Ухвала суду № 78635845, 14.12.2018, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/12312/18

Провадження № 2/263/2544/2018

УХВАЛА

14 грудня 2018 року м. Маріуполь

Суддя Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області ОСОБА_1, розглянувши матеріали заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Бліц-Інформ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Бліц-Інформ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням уточнених позовних вимог у розмірі 32 747,69 грн.

Разом з позовною заявою позивачем до суду подано заяву про забезпечення позову. В обґрунтування заяви позивач зазначає, що у відповідача є фінансові труднощі та відповідач згортає свою діяльність в місті Маріуполі та по всій Україні, що на її думку може ускладнити в подальшому виконання рішення суду. В якості забезпечення позову просила накласти арешт на все майно, яке належить відповідачу, в рамках ціни позову.

Суд, дослідивши зміст та вимоги заяви про забезпечення позову, додані до неї документи, зміст та вимоги позовної заяви, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Згідно з Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (ст.1) високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені у розділі 1 цієї конвенції.

Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Так, згідно п. 43 рішення ЄСПЛ по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, що допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно п.п. 1, 2 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується шляхом, зокрема, накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, заборони вчинення певних дій.

Відповідно до ч.ч. 5-7 ст.153 ЦПК України, залежно від обставин справи, суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову, підстави його обрання та вирішує питання про зустрічне забезпечення.

Відповідно до вимог ст. 149 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, має право вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Згідно положень ч. 1 ст.150 ЦПК України, видами забезпечення позову є, зокрема, накладенням арешту на майно.

У розумінні ст. ст. 150, 151 ЦПК України, забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року за №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього в інших осіб.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, необхідно враховувати, що прийняття такого рішення доцільне лише в разі достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно із роз'ясненнями, які містяться у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути спів мірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Наведені позивачем обставини дають підстави вважати, що існує реальна загроза ускладнення або унеможливлення виконання рішення у разі задоволення позову, що потребує вжиття заходів забезпечення позову.

Виходячи зі змісту заявлених вимог, обставин справи, суд вважає, що у даному випадку невжиття заходів забезпечення позову може мати наслідок заподіяння шкоди правам та інтересам позивача та ускладнити їх відновлення, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. При вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення позову суд оцінив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій може запобігти, та дійшов висновку, що вжиття заходів забезпечення позову, буде мати наслідком збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, а отже, ні права позивача, ні права відповідача, чи інших осіб не будуть порушені. Водночас, невжиття таких заходів може привести до того, що захист прав, свобод та інтересів позивача, на захист яких подано позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Враховуючи, що позивачем заявлені вимоги про стягнення грошових коштів з відповідача у розмірі 32747, 69 грн, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд, пересвідчившись з наданих до суду матеріалів, що між сторонами дійсно виник спір, який потребує вирішення, суд приходить до висновку, що заява підлягає частковому задоволенню, а саме в частині накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках банківської установи: АТ «УкрСиббанк» МФО 351005 (р/р р/р № 26002660058002, 26003660058001, 26047660058001), який належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Бліц-Інформ», у межах ціни позову, тобто у межах 32747, 69 грн. за винятком виплати заробітної плати та обов’язкових платежів до бюджетів.

Крім цього, позивач просить накласти арешт на все майно відповідача, не зазначаючи при цьому розмір такого майна, що на думку суду буде явно не співмірним із заявленими вимогами, тому в цій частині заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Підстав для застосування зустрічного забезпечення, передбаченого ст. 154 ЦПК України, суд не вбачає.

Керуючись ст.ст.149,151-153 ЦПК України ,-

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Бліц-Інформ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки при звільненні задовольнити.

У порядку забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти у межах заявлених позовних вимог у розмірі 32 747 (тридцять дві тисячі сімсот сорок сім) гривень 69 копійок, які знаходяться на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Бліц-Інформ» в АТ «УкрСиббанк» МФО 351005 (р/р р/р № 26002660058002, 26003660058001, 26047660058001),–за винятком виплати заробітної плати та обов’язкових платежів до бюджетів.

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Суд може скасувати заходи забезпечення позову за вмотивованим клопотання учасника справи у порядку вимог ст. 158 ЦПК України.

Примірник ухвали про забезпечення позову залежно від виду вжитих заходів одночасно з направленням заявнику направити для негайного виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову, а також відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.

Ухвала набрала законної сили 14 грудня 2018 року – з моменту її підписання суддею, може бути оскаржена, підлягає виконанню з дня її постановлення незалежно від оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п’ятнадцяти днів з дня її постановлення до Донецького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області.

Суддя О.Л. Соловйов