Ухвала суду № 78667923, 10.12.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/4034/16-а

Номер провадження 2-а/522/813/1-

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Соболевій О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження заяву Одеської міської ради про закриття провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - департамент комунальної власності Одеської міської ради, управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, ОСОБА_2, про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити дії, стягнення матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До суду у порядку адміністративного судочинства звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - департамент комунальної власності Одеської міської ради, управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, ОСОБА_2, у якому просила:

- визнати протиправними дії Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради щодо знесення належного позивачу торгового павільйону, розміщеного за адресою: м. Одеса, Старосінна площа (9-го Січня сквер);

- визнати протиправною бездіяльність відповідачів, яка полягає у неприйнятті рішення про викуп у позивача належного їй на праві власності об’єкта до початку комплексного благоустрою Старосінної площі у м. Одесі;

- зобов’язати відповідачів розглянути питання про викуп або надання іншого майна замість належного позивачу на праві власності торгового павільйону, розташованого за адресою: м. Одеса, пл. Старосінна (9-го Січня сквер);

- стягнути матеріальну шкоду у розмірі 768 144 грн., заподіяну позивачу знищенням належного їй майна.

Представник Одеської міської ради та виконавчого комітету Одеської міської ради подав до суду заяву про закриття провадження у справі у зв’язку з тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Позивач та його представник у підготовче засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином. При цьому, суд враховує, що позивач та його представник вже декілька разів не з’являлись до засідань з різних підстав.

Представник Одеської міської ради та виконавчого комітету Одеської міської ради подав до суду заяву, у якій просив розглянути заяву про закриття провадження у справі за відсутності Одеської міської ради та виконавчого комітету Одеської міської ради та задовольнити їх заяву про закриття провадження у справі.

Представник третьої особи - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи - управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Третя особа - ОСОБА_2, у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що неявка сторін не перешкоджає подальшому розгляду заяви відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, заява розглянута судом у порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку про те, що заява відповідачів є обґрунтованою та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративне судочинство - це діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Пункт 1 ч. 1 ст. 19 КАС України встановлює, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Питання віднесення окремих категорій справ до адміністративної юрисдикції деталізовано у Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» (далі - Постанова).

У п. п. 2, 3 Постанови зазначено, що для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з’ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватно-правовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом положень КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Однак, суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Необхідно зазначити,що основними ознаками норм публічного права є регулювання цими нормами відносин між нерівними, юридично підпорядкованими один-одному суб’єктами, а також застосування імперативного методу регулювання відносин між суб’єктами права.

Тобто, визначаючи у спірних правовідносинах публічно-правовий характер, та, відповідно, вирішуючи питання щодо можливості їх вирішення в порядку адміністративного судочинства, необхідно з’ясувати наявність підпорядкованості одного учасника правовідносин іншому, яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій, зокрема, можливість застосування однією зі сторін імперативного методу регулювання питань, що відносяться до предмету адміністративного позову.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Вирішуючи питання, до юрисдикції якого суду належить розгляд справи, необхідно враховувати характер спірних правовідносин, права та інтереси, за захистом яких звернувся позивач.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, оскільки вважає, що діями Одеської міської ради та виконавчого комітету Одеської міської ради порушено її право власності на торговий павільйон загальною площею 41, 6 кв.м., розташований за адресою: м. Одеса, Старосінна площа (9-го Січня сквер). Позивач стверджує, що, нібито, відповідачами було знесено належний їй на праві власності об’єкт.

В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 посилається на положення статей 15, 16, 316, 317, 319, 321, 346, 353, 386, 1166, 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також окремі положення ЗУ «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності».

Так, відповідно до положень статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до положень ст. 321 цього Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 353 ЦК України з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція). Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується.

Підстави припинення права власності передбачені ст. 346 ЦК України.

З викладеного вбачається, що позивач звернулась до суду з даним позовом за захистом свого цивільного права на об’єкт нерухомого майна, зазначаючи, що він належить їй на праві власності відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий зміст спірних правовідносин.

Крім того, на думку позивача, Одеською міською радою та виконавчим комітетом Одеської міської ради знесено належний позивачу на праві власності об’єкт нерухомого майна з метою проведення благоустрою Старосінної площі, що не підтверджено доказами.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 12.06.2014 року № 119 «Про комплексний благоустрій пл. Старосінної та затвердження схеми розміщення тимчасових споруд на пл. Старосінній» вирішено затвердити комплексну схему розміщення тимчасових споруд на пл. Старосінній та доручено управлінню розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради вжити заходи щодо демонтажу тимчасових споруд, розташованих на пл. Старосінній, відповідно до рішень виконавчого комітету Одеської міської ради.

Механізм розміщення та демонтажу тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності регламентовано Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі - Порядок), затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року № 244, а також Правилами розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Одесі (надалі - Правила), затвердженими рішенням Одеської міської ради від 09.10.2013 року № 3961-VІ.

Так, пунктом 16.2. Правил визначено, що демонтаж, перевезення, зберігання ТС, елементу торгівлі здійснюються Уповноваженим органом.

Відповідно до п. 1.4. Правил Уповноважений орган - управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, виконавчий орган Одеської міської ради, визначений Одеською міською радою для регулювання діяльності з дотримання фізичними та юридичними особами Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у місті Одесі.

Відповідно до п. 16.4. Правил демонтаж ТС здійснюється Уповноваженим органом на підставі відповідного рішення виконавчого комітету Одеської міської ради.

З аналізу вищевказаних положень вбачається, що повноваженнями щодо здійснення демонтажу тимчасових споруд наділені не Одеська міська рада чи виконавчий комітет Одеської міської ради, а управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, яке здійснює владну управлінську функцію з демонтажу протиправно розміщених тимчасових споруд лише на підставі рішення виконкому.

Однак, виконавчим комітетом Одеської міської ради не приймалось рішення щодо включення спірного торгівельного павільйону ОСОБА_1 до переліку тимчасових споруд, які підлягають демонтажу.

З викладеного вбачається, що виконавчий комітет Одеської міської ради та/або Одеська міська рада не здійснювали владні управлінські функції у спірних правовідносинах, що позбавляє даний спір публічно-правового змісту (характеру) та виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Крім того, відповідачі взагалі заперечують здійснення дій зі знесення спірного об’єкта нерухомого майна, про які йдеться у позові.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, у той час як відповідно до положень ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи характер спірних правовідносин та невизнання Одеською міською радою та виконавчим комітетом Одеської міської ради даного позову, саме позивач має довести належними та допустимими доказами наявність вини відповідачів, якщо вважає, що саме Одеська міська рада та виконавчий комітет Одеської міської ради здійснили знесення належного йому об’єкту, що можливо зробити лише у порядку, передбаченому цивільним законодавством.

Отже, в даному випадку вбачається наявність спору про право, яке пов’язане із захистом прав на об’єкт нерухомого майна, що є цивільно-правовим спором. Зазначений спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від можливих порушень з боку органів місцевого самоврядування, а має приватноправовий характер.

При цьому, захист судом права власності на об’єкт нерухомого майна у цих відносинах може здійснюватися способом, визначеним статтею 16 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до цього спори, що виникають з приводу захисту прав власності, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 19 ЦПК України розглядаються у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 10 ч. 2. ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Оскільки позовні вимоги заявлені з приводу захисту цивільних прав, такі вимоги, відповідно, потребують застосування цивільно-правових засобів захисту і підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, що, в свою чергу, виключає їх розгляд в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12.10.1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Так, ОСОБА_3 Верховного Суду у своїх постановах від 27.06.2018 року у справі № 815/6945/16, від 17.07.2018 року у справі № 0811/3990/12, від 16.05.2018 року у справі № 911/4111/16, від 21.03.2018 року у справі № 184/2470/13, від 30.05.2018 року у справі № 523/16876/14-а дійшла висновку, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб’єкт владних повноважень, а предметом перегляду – його акт індивідуальної дії.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції, відповідно до висновків ОСОБА_3 Палати ВС, є суть (зміст та характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин та стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права або інтересу конкретного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб’єкта владних повноважень.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені або можуть бути спричинені рішенням, дією або бездіяльністю суб’єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

За викладених обставин правовідносини, які склалися між сторонами, не є публічно-правовим спором і не підпадають під визначення справи адміністративної юрисдикції і компетенція адміністративних судів на цей спір не поширюється, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу влади, у зв’язку з чим в даному випадку адміністративний суд не є «судом, встановленим законом».

Таким чином, незважаючи на те, що відповідачами у справі є суб’єкти владних повноважень, вказаний спір за своїм характером не є публічно-правовим, у зв’язку з чим суд доходить висновку про необхідність закрити провадження у справі та роз’яснити позивачу право на звернення до суду у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву Одеської міської ради та виконавчого комітету Одеської міської ради про закриття провадження у справі - задовольнити.

Закрити провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - департамент комунальної власності Одеської міської ради, управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, ОСОБА_2, про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити дії, стягнення матеріальної шкоди.

Роз'яснити позивачу, що цей спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Ухвала може бути оскаржена до П’ятого апеляційного адміністративного суду через Приморський районний суд м. Однеси шляхом подання апеляційної скарги протягом п’ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Суддя