Рішення № 78649464, 17.12.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17.12.2018р. Справа №905/1951/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Делком Україна», м.Дніпро

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_2 Донбасу»,

м.Добропілля

про стягнення заборгованості в сумі 372075,84 грн.

Суддя Левшина Г.В.

при секретарі судового засідання Хохуля М.С.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Делком Україна», м.Дніпро, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, ОСОБА_1 акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_2 Донбасу», м.Добропілля, про стягнення заборгованості в сумі 372075,84 грн., у тому числі основний борг в сумі 302751,00 грн., інфляція в сумі 40351,98 грн., три проценти річних в сумі 13835,31 грн. та пеня в сумі 15137,55 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на договір поставки №1616-КД від 06.05.2015р., специфікацію від 21.12.2016р. до договору, видаткову накладну №225 від 28.12.2016р., товарно-транспорту накладну №225 від 28.12.2016р., розрахунок суми позову.

28.11.2018р. до суду від відповідача найшла заява про перехід до загального провадження, а також заяву про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені.

Ухвалою суду від 28.11.2018р. відмовлено у задоволенні заяви від 27.11.2018р. ОСОБА_1 акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_2 Донбасу», м.Добропілля про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

07.12.2018р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 03.12.2018р., в якому відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на ті обставини, що:

- позивачем не вірно визначено строк оплати, адже, згідно умов специфікації строк оплати припадає на 04.04.2017р., що призводить до невірних розрахунків позовних вимог;

- позивач невірно оцінює обставини, які існували на день укладання договору, та обставини, які склались згодом, адже, в результаті дії непереборної сили – проведення антитерористичної операції, для відповідача настала неможливість виконання зобов’язання, що тягне за собою припинення зобов’язань;

- для відповідача настали обставини форс-мажору - 13.03.2017р., у зв’язку з втратою контролю над всіма своїми підприємствами на тимчасово неконтрольованій владою України території в результаті насильницького захоплення та інвентаризації майна;

- оскільки позов пред’явлено позивачем тільки в жовні 2018р., строк позовної давності до вимог позивача про стягнення неустойки вже минув.

14.12.2018р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву від 12.12.2018р., згідно якої позивач стверджує про те, що:

- посилання відповідача на те, що Приватне акціонерне товариство «ДТЕК ОСОБА_2 Донбасу» на даний час не здійснює господарську діяльність, у зв’язку із тим, що належне йому майно знаходиться на непідконтрольній Україні території, спростовується тим фактом, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців відповідач не перебуває у процесі ліквідації або банкрутства;

- посилання відповідача на те, що останній начебто веде діяльність виключно з видобування кам’яного вугілля яке нерозривно пов’язана з конкретною місцевістю спростовується відомостями, які містяться в ЄДРПОУ, згідно яких відповідач здійснює свою підприємницьку діяльністю і в інших видах КВЕД;

- єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстава звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов’язання, є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин;

- посилання відповідача на начебто пропущений строк позовної давності в частині стягнення пені, як на підставу для відмови у позові не знаходить свого підтвердження, оскільки позовні вимоги ґрунтуються не тільки на стягненні розміру пені, але й стягненні грошових коштів у розмірі поставленого, але не оплаченого, товару, трьох процентів річних, інфляції.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

06.05.2015р. між сторонами був підписаний договір поставки №1660-КД, а умовами якого позивач (постачальник) зобов'язався поставити у власність відповідача продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення в асортименті, кількості та строки, за ціною та з якісними характеристиками, узгодженими сторонами у договорі та специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору, а відповідач (покупець) взяв на себе зобов'язання прийняти та оплатити продукцію, яка постачається у його власність, згідно з умовами договору (п.п.1.1-1.2 договору).

Згідно п. 4.1 договору поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками та в строки, узгоджені сторонами в специфікаціях до договору. Під партією продукції сторони розуміють будь-яку кількість продукції, однорідної за своїми якісними показниками, яке супроводжується одним документом про якість та/або одним товаросупровідним документом.

Відповідно до п.4.2 договору умови поставки продукції DDP, згідно Інкотермс-2010, з урахуванням умов та застережень, які містяться у договорі та/або відповідних специфікаціях до договору.

Узгоджене місце призначення поставки вказується сторонами у відповідних специфікаціях до договору. Постачальник несе всі витрати, пов'язані з поставкою продукції, до моменту її поставки в узгоджене місце призначення поставки.

У випадку, коли сторони в специфікації обумовлюють інші умови поставки, взаємовідносини сторін будуть регулюватися положеннями, погодженими сторонами у відповідних специфікаціях до договору.

За змістом п.4.7 договору датою поставки вважається дата, вказана представником відповідача на відповідних товаросупровідних документах, які надані позивачем.

Зобов'язання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції у розпорядження покупця в узгоджене місце призначення поставки в належній якості, комплектності, асортименті, кількості, в строки, з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в договорі та специфікаціях до договору. Зобов’язання покупця вважаються виконаними з моменту оплати поставленої продукції (п.4.8 договору).

Право власності згідно п.4.9 договору на продукцію, ризики втрати або пошкодження продукції переходять від постачальника до покупця з дати поставки продукції.

Даний договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і скріпленням печатками сторін. Сторони дійшли згоди, що у випадку належного виконання обома сторонами своїх зобов’язань, строк дії договору встановлюється до 31.12.2016 року включно. У випадку не виконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов’язань по даному договору, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами своїх зобов’язань (8.1 договору).

На виконання умов договору, між сторонами укладено специфікацію від 21.12.2016р., в якій погоджено найменування, кількість, ціну та вартість товару, строк настання платежу. Умовами поставки згідно з останньою є DDP, місце призначення поставки: м.Павлоград, вул.Тернівська, 5, склад ПАТ «ДТЕК ОСОБА_2 Донбасу».

Як встановлено, згідно видаткової накладної №225 від 28.12.2016р. (товарно-транспортна накладна №225 від 28.12.2016р.) позивачем було передано, а відповідачем прийнято товар – комплекс автоматизованого управління конвеєрами АУК-1М (5-блоковий) на загальну суму 302751,00 грн.

Факт постачання позивачем товару на вказану суму відповідачем не заперечується.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з умовами п.4 специфікації від 21.12.2016р. до договору розрахунки за продукцію поставлену постачальником по даній специфікації до договору, здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 робочих днів з 90 календарного дня з дати поставки продукції на основі отриманого покупцем рахунку і при умові надання постачальником належним чином оформлену податкову накладну і документів. Передбачених умовами договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

Таким чином, з урахуванням умов підписаного між сторонами договору, відповідач повинен був сплатити вартість товару переданого за видатковою накладною №225 від 28.12.2016р. в строк до 04.04.2017р.

За висновками суду, всупереч вимог ст.ст.526, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідачем свої зобов’язання щодо повної та своєчасної оплати вартості товару в сумі 302751,00 грн. не виконані.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за період з 28.03.2017р. по 04.10.2018р. нараховано та пред’явлено до стягнення три проценти річних в сумі 13835,31 грн. та інфляцію в розмірі 40351,98 грн. за період 28.03.2017р. по 04.10.2018р.

Перевіривши проведений позивачем розрахунок трьох процентів річних, суд визнає його невірним, оскільки позивачем невірно визначено строк настання платежу за видатковою накладною №225 від 28.12.2016р. (прострочення платежу).

Як наслідок, за результатами проведеного судом перерахунку трьох процентів річних стягненню з відповідача на користь позивача підлягають три проценти річних в сумі 13636,24 грн. за період з 05.04.2017р. по 04.10.2018р., а решта вимог щодо стягнення інфляції в сумі 199,07 грн. є неправомірною.

Одночасно, щодо вимог про стягнення інфляції, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.3.2 постанови пленума Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, враховуючи викладене, вірним періодом нарахування інфляції є квітень 2017р.-вересень 2018р.

За здійсненим судом перерахунком інфляції в межах даного періоду її розмір є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення.

Відповідно до вимог ч.2 ст.237 Господарського процесуального кодексу України при ухвалені рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Матеріали справи не містять відповідної заяви про збільшення позовних вимог.

З огляду на вищезазначене, вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 40351,98 грн. підлягають задоволенню у розмірі, визначеному позивачем, за період з квітня 2017р. по вересень 2018р.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов'язання як сплата неустойки.

Згідно ч.ч.1 і 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписом п.6.7 договору у випадку несвоєчасної оплати продукції, покупець, по письмовій вимозі постачальника, сплачує постачальнику неустойку у виді пені, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення оплати від вартості своєчасно не оплаченої продукції, але не більше 5% від вартості своєчасно неоплаченої продукції.

На підставі вказаного пункту договору позивачем за період з 28.03.2017р. по 04.10.2018р. заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 15137,55 грн.

Проте, як встановлено вище, прострочення оплати відповідачем вартості отриманого від позивача товару розпочалося з 05.04.2017р.

Таким чином, з урахуванням вимог п.6 ст.232 Господарського кодексу України, згідно якого нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, вірним періодом нарахування пені є 05.04.2017р.-05.10.2017р.

Відповідачем у відзиві на позов заявлено про необхідність застосування до позовних вимог про стягнення пені позовної давності.

Згідно з вимогами п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За вимогами про стягнення пені в сумі 15137,55 грн. позивач звернувся з позовом до господарського суду 17.10.2018р. (згідно штампу на поштовому конверті). Як наслідок, по вимогах про стягнення пені за період з 05.04.2017р. по 05.10.2017р. строк позовної давності сплив.

Згідно із п.4 ст.267 Цивільного кодексу України закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позовних вимогах.

За приписом п.5 ст.267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Поважними причинами є такі обставини, які роблять своєчасне пред’явлення позову до суду неможливим або ускладненим.

Відповідного клопотання про захист порушеного права позивачем до матеріалів справи не надано.

Наявності поважних причин пропуску позивачем встановленого річного строку позовної давності на звернення до суду з вимогами про стягнення пені судом не встановлено.

За таких обставин, позовні вимоги у частині стягнення пені в сумі 15137,55 грн. є такими, що задоволенню не підлягають.

Заперечення відповідача проти позовних вимог, викладені у відзиві на позовну заяву від 03.12.2018р., суд не приймає з огляду на наступне.

За змістом ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин.

Відповідно до Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обстави (обставин непереборної сили), затверджений рішенням президії Торгово-промислової палати України від 15.07.2014р. №40 (3), що кореспондується та витікає з положень Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997р. №671/97-ВР, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

За визначеннями наведеного Регламенту, сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили)- документ встановленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Згідно п.п.6.1, 6.2 Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 3.1 РЕГЛАМЕНТУ, визначених як непереборний вплив на виконання відповідного зобов'язання таким чином, що унеможливлює його виконання у термін, що настав (наявність причинно-наслідкового зв'язку між обставиною та неможливістю виконання зобов'язання в термін, передбачений відповідно законодавством, відомчими нормативними актами, договором, контрактом, угодою, типовим договором тощо).

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи, по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов'язаннях/обов'язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Аналіз приведеного вище Регламенту та положень Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» свідчить про те, що сертифікат засвідчує певні форс-мажорні обставини, які звільняють від відповідальності за чітко визначеними зобов'язаннями та на які вказано заявником.

Враховуючи ненадання відповідачем до матеріалів справи жодних доказів, які б підтверджували викладені у відзиві обставини, твердження відповідача в цій частині судом до уваги не прийнято. Одночасно, суд враховує той факт, що відповідне постачання товару сталося після початку проведення антитерористичної операції, тобто, відповідач укладаючи відповідний договір усвідомлював наявність тих обставин, про які він стверджує у відзиві на позов.

При цьому, посилання відповідача на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», Указ Президента України №62/2017 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 15.03.2017р. «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридними загрозами національній безпеці України суд також не приймає, адже, вказані нормативно-правові акти не розповсюджується на правовідносини з постачання товару, які склалися між сторонами за договором поставки №1616-КД від 06.05.2015р., та не звільнять відповідача від обов’язку з оплати за отриманий товар.

За таких обставин, враховуючи, що позов доведений позивачем та обґрунтований матеріалами справи, проте, в частині вимог про стягнення пені в сумі 15137,55 грн. та трьох процентів річних в сумі 199,07 грн. є неправомірним, виходячи з того, що заперечення відповідача проти позову є недоведеними, позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню в сумі 356739,22 грн., у тому числі основний борг в сумі 302751,00 грн., три проценти річних в сумі 13636,24 грн. та інфляція в сумі 40351,98 грн.

Судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.13, 74, 76, 120, 129, 165, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Делком Україна», м.Дніпро до ОСОБА_1 акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_2 Донбасу», м.Добропілля про стягнення заборгованості в сумі 372075,84 грн., у тому числі основний борг в сумі 302751,00 грн., інфляція в сумі 40351,98 грн., три проценти річних в сумі 13835,31 грн. та пеня в сумі 15137,55 грн., задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_2 Донбасу» (85000, Донецька обл., м. Добропілля, вул. Київська, буд. 1, ЄДРПОУ 05508186) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Делком Україна» (49010, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Лазаряна, буд. 3, п/р №26004000019324 в АБ «Південний», ЄДРПОУ 35043933) основний борг в сумі 302751,00 грн., три проценти річних в сумі 13636,24 грн., інфляцію в сумі 40351,98 грн., всього заборгованість в сумі 356739,22 грн., судовий збір в сумі 5351,10 грн.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 17.12.2018р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 18.12.2018р.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Г.В. Левшина