Рішення № 78614149, 17.12.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/3703/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2018 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі у складі

головуючого судді Катаєвої Е.В.,

за участю секретаря судового засідання Левчук О.В.,

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Лазарєвої Г.С.

перекладача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 (65045, АДРЕСА_1, паспорт громадянки Російської Федерації НОМЕР_1) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045 м. Одеса, вул. Преображенська,44, код ЄДРПОУ37811384) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До суду з позовом звернулась ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі ГУ ДМСУ) просила визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №134 від 17.07.2018 року відносно неї про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач зазначила, що при зверненні у 2018 році до відповідача за захистом, отримала 20.07.2018 року Повідомлення №5/1-587 від 17.07.2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відмова прийнята з посиланням на п.6 статі 8 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (надалі по тексту Закон).

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що подана нею до ГУ ДМС заява не підпадає під ознаки, викладені у ч. 6-9 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI від 08.07.2011 року (далі Закон України № 3671-VI), відповідно до яких рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п.1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання.

Заява, яка подана нею не носить характеру зловживання. У той же час підпадає під умови, зазначені п.1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України № 3671-VI, оскільки вона виїжджала із країни походження через побоювання за своє життя та здоров'я через кримінальне переслідування з яким вона зіткнулася в країні походження через її належність до ісламської політичної партії «Хізб ут-Тахрір». Інформація по країні походження підтверджує переслідування членів ісламської політичної партії «Хізб ут-Тахрір» та наявність загрози її життю, безпеці, свободі через побоювання застосування щодо неї смертної казні чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, а отже, підтверджує об'єктивність її побоювань.

Проте міграційний орган не дослідив інформацію по країні походження всебічно, не провівши поглиблений аналіз справи, що призвело до прийняття невірного рішення. А отже оскаржуване рішення є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 26.07.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін) у судове засідання (т.1 а.с. 2-4).

Ухвалою суду від 21.08.2018 року провадження по справі зупинено до спливу 56 календарних днів після пологів позивача (т.1 а.с. 21-22).

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання 27.11.2018 року поновлено провадження по справі (т.1 а.с.219-221).

Представник відповідача надав до суду відзив на позов (т.1 а.с.46-55), в якому просила відмовити у задоволенні позову з мотивів того, що ГУ ДМСУ при розгляді заяви позивача та прийнятті оскаржуваного рішення дотримано встановлену процедуру попереднього розгляду заяви, провівши співбесіди, оформлені протоколами, розглянувши з достатньою повнотою відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підготувавши письмовий висновок, у якому є посилання на використану інформацію про країну походження заявника з актуальних джерел. Також представник відповідача зазначив, 05.04.2014 року позивачка разом із членами своєї сім'ї вибула з м. Уфа (РФ) до м. Стамбул (Туреччина), а через рік до м. Бурса. 07.08.2016 року позивач з неповнолітніми дітьми виїхала з м. Стамбул до м. Києва. На думку представника відповідача не вбачається, що позивач мала на момент виїзду з країни походження якісь проблеми, так як без перешкод вибула з країни. Аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду позивача з РФ з позиції надання міжнародного захисту в Україні, ані під час перебування в регіоні постійного проживання, ані перебуваючи поза її межами заявниця не зазнавала і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до п.1 ч.1 ст.1 Закон України № 3671-VI.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив (т.1 а.с.184-198), в якій наполягає на обґрунтованості позову та неправомірності оскаржуваного рішення, яке прийняте буз дослідження та належної оцінки всіх наданих відомостей щодо позивача.

В судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві на адміністративний позов. Представник зазначила, що ГУ ДМС не заперечує перебування позивача в угрупуванні. До заяви заявник має право надати інформацію про країну походження, яка підлягає аналізу. Також представник вказала, що справа відносно чоловіка позивачці не розглядалась. Практика об'єднання справ в одне провадження, коли чоловік та дружина звертається до одного територіального органу або подають заяву про об'єднання. У позивача з чоловіком різні історії переслідування - журналістська діяльність та перебування в угрупуванні. Представник зазначила, що висновок є лише рекомендацією для прийняття рішення.

Вислухавши позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, надані учасниками судового процесу докази судом встановлено, що ОСОБА_4 є громадянкою Російської Федерації, уродженкою м. Нижньовартовськ РФ, за національністю татарка, віросповідання - іслам сунітського толку, з 2006 року у шлюбі (чоловік ОСОБА_6.).

02.07.2018 року ОСОБА_4 звернулась до ГУ ДМСУ с заявою про надання її статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначивши що на території Росії вона може переслідуватись через діяльність чоловіка, який є журналістом, громадським діячом, правозахисником. Відносно нього було порушені кримінальні справи, силовиками проводились обшуки. Проти неї також велась кримінальна справа у 2011 році (т.1 а.с.63,66-67).

Згідно з анкетою особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач 05.04.2014 року разом із членами своєї сім'ї вибула з м. Уфа (РФ) до м. Стамбул (Туреччина), а більш ніж через рік до м. Бурса (Туреччина). В Туреччину виїхали для проживання про причині ймовірності початку репресій з боку РФ. За притулком в Туреччині не звертались. Щодо причин виїзду з країни постійного проживання позивач зазначила, що російськими силовиками 5 разів проводились обшуки, було порушено 4 кримінальні справи проти них, одна безпосередньо проти неї. Позивач вважає небезпечним повернення ї та родини до РФ, бо може чекати ув'язнення, тортури, переслідування з боку російської влади (т.1 а.с.88-92).

За результатами розгляду особової справи заявника, провідним спеціалістом відділу роботи з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС М.А. Хачатрян (далі провідний спеціаліст М.А. Хачатрян) на підставі проведеного анкетування та співбесід підготовлений висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (дата відсутня) ОСОБА_4 Провідний спеціаліст вважала, що заява гр. РФ на установчі дані ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, є очевидно необґрунтованою, за відсутності умов, зазначених п.1,13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», вважала доцільним на підставі п.6 ст.8 Закону прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.156-165).

На думку провідного спеціаліста М.А. Хачатрян аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду особи з Російської Федерації з позиції надання міжнародного захисту в Україні, ані під час перебування в регіоні постійного проживання, ані чи перебуваючи поза її межами заявниця не зазнавала і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч. 1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме у неї відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань у випадку повернення до країни громадянської належності. Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному сайті партії «Хізб ут-Тахрір» в Україні, підтверджується «антисуспільне» спрямування партійної ідеології, що спрямована на розпалювання ворожнечі між представниками різних національностей, релігійних груп населення.

Також у висновку зазначено, що можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті визнання заявниці особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог п. 13 ч.1 ст. 1 Закону України через відсутність доведених фактів загрози її життю, безпеці, свободі в країні походження через застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. За час тривалого нелегального перебування в Україні подій або нововиявлених обставин для обґрунтованого побоювання щодо вищевказаних умов виявлено не було.

Крім того, у висновку провідний спеціаліст М.А. Хачатрян вказує, що під час розгляду кримінальної справи, порушеної проти заявниці на території країни громадянської належності особа мала та використалася можливістю отримання правової допомоги, залучення адвокатів тощо, станом на теперішній час розгляд кримінальної справи припинено.

Під час процедури набуття міжнародного захисту заявниця чітко вказує на те, що вона вирішила виїхати за межі країни громадянської належності у зв'язку з тим, що бажає уникнути покарання у вигляді позбавлення волі на батьківщині, не бажає повертатися до Російської Федерації через можливість тюремного ув'язнення в країні громадянської належності. Відповідно до пунктів 56, 59 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН переслідування слід відрізняти від покарань за порушення закону відповідно до правових норм. Особи, що рятуються від переслідування або покарання за такі злочини, як правило, не є біженцями. Під час процедури набуття міжнародного захисту заявниця систематично не бажала відповідати на окремі питання, що стосується діяльності партії «Хізб ут-Тахрір» на території РФ та обставин особистого кримінального переслідування, що вказує на приховування заявницею важливих деталей, що істотно знижує рівень довіри до клопотання особи та свідчить про зловживання процедурою набуття міжнародного захисту з боку заявниці.

Наказом Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС №134 від 17.07.2018 року, відповідно до п.п.4,6 ст. 8 Закону України 3671-VI, приймаючи до уваги Висновок провідного спеціаліста М.А. Хачатрян, в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в Україні громадянину РФ на установчі дані ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, відмовлено (т.1 а.с. 155).

Повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.07.2018 року позивач отримала 20.07.2018 року (т.1 а.с. 166-169).

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України №3671-VI, відповідно до п.п.1, 13 ч.1 ст.1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Критерій "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зі змісту ст.8 Закону №3671-VI вбачається, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Процедура попереднього розгляду заяви, яка врегульована статтями 7 та 8 Закону, регламентована також розділом ІV Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрати і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом МВС України 07.09.2011 року № 649 (далі Правила).

Пунктом 4.1 Правил під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: - проводить співбесіду із заявником, результати якої оформлюються відповідним протоколом; - розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту).

У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Дослідивши висновок відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача, суд вважає, що він не містить достатніх та переконливих підстав для відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд вважає, що є наявною суб'єктивна сторона критерію "побоювання стати жертвою переслідувань", тобто позивач психологічно оцінюючи ситуації, що склалась навколо неї (обшуки, порушення кримінальної справи відносно неї та чоловіка, журналістська діяльність чоловіка) стала побоюватися стати жертвою тортур, ув'язнення, насильства щодо неї зі сторони органів власті.

Обставини щодо членства заявниці у партії «Хізб ут-Тахрір» не заперечуються у висновку Управління. Надана оцінка діяльності вказаній партії, «антисуспільного» спрямування партійної ідеології.

В той же час у висновку на стадії попереднього розгляду справ стверджується про відсутність доведених фактів загрози безпеці, свободі, позивачці в країні походження. Проте суд вважає, що наявність або відсутність таких фактів може бути встановлена лише під час проведення процедури розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка передбачає не тільки проведення співбесіди із заявником з метою виявлення додаткової інформації, що необхідна для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником під час подання заяви, але і здійснення інших процедур, у тому числі направлення відповідних запитів для отримання підтвердження або спростування отриманої від заявника інформації.

Суд вважає, що заява позивача не є очевидно необґрунтованою, а тому рішення прийняте відповідачем прийняте у відсутності достатніх та допустимих доказів для його прийняття.

Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не мав можливості та встановлених Законом повноважень на повне, об'єктивне дослідження всіх обставин щодо заяви позивача, оскільки повинен не тільки дослідити та проаналізувати інформацію, повідомлену позивачем в заяві про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколі співбесіди, а й прийняти або спростувати твердження позивача про можливість загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення.

Частиною 1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності свого рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» відносно позивача, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2,5,6,7,9,139,242-246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_4 (65045, АДРЕСА_1, паспорт громадянки Російської Федерації НОМЕР_1) до Головного управління ДМС України в Одеській області (65045 м. Одеса, вул. Преображенська,44, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №134 від 17.07.2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Росії ОСОБА_4.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Росії ОСОБА_4.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.