Ухвала суду № 78660953, 18.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

18 грудня 2018 року м. Київ№ 826/1183/17Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова С.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державної служби України з безпеки на транспорті до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору Київське міжрегіональне управління Державної служби України з безпеки на транспорті, про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великогабаритним засобом у розмірі 12 131,24 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась Державна служба України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845, адреса: пр-т Перемоги, 14, Київ, 01135) (далі - позивач) з позовною заявою до ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, 2) (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Київське міжрегіональне управління Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - третя особа), у якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 12 131,24 грн., що еквівалентно 443,88 євро відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день проведення розрахунку, 23.07.2016 в дохід Державного бюджету України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2017 відкрито скорочене провадження у справі.

Керуючись частиною четвертою статті 1832 Кодексу адміністративного судочинства України (чинною на момент постановлення ухвали), за результатами розгляду поданого відповідачем заперечення суд дійшов висновку про неможливість ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, та ухвалив розглядати справу за загальними правилами, про що постановив відповідну ухвалу від 09.06.2017.

У судове засідання 31.10.2017 представник відповідача не з'явився про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Суд, встановивши відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, керуючись частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наявність підстав для закриття провадження у справі.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Завданнями адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (із змінами та доповненнями) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Частина п'ята статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Аналіз припису наведеної норми дає підстави для однозначного висновку про те, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватись шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднанні з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

В іншому випадку, спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, в тому числі й на користь держави) носять приватно-правовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постанові Верховного Суду України від 26.10.2016 р. у справі №813/4972/13-а.

З матеріалів справи вбачається, що 23.07.2016 працівники Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області на 434 км автомобільної дороги Київ-Чоп провели габаритно-ваговий контроль (чек зважування від 23.07.2016) вантажного автомобіля, який належить відповідачу, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

Оскільки відповідач не сплатив нараховану плану за проїздд великовагових та (або) великогабаритних транпсортних засобів автомобільними дорогами загального користування у розмірі 443,88 євро, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до абзацу 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Укртрансбезпеки, реорганізувавши шляхом злиття Державної інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті та Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті (далі - Укртрансінспекція).

Так, пункт 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103, Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно з підпунктом 15, 27 пункту 5 зазначеного Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

З наведеного вбачається, що позивач виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.

Отже, нормами чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю.

Разом з тим повноваження Укртрансбезпеки щодо плати за проїзд великовагових транспортних засобів обмежуються лише нарахуванням такої плати.

При цьому за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.

Вказана позиція узгоджується з висновком Верховного суду, викладеним у постанові 06.06.2018 у справі № 820/1203/17.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас відповідно до частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент звернення до суду з даним позовом) громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

У цій нормі процесуального права було наведено вичерпний перелік випадків, у яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень. До компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, у яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.

Проте ані Конституцією України, ані законами України позивача (Укртрансбезпеки) не наділено правом звернення саме до адміністративного суду щодо стягнення грошових коштів за проїзд транспортного засобу з перевищенням нормативних вагових параметрів.

Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) носять приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

Аналіз зазначених вище правових норм та суб'єктний склад сторін свідчить про те, що спір за позовом Укртрансбезпеки до ОСОБА_2 про стягнення з нього плати за проїзд великовагового транспорту автомобільними дорогами загального користування підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо стягнення коштів.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі.

Відповідно до статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Керуючись статтями 238, 239, 243, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження у справі № 826/1183/17 за позовом Державної служби України з безпеки на транспорті до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору Київське міжрегіональне управління Державної служби України з безпеки на транспорті, про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великогабаритним засобом у розмірі 12 131,24 грн.

2. Попередити позивача, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

3. Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи має бути здійснено за правилами цивільного судочинства.

4. Копію ухвали направити сторонам.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена. Згідно з частиною першою статті 295 та частиною першою статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали), зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII.

Суддя Є.В. Аблов