Рішення № 78641861, 28.11.2018, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/9907/16-ц

Провадження № 2/521/400/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2018 року Малиновський районний суд міста О деси в складі:

головуючого судді – Мазун І.А.,

за участю секретаря судового засідання – Кіліян О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа – приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу - ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними,

В С Т А Н О В И В:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа – приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу - ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними та просить суд, згідно останніх уточнень, його позовну заяву до ПАТ «УКРСИББАНК», третьої особи, приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання недійсними кредитного договору № 164 МК Ф від 10.03.2006р., Додаткової угоди №1 до Договору про надання споживчого кредиту № 10607130000 від 10.03.2006 р. від 27.02.2009 р. (реєстраційний номер Договору в системі обліку банку, а саме № 10607130001) (щодо зміни схеми погашення кредиту), Іпотечного Договору від 10.03.2006 р. (зареєстрований в реєстрі під № 358) між Позивачем, ОСОБА_1, і Відповідачем ПАТ «УКРСИББАНК» та Заборони відчуження, зазначеної в Іпотечному Договорі від 10.03.2006р. (зареєстрований в реєстрі під № 358) квартири під №28 по вул. Головковській, 2 у м. Одесі (зареєстрованої в реєстрі під № 36), Договору про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2 10.03.2006 р. за № 358 (зареєстрований в реєстрі під № 504), про зобов'язання третьої особи, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2, виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором, укладеним між Позивачем та Відповідачем від 10.03.2006 р. за №358, а саме: з квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, про стягнення на користь Позивача, ОСОБА_1, з Відповідача, ПАТ «УКРСИББАНК» суми сплаченої понад отриманої в банку, яка дорівнює 153500,87 грн. про стягнення на користь Позивача, ОСОБА_1, з Відповідача, ПАТ «УКРСИББАНК», моральної шкоди у розмірі 1000 грн. - задовольнити. Визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № 164 МК Ф від 10.03.2006р. та Додаткову угоду №1 до Договору про надання споживчого кредиту № 10607130000 від 10.03.2006р. від 27.02.2009 р. (реєстраційний номер Договору в системі обліку банку, а саме № 10607130001) (щодо зміни схеми погашення кредиту) між Позивачем, ОСОБА_1, і Відповідачем ПАТ «УКРСИББАНК». Визнати недійсним з моменту укладення Іпотечного Договору від 10.03.2006р. (зареєстрований в реєстрі під № 358) між Позивачем, ОСОБА_1, і Відповідачем, ПАТ «УКРСИББАНК» та Заборони відчуження, зазначеної в Іпотечному Договорі від 10.03.2006 р. (зареєстрований в реєстрі під № 358) квартири під №28 по вул. Головковській, 2 у м. Одесі (зареєстрованої в реєстрі під № 36), Договору про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2 10.03.2006р. за №358 (зареєстрований в реєстрі під № 504) між Позивачем ОСОБА_1, і Відповідачем, ПАТ «УКРСИББАНК». Зобов'язати третю особу - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріальна округу, ОСОБА_2, виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором, укладеним між Позивачем та Відповідачем від 10.03.2006р. за №358, а саме: з квартири за адресою: АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_1. Стягнути на користь Позивача, ОСОБА_1, з Відповідача, ПАТ «УКРСИББАНК» суму сплачену понад отриману в банку, яка дорівнює 153 500,87 грн. та моральну шкоду у розмірі 1000 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що Кредитний договір №164 МК Ф від 10.03.2006 р., додаткова угода № 1 споживчого кредиту № 10607607130000 від 10.03.2006р. та договір іпотеки від 10.03.2006р., укладені з порушенням правил, що є обов’язковими для сторін при його укладенні і виконанні, відповідно до вимог актів цивільного законодавства України, а також є такими, що не відповідають чинному законодавству України, є несправедливим, оскільки валютою кредитування у договорі вказано Євро, що є незаконним, оскільки єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Крім того, зазначав, що відповідач не виконав переддоговірну роботу з позичальником, оскільки всупереч вимогам чинного законодавства, а саме Закону України «Про захист прав споживачів» у кредитному договорі відсутній детальний розпис загальної вартості кредиту, інформація щодо сукупної вартості наданого позивачу кредиту визначена не в повній мірі: визначені не всі розмірі фінансових зобов’язань позичальника, що виникають на користь третіх осіб і які безпосередньо впливають на розмір усією сукупної вартості кредиту за кредитним договором; прихована реальна процентна ставка, не була надано банком доказів отримання відповідної індивідуальної ліцензії, включення у договір несправедливих умов, а саме неправомірне нарахування відсотків за договором, комісійної винагороди та відповідальності за порушення зобов’язань. Стверджував, що при укладенні договору, ПАТ «УкрСиббанк» було порушено принцип свободи договору та рівність сторін договору. Також зазначав, що ним було повернуто банку все, що ним було одержано, а саме станом на 27.05.2014р. повернув банку 36837,15 Євро з позичених 31600 Євро, тобто повернув суму запозичених коштів, яка перевищила тіло кредиту на 5237,15 Євро. За даних обставин вважає, що відповідні договори повинні бути визнаними недійсними та у зв’язку з чим він звернувся до суду з відповідним позовом.

Позивач та його представник в останнє судове засідання не з’явилися, повідомлялися заздалегідь належним чином, причини неявки не повідомляли. Суд зауважує, що представник позивача неодноразово не з»являвся в судові засідання та не повідомляв причини своєї неявки, що суд розцінює як зловживання своїми процесуальними правами та затягуванням розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, сповіщений належним чином, причини неявки не повідомляв, з заявами та клопотаннями до суду не звертався, однак в матеріалах справи є його відзив, в якому представник ПАТ «УкрСиббанк» заперечував проти задоволення позову у зв’язку із його безпідставністю та безпідставністю, оскільки наведені позивачем обставини не можуть бути підставою для визнання споживчого кредиту недійсним.

Третя особа в судове засідання також не з’явилася, повідомлялася заздалегідь належним чином.

Розглянувши справу в межах заявлених вимог та на підставі наданих позивачем доказів, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положенням ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Так судом встановлено, що 10.03.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 164 МК Ф. ( том 1 а.с. 10-13)

Відповідно до умов кредитного договору, позивач надав ОСОБА_1 кредит (грошові кошти) в сумі 31600 Євро, а той в свою чергу зобов'язувався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 10.03.2013 року та сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 12 % річних.

В частині надання кредитних коштів АКІБ «УкрСиббанк» свої зобов'язання виконав, надавши ОСОБА_1 кредит, в розмірі та строки передбачені кредитним договором. (том 1 а.с. 236)

Складовою частиною вищезазначеного кредитного договору є додаток № 1, в якому зазначено зобов»язання позичальника виплачувати Банку суму кредиту відповідно до графіку платежів. (том 1 а.с. 14-15)

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_1 в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_1 ( том 1 а.с. 183-187)

З матеріалів справи вбачається, що 27.02.2009 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до Договору про надання споживчого кредиту № 10607130000 від 10.03.2006р., відповідно до умов якої, сторони домовилися, що для ідентифікації Договору можуть застосовуватися як номер договору визначений при його укладанні № 10607130000, так і реєстраційний номер Договору в системі обліку Банку, а саме № 10607130001. Сторони дійшли згоди про зміну схеми погашення кредиту. Позичальник з дати підписання цієї Додаткової угоди зобов’язується повертати кредит та сплачувати плату за кредит шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів в день сплати ануїтетного платежу. Розмір ануїтетного платежу складає 255,79 євро. Термін повернення кредитних коштів не пізніше 10.03.2021р. (том 1 а.с. 182)

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, ст. 533 ЦК передбачено, що грошове зобов»язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті під час здійснення розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Окрім того ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та за даних обставин вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Пункт 1 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає право банку здійснювати операції з валютними цінностями.

Згідно з п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій (далі Положення), затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитор) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, банк, як фінансова установа може укладати кредитні договори, предметом яких є іноземна валюта, за наявності в нього банківської ліцензії та відповідного письмового дозволу.

Встановлено, що 21 грудня 2001 року АКІБ «УкрСиббанк» отримав ліцензію на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та пп.5-11 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (т.1 а.с. 82,83,84-85).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов»язання.

У разі порушення зобов»язання відповідно до ст. 611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Так судом встановлено та зазначається, що при укладені кредитного договору та іпотечного договору від 10.03.2006р. ОСОБА_1 був ознайомлений з усіма умовами Кредитного договору, при його підписанні, волевиявлення позивача було вільним та відповідало його внутрішній волі, та реалізував своє право підписавши дані Договори, будь-яких заперечень з його сторони не було.

Крім того, як зазначає і сам позивач у своєму позові, що станом на 27.05.2014р. сплатив банку заборгованість в сукупному розмірі 36837,15 Євро, повернувши при цьому тіло кредиту.

Таким чином, суд робить висновок, що з моменту отримання кредиту, а саме з 10.03.2006 року, позивач виконував умови договору, був з ними згодний, сумнівів, щодо порушення його прав відповідними договорами не вбачав.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків, на території України за зобов’язанням допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом.

Правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю регулюються Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти це гроші у національній або іноземній валюті.

Статті 47 та 49 вказаного Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті під час здійснення розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Пункт 1 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає право банку здійснювати операції з валютними цінностями, вказане також зазначене у п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275.

Таким чином,банк як фінансова установа може укладати кредитні договори,предметом яких є іноземна валюта, за наявності в нього банківської ліцензії та відповідного письмового дозволу.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч.1 ст. 638 ЦК недосягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору свідчить про те, що договір не є укладеним, а згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України недійсним може бути визнано лише укладений договір.

Відповідно до ч.1 ст.628, ст.629 ЦК зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погодженні між ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Цивільний кодекс прямо не визначає будь-яких істотних умов кредитного договору, але зі змісту ст. 1054 ЦК вбачається, що істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, проценти за його використання та обов’язок позичальника повернути суму кредиту, що повинен бути виконаний у певний час.

Зі змісту положень кредитного договору, укладеного між банком та ОСОБА_1, вбачається, що сторони, підписавши Кредитний договір 164 МК Ф від 10.03.2006р., досягли згоди щодо всіх істотних умов, необхідних для кредитних договорів.

Отже, кредитний договір, який був укладений між сторонами, відповідав всім вимогам законодавства України, яке діяло на час його укладення, і ОСОБА_1 з 10.03.2006 року по червень 2016 року не оскаржувався.

Загальними правовими підставами визнання правочину недійсним є порушення умов його дійсності.

Відповідно до ч.ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Дані положення закону при укладенні договору були дотримані і не порушені.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 із умовами кредитного договору від 10.03.2006 року та з загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов’язаних з отриманням кредиту в АКІБ «УкрСиббанк», відповідно до вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» був ознайомлений, і при підписанні договору сторони підтвердили, що текст договору відображає дійсність їх намірів, про що свідчить підпис позивача на договорі.

Таким чином, твердження позивача про те, що він не був ознайомлений з усіма умовами, загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов’язаних з отриманням кредиту в АКІБ «УкрСиббанк», не відповідає дійсності.

Крім того, посилання ОСОБА_1 на те, що діяльність Банку є нечесною підприємницькою діяльністю, оскільки відповідач ввів його в оману стосовно умов надання кредиту, негативних наслідків, оскільки надання неточної, неповної та однобічної інформації спонукало його до укладення спірного договору, на якій в іншому випадку він б не погодився (частини 1, 2ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»), не відповідає вимогам закону.

За положеннями ч.1, п.1,2 ч.2, п.1 ч.3, ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька діяльність забороняється.

Забороняються як такі, що вводять в оману стосовно основних характеристик продукції таких як очікувані результати споживання; ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; пропонувати для реалізації продукцію за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

В силу ч. 6ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використаннями нечесної підприємницької діяльності, зокрема, з підстав зазначених вище, які в силу вимог ч.1 ст.215 ЦК України повинні існувати в момент вчинення правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, крім кредитного договору позивачем були підписані додаткові договори, а також договір іпотеки, з додатковим договором до нього.

Оскільки текст укладеного з ОСОБА_1 кредитного договору містить повну інформацію про умови кредитування, відсоткову ставку, валютні ризики та форми забезпечення кредиту, оплату його обслуговування, договір повністю відповідає положенням ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», то за таких обставин, суд вважає, що відсутні підстави вважати укладений сторонами кредитний договір таким, що здійснений з використанням нечесної підприємницької діяльності.

Крім того, посилання позивача на несправедливість умов договору, на те, що діяльність Банку є нечесною підприємницькою діяльністю, та на те, що він не був ознайомлений з загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов’язаних з отриманням кредиту в АКІБ «УкрСиббанк», як на підставу визнання договору недійсним, не може бути прийнята судом до уваги, оскільки суд вважає, що волевиявлення позивача під час укладання кредитного договору та договору іпотеки було вільним, свідомим та повністю відповідало його внутрішній волі та було направлено на реальне настання правових наслідків, що відповідає вимогам ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договорів та визначені умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач особисто та добровільно звернувся до Банку із заявкою про надання та видачу кредитних коштів. (том 2 а.с. 44)

Тому доводи позивача, щодо невідповідності умов кредитного договору від 10.03.2006 року вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» на думку суду є безпідставними і не можуть слугувати підставою для визнання зазначеного кредитного договору недійсним в цілому.

Крім того, не погоджуючись з умовами кредитного договору від 10.03.2006 року, позивач тривалий час виплачував кредит та звернувся до суду із зазначеним позовом за захистом своїх прав лише у червні 2016 року, а до цього часу, протягом десяти років, не ставив питання у передбаченому законодавством порядку про визнання кредитного договору недійсним.

Незгода позивача з реальною процентною ставкою, розрахунком заборгованості, пені, що нараховані за Банком не може бути підставою для визнання його недійсним та скасування. Суд вбачає необхідним зазначити, що при наявності спору щодо розміру заборгованості позичальник не позбавлений можливості підготувати свій контррозрахунок, що стороною позивача за зустрічним позовом не здійснено.

Також суд зазначає, що незважаючи на те, що судом неодноразово роз»яснювалося представнику позивача його право на заявлення клопотання про залучення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу, ОСОБА_2 в якості співвідповідача, цього зроблено не було, а відтак позовні вимоги щодо зобов»язання третьої особи виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором, укладеним між Позивачем та Відповідачем від 10.03.2006р. за №358, а саме: з квартири за адресою: АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_1, задоволенню не підлягають, оскільки позовні вимоги повинні заявлятися саме до відповідачів а не до третьої особи.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа – приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу - ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними у повному обсязі у зв’язку з їх необґрунтованістю.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 533, 553, 554, 610, 611, 612, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 258-259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа – приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу - ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

ГОЛОВУЮЧИЙ І.А.МАЗУН