Рішення № 78660479, 18.12.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

18 грудня 2018 р. № 520/10030/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, ідентифікаційний код юридичної особи: 41248278 щодо не виплати пенсії ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, за період з 01.05.2018 року по 01.08.2018 року;

- зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова, ідентифікаційний код юридичної особи: 41248278, нарахувати та невиплачену пенсію ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, за період з 01.05.2018 року по 01.08.2018 року негайно після проголошення судового рішення.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що у зв'язку із проведенням антитерористичної операції він був змушений переміститись до м. Харкова, де його було поставлено на облік як внутрішньо переміщену особу на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_2 від 16.10.2014 року. На даний час, позивач перебуває на пенсійному обліку у відповідача, у якого обліковується заборгованість перед позивачем по виплаті пенсії за період з 01.05.2018 року по 01.08.2018 року. Відповідно до листа Шевченківського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 20.08.2018 року виплату пенсії позивачу було призупинено на період до одержання інформації про скасування довідки або результатів додаткової перевірки з 01.05.2018 року. В подальшому, позивачу за його заявою було поновлено виплату пенсії, але відповідно до листа відповідача доплата за період з травня по червень 2018 року в розмірі 8193,46 грн. буде виплачена при надходженні бюджетного фінансування. Отже, як вказано позивачем, він не отримав пенсію за період з 01.05.2018 року по 01.08.2018 року. На думку позивача, відповідач таким чином порушив його права на своєчасне отримання сум пенсійного забезпечення за відповідний період, оскільки їх виплата не може бути пов'язана із наявністю у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 16.11.2018 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору по справі № 520/10030/18.

Ухвалою суду від 16.11.2018 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

Представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позов, в якому останнім вказано, що управління із позовом не погоджується, оскільки на підставі отриманих списків тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсії з числа внутрішньо переміщених осіб на період до одержання інформації про скасування довідки про або результатів проведення додаткової перевірки з 01.05.2018 року виплата пенсії, зокрема, і позивачу була призупинена. Після звернення позивача із відповідною заявою 17.05.2018 року про поновлення йому виплати пенсії на підставі рішення районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради від 06.06.2018 року підтверджено фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_3, та виплату пенсії поновлено. Пенсія позивачу виплачується, починаючи з 01.07.2018 року. Отже, як вказано представником відповідача пенсійні виплати за липень 2018 року позивачу були нараховані та виплачені, а сума боргу складає 8193,46 грн. за період травень та червень 2018 року, яка була нарахована та буде виплачена відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» викладено в такій редакції: орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Також представником відповідача вказано, що відповідачем не приймалось рішення щодо невиплати позивачу пенсії. При цьому, представником відповідача вказано, що вимога позивача виконати рішення суду, яке ще навіть не набрало законної сили, негайно після проголошення судового рішення є необґрунтованою та такою, що не відповідає законодавству про адміністративне судочинство. З огляду на вищевикладене, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову.

Суд зазначає, що відповідно до положень ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з положеннями п.2 ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 відповідно до паспортного документу серії НОМЕР_3, виданого Антрацитівським МВ УМВС України в Луганській області, є громадянином України.

При цьому, відповідно до пенсійного посвідчення НОМЕР_4 позивач є пенсіонером, який отримує пенсію за віком, номер особового рахунку НОМЕР_5 (а.с. 11).

Зі змісту позову вбачається, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та на даний час перебуває на обліку у Управлінні праці та соціального захисту населення Адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради, що підтверджується довідкою від 16.10.2014 року №6326000078 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Матеріали справи містять лист відповідача від 20.08.2018 року №606/К-11, направлений у відповідь на заяву позивача від 08.08.2018 року, зі змісту якого вбачається, що на підставі отриманих списків відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб на період до одержання інформації про скасування довідки або результатів додаткової перевірки з 01.05.2018 року виплата пенсії позивачу була призупинена згідно підпунктів 4 і 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, якими передбачено, що соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", та у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфініспекції, Держаудистслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. При цьому, зазначено, що позивач звернувся із заявою про поновлення виплати пенсії та списком від 23.05.2018 року № 20 на отримання інформації для призначення (відновлення) виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам відповідачем направлено запит Голові робочої групи щодо проведення перевірки фактичного місця перебування ОСОБА_1 та вирішення питання відновлення виплати пенсії. Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених осіб було перевірено та підтверджено фактичне місце перебування позивача, після чого відповідачем прийняте рішення про поновлення соціальних виплат. З огляду на вказане зазначено, що в липні місяці позивач отримав пенсію за липень в розмірі 4096,73 грн., а доплата пенсії за період з травня по червень буде виплачена при надходженні бюджетного фінансування.

Крім того, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії листа відповідача від 20.08.2018 року №606/К-11у серпні 2018 року відповідачем було отримано списки внутрішньо переміщених осі, щодо яких наявна інформація про тривалу відсутність за місцем проживання, відповідно до яких ОСОБА_1 повернуся на непідконтрольну територію 17.04.2015 року та на момент 07.08.2018 року відсутня інформація про в'їзд.

В подальшому, як свідчать наявні в матеріалах справи докази позивачем було подано повторну заяву до відповідача від 07.09.2018 року, на яку відповідачем надано відповідь листом від 17.09.2018 року №684/К-11, аналогічного змісту із першою наданою відповіддю, а також вказано, що у вересні 2018 року позивачем було отримано пенсію в розмірі 4096,73 грн. та повторно вказано, що доплата пенсії за період з травня 2018 року по червень 2018 року в розмірі 8193,46 грн. буде виплачена при надходженні бюджетного фінансування.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї доказів вбачається, що позивач звертався із заявою до Державної прикордонної служби України з проханням надати інформацію щодо того, чи містяться в системі Аркан відомості про його довготривале знаходження на непідконтрольній території.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 21.08.2018 року №184/К-11620 у межах повноважень позивача повідомлено, що інформації про перетинання державного кордону України громадянином ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, у період з 01.09.2015 по 20.08.2018 не виявлено.

При цьому, позивачем у позовній заяві вказано, що він постійно знаходився в місті Харкові, що підтверджується і рішенням ЛКК №125 від 25.04.2018 року Харківської міської поліклініки №26 (а.с. 16).

Як вбачається зі змісту позовної заяви, на думку позивача, відповідач порушив його права на своєчасне отримання належних йому сум пенсійного забезпечення, оскільки обмежив його право на щомісячне отримання такої пенсії з підстав, які не мали відношення до позивача із здійсненням їх помилкової оцінки. Також вказано, що територіальний орган Пенсійного фонду України протиправно керувався п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, в якому вказано, що орган, який здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, оскільки позивач не покидав місця проживання, а з заявою про поновлення виплати пенсії звернувся ще 17.05.2018 року, тобто у місяць припинення, але відповідачем протиправно не здійснено виплату пенсії за період з з 01.05.2018 року по 01.08.2018 року.

Суд зазначає, що до матеріалів позовної заяви позивачем при зверненні до суду долучено копію довідки відповідача, з якої вбачається, що ОСОБА_1 отримано пенсію за квітень 2018 року, липень - жовтень 2018 року (а.с. 17).

Також, суд зазначає, що представником відповідача разом із відзивом на позов, на виконання ухвали суду в частині витребування належним чином засвідчених копій пенсійної справи позивача, зокрема, долучено довідку про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії громадянином ОСОБА_1, зі змісту якої вбачається, що за період січень - листопад 2018 року відповідачем позивача помісячно нараховано пенсію у розмірі 4096,73 грн., однак вказані суми нарахованої пенсії виплачено за усі вказані місяці 2018 року, крім травня та червня.

Отже, з врахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що позивачем не отримано сум пенсії за період з 01.05.2018 року по 01.07.2018 року, а доводи позивача про неотримання ним сум пенсії за липень 2018 року, спростовуються самостійно наданими позивачем до суду документами.

Надаючи правову оцінку доводам позову і заперечень проти нього, суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Як визначено Європейською соціальною хартією (переглянутою), 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами "досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися" права та принципи, що закріплені у Хартії.

При цьому, положеннями ст.8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положеннями ст.4 Закону №1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

В той же час, положеннями ч.3 ст.4 Закону №1058-IV передбачено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, відповідно до якого виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст. 5 Закону №1058-IV вказаний закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до приписів ст. 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є внутрішньо переміщеною особою.

Отже, відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

При цьому, суд зазначає, що зі змісту відзиву на позов вбачаються посилання відповідача на обставини того, що відповідно до п.15 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Також відповідно до п.18 вказаної постанови суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що відповідно до позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Як передбачено положеннями п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Зі змісту наявної в матеріалах справи відповіді відповідача на скаргу позивача вбачається, що відповідач, зокрема, посилається на положення Постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 р. № 365, якою затверджено Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, однак суд зазначає, що такі посилання відповідача не можуть бути враховані судом як належні, оскільки не свідчать про обставини того, що невиплата пенсі позивачу відбулася з підстав, визначених Законом № 1058-IV.

В той же час, суд зазначає, що жодних змін до Закону №1058-IV з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймалось.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Отже, суд приходить до висновку, що враховуючи відсутність у відповідача заперечень стосовно належності позивачу сум пенсії, право позивача на отримання вказаних сум за період з 01.05.2018 року по 01.07.2018 року, визначається безпосередньо положеннями Закону №1058-IV, а отже підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і що відповідні суми слід вважати "майном" у значенні цього положення.

Вказані обставини свідчать про те, що невиплата вказаних належних позивачу сум є втручанням у його право на мирне володіння майном.

Зазначена правова позиція, викладена і в рішенні ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.06.2014 (за заявою №68385/10 та №71378/10), відповідно до якої, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

Враховуючи наведене наявні підстави вважати, що у позивача наявні "законні сподівання", оскільки останній отримав право на такі суми відповідно до Закону №1058-IV.

Крім того, з приводу доводів представника відповідача стосовно наявності у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи, суд зазначає, що Конституційним Судом України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Також у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейським судом з прав людини вказано, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

Отже, суд зазначає, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому вищевказані доводи представника відповідача не можуть вважатися належним доказом правомірності невиплати позивачу сум пенсії.

Вирішуючи питання обґрунтованості позовних вимог позивача суд зазначає, що судовим розглядом справи не встановлено обставин прийняття відповідачем рішення щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1, за період з 01.05.2018 року по 01.08.2018 року, натомість як встановлено під час судового розгляду справи пенсія за вказаний період відповідачем не виплачена у зв'язку зі здійсненням процедури перевірки місця проживання позивача.

З огляду на вказане суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Однак, враховуючи обставини справи, а також з огляду на обставини того, що позивачу нараховано пенсію, але не виплачено пенсію тільки за травень та червень 2018 року із посиланням на обставини відсутності бюджетного фінансування, суд зазначає наступне.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Отже, посилання відповідача на відсутність коштів на проведення виплати пенсії позивачу порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном.

З врахуванням наведеного вище, суд приходить до висновку, що позивач не отримав нараховані пенсійні виплати за період з 01.05.2018 року по 01.07.2018 року, у зв'язку з чим наявні підстави для зобов'язання відповідача виплатити пенсію ОСОБА_1 за період з 01.05.2018 року по 01.07.2018 року.

Стосовно позовних вимог позивача про зобов'язання Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова виплатити пенсію ОСОБА_1 за період з 01.05.2018 року по 01.08.2018 року негайно після проголошення судового рішення суд зазначає наступне.

Як вже було вказано, судовим розглядом справи за наявними в матеріалах справи доказами встановлено, що позивачу не виплачено пенсію за період з 01.05.2018 року по 01.07.2018 року.

При цьому, відповідно до положень ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.

Таким чином, з огляду на обставини того, що присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, то наявні підстави для висновку про те, що рішення суду підлягає негайному виконанню тільки у межах суми стягнення за один місяць.

Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1; адреса проживання: 61072, АДРЕСА_2) до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (61022, м. Харків, м-н Свободи, 5, 4 під.) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова (ідентифікаційний код юридичної особи: 41248278) виплатити пенсію ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) за період з 01.05.2018 року по 01.07.2018 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.