Рішення № 78654728, 30.11.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/9766/18

Провадження № 2/201/2930/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2018р. суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська - Ткаченко Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю СТО «Надія», Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди ,

В С Т А Н О В И Л А:

11.09.2018р. до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська після скасування вироку Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська суду від 13.03.2018р. в частині вирішення цивільного позову ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27.08.2018р. (а.с. № 22 - 29), надійшов на розгляд цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ТОВ СТО «Надія», ПАТ «СК «Країна» про відшкодування майнової і моральної шкоди (а.с. № 2 - 5).

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Ткаченко Н.В. від 17.09.2018р. цивільний позов прийнято до розгляду, відкрито провадження, розгляд призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін відповідно до положень ч.1 ст. 274, ч.5 ст. 279 ЦПК України, положень ч.1 ст. 274, ч. 5 ст. 279 ЦПК України (а.с. № 30).

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що Дніпропетровським ВП ГУНП в Дніпропетровській області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016040030000478 від 25.06.2016р. за фактом вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, в результаті якого їй були спричинені тілесні ушкодження.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 24.06.2016р. приблизно о 09:50 год. в Шевченківському районі у м. Дніпрі на перехресті вул. Аеропортівської і вул. Яснополянськой сталося зіткнення транспортних засобів ТАТА, д.р.н. НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_2, і ВАЗ 21104, д.р.н НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_3, внаслідок чого позивачці, як пасажирці, спричинені тілесні ушкодження. Її на підставі ч. 3 ст. 55 КПК України було залучено до кримінального провадження як потерпілу.

Після ДТП позивачка проходила курс лікування, у зв'язку із чим понесла матеріальні витрати на суму 5 295грн.95коп.

Також наслідками ДТП їй заподіяно моральну шкоду, яка виражається в тому, що позивачка отримала тілесні ушкодження, зазнала фізичного болю, тривалий час лікувалася в умовах стаціонару, була змушена змінити звичайний спосіб життя. Розмір моральної шкоди оцінює у 150 000грн.

Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована ПАТ «СК «Країна» згідно з полісом серії № АЕ6359266, отже обов'язок відшкодування майнової і моральної шкоди покладається на страхову компанію. При цьому, несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку саме по собі не може бути підставою для відмови від виплати страхового відшкодування, а має значення лише у тому випадку, коли воно позбавляє страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком, тобто якщо буде доведено, що відсутність у страховика відомостей про це могло вплинути на його обов'язок виплатити страхове відшкодування.

Страховика було своєчасно попереджено про факт страхового випадку, що ним не заперечується, чим надано достатньо часу для визнання випадку страховим або відмови у визнанні.

Водночас, водій ОСОБА_2 є працівником ТОВ СТО «Надія», тому відповідно до ст. 1172 ЦК України, останнє має відшкодувати шкоду, заподіяну їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Таким чином, ОСОБА_2 і ТОВ СТО «Надія» повинні відшкодувати солідарно 145 000 грн.моральної шкоди, а ПАТ «СК «Країна»-5 295,95грн. майнової і 5 000 грн. моральної шкоди.

На підставі викладеного, просила стягнути солідарно зі ОСОБА_2 і ТОВ СТО «Надія» моральну шкоду у розмірі 145 000 грн.; стягнути з ПАТ «СК «Країна» матеріальну шкоду у розмірі 5 295,95 грн. і моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

Відповідач - ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав. 15.11.2018р. надав письмовий відзив на позов (а.с. № 41 - 43), термін на подання якого було поновлено суддею за поважних причин - у зв'язку із хворобою представника ОСОБА_4 (а.с. № 48 - 49). У відзиві зазначив, що оцінена позивачкою моральна шкода у 145 000 грн. є необґрунтованою, не вказано з чого вона складається, сума не відповідає критеріям розумності і справедливості. Обґрунтування такої значної суми моральної шкоди, на думку відповідача, має бути підтверджено висновком соціально-психологічного дослідження спеціаліста.

Під час розгляду кримінальної справи ОСОБА_1 не заявляла жодних клопотань про допит свідків, які б підтвердили зміну звичного укладу життя, зміну роботи, втрати сім'ї, тощо; не надала медичних документів, що підтверджують лікування після ДТП, період реабілітації. Взагалі не надала жодного письмового доказу на підтвердження своїх вимог, крім тих, що свідчать про факт спричинення тілесних ушкоджень, отриманих внаслідок ДТП.

Також відповідач зауважував, що за обставинами кримінальної справи позивачка дійсно отримала травму внаслідок ДТП, але вина відповідача встановлена як обоюдна з водієм ОСОБА_3 (що віз пасажирку ОСОБА_1). Крім цього, недосліджений судом залишився факт порушення самою ОСОБА_1 п. 5.2. Правил дорожнього руху, яка не була пристебнута пасками безпеки.

Звертає увагу на те, що позивачка уклала з водієм ОСОБА_3 угоду, на підставі якої останній відшкодував потерпілій шкоду в якійсь частині, розмір якої відповідачеві невідомий. Таким чином, ОСОБА_1 отримала відшкодування з одного водія, а тепер намагається отримати відшкодування з іншого, без належних і допустимих доказів.

На підставі викладеного, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач ТОВ СТО «Надія» позовні вимоги не визнав. 09.11.2018р. представник ТОВ СТО Надія» - Колісник А.М. (діє на підставі довіреності від 17.10.2018р. - а.с. № 58) надав відзив на позов (а.с. № 52 - 57), в якому не погодився з підставами і розміром заявленої моральної шкоди, зважаючи на те, що позивачкою не надано доказів проходження курсу лікування і реабілітації після ДТП. Не надано доказів, що ті ліки, на які позивачка витратила 5 295,95 грн., були прописані лікарями. Не надано медичних документів, з яких можливо зробити висновок про характер і обсяг моральних, фізичних та душевних страждань, доказів того, що позивачка змінила звичний спосіб життя. Вважає, що обґрунтування значної суми моральної шкоди, має бути підтверджено висновком соціально-психологічного дослідження спеціаліста.

Звертає увагу на те, що під час розгляду кримінальної справи піднімалося питання про порушення самою потерпілою п. 5.2. Правил дорожнього руху, оскільки вона не була пристебнута пасками безпеки й через це забила грудну клітку. Натомість, цей факт чомусь не було взято до уваги судами.

На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач ПАТ «СК «Країна» також позовні вимоги на визнав. 13.11.2018р. представник ПАТ «СК «Країна» - Мезецький М.С. (діє на підставі довіреності від 10.09.2018р. - а.с. № 72) надав відзив на позов (а.с. № 66 - 70), в якому вказав на передчасність і необґрунтованість вимог, оскільки ПАТ «СК «Країна» не могло і не порушувало жодних прав позивачки.

Дійсно на момент ДТП транспортних засіб ТАТА, д.н.з. НОМЕР_1, було забезпечено ПАТ «СК «Країна» за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АЕ/6359266).

Позивачка на виконання вимог ст.ст. 33, 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не повідомляла страховика про ДТП. ПАТ «СК «Країна» не отримувало письмового повідомлення про ДТП і необхідних документів, тому, як наслідок, не приймало рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову.

Окремо щодо вимог про стягнення з ПАТ «СК «Країна» витрат на лікування у розмірі 5 295,95 грн. зауважував, що за правилами п. 24.1. ст. 24 Закону страхових відшкодовує обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Ці витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров'я.

Натомість, позивачкою надано лише копії чеків на придбання лікарських засобів. Витрати та необхідність їх здійснення не підтверджені закладом охорони здоров'я (медичною випискою, епікризом тощо).

Враховуючи, що у відповідності до ст. 26-1 Закону розмір моральної шкоди тісно пов'язаний з сумою витрат на лікування (5 відсотків від витрат), заявлена до стягнення сума моральної шкоди у 5 000 грн. не ґрунтується на законі.

На підставі викладеного, також просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи категорію спору (ціна позову є меншою, аніж п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), надані всіма відповідачами письмові відзиви на позов, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) відповідно до положень ч. 1 ст. 274 та ч.5 ст. 279 ЦПК України (ухвала судді від 17.09.2018р. - а.с. № 30).

Саме з тих норм, з урахуванням вимог ст. 278 ЦПК України, відповідачі надали суду письмові відзиви на позовну заяву.

Позивачка не скористалася своїм правом на подання відповіді на відзиви, отримавши їх поштою (а.с. № 45, 59, 65, 71б, 75).

З'ясувавши позиції сторін, вивчивши матеріали справи, вважаю, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст. 13 ЦПК України).

При розгляді справи встановлені наступні обставини та відповідні правовідносини.

Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.03.2018р., який після перегляду Апеляційним судом Дніпропетровської області набрав законної сили 27.08.2018р. (окрім вирішення цивільного позову), встановлено, що 24.06.2016р. приблизно о 09 год. 50 хв. ОСОБА_2, керуючи технічно справним автомобілем «ТАТА LPT 613», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по вул. Аеропортiвськiй з боку вул. Запорiзькe шосе в напрямку вул. Яснополянської Жовтневого району у м. Днiпро.

Під час руху водій ОСОБА_2, порушуючи Правила безпеки дорожнього руху України, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, не надав дорогу автомобілю «ВАЗ 21104», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, який рухався по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, почав виконувати маневр повороту ліворуч, виїхавши на перехрестя вул. Аеропортівської та вул. Яснополянської де допустив зіткнення з автомобілем «ВАЗ 21104».

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «ВАЗ 21104» ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження у вигляді: сумісної тупої травми тіла: саден в лобній області ліворуч; рубців на задній поверхні правого ліктьового суглобу та на задньо-внутрішній поверхні правого передпліччя від верхньої третини, що є наслідками загоєння поверхневих piзаних ран або глибоких саден; закритої тупої травм грудної клітини з синцями на обох молочних залозах; закритої тупої травми тазу з багатоуламковим переломом вертлюжної западини праворуч зі зміщенням уламків, що за своїм характером тілесні ушкодження виносяться до середнього ступеня тяжкості, що зумовили тривалий розлад здоров'я, строком понад 3 тижні (більш, як 21 день), п.2.2.2 «Правил судово - медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995р. №6.

Виявлені тілесні ушкодження підтверджені висновком експерта № 3471е від 09.09.2016р. за даними медичної документації та при огляді у ОСОБА_1

Порушення правил безпеки дорожнього руху виразилося у тому, що ОСОБА_2, керуючи транспортним засобом автомобілем «TATA LPT 613», реєстраційний номер НОМЕР_1, порушив вимоги п. 16.13 Правил дорожнього руху України, згідно якого: «перед поворотом ліворуч i розворотом водій нерейкового транспортного засобу зобов'язаний дати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо чи праворуч», невиконання якого перебуває в причинному зв'язку з наслідками, що настали для потерпілої.

Вказаними діями ОСОБА_2 вчинив злочин, відповідальність за який передбачена ч. 1 ст. 286 КК України, а саме, порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Вирішуючи заявлений ОСОБА_1 цивільний позов, суд встановив, що цивільно-правова відповідальність обвинуваченого застрахована в порядку визначеному Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зі встановленням лімітів виплати за шкоду завдану життю і здоров'ю в сумі 200 000 грн. та за шкоду завдану майну 100 000 грн. та встановленням франшизи в розмірі 510 грн.

Потерпілою понесено витрати на лікування в розмірі 5 295,95 грн., що підтверджувалося чеками.

Розмір моральної шкоди з урахуванням виваженості та справедливості і оцінений судом у 80 000 грн.

Витрати на лікування (за вирахуванням франшизи 510 грн.) в сумі 4 785,95 грн. стягнуто з ПАТ «СК «Країна» як страховика цивільно-правової відповідальності ОСОБА_2 на підставі ст. 1194 ЦК України, ст. 22, 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Також на підставі ст. 26-1 цього ж Закону стягнуто з ПАТ «СК «Країна» 239,30 грн. моральної шкоди, розраховану як 5% від страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю (4 785,95 грн. * 0,05).

Іншу сума моральної шкоди в розмірі 79 760,70 грн. відповідно до ст. 1172 ЦК України стягнуто з ТОВ СТО «Надія», оскільки на момент ДТП обвинувачений виконував свої трудові обов'язки у ТОВ СТО «Надія».

В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 було відмовлено.

Апеляційний суд Дніпропетровської області, скасовуючи своєю ухвалою від 27.08.2018р. вирок суду в частині цивільного позову, зазначив, що судом першої інстанції ухвалено рішення стосовно цивільного позову з істотними порушеннями норм кримінального процесуального закону, у відсутність представника цивільного відповідача, повноваження якого закінчились до винесення вироку, що позбавило останнього заявляти клопотання і надавати пояснення.

Вирішуючи питання про наявність підстав для відшкодування шкоди страховиком - ПАТ «СК «Країна», слід виходити з такого.

Відповідно до статей 9, 22 - 31, 35, 36 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» настання страхового випадку є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Підпунктом 33.1.4 п. 33.1. ст. 33 Закону передбачено, що водій транспортного засобу, причетний до пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

За приписами ст. 34 Закону страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.

Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Відповідно до ст. 35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування, до якої додаються: а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; ґ) свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого; д) документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого; е) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника; є) відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).

Після отримання заяви, страховик приймає рішення про здійснення страхового або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його або відмовити своїм рішенням, яке може бути оскаржено (ст. 36).

Підпунктом 37.1.3. п. 37.1. ст. 37 Закону передбачено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди;

Згідно із п.п. 37.1. ст. 37 Закону що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Наведеними правовими нормами встановлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.

Закон зобов'язує потерпілого (іншу особу, яка має право на отримання відшкодування) протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подати страховику (МТСБУ) заяву про страхове відшкодування

При цьому, підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є неподання заяви впродовж трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Хоч позивачка посилається у позові, що страховика було попереджено про факт страхового випадку, але не зазначає ким було це зроблено. На момент розгляду цієї справи нею не надано доказів того, що вона або інша особа (за її дорученням) зверталася із відповідною заявою до страховика - ПАТ «СК «Країна», в той час, як останнім заперечується цей факт. Отже, сума страхового відшкодування відповідно до приписів ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не узгоджувалася страховиком.

Зі змісту вироку суду вбачається, що на момент ДТП між ОСОБА_2 і ПАТ «СК «Країна» був чинним договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, який оформлено полісом серії АЕ №6359266. Відповідно до вказаного полісу, страховик повинен забезпечити відшкодування шкоди в межах ліміту, завданої здоров'ю та майну третьої особи під час ДТП, що сталася за участі забезпеченого транспортного засобу та внаслідок цієї пригоди настала цивільно-правова відповідальність.

Доказів звернення учасників ДТП до страховика - відповідача ПАТ «СК «Країна» про настання страхового випадку протягом 3 днів суду не надано.

Верховний Суд України у постанові від 22.06.2016р. у справі № 6-1253цс16 щодо застосування статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначив наступне: підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 статті 33, підпунктом «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону установлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлено законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. Отже, з огляду на зміст наведених правових норм можна зробити висновок, що в разі, якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необґрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника.

З наведеного слідує, що у задоволенні вимог позивачці до страховика - ПАТ «СК «Країна» про стягнення матеріальної і моральної шкоди слід відмовити.

Щодо вимог позивачки до ОСОБА_2 і ТОВ СТО «Надія».

Дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик. Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного.

Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. З наведеного слідує, що особа, яка завдала шкоди, зобов'язана відшкодувати потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у Постанові від 21.02.2018р. по справі 760/19377/15-ц (провадження № 61-2211св18).

У зв'язку із тим, що позивачка (потерпіла) і водій забезпеченого транспортного засобу до страховика не зверталися, але між ними продовжує діяти деліктне (первісне) зобов'язання, то за загальним правилом особа, яка завдала шкоди, зобов'язана відшкодувати її потерпілому.

За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідальність юридичної або фізичної особи настає у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкоду така особа заподіяла у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.

При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27.03.1992р. роз'яснено, що при розгляді справ про відшкодування шкоди за ст. 441 ЦК України (2004р.) суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст. 440 ЦК України (2004р.), відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Відповідно до вимог чинного законодавства, не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір.

Відповідальність за завдання шкоди може бути покладена на особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (ч.ч. 3, 4 ст. 1187 ЦК України).

Разом з тим, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, завдану цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з її володіння внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, у разі незаконного заволодіння транспортним засобом), внаслідок непереборної сили (наприклад, у разі стихійного лиха), а не з її вини.

Відповідно до п.п. 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо), не вважається джерелом підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Вироком суду встановлено, і не заперечується сторонами, що на момент ДТП обвинувачений виконував свої трудові обов'язки у ТОВ СТО «Надія». Зокрема, під час розгляду кримінального провадження в суді, ОСОБА_2 стверджував, що він працює водієм на СТО «Надія», і у день ДТП керував автомобілем «ТАТА», який був завантажений харчовою содою.

Факт виконання ОСОБА_2 трудових обов'язків на транспортному засобі «TATA LPT 613», д.р.н. НОМЕР_1, забезпеченого полісом АЕ № 6359266, який належить ТОВ СТО «Надія», представником товариства не заперечується у відзиві.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

Виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм.

Отже, встановивши, що шкоду завдано внаслідок ДТП, що сталася з вини водія ОСОБА_2, який керував транспортним засобом, що перебував у користуванні у ТОВ СТО «Надія», доходжу висновку про її відшкодування саме цим товариством.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013р. N 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" судам роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст.ст. 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

За правилами ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Під час допиту у якості потерпілої у кримінальній справі ОСОБА_1 пояснювала суду, що з автомобілю її визволили рятувальники і швидка відвезла її до лікарні ім. Мечникова, де вона три дні лежала в реанімації, а потім 48 днів у стаціонарі. Їй діагностували перелом вертушноі впадини, забій грудної клітини а також у неї були порізані руки. Потерпіла пройшла тривалий курс реабілітації і лише в листопаді 2016р. вперше стала на ноги на милицях і її реабілітація продовжується до сьогоднішнього дня. Їй прогнозують три операції і лікарі не дають гарантій нормального зрощення кісток. Вона до сьогоднішнього дня не може працювати так, як вона працювала раніше. ОСОБА_3 весь час допомагав їй як матеріальною, так і фізично (доставляв до лікарів, масажистів, возив її дітей на гуртки, тощо), а ОСОБА_2 навіть не намагався допомогти.

Під час допиту у якості свідка у кримінальній справі ОСОБА_3, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів, в судовому засіданні пояснив, що після зіткнення він намагався допомогти потерпілій ОСОБА_1 вийти з машини, однак вона застрягла в автомобілі і її витягли рятувальники. Після цього потерпілу на швидкий допомозі відвезли до лікарні ім. Мечникова де вона пролежала в реанімації три доби, а потім тривалий час була в стаціонарі. Він допомагав потерпілій як матеріально, так і фізично. Про допомогу з боку ОСОБА_2 йому нічого не відомо.

Вироком суду, який набрав законної сили встановлено, що своїми діями ОСОБА_2 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України. Висновок експерта, який був досліджений судом під час розгляду кримінальної справи, свідчив про те, що внаслідок ДТП потерпілій ОСОБА_1 спричинено середньої тяжкості тілесні ушкодження, що є достатнім для прийняття рішення про доведеність вини ОСОБА_2 у вчинені інкримінованого йому злочину і його дії вірно кваліфіковані органом досудового слідства за ч. 1 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Таким чином, вважаю доведеним у цій справі, що внаслідок винних дій ОСОБА_2, позивачці ОСОБА_1 заподіяно шкоду у вигляді тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

В свою чергу, не ґрунтуються на матеріалах справи зауваження відповідача про те, шо під час розгляду кримінальної справи піднімалося питання про порушення самою потерпілою п. 5.2. Правил дорожнього руху, оскільки вона не була пристебнута пасками безпеки й через це забила грудну клітку, оскільки ці доводи були покладені лише в основу апеляційної скарги представника обвинуваченого і не були предметом дослідження в суді першої інстанції (не заявлялися у клопотаннях про призначення експертизи, слідчого експерименту, тощо).

Слід також критично віднестись до доводів відповідача ОСОБА_2 щодо обоюдної форми вини з ОСОБА_3, оскільки при розгляді справи не було встановлено вчинення ОСОБА_3 порушень Правил дорожнього руху.

Посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що позивачка на підставі угоди з ОСОБА_3 отримала від останнього в рахунок відшкодування шкоди якусь суму, не підтверджені жодними доказами, і не має значення для вирішення питання про відшкодування шкоди відповідачем, оскільки ОСОБА_3 не є винуватцем ДТП, і позов заявлено до ОСОБА_2, як особи, вина якої у скоєнні ДТП і спричинення шкоди доведено вироком суду, тобто до особи, з якою існують деліктні зобов'язання.

Оцінюючи розмір матеріальної шкоди, суд бере до уваги, що потерпілою доведено відповідними квитанціями витрати на придбання ліків в розмірі 5 295,95 грн., які вона здійснила одразу після ДТП у червні - серпні 2016р. (а.с. № 6).

При цьому, суд не приймає доводи ТОВ СТО «Надія» про те, що позивачкою не підтверджено належними доказами витрати на лікування, а її морально-психологічний стан після ДТП має бути предметом дослідження спеціаліста.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За правилами ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Відповідачем не наведено ґрунтовних міркувань з приводу того, що витрати позивачки на лікування мають бути підтверджені виключно рекомендаціями лікарів. Тому з урахуванням приписів ст.ст. 77 - 80 ЦПК України, суд вважає, що надані позивачкою квитанції є належними, допустимими і достатніми доказами, які підтверджують факт витрат на лікування. Будь-яких додаткових вимог щодо такого роду доказів матеріальний закон не встановлює.

Так само, закон не передбачає, що заподіяння моральної шкоди, у залежності від її розміру, має підтверджуватися експертним висновком.

Статтею ст. 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може полягати зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Суд зазначає, що згідно із абз. 3 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», при заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Немайнова шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Судом встановлено, що ушкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди здоров'я позивачці завдано моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, яких вони зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров`я.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину ОСОБА_2, який відноситься до необережних злочинів невеликої тяжкості; характер і обсяг страждань, яких зазнала позивачка у зв'язку з заподіянням тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, а саме, що вона отримала переломи кісток, садна, травму грудної клітина, потрапила до реанімації, перенесла операції, лікувалася, пересувалася на милицях, досі потребує реабілітації; наявність підтвердженого вироком суду причинного зв'язку між отриманими травмами і скоєним ДТП; поведінку відповідача, який після ДТП в добровільному порядку не оплатив вартість медичного обстеження і лікування потерпілої, враховуючи вимоги розумності та справедливості, суд доходить висновку про те, що з ТОВ СТО «Надія» на користь ОСОБА_1 може бути стягнуто 50 000 грн. (1/3 частина від заявленої суми у 150 000грн.).

В задоволенні іншої частини вимог до цього товариства про відшкодування моральної шкоди слід відмовити, оскільки вони є завищеними.

Водночас, вимоги позивачки про відшкодування моральної шкоди можуть бути задоволені лише до ТОВ СТО «Надія», оскільки солідарні зобов'язання виникають як виняток, який прямо передбачений договором чи актом цивільного законодавства.

Відповідальність юридичної особи і її працівника під час виконання ним своїх трудових обов'язків, який є винним у ДТП, за завдану третій особі шкоду є різною. Позивачка звернулася до суду з позовом про солідарне стягнення з відповідачів шкоди, завданої в ДТП, однак правова природа правовідносин, які виникли між позивачкою і відповідачами не передбачає солідарної відповідальності останніх.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що позовні задоволено частково, то їх слід розподілити наступним чином.

При подачі позову позивачка була звільнена від сплати судового збору як потерпіла у кримінальному провадженні на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Судові витрати по тій частині позовних вимог, в задоволенні якої позивачці відмовлено, відносяться на рахунок держави.

Оскільки задоволеною частиною позовних вимог ОСОБА_1 є стягнення з ТОВ СТО «Надія» в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 5 295 грн. 95 коп., а також стягнення з ТОВ СТО «Надія» в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 грн., то з ТОВ СТО «Надія» в дохід держави слід стягнути 1 409грн. 60коп. (704грн.80коп. х 2 = 1 409грн. 60коп.), при цьому судом враховано те, що 704грн.80коп. на 2018р. є мінімальною ставкою судового збору як за вимогами майнового, так і не майнового характеру.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 23, 1172, 1187, 1194 ЦК України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Законом України «Про судовий збір», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р., правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018р. по справі 760/19377/15-ц (провадження № 61-2211св18), ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 82, 89, 141, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суддя,

В И Р І Ш И Л А:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю СТО «Надія», Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СТО «Надія» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 5 295 грн. 95 коп. (п'ять тисяч двісті дев'яносто п'ять грн. 95 коп.).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СТО «Надія» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 грн. (п'ять тисяч грн.).

В задоволенні іншої частини позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю СТО «Надія» про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СТО «Надія» на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 409грн. 60коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Ткаченко Н.В.