Рішення № 78638162, 18.12.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 18.12.2018

Справа № 320/3299/18

Провадження № 2/320/2522/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2018 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі судді Урупи І.В.,

учасники справи:

позивач – Конценр «Військторгсервіс»,

представник позивача – ОСОБА_1,

відповідач – ОСОБА_2,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в місті Мелітополі цивільну справу за позовом Концерну «Військторгсервіс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача борг за договором надання робочого місця № б/н від 01.03.2013 в сумі 2000 грн., посилаючись на те що 01.03.2013 між ФОП ОСОБА_2 та Концерн «Військторгсервіс», був укладений договір надання робочого місця, відповідно до умов якого балансоутримувач надає, а користувач приймає за плату в тимчасове користування місце для зберігання і торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами. Плата перераховується до 15 числа кожного місяця. Станом на звернення до суду із позовом розмір заборгованості відповідача по Договору складає 2400 грн. 26.01.2015 Додатковою угодою про внесення змін та доповнень до Договору надання робочого місця від 01.03.2013 б/н Договір надання робочого місця № б/н від 01.03.2013 року було розірвано. Однак, відповідачем так і не було виконано зобов’язання зі сплати наданих йому послуг. 31.07.2017 на адресу відповідача була направлена претензія, яка відповідачем так і не була отримала, оскільки повернувся конверт з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Оскільки вирішити вказаний спір шляхом досудового врегулювання не має можливості, позивач вимушений звернутись до суду із вказаним позовом.

Відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлений про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги не визнає в повному обсязі посилаючись на те, що дійсно 01.03.2013 між ним та позивачем був укладений Договір надання робочого місця. 26.01.2015 Додатковою угодою про внесення змін та доповнень до Договору надання робочого місця від 01.03.2013 Договір надання робочого місця від 01.03.2013 було розірвано за домовленістю сторін з 01.02.2015. Фактично за усною домовленістю приміщення ним було звільнено ще у листопаді 2014 року, тобто до початку зимового періоду. Оскільки, із позовними вимогами позивач звернувся лише до суду 21.04.2018, просить суд застосувати строки позовної давності.

Представником позивача ОСОБА_1 до суду було надано відповідь на відзив на позовну заяву, в якому начив, що про пропуск строку позовної давності дізнався лише у березні 2018 року. Так, у зв’язку із зміною керівництва на підприємстві позивачем, з метою виявлення дебіторської та кредиторської заборгованості, було проведено щорічну інвентаризацію. Наказом Генерального директора Концерну «Військторгсервіс» від 26.03.2018 № 48 було затверджено результати проведеної щорічної інвентаризації, та з огляду на виявлену прострочену заборгованість вирішено звернутись до суду з відповідним позовом. Так, 10.03.2015 вже після розірвання договору відповідачем було сплачено 400 грн., що свідчить про визнання відповідачем наявності у нього заборгованості. Просив визнати причину пропуску строку позовної давності поважною та поновити строк на звернення до суду із позовом.

Відповідач ОСОБА_2 надав до суду заперечення на відповідь позивача на відзив в яких посилався на те, що у позивача відсутні причини для поновлення строку позовної давності. Вважає посилання позивача на те, що строк позовної давності починає спливати з часу коли він дізнався про наявну заборгованість за договором, тобто з березня 2018 року після проведення інвентаризації, безпідставні, оскільки про наявність заборгованості йому було відомо у лютому 2015 року тому саме з цього часу у позивача виникло право для звернення до суду. У претензії від 31.06.2017 вже була прописана сума боргу. Між сторонами навіть не був підписаний акт прийому-передачі приміщення та про повернення приміщення. Свої вимоги по договору він виконав в повному обсязі сплативши за листопад, грудень, січень, а останню суму в розмірі 400 грн. за лютий сплатив 12.02.2015 року, тобто повністю розрахувався за договором. Просить відмовити в задоволені клопотання про поновлення строку позовної давності, застосувати строки позовної давності та відмовити в позові.

Суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду від 30 серпня 2018 було прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, та постановлено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини.

Так, 01.03.2013 між Концерном «Військторгсервіс» та фізичною–особою підприємцем ОСОБА_2 був укладений договір надання робочого місця № 2000, відповідно до умов якого балансоутримувач надає, а користувач приймає за плату в тимчасове користування приміщення для зберігання і торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами, оснащене технічними засобами, в приміщенні, що знаходиться за адресою: 72307, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Гвардійська, 26.

Відповідно до п. 3 Договору, розмір плати за користування об’єктом становить 16,00 грн. за 1 кв.м., плата перераховується користувачем до 15 числа кожного місяця на розрахунковий рахунок балансоутримувача.

26.01.2015 була укладена Додаткова угода про внесення змін та доповнень до Договору надання робочого місця від 01.03.2013 № б/н, відповідно до якої, сторони дійшли згоди згідно з п. 6.6 за домовленістю Сторін розірвати з 01 лютого 2015 року договір надання робочого місця № б/н укладений між сторонами 01.03.2013 року /а.с.17/.

Позивачем в обґрунтування позову були також надані копії актів надання послуг № К-1907 від 30.11.2014, № 100 від 31.01.2015, № 272 від 28.02.2015 /а.с.18-20/, які не містять підпису відповідача.

З 21.12.2016 ОСОБА_2 припинив свою діяльність, як фізична особа-підприємець. (а.с. 24-26)

Відповідач заявив про застосування позовної давності до заявлених позивачем позовних вимог.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У відповідності до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Оскільки між сторонами в порядку ст.259 ЦК України договір про збільшення позовної давності не укладається, на дані правовідносини поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до п. 6 договору надання робочого місця строк дії договору встановлений до 31.12.2013 та продовжує свою дію на той же строк в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або його зміну.

26.01.2015 договір надання робочого місця від 01.03.2013 року було розірвано за згодою сторін з 01 лютого 2015 року. (а.с. 17)

Таким чином, станом на 01.02.2015 у позивача виникло право звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості по умовам договору про надання робочого місця від 01.03.2013, якщо така мала місце.

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Судом встановлено, що останній платіж по договору був проведений відповідачем 12 лютого 2015 року, і гроші були зараховані на рахунок позивача 10.03.2015, що підтверджується випискою по особовому рахунку позивача за 10.03.2015, (а.с. 50), а Концерн «Військторгсервіс» звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення заборгованості лише 25.04.2018 тобто після спливу трирічного строку позовної давності.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, належним чином оцінивши подані сторонами докази, суд приходить до висновку про те, що позивач звернувся до суду із пропуском строку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем у справі, а відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Суд вважає, що посилання представника позивача на те, що про існування заборгованості у відповідача по договору надання робочого місця від 01.03. 2013 позивач дізнався у березні 2018 року після проведення щорічної інвентаризації, не заслуговують на увагу.

З наданої позивачем претензії від 31 липня 2017 року, заявленої на ім’я відповідача, вбачається, що Концерн «Військторгсервіс» пропонує ОСОБА_2 погасити заборгованість за договором надання робочих місць від 01.03.2013 року, що свідчить про обізнаність позивача про наявну заборгованість відповідача на цей час та можливість знати про порушення свого права.

Відповідно до правової позиції викладеної Верховним судом України в постанові від 16.11.2016 у справі за № 6-2469цс16, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Тобто з урахуванням презумпції можливості та обов’язку позивача знати про стан своїх майнових прав, ним не доведено факту, через який він не знав та не міг знати про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду в межах трирічного строку позовної давності, а тому причин для поновлення строків позовної давності в даному випадку немає.

У відповідності до ч.2 ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати у справі стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 12, 13, 81, 89, 133, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 253, 256-259, 261, 267 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Концерну «Військторгсервіс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення.

Позивач - Концерн «Військторгсервіс», юридична адреса: 03151, м. Київ -151, вул. Молодогвардійська, буд. № 28-А, код ЄДРПОУ 33689922.

Відповідач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Повне судове рішення складене 18.12.2018.

СУДДЯ: