Рішення № 78614096, 17.12.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/663/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Марина П.П.,

за участю секретаря Станкової О.Ф.

за участю сторін:

від позивача - ОСОБА_1 (за ордером)

від відповідача - Лазарєва Г.С. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 03.11.2017 року №412-17, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, в якому позивач просить визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 03.11.2017 року № 412-17, яким позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в березні 2013 року позивач звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні, проте Рішенням ДМС України від 21.11.2014 року №632-14 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішення ДМСУ було оскаржено в судовому порядку та 26.10.2015 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду позов задоволено частково і зобов'язано ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішення набуло законної сили. Проте, 14.02.2018 року позивач повторно отримав повідомлення №361 від 07.12.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На переконання позивача Рішення ДМСУ є неправомірним та необґрунтованим, адже позивач є громадянином Сирії, до виїзду з країни громадянської належності постійно проживав в м.Латакія. На даний момент позивач не може та не бажає користуватися захистом країни свого походження, оскільки країна неспроможна забезпечити належний захист через збройний конфлікт, який триває з 2011 року. Позивач не може повернутися до Сирії з причин ситуації загальнопоширеного насильства, а також через побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії чи озброєних угрупувань. Інформація по країні походження підтверджує ризики для осіб, що ухиляються від служби в Сирії а також підтверджує наявність підстав для визнання позивача особою яка потребує додаткового захисту. Крім того, ситуація загальнопоширеного насилля в Сирії враховуючи критерії визначені Європейським судом з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (рішення від 28.06.2011 року, № 8319/07 та 11449/07) свідчить про, те що ризик застосування до позивача тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання є реальним.

Представником відповідача надано до суду відзив на адміністративний позов (а.с.16-27, том 1) згідно з яким останній зазначив, що ГУДМС України в Одеській області вважає адміністративний позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Відповідач вважає, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою ДМС України підтверджено відсутність умов передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Також відповідачем зазначено, що позивачем не було надано жодних конкретних фактів (усних тверджень, прикладів) або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі документальних доказів власного ймовірного переслідування у випадку повернення на Батьківщину. Позивачем не були зазначені обставини, які б підтверджували можливість застосування по відношенню до нього або його близьких родичів не вибіркового насилля в ситуації внутрішнього конфлікту.

У своїй відповіді на відзив від 03.04.2018 року (а.с.2013-210, том 1) позивач зазначив, що викладений відповідачем відзив є необґрунтованим, адже відповідачем не взято до уваги інформацію по країні походження позивача

Ухвалою суду від 20.02.2018 року відкрито провадження у даній справі.

Ухвалою суд від 19.04.2018 року здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суд від 12.06.2018 року за клопотанням представника позивача - продовжено строк підготовчого провадження.

Ухвалою суд від 24.07.2018 року клопотання представників позивача та відповідача задоволено та зупинено провадження у справі.

Ухвалою суд від 04.09.2018 року клопотання представників позивача та відповідача задоволено та продовжено строку зупинення провадження по справі.

Ухвалою суд від 01.10.2018 року клопотання представників позивача та відповідача задоволено та продовжено строку зупинення провадження по справі.

Ухвалою суд від 12.11.2018 року клопотання представників позивача та відповідача задоволено та продовжено строку зупинення провадження по справі.

Ухвалою суд від 27.11.2018 року поновлено провадження у даній справі.

Під час судового засідання 12.12.2018 року позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги та просили позов задовольнити в повному обсязі, а представник відповідача заперечував з підстав наведених у відзиві та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 12.12.2018 року, судом, керуючись положеннями ст.250 КАС України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи, заслухавши пояснення свідків, суд встановив наступні факти та обставини.

ОСОБА_3, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Латакія, району Мзера, є громадянином Сирії, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин-алавіт.

Позивач вперше прибув до України літаком 04.11.2010 року авіарейсом Алепо (Сирія) - Одеса (Україна), легально, з метою навчання, на підставі паспортного документу НОМЕР_1 та студентської візи. З моменту прибуття до України позивач її територію не залишав.

Із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся до міграційної служби 18.03.2013 року (а.с.135, том 1), проте рішенням ГУ ДМС України в Одеській області від 21.11.2014 року позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач вказане рішення міграційної служби оскаржив та постановою Одеського окружного адміністративного суду у справі №815/3307/15 від 26.10.2015 року залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2015 року адміністративний позов задоволено частково та зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути матеріали особової справи ОСОБА_3 №2013ОД0060 з прийняттям рішення відповідно до ст.10 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» за заявою ОСОБА_3 від 18 березня 2013 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом заступника начальника Головного управління-начальника управління А.В. Максименко №105 від 03.06.2016 року зобов'язано повторно розглянути заяву особи про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирії ОСОБА_3, особова справа №201ОD0060 (а.с.97, том 1).

За результатами розгляду особової справи громадянина Сирії ОСОБА_3, на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 26.10.2015 року, з урахуванням ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2015 року по справі №815/3307/15, на підставі всебічного аналізу обставин, що стали підставою для прийняття судом вищезазначеного рішення, Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області 25.09.2017 року складено висновок про доцільність відмовити громадянину Сирії ОСОБА_3 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (а.с.69, том 1).

До таких висновків відповідач дійшов з урахуванням тих фактів, що позивачем не надано жодних документальних доказів власного ймовірного переслідування у випадку повернення на Батьківщину. Позивачем не були зазначені обставини, які б підтверджували можливість застосування по відношенню до нього або його близьких родичів не вибіркового насилля в ситуації внутрішнього конфлікту. Позивач не вказав конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на батьківщину. Стосовно побоювань позивача бути призваним до лав сирійської армії, позивачем не доведено обґрунтованість таких побоювань, адже за його поясненнями повістка на його адресу доставлена була лише раз, хоча його батьки адресу проживання не змінювали. Стосовно побоювань зазначити будь-якої шкоди саме у зв'язку з проведенням військових дій на території Сирії інформації від шукача захисту отримано не було. Крім того, звернення позивача з приводу набуття міжнародного захисту відбулось після його відрахування з навчального закладу у березні 2013 року. Також, у висновку, головним спеціалістом управління зазначено, що в Сирії спостерігає ця тенденція до поступового зниження рівня напруженості та інтенсивності збройного конфлікту, найближчим часом передбачається проведення гуманітарних програм, що дозволять покращити рівень життя.

Рішенням Державної міграційної служби України від 03.11.2017 року №412-17 з посиланням на ст.10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", висновок Головного управління державної міграційної служби в Одеській області підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.36, том 1).

Повідомлення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області за №361 від 07.12.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого на підставі рішення ДМС України від 03.11.2017 року №412-17 позивач отримав 14.02.2018 року (а.с.35, том 1).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671-VI), біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.13 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.5 Закону №3671-VI, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Згідно частин 1-2 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Відповідно до Директиви Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту", які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:

заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;

усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;

твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;

заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви;

встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Отже, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник має довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є центральним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця.

Критерій "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона являє собою особисті побоювання особи, які виникли на підставі психологічної оцінки такою особою ситуації, в якій вона опинилась. Саме через такі переживання особа змушена була покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна ж сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Реальність та обґрунтованість таких побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України.

Підстави виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування можуть скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Але таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в теперішній час.

З огляду на вказівки, викладені в Директиві Ради Європейського Союзу від 29 квітня 2004 року №8043/04 та рішенні Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2017 року №52722/15 при прийнятті рішення щодо надання або відмови в наданні відповідного статусу, органу, на який покладено такі функції, слід враховувати ситуацію у країні походження.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими.

Станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, офіційною позицією Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) державам-членам ООН рекомендовано у зв'язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року, які продовжуються і дотепер, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення.

Той факт, що в Сирії триває збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об'єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною, є загальновідомим. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, тож, ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації.

У липні 2012 року Міжнародний Комітет Червоного Хресту визнав конфлікт у Сирії збройним конфліктом не міжнародного характеру. Кількість осіб, які постраждали під час конфлікту на даний момент дуже висока та продовжує зростати. ООН постійно інформує про акти насилля та вбивствах у Сирії. З початку березня 2011 року постійно надходять відомості щодо порушення права людини та основних свобод, у тому числі страти без суду, тортури, арешти, застосування тяжкої зброї проти мирного населення.

Останні Рекомендації УВКБ ООН щодо міжнародного захисту осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція 4) від 03 листопада 2017 року залишаються незмінними щодо надання захисту таким шукачам притулку.

Також інформація з Центру новин ООН свідчить про активізацію бойових дій по всій Сирії, січень 2018 року. Згідно офіційних інформаційних джерел станом на серпень 2018 року бойові дії пішли на спад, але розгортається гуманітарна катастрофа.

Таким чином, аналіз вище перелічених офіційних документів та інформації щодо країни походження, зокрема стану війни на час виникнення спірних правовідносин свідчать про наявність обґрунтованого побоювання позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в разі повернення до Сирії.

Позивач прибув в Україну 04.11.2010 року, тобто до початку спалаху збройного конфлікту у Сирії з метою навчання. Однак ситуація в країні його походження суттєво змінилася в 2011 році після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як біженець або особа, яка потребує додаткового захисту.

Вказана позиція висловлена в рішенні Верховного суду від 24.10.2018 року по справі №826/26196/15.

Крім того, необґрунтованим, в такому випадку, суд вважає посилання відповідача на той факт, що позивач звернувся за захистом до органів міграційної служби лише в 2013 році і після його відрахування з навчального закладу, що свідчить про відсутність у особи побоювання стати жертвою переслідувань. Проте, суд зазначає, що спочатку, метою приїзду позивача до України було навчання і лише в подальшому виникли обставини, зокрема розгортання військових дій у країні походження позивача, котрі змусили позивача звернутись за захистом в Україні. До того, ж, цілком зрозумілим є той факт, що під час навчання позивач мав змогу перебувати в Україні на законних підставах, проте після відрахування з навчального закладу та у зв'язку із війною, що розгорнулась в Сирії, у позивача виникли обґрунтовані побоювання за своє життя у випадку повернення на Батьківщину.

Відповідно до п.171 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН у справах біженців встановлено, якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участі, засуджується міжнародним співтовариством як така, що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може бути розцінено як переслідування.

Суд зазначає, що під час співбесіди з позивачем 02.02.2017 року позивач зазначив, що отримував повістку, а тому побоюється, що по прибуттю на Батьківщину його відразу можуть забрати до лав армії, а також його можуть вбити члени угрупування ІГІЛ так, як вони не люблять сирійців, що ще раз підтверджує побоювання позивача стосовно переслідування у випадку повернення до країни походження.

Відповідно до ч.3 ст.8 Закону № 3671-VI під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов'язковим оформленням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника.

Як вбачається з протоколу співбесіди з позивачем від 02.02.2017 року перекладача позивачу не було забезпечено, чим порушено вимоги Закону № 3671-VI.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід, а також не врахував поточної та актуальної інформації по ситуації в Сирії й не спростував існування загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення та, як наслідок, дійшов необґрунтованого висновку про відсутність встановлених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та порушив ч.3 ст.8 Закону № 3671-VI.

Щодо вимоги позивача щодо зобов'язання Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно п.4 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Згідно ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, надавши оцінку наявним доказам та поясненням в їх сукупності та необхідність належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за можливе, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, виходячи за межі позовних вимог, та відповідно до приписів абз. 2 ч.4 ст.245 КАС України, зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд вважає такий спосіб захисту прав позивача достатнім оскільки на відповідача покладається конкретний обов'язок щодо надання позивачу захисту в Україні, а тому вимога позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту задоволенню не підлягає, як така, що покладає на відповідача обов'язок діяти в один з двох запропонованих позивачем способів.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_7 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 291, 295, КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 03.11.2017 року №412-17, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 03.11.2017 року №412-17, яким Державною міграційною службою України відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 17.12.2018 року.

Позивач: ОСОБА_3 (АДРЕСА_1);

Відповідач: Державна міграційна служба України (код ЄДРПОУ 37508470, 01001, м.Київ, вул.Володимирська, 9).

Суддя П.П. Марин

.