Рішення № 78613033, 18.12.2018, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа: № 200/16690/18

№2о/200/228/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«12» грудня 2018 року Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська в складі: головуючого судді – Томаш В.І., при секретарі – Кубрак К.В., за участю заявника – ОСОБА_1, її представника – ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в окремому провадженні м. Дніпро цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа – Шевченківський районний у місті Дніпро відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області «про встановлення факту, що має юридичне значення», -

ВСТАНОВИВ:

Заявниця звернулась до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська про встановлення юридичного факту. В обґрунтування заяви посилається на те, що її дідусь – рідний батько її матері та мати, за національністю є німцями, а отже й вона має німецьке походження. На даний час заявниця прагне відновити та зберегти своє етнічне німецьке походження відповідно до положень Закону України «Про національні меншини в Україні». Тому, заявниця звернулася до суду та просить встановити факт того, що вона – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Ленінськ – Кузнецький Кемеровської області за національністю є німкою.

В судовому засіданні заявниця та її представник підтримали подану заяву та просять суд її задовольнити.

Представник заінтересованої особи в судове засідання повторно не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, народилася 09 листопада 1967 року в м. Ленінськ – Кузнецький Кемеровської області, про що свідчить Свідоцтво про народження серії ІІ-ФИ №676370, видане 11.12.1967 року. Матір’ю заявниці записано ОСОБА_3, в графі «національність» записано «росіянка».

Відповідно до свідоцтва про народження, актовий запис № 141 від 25.05.2000р.ю про народження матері заявниці – ОСОБА_4, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2, її батько – ОСОБА_5 Густавовіч, в графі «національність» записано «німець».

ОСОБА_5 того, в обґрунтування заявлених вимог, заявниця зазначає, що виховувалася відповідно до німецьких традицій, святкує німецькі свята та вважає себе німкою. Встановлення факту німецького походження заявниці необхідне для впорядкування документів, для реалізації особистих прав.

Частиною 2 ст.256 ЦПК України встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти (окрім зазначених у ч.1 ст.256 ЦПК України, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом невизначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ч.1 ст.300 ЦК України фізична особа має право на індивідуальність.

Відповідно до ч.2 ст.300 ЦК України, фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Статтями 1 та 3 Закону України "Про національні меншини в Україні" гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості і самовиявлення. Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах. При забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, держава виходить з того, що вони є невід'ємною частиною загальновизнаних прав людини. До національних меншин належать групи громадян країни, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.

Відповідно до ст.11 Закону України "Про національні меншини в Україні" громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність.

Статтею 1 Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин від 01.02.1995 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин» від 09.12.1997 року встановлено, що захист національних меншин та прав і свобод осіб, які належать до цих меншин, є невід'ємною частиною міжнародного захисту прав людини і як такий є одним з напрямків міжнародного співробітництва.

Відповідно до ст. 3 Конвенції кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй, чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.

Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин, яка ратифікована Законом України № 703/97-ВР від 09.12.1997 року "Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин", кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй, чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі. Особи, які належать до національних меншин, можуть здійснювати права і свободи, що випливають з принципів, проголошених в цій Рамковій конвенції, одноосібно та разом з іншими.

Частиною 1 статті 11 цієї Конвенції визначено, що сторони зобов'язуються визнавати за кожною особою, яка належить до національної меншини, право використовувати своє прізвище (по батькові) та ім'я мовою меншини, а також право на їх офіційне визнання, відповідно до умов, передбачених у їх правових системах.

Згідно з ч.2 ст.259 ЦПК України рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Перелік фактів, які встановлюються судом, не є вичерпним. За наявності зазначених умов суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення (п.1 Постанови ВСУ № 5 від 31 березня 1995 року).

В абз. 3 п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що суд може встановити факти, які і за іноземним законодавством тягнуть за собою правові наслідки для заявника і рішення суду необхідне заявникові для застосування у відносинах з громадянами інших держав.

Виходячи з наведеного, дослідивши усі надані суду докази у їх сукупності, перевіривши відповідність вимогам діючого законодавства України, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність заяви ОСОБА_1, оскільки обставини, на які вона посилається в своїй заяві, знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, а тому заява підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 259 – 263, 293, 294, 315, 316 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1, заінтересована особа – Шевченківський районний у місті Дніпро відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області «про встановлення факту, що має юридичне значення» - задовольнити.

Встановити юридичний факт, що національність ОСОБА_1, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Ленінськ – Кузнецький Кемеровської області є німка.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 – днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Бабушкінського

районного суду ОСОБА_6