході судового розгляду справи уточнені позовні вимоги вцілому не визнали, та просили відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

В судовому засіданні представники третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Первинної профспілкової організації ОСОБА_3 міського центру зайнятості профспілки працівників соціальної сфери України – ОСОБА_6, ОСОБА_3 обласної профспілкової організації профспілки працівників соціальної сфери України – ОСОБА_7, в ході судового розгляду справи заперечували проти уточнених вимог ОСОБА_1 та просили відмовити в їх задоволенні за безпідставності.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_8 в ході судового розгляду справи заперечувала проти задоволення позовних вимог та просила відмовити в його задоволенні в повному обсязі.

Вислухавши сторін по справі, учасників процесу та їх представників, свідка, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 розпочала свою трудову діяльність в системі ОСОБА_3 обласної служби зайнятості на посаді завідувача господарства господарсько - договірного відділу Полтавськоого обласного центру зайнятості, згідно Наказу ОЦЗ №152-к від 26.05.2004 року.

Наказом ОСОБА_3 ОЦЗ №240-к від 28.09.2005 року ОСОБА_1 призначена на посаду провідного спеціаліста господарсько - договірного відділу, як така, що пройшла конкурсний відбір з 01.10.2005 року.

Наказом ОСОБА_3 ОЦЗ №333-к від 27.12.2006 року ОСОБА_1 переведена на посаду провідного спеціаліста відділу наданння соціальних послуг з працевлаштування Полтавськоого міського центру зайнятості з 18.06.2007 року.

Наказом ОСОБА_3 ОЦЗ №220-к від 25.07.2011 року переведена на посаду провідного спеціаліста відділу активної підтримки безробітних ОСОБА_3 міського центру зайнятості з 02.08.2011 року.

Згідно наказу ОСОБА_3 ОЦЗ № 280-к від 05.11.2012 року переведена на посаду головного спеціаліста відідлу активної підтримки безробітних ОСОБА_3 міського центру зайнятості з 06.11.2012 року.

Наказом Полтавськоого ОЦЗ № 55-к від 26.02.2015 року переведена на посаду провідного спеціаліста відділу активної підтримки безробітних Полтавськоого міського центру зайнятості з 01.03.2015 року.

Наказом ОСОБА_3 ОЦЗ № 264-к від 26.07.2017 звільнена з посади провідного спеціаліста відділу активної підтримки безробітних ОСОБА_3 міського центру зайнятості 31.07.2017 року за скороченням штатів у зв’язку з ліквідаціїєю ОСОБА_3 міськоого центру зайнятості за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Судом встановлено, що у відповідності до п. 8.1 наказу № 264-к від 26 липня 2017 року «По особовому складу» ОСОБА_3 обласного центру зайнятості позивача ОСОБА_1, провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних ОСОБА_3 міського центру зайнятості, звільнено 31 липня 2017 року за скороченням штатів у зв’язку з ліквідацією ОСОБА_3 міського центру зайнятості 31 липня 2017 року, згідно п. 1 ст. 40 КзПП України. ( т.1 а.с.7).

Згідно наказу В.о. Голови Державної Служби зайнятості ОСОБА_3 міський центр зайнятості було реорганізовано шляхом приєднання до ОСОБА_3 обласного центру зайнятості, який є правонаступником майна, прав та обов’язків реорганізованої юридичної особи ( т. 1 а.с.121-123).

Згідно наказу № 304 від 17 листопада 2016 року директора ОСОБА_3 обласного центру зайнятості, у зв’язку з реорганізацією базових центрів зайнятості в Полтавській області було створено відповідні комісії з припинення юридичних осіб, та призначено їх голів (т. 1 а.с. 115-117).

Так, 01 червня 2017 року, відповідно до наказу директора ОСОБА_3 обласного центру зайнятості, було створено Решетилівську, Диканську, Новосанжарську районні філії ОСОБА_3 обласного центру зайнятості та затверджено та введено в дію нові штатні розписи.

Згідно листа Заступника Директора ОСОБА_3 обласного центру зайнятості № 16/13/1261-17 від 03 травня 2017 року, «Про припинення ОСОБА_3 районного, ОСОБА_3 міського центрів зайнятості Полтавської області" , адресованого Директорам ОСОБА_3 районного, ОСОБА_3 міського центрів зайнятості - головам комісій з припинення яких, інформовано про те, що у відповідності до наказів Державної служби зайнятості (Центрального апарату) від 04.11.2016 року № 203 « Про реорганізацію базових центрів зайнятості Полтавської області», від 21.04.2017 року «Про проведення Пілотного проекту» ОСОБА_3 обласного центру зайнятості від 17.11.2016 року № 304 «Про заходи пов’язані з припиненням базових центрів зайнятості у Полтавській області» від 27.04.2017 року №90 « Про реалізацію Пілотного проекту» вказано, що в ОСОБА_3 обласній службі зайнятості буде проводитись реорганізація, а саме припинення ОСОБА_3 районного, ОСОБА_3 міського центрів зайнятості шляхом приєднання до ОСОБА_3 обласного центру зайнятості.

У даному листі вказано, що у відповідності до ст. 49-2 КЗпП України, працівників потрібно повідомити в строк до 19 травня 2017 року про припинення юридичної особи базового центру зайнятості та заплановане вивільнення працівників через два місяця після ознайомлення у зв’язку із припинення установи, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України ( т.1 а.с.127-129).

Згідно списку працівників ОСОБА_3 міського центру зайнятості із ознайомленням про припиненн центру зайнятості та звільнення через 2 місяці після ознайомлення, відпопідно до п.1 ст. 40 КЗпП УКраїни, ОСОБА_1 провідний фахівець з питань зайнятості була ознайомлена 05.05.2017 року, про що свідчить її особистий підпис.

Відповідно до наказу директора ОСОБА_3 обласного центру зайнятості від 17 липня 2017 року було створено ОСОБА_3 міськрайонну філію ОСОБА_3 обласного центру зайнятості, 26 липня 2017 року було затверджено стурктуру та новий штатний розпис, який було введено в дію з 01.08.2017 року ( т.1 а.с.120, 133-135).

В ході судового розгляду справи позивачка ОСОБА_1 наполягала на тому, що вона має бути поновлена на роботі на посаді провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних ОСОБА_3 міського центру зайнятості з 01 серпня 2017 року, оскільки, на думку останньої та її представника, юридична особа ОСОБА_3 міський центр зайнятості не є припиненим, а перебуває в стадії припинення, в обгрунтування даних тверджень сторона позивача посилалась на роз’яснення Міністерства юстиції України від 25.01.2011 року «Гарантії працівників у разі ліквідації або реорганізації підприємства, установи, організації», юридична особа є такою, що припинилася з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Вказані доводи сторони позивача спростовуються наступними доказами та обставинами встановленими вході судового розгляду справи.

Відповідно до п. 18 Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з’ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. У випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок припинення підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов’язує правонаступника виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу ( ч.2 ст. 235 КЗпП України).

У відповідності до положення ст. ст. 36, 40 КЗпП України , ст. ст. 104, 106-107 ЦК України реорганізація є формою припинення юридичної особи, за якої передача всього її майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам – правонаступникам проводиться у результаті їх злиття, приєднання, поділу чи перетворення. У розумінні зазначених норм закону приєднання це така форма реорганізації, при, якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднанна ж організація припиняє свою діяльність, як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального ( а не ліквідаційного) акта орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру. При цьому, дія трудових договорів працівників таких юридичних осіб, з моменту прийняття рішення про приєднання, продовжується в рамках структури юридичної особи, до складу якої включено юридичну особу, в якій вони працювали.

Таким чином, судом встановлено, що проведені зміни в організації виробництва і праці ОСОБА_3 міського центру зайнятості були проведені шляхом реорганізації та приєднання до ОСОБА_3 обласного центру зайнятості, дані факти визнавались сторонами по справі.

Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань 05.12.2017 року внесено запис № 15881120026003326 про припинення реєстрації ОСОБА_3 міського центру зайнятості ( т.1 а.с. 231-239).

Тому, зважаючи на ту обставину, що юридична особа в якій працювала позивачка є припиненою і попереднє місце і посада не збереглися, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на посаді провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних ОСОБА_3 міського центру зайнятості є по своїй природі безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Аналіз обсягу повноважень за посадою, яку остання обіймала до звільнення в зв’язку з реорганізацією та новоутвореної установи відповідно до штатного розпису, затвердженого 26.07.2017 року ( т.1 а.с.135) - провідного фахівця з питань зайнятості відділу органзації працевлаштування населення ОСОБА_3 міськрайонної філії ОСОБА_3 обласного центру зайнятості надає суду підстави вважати, що дана запропонована посада найбільше відповідає кваліфікації позивача "Психолог", отриманій останньою в навчальному закладі служби зайнятості та цьому напрмяку роботи, крім того, є рівнозначною тій, що вона обіймала.

Дані обставини фактично не заперечувалися стороною позивача та не були спростовані в установленому законом порядку, а твердження позивачки, що вона має найбільші переваги серед працівників для обрання посади в новоутвореній організації асме за власним бажанням, без врахування дімки роботодавця, суд визнає безпідставними та надуманими за своїм змістом.

Поряд з цим, суд приходить до висновку, що відповідачем при формулюванні підстав звільнення позивача в наказі про звільнення допущено помилку в частині юридичної кваліфікації причин звільнення, тому вони підлягають уточненню із зазначенням про це в резолютивній частині рішення суду у відповідності до ч.2 ст. 235 КЗпП України.

Так, частиною 3 статті 235 КЗПП України передбачено, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Підставою для звернення позивача ОСОБА_1 з позовом стало, на думку останньої, недотримання стороною відповідача положень ст.49-2 КЗпП України, відповідно до якої одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі та організації . При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Судом встановлено, що 05.05.2017 року ОСОБА_1 було попереджено роботодавцем про припинення ОСОБА_3 міського центру зайнятості та звільнення через два місяці після ознайомлення відповідно до п. 1 ст. 40 КЗПП України, що не заперечувалося сторонами у даній справі.

В ході судового розгляду справи позивачкою вказувалось про те, що в ОСОБА_3 міськрайонній філії ОСОБА_3 обласного центру зайнятості до 26 липня 2017 року були вакантними всі посади ( до моменту написання всіма працівниками ОСОБА_3 міського центру зайнятості відповідних заяв на переведення). Всіма працівниками були написані заяви про переведення у філію з 21 по 31 липня, що фактично мало місце 01.08.2017 року.

Поряд з цим, стороною позивача вказувалось про те, що листом від 27 липня 2017 року останній було повідомлено, що ОСОБА_1 була запропонована «посада фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення ОСОБА_3 міськрайонної філіїі ОСОБА_3 обласного центру зайнятості", де знання та набутий досвід позивача могли бути використані найбільш ефективно. В даному листі, вказувалось про те, що позивачка має право та може до початку роботи новоствореної філії, подати до кадрової служби обласного центру зайнятості заяву про призначення на вакантні посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення ОСОБА_3 міськрайонної філії ОСОБА_3 обласного центру зайнятості або на тимчасово вакантну посаду фахівця з питань зайнятості першої категорії відділу активної підтримки безробітних вказаної категорії.

В свою чергу будь-яких обгрунтованих підстав, за яких позивачку не влаштовують запропоновані посади, в новоутвореній установі в ході судовоого розгляду даної справи стороною позивача зазначено не було та судом не встановлено.

В судовому засіданні ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог вказувалось про те, що штатний розпис ОСОБА_3 міськрайонної філії ОСОБА_3 обласного центру зайнятості не містив посади фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення, тобто на думку позивачка їй роботодавцем пропонувалася посада, якої не існувало в штатній одиниці, що було спростовано матеріалами справи та поясненнями представників відповідача і третіх осіб в ході судового розгляду справи.

У відповідності до ч.1,3 ст. 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Судом встановлено, що відповідачем було виконано вимоги ст. 49-2 КЗПП України у визначені терміни та запропоновано ОСОБА_1 перелік вакантних посад у відповідності до листа, який наявний у матеріалах справи, та про існування якого вказувала і сама позивачка у позовних вимогах, що в свою чергу спростовує твердження останньої в частині не повідомлення її роботодавцем про наявність вакантних посад.

Судом приймаються до уваги твердження сторони відповідача та визнаються обґрунтованими в частині того, що запропонувати ОСОБА_1 роботу на тому ж самому підприємстві не мало юридичної можливості, оскільки ОСОБА_3 міський центр зайнятості припинив свою діяльність.

Запропоновані останній посади в новоствореній установі були передбачені штатним розписом, затвердженим 26.07.2017 року, що підтверджується матеріалами справи ( т.1 а.с.135).

Відповідно до правової позиції викладеного ВСУ у справі № 6-40цс15 вказано, що вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору, відповідно до вимог ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України не є обов’язком роботодавця.

Судом встановлено, що позивачку ОСОБА_1 в іншій юридичній особі, а саме структурному підрозділі ОСОБА_3 ОЦЗ (ОСОБА_3 міськрайонній філіїі) було запропоновано роботу. Так, відповідачем – ОСОБА_3 обласним центром листом від 27.07.2017 року за № 16/13/2243-17 було запропоновано ОСОБА_1 в структурному підрозділі ОСОБА_3 обласного центру зайнятості посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення ОСОБА_3 міськрайонної філії ОСОБА_3 обласного центру зайнятості або тимчасово вакантну посаду фахівця з питань зайнятості 1 категорії відділу активної підтримки безробітних вказаної філії. При згоді із будь-якою запропонованою вищезазначеною посадою та подання відповідної заяви, відповідач у відповідний пункт наказу вніс би відповідні зміни або видав наказ про відміну пункту наказу в частині звільнення і прийняв би позивача на посаду з 01.08.2017 року, саме із у цієї дати вводився в дію штатний розпис ОСОБА_3 міськрайонної філії ОСОБА_3 обласного центру зайнятості, затверджений наказом ОСОБА_3 обласного центру зайнятості від 26.07.2017 року № 208, яким передбачено запропоновані посади.

В зв’язку з відсутністю такоого волевиявлення ОСОБА_1 будь-яких змін до оскаржуваного наказу про звільнення відпоаідачем внечено не було.

При цьому, суд визнає неспроможними твердження позивачка ОСОБА_1 про те, що відповідачем повинно було їй запропоновано всі вакантні посади, які були наявні в ОСОБА_3 обласному центрі зайнятості (в тому числі у його структурних підрозділах) станом на 05.05.2017 року та в подальшому на момент звільнення, оскільки, у відповідності до положення ст. 49-2 КЗпП України, ОСОБА_3 обласним центром зайнятості надавались пропозиції щодо вакантних посад в тій самій установі, що маються у ОСОБА_3 міському центрі зайнятості.

Дані твердження позивачки суд не приймає до уваги, в зв’язку з їх безпідставністю за наступних обставин.

Судом встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 обласний центр зайнятості має в своїй структурі відокремлені підрозділи без прав юридичної особи (філії):

- Диканську, Новосажарську, Решетилівську районну філію, яка створена 23.05.2017 року;

- Хорольську, Чорнохинську районну філію, яка створена 30.06.2017 року;

-Машівську, Чутівську районну філію та ОСОБА_3 міськрайонну філію, які створені 17.07.2017 року;

- Зіньківську, Щишацьку, Карлівську районну філію, Гадяцьку міжрайонну філію, Горішньоплавську міську філію, які створені 14.08.2017 року;

- Гребінківську, Оржицьку, Пирятинську, Семенівську районну філію, які створені 25.09.2017 року;

- Лохвицьку, Кобеляцьку районну філію, які створені 24.10.2017 року;

- Котелевську, Козельщинську, Глобинську, Великобагачанську районну філію, Лубенську, Миргородську міськрайонну філію, які створені 20.11.2017 року.

У відповідності до п. 2 розділу І Положення про державну служби зайнятості, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 15.12.2016 року № 1543 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 12 лютого 2015 року за № 141/26586, служба складається з Державної служби зайнятості (Центрального апарату), Центру зайнятості АР Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості, Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, професійно – технічних навчальних закладів, державної служби зайнятості, інших навчальних закладів державної служби зайнятості,а також підприємств, установ та організацій, утворених Службою Регіональні та базові центри зайнятості можуть створювати поза їх місцезнаходженням відокремлені підрозділи, які виконуватимуть функції, визначені для них відповідним регіональним чи базовим центром зайнятості.

Центральний апарат Служби, регіональні та базові центри зайнятості є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та банківських установах, кутові штампи та печатки із зображенням ОСОБА_10 України, своїм найменуванням та кодом за ЄДРПОУ, інші печатки та штампи за наявності ( п. 6 розділ І Положення).

Слід звернути увагу, на те, що структурні відокремлені підрозділи ОСОБА_3 обласного центру зайнятості філії Диканська, Новосанжарська, Решетилівська, Хорольська, Машівська, Чутівська, Гадяцька, Горішньоплавська, Зіньківська, Шишацька, Оржицька, Лохвицька, Лубенська та інші районні філії ОСОБА_3 ОЦЗ не мають статусу юридичної особи, що спростовує твердження ОСОБА_1 про те, що їй повинно було надано пропозиції щодо вакантних посад у даних відокремлених структурних підрозділах ( філіях).

При цьому, слід вказати, що помилковим є також твердження сторони позивача про те, що роботодавцем у даних спірних трудових правовідносинах виступав ОСОБА_3 обласний центр зайнятості, оскільки вказане суперечить підпункту 4 пункту 8 розділу ІV Положення про державну службу зайнятості та підпункту 4 пункту 12 Положення про ОСОБА_3 обласний центр зайнятості, директор регіонального центру зайнятості призначає на посади та звільняє з посад працівників регіонального центру зайнятості (крім заступників директора), працівників базових центрів зайнятості, працівників філій регіонального та базових центрів зайнятості, за погодженням із Головою Центрального апарату Служби – директору базового центру зайнятості, керівників філій регіонального та базового центрів зайнятості - директору базового центру зайнятості, керівників філій регіонального та базових центрів зайнятості, керівників професійно – технічних навчальних закладів та інших підпорядкованих Службі юридичних осіб, утворених регіональним центром зайнятості, посадових осіб регіонального центру зайнятості, на яких покладено функції із проведення внутрішнього аудиту, та посадових осіб, на яких покладено виконання функції із запобігання та виявлення корупції в установленому законодавством порядку.

Таким чином, судом беззаперечно встановлено, та не було спростовано стороною позивача, що відповідачем були запропоновані посади 21.07.2017 року, 25.07.2017 року та під час зустрічі у відділі по роботі з персоналом ОСОБА_3 обласного центру зайнятості, від яких позивачка ОСОБА_1 відмовилась, про що складено ОСОБА_11 . При цьому, сам факт пропозиції ОСОБА_1 посад в новоутвореній установі зі сторони відповідача не заперечувався, але останню фактично не влаштовували пропозиції, так як вони не відповідали її власним критеріям, щодо посади, характеру роботи та покладених функціональних обов’язків і їх обсягу.

Дані висновки суду були підтверджені в ході судовоого розгляду даної справи поясненнями представника обланої профспілкової організації, котрі виступали медіаторам у вирішенні даного спору в досудовому порядку, відпоаідно до яких ОСОБА_1 на будь-які пропозиції щодо працевлаштування в новоутвореній установі безпідставно відмовлялася без поважних та обгрунтованих причин, пояснюючи свою позицію лише незадоволенням запропонованими посадами. Від мирного вирішення спірного питанння безпричнно ухилялася.

Поряд з цим, позивачем ОСОБА_1 вказувалось про порушення стороною відповідача при звільненні її переважного права на залишення на роботі, гарантованого ст. 42 КЗпП України.

Статтею 42 КЗпП України визначено категорії працівників, маючих переважне право на залишення на роботі під час скорочення чисельності або штату працівників. Норми даної статті застосовуються при скороченні чисельності або штату працівників у разі не повного скорочення чисельності або штату працівників.

В обґрунтування позовних вимог в даній частині позивачем вказувалось про те, що вона працювала в службі зайнятості протягом дванадцяти років. В 2014 році отримала другу вищу освіту за направленням ОСОБА_3 обласного центру зайнятості в ІПК ДСЗ України та здобула кваліфікацію «Психолог». Двічі проходила підвищення кваліфікації та має сертифікати з основ професійного консультування клієнтів служби зайнятості. При цьому, неодноразово за сумлінну працю була нагороджена Почесними грамотами від ОСОБА_3 обласного центру зайнятості. Так, на думку сторони позивача, вказані переваги залишення її на посаді не були враховані відповідачем та останнім не було запропоновано посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних ОСОБА_3 міськрайонної філії ОСОБА_3 обласного центру зайнятості, незважаючи на наявність у штатному розписі філії 3 штатних посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних.

При цьому, будь-яких підстав щодо не врахування роботодавцем переважного права працівника на залишення на певній посаді обраній самим працівником, а не роботі - як вимагає закон, позивачем та її представником в ході судовоого розгляду справи суду зазначено взагаліф не було.

У відповідності до положення ч.1 ст. 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір. Укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або повноваженим ним органом лише у випадках, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації,, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Дані твердження сторони позивача ОСОБА_1 про порушення відповідачем переважного права на залишення на роботі, є неспроможними по своїй природі, оскільки судом беззаперечно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 було звільнено за скороченням штатів не у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, а у зв’язку з ліквідацією (реорганізацією) юридичної особи, ОСОБА_3 міського центру зайнятості , в зв’язку з чим положення ст. 42 КЗпП України не застосовуються, тому фактично по своїй природі доводи останніх в даній частині були доводами щодо переважного права ОСОБА_1 на працевлаштування на новій посаді, що по своїй природі є безпідставним.

В обґрунтування позовних вимог стороною позивача вказувалось про те, що відповідачем при її звільненні не було дотримано процедури погодження звільнення з профспілками в порядку встановленому Законом та безпосередньо було допущено порушення ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Дані твердження сторони позивача суд визнає неспроможними за наступних обставин.

Згідно ст. 41 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» працівникам підприємств, установ або організацій, обраним до складу виборних профспілкових органів, гарантуються можливості для здійснення їх повноважень. Зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою з виборним органом, членами якого вони є.

Звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації ( у томі числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника ( там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об’єднання профспілок).

Звільнення з ініціативи роботодавця працівників, які обиралися до складу профспілкових органів підприємств, установи та організації, не допускається протягом року після закінчення терміну, на який він обирався, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я, який перешкоджає продовженню даної роботи, або вчинення працівником дій, за якій законодавством передбачена можливість звільнення з роботи чи зі служби, Така гарантія не надається працівникам у разі дострокового припинення повноважень у цих органах у зв’язку з неналежним виконанням своїх обов’язків або за власним бажанням, за винятком випадків, коли це обумовлено станом здоров’я.

Судом встановлено, що 31 липня 2017 року позивачкою ОСОБА_1 саме з власної ініціативибуло подано на адресу ОСОБА_11 профспілки первинної профспілкової організації ОСОБА_3 міського центру зайнятості ППСС, заяву про звільнення її з посади голови профспілки, в зв’язку зі скороченням з ОСОБА_3 міського центру зайнятості з 01.08.2017 року (т.2 а.с.36).

Згідно протоколу №55/17 від 31 липня 2017 року, засідання первинної профспілкової організації ОСОБА_3 міського центру зайнятості профспілки працівників соціальної сфери України, звільнено ОСОБА_1 з посади Голови профспілки первинної профспілкової організації ОСОБА_3 міського центру зайнятості профспілки працівників соціальної сфери України та призначено виборчі збори на 08 серпня 2017 року ( т.2 .а.с.37).

Як вбачається з тексту даного протооклу він був складений самою ОСОБА_1, тобто ОСОБА_1 було достеменно відомо, як голові первинної профспілкової організації, про її звільнення із голови профспілки із ПМЦЗ також.

В свою чергу ОСОБА_1, обіймаючи посаду керівника первинної профспілкової організації, не вжила жодних дій щодо повідомлення керівництва вищестоящої профспілкової організації про своє звільнення та складання повноважень голови цієї профспілкової організації.

Дані обставини встановлені судом свідчать про те, що саме позивач самоусуснулася від вирішення питанння щодо складання нею повноважень голови первинної профспілкової організації та погодження її звільненні з вищестоящою профспілковою організацією.

Крім того, будь-яких офіційних скарг до профспілкових органів щодо порушення трудових прав позивача при її звільнення, останньою в установленому порядку надано не було, що вказує про надуманість вищевказаних тверджень сторони позивача з приводу порушення роботодавцем процедури її звільнення.

В свою чергу до ОСОБА_1, як Голови первинної профспілкової оргазації, не надходило жодних скарг від працівників ПМЦЗ щодо проведення продури реорганізації та порушення в зв’язку з цим їхніх прав, що також вказує про правомірність дій відповідача під час проведення даної реорганізації.

Дані обставини не заперечувались безпосередньо позивачем по справі, але при цьому, останньою вказувалось про те, вказана заява не спростовує на її думку порушень роботодавця в частині її звільнення, оскільки на момент прийняття роботодавцем рішення про її звільнення , вона була головою профспілки, на підтвердження чого останньою було надано відомості з ЄДР, та погодження з вище стоящим профспілковим органом на момент звільнення ОСОБА_1 було відсутнє. Поряд з цим, ОСОБА_1 в обґрунтування своїх тверджень вказувалось про те, що погодження на звільнення з первинною профспілковою організацією відбувалося в аспекті «ліквідації» ОСОБА_3 міського центру зайнятості , тоді як фактично проводилась "реорганізація" установи. Дані посиланння позивача е мають змістового та юридичного значення на отримання згоди профспілковоого органу на звільнення працівника, що свідчить про їх неспроможність та надуманість.

Суд проаналізувавши вище обставини справи та норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, приходить до висновку, що 31 липня 2017 року ОСОБА_1, будучи Головою Первинної профспілкової організації ОСОБА_3 міського центру зайнятості профспілки працівників соціальної сфери, було п з власної ініціативи одано заяву про звільнення та цього ж дня було прийнято рішення про її звільнення з посади Голови, таким чином гарантії, визначені ст.41 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», 31 липня 2017 року припинили свою дію відносно ОСОБА_1.

Частиною 9 статті 43 КЗпП України визначено, що якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкового організації (профспілкового представника) в наданні згоди на звільнення розглядає спір по суті.

Судом встановлено, що 13 вересня 2017 року ОСОБА_3 обласний центр зайнятості звернувся з проханням розглянути та дати своє рішення щодо звільнення ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації ОСОБА_3 міського центру зайнятості профспілки працівників соціальної сфери.

Згідно протоколу зборів первинної профспілкової організації ОСОБА_3 міського центру зайнятості профспілки працівників соціальної сфери України від 31 жовтня 2017 року, дано згоду на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 за скороченням штатів в зв’язку з ліквідацією ОСОБА_3 міського центру зайнятості за п.1 ст. 40 КЗпП України з наданням їй гарантій і компенсацій, передбачених чинним законодавством ( т.1 а.с.86-90).

Таким чином, з огляду на вказані вище обставини, законодавча вимога щодо отримання згоди від профспілкового комітету первинної профспілкового організації ОСОБА_3 обласним центром зайнятості виконано, що в свою чергу спростовує твердження сторони позивача з даного приводу. При цьому, стороною позивача ОСОБА_1 не надано в ході судового розгляду справи належних та допустимих доказів на предмет спростування встановлених вище обставин та фактів.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 обласного середнього заробітку є по своїй природі неспроможними та безпідставними з наступних підстав.

Статтею 235 КЗпП України визначено, що уразі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, дана норма статті 235 КЗпП України надає право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу виключно за умови незаконного звільнення працівника з займаної посади.

З огляду на встановлені вище обставини справи, судом встановлено, що дії роботодавця щодо дотримання процедури звільнення ОСОБА_1 є такими, що узгоджувались з нормами трудового законодавства, які насамперед були направленні на збереження гарантій щодо забезпечення права працівника на працю, оскільки при погодженні звільнення ОСОБА_1 з первинною профспілковою організацією ОСОБА_3 міського центру зайнятості профспілки працівників соціальної сфери України 31 жовтня 2017 року, роботодавцем пропонувались ОСОБА_1 також і посади, які були вакантними станом на 31.10.2017 року.

Поряд з цим, позивачем ОСОБА_1 ставилась вимога про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку у розмірі 1613,92 грн., оскільки на її думку відповідачем не було здійснено в повному об’ємі розрахунок з нею в частині виплати компенсації за невикористану відпустку, в зв’язку з застосуванням хибного коефіцієнту нарахування, що на думку позивача призвело до порушення їх права.

Судом встановлено, що нарахування виплат для оплати часу відпусток або виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться відповідно до п. 7 Порядку № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усім сум, що належать йому від підприємств, установи, організації, проводиться у день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 24 ЗУ «Про відпустки» визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

В ході судового розгляду справи відповідачем вказувалось про те, що у відповідності даних бухгалтерського обліку розрахунок в частині виплати компенсації за невикористану відпустку здійснено в повному об’ємі згідно з чинним законодавством, відповідно п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів в установі, організації відповідно до актів законодавства, а рішеннями, передбаченими в колективних договорах ( угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші плати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. У разі відсутності фінансових можливостей такі підприємства мають право зменшити коефіцієнт коригування, видавши відповідний наказ (розпорядження).

Стороною відповідача вказувалось про те, що відповідно до Наказу Міністерства соціальної політики України від 22.03.2017 року № 447 «Про умови оплати праці працівників державної служби зайнятості» (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.03.2017 року за № 407/30275), роз’яснення Департаменту заробітної плати та умови праці Міністерства соціальної політики України від 19.04.2017 року № 1205/101-17/282 щодо застосування пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» з метою здійснення коригування заробітної плати працівникам державної служби зайнятості та у зв’язку з обмеженим фінансовим ресурсом, Державною службою зайнятості (Центральний апарат) було виданого наказ № 50 від 25.04.2017 року, щодо здійснення коригування заробітної плати та інших виплат працівникам Державної служби зайнятості, що враховується при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення окладів, на коефіцієнт 1,3.

При цьому, відповідачами вказувалось про те, що центральний апарат Служби є головною державною установою у централізованій системі державних установ Служби та в межах своїх повноважень Державна служба зайнятості видає накази організаційно - розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання в регіональних та базових центрах зайнятості відповідно до законодавства.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при нарахуванні виплат по оплаті відпусток або виплати компенсацій, відповідач керувався Порядком обчислення середньої заробітної плати , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, Наказом Міністерства соціальної політики України від 22.03.2017 року № 447 «Про умови оплати праці працівників державної служби зайнятості» (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.03.2017 року за № 407/30275), роз’яснення Департаменту заробітної плати та умови праці Міністерства соціальної політики України від 19.04.2017 року № 1205/101-17/282.

Згідно роз’яснень Міністерства соціальної політики України, щодо коефіцієнту корегування заробітної плати, яким вказувалось про те, що державна служба зайнятості має проводити коригування заробітної плати з урахуванням фінансових можливостей державної служби зайнятості, але не більше ніж на коефіцієнт росту фонду оплати праці.

Тому, приймаючи до уваги то факт, що державна служба зайнятості відноситься до відання Міністерства соціальної політики, тому в своїй діяльність вона керується вказаними вище чинними нормативно – правовими актами, які регламентують її діяльність, що свідчить про неспроможність доводів сторони позивача про порушення права позивачки в частині невірного застосування коефіцієнта при нарахування компенсації за невикористану відпустку.

Поряд з цим, позивачкою в позові заявлялась вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірв 1 000 грн., посилаючись на те, що протиправними діями відповідача щодо порушення прав ОСОБА_1 у сфері трудових відносин, що призвело до звільнення та в свою чергу спричинило значні моральні страждання.

Часиною 4 статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.

Позивачкою в ході судового розгляду справи в обґрунтування позовних вимог в даній частині не надано жодних належних та допустимих доказів, які вказували про наявність факту неправомірності рішень, дій чи бездіяльності відповіда, спричинення шкоди та причинно – наслідкового зв’язку з діями відповідача щодо порушення її права на працю та станом здоров’я позивача по справі.

Показанння свідка ОСОБА_11 - рідної сестри позиавчки, щодо глибини та розмірі моральних страждань, отриманих ОСОБА_1 саме в результаті її звільнення, не можуть бути прийняті судом, як належний та допустимий доказ на підтвердження даних обставин, оскільки підлягають доведенню в іншому порядку, встановленому законом та не носять конкретного характеру, а є лише припущеннями останньої.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

В обгрунтування даних позовних вимог ОСОБА_1 в ході судового розгляду не зазначено та не доведено наявності душевних страждань останньої, та відповідно не надано доказів щодо погіршення стану здоров’я останньої, пов’язаного зі звільненням ОСОБА_1 з роботи. При цьому, позивачкою, не обгрунтовано жодним доказом в розумінні його належності та допустимості щодо заявленого позивачем розміру моральної шкоди, які вона оцінила в 1 000 грн., що свідчить про безпідставність даних позовних вимог по своїй природі.

Не підлягають до задоволення вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, оскільки суперечать правилам визначеним ст. 141 ЦПК України, так як судом встановлено про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог останньої повному обсязі, що відповідно не передбачає права ОСОБА_1 на компенсацію за рахунок сторони відповідача понесених витрат на правничу допомогу, які по своїй природі суперечать принципу співмірності та обґрунтованості закріпленому у ст. 137 ЦПК України.

В свою чергу, суд звертає увагу , що витрати на правничу допомогу позивача є невизначеними та економічно і юридчино не обгрунтованими, оскільки їх розмір не обгрунтований та юридично не встановлений саме договором про надання правничої допомоги, разом з додатками, який за своїм змістом є неконкретним, що є неприпустимим.

Приймаючи до уваги той факт, що позивач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, та з урахуванням того, що заявлені останньою позовні вимоги є такими, що до задоволення не підлягають у повному обсязі, тому судовий збір у відповідності до ст. 141 ЦПК України, підлягають віднесенню за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 36, 40, 42, 49-2, ч. 2 ст. 235, ст. 237-1 КЗпП України, ст. ст. 80, 95, 104—111 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 141, 263, 265, 279, 280-282 ЦПК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 обласного центру зайнятості, ОСОБА_3 міського центру зайнятості, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_8, Первинна профспілкова організація ОСОБА_3 міського центру зайнятості профспілки працівників соціальної сфери України, ОСОБА_3 обласної профспілкової організації профспілки працівників соціальної сфери України, ОСОБА_3 міський центр зайнятості (в стадії припинення) в особі Голови Ліквідаційної комісії ОСОБА_9, ОСОБА_3 міськрайонної філії ОСОБА_3 обласного центру зайнятості (новостворену організацію) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення моральної шкоди – відмовити за безпідставністю та недоведеністю.

В порядку ч.3 ст. 235 КЗпП України визнати, ОСОБА_1 такою, що звільнена 31 липня 2017 року з посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних ОСОБА_3 міського центру зайнятості за скороченням штатів згідно п.1 ст. 40 КЗпП у зв’язку з реорганізацією ОСОБА_3 міського центру зайнятості, змінивши в наказі у п. 8.1 від 26.07.2017 року «По особовому складу» № 264 – ОСОБА_3 обласного центру зайнятості формулювання звільнення ОСОБА_1, в зв’язку з реорганізацією ОСОБА_3 міського центру зайнятості.

Судовий збір віднести за рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду. шляхом подачі апеляційної скарги у 30- денний термін. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Ленінського районного суду м. ПолтавиОСОБА_12