Рішення № 78659547, 12.12.2018, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/4792/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2018 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді: Бориславського Ю.Л.,

за участю секретаря: Каралюс Т.Р.,

учасників справи:

представника позивача: ОСОБА_1,

відповідач: ОСОБА_2,

представник відповідача: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим приміщенням, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_4 звернулася до суду із позовною заявою, в якій, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просить встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином: позивачеві - житлова кімната площею 16,3 кв.м, відповідачеві - житлова кімната площею 10,9 кв.м; у спільному користуванні залишаються кухня площею 8,7 кв.м., коридор площею 7,9 кв.м. та ванна кімната площею 3,0 кв.м. Свої позовні вимоги мотивує тим, що сторонам на праві спільної часткової власності належить спірна квартира. Шлюб між сторонами розірвано в 2004 році. Позивач вказує у позові, що з 2007 р. відповідач здійснює позивачу перешкоди у користуванні належною їй часткою у праві власності. Сторони не дійшли згоди щодо порядок користування квартирою, що обмежує її права як співвласника житла. Просить позов задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності від 02.08.2017р. /а.с.3/ позов підтримав з підстав викладених у ньому. Просить позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності від 30.12.2015 р. /а.с. 33/ позовні вимоги заперечили з підстав викладених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши зібрані докази, суд приходить до переконання, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частини 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 4 визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_2 та ОСОБА_4, що стверджується копією свідоцтва про право власності на квартиру від 18.03.1998 р. /а.с.6/.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Згідно рішення апеляційного суду Львівської області ОСОБА_2 та ОСОБА_4 виділено у власність по 1/2 частин квартири АДРЕСА_1 /а.с.5/.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, загальна площа квартири АДРЕСА_1 - 46,8 кв.м., житлова площа - 27,2 кв.м. та є приватною спільною частковою власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_2, яким належить по ? частині вказаної квартири /а.с.7-8/.

Із змісту ст.358 ЦК України вбачається, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Згідно ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Відповідно статті 383 ЦК України встановлено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

У відповідності до ч.1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Згідно ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

За змістом ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

Частина 1 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ця стаття закріплює право безперешкодного користування своєю власністю, включаючи і житлову власність, регулює умови позбавлення власності, визнає право держав здійснювати контроль за використанням власності відповідно до інтересів суспільства. Тим самим у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чітко встановлено: право власності кожної фізичної і юридичної особи, громадської організації чи групи приватних осіб має поважатись. У першу чергу, ця повага має виявлятися державою і реалізовуватися шляхом прийняття законодавчих, виконавчих актів, що захищають право власності від незаконних зазіхань.

Згідно технічного паспорта спірної квартири встановлено, що загальна площа становить 46.8 кв.м., житлова площа квартир - 27,2 кв.м. і складається із наступних приміщень: житлова кімната 10,9 кв.м., житлова кімната 16,3 кв.м., кухня пл. 8,7 кв.м., ванна кімната пл. 3,0 кв.м., коридор пл. 7,9 кв.м. /а.с.109/.

Відповідно до ст. 48 ЖК України жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України.

У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснено, що відповідно до ст. 104 ЖК України суд вправі задовольнити вимоги члена сім'ї наймача про поділ жилого приміщення, якщо жилу площу, що припадає на нього (або з урахуванням укладеної угоди про порядок користування жилим приміщенням), може бути виділено у вигляді ізольованого приміщення, яке складається з однієї або кількох кімнат, розмір якого не менше встановленого для надання одній особі. При поділі жилого приміщення за вимогою члена сім'ї наймача йому може бути виділено ізольоване жиле приміщення розміром, меншим за жилу площу, що припадає на нього. Однак поділ не може бути допущений, коли це призведе до штучного погіршення житлових умов і викличе необхідність постановки його на облік як такого, що потребує поліпшення житлових умов.

Статтею 47 ЖК України встановлено норму жилої площі в розмірі 13,65 кв.м. на одну особу.

Відповідно до ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що встановлення визначеного позивачем порядку користування житловими кімнатами в спірній квартирі із залишенням в користуванні позивача ОСОБА_4 житлової кімнати площею 16,3 кв.м, а за відповідачем кімнати пл.10,9 кв.м., не ґрунтується на вимогах закону та порушуватиме вимоги ст. 47 ЖК України, а відтак позов не може бути задоволений судом.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Беручи до уваги, що у задоволенні позову відмовлено повністю, відповідач не подав докази про розмір витрат у зв'язку із розглядом справи, а тому відсутні підстави для розподілу судових витрат між сторонами.

Керуючись ст. 2, 4, 5, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 264, 265, 268 ЦПК України, ст. 47, 48, 104 Житлового кодексу України, суд

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у випадку оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено 19.12.2018 р.

Суддя: /підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя: Бориславський Ю. Л.