Ухвала суду № 78613740, 17.12.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/2297/15-ц

провадження 6/201/305/2018

УХВАЛА

17 грудня 2018 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

за участі секретаря – Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро заяву ОСОБА_1 про видачу дублікату виконавчого листа по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення суми коштів по договору банківського депозитного вкладу і моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 12 лютого 2015 року звернулася до суду з позовом до відповідача ПАТ «Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення суми коштів по договору банківського депозитного вкладу і моральної шкоди, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення суми коштів за договором банківського вкладу. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 у рахунок повернення коштів за договором від 28 вересня 2012 року № SAMDN80000729246497 суму депозитного вкладу у розмірі 663 180 грн та нараховані проценти у сумі 86 032 грн 80 коп. за період із 28 вересня 2012 року до 28 вересня 2013 року. Вирішено питання про судові витрати. В іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня 2016 року залишено без рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2015 року.

ОСОБА_1 03 грудня 2018 року звернулася до суду з заявою про видачу дублікату виконавчого листа по цій справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до п. 17.4 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (редакція від 15.12.2017) у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред’явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви.

Частиною 5 ст. 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Перевіривши матеріали справи та заяви, а також оцінивши надані докази суд вважає заяву обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Також встановлено, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення суми коштів за договором банківського вкладу. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 у рахунок повернення коштів за договором від 28 вересня 2012 року № SAMDN80000729246497 суму депозитного вкладу у розмірі 663 180 грн та нараховані проценти у сумі 86 032 грн 80 коп. за період із 28 вересня 2012 року до 28 вересня 2013 року.

Вказане рішення у встановленому законом порядку набрало законної сили, представником стягувача отримано виконавчий лист по справі, що видано судом.

Крім того судом встановлено, що виданий судом виконавчий документ по справі на виконані у відповідному відділі державної виконавчої службі не перебуває та відсутній в матеріалах справи, тобто його місцезнаходження не відоме, що підтверджується матеріалами справи та наданими та добутими доказами.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що заявник в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є: обов’язковість судового рішення.

Статтею 18 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Статтею 82 ЦПК України передбачено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Не може суд прийняти до уваги позицію заінтересованих осіб щодо їх можливих заперечень проти вимог заяви, оскільки вони спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об’єктивні підстави вважати, що заява про видачу дубліката виконавчого листа підлягає задоволенню, оскільки є підстави вважати, що його дійсно було втрачено та він на виконані не перебуває, що підтверджується вище встановленим, а також листом Соборного ВДВС м. Дніпра ГТУЮ від 29 листопада 2018 року, тобто з урахуванням зазначеного є підстави вважати, що виконавчий лист дійсно було втрачено, в зв’язку з чим заява обґрунтована і підлягає задоволенню, а тому по справі слід видати дублікат виконавчого листа по цивільні справі № 201/2297/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення суми коштів по договору банківського депозитного вкладу і моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4, 12,13, 18, 76,77, 81, 84, 258, 259, 260, 261, 353, п. 17.4 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа – задовольнити.

Видати дублікат виконавчого листа по цивільні справі № 201/2297/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення суми коштів по договору банківського депозитного вкладу і моральної шкоди.

Ухвала набрала законної сили 17 грудня 2018 року.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя – О.А Антонюк